Останні дні були в Україні хвилюючими. Спогади про Революцію гідності, про загибель українців у центрі міста, сплески протестів, гостра перепалка родичів Небесної Сотні з Петром Порошенком під час вшанування загиблих – усе це та інше налаштувало і без того знервованих людей на підвищений емоційний лад.

На тлі такої гострої дратівливості громадськості будь-яка подія приречена відгукуватися посиленим резонансом.
І ось зі самого ранку 21 лютого у багаття масових умонастроїв, що палає не перший день, підкинули ще одне сухе «поліно». Надія Савченко опублікувала коротеньку заяву: «Третя річниця Майдану. Настав час політикам виконувати свої обіцянки без третього Майдану!
Виконання першої обіцянки: я відмовляюся від депутатської недоторканності. Закликаю всіх народних депутатів України, президента України та українських суддів зробити те ж саме. Н. С.».
Що тут почалося!
Під її заявою протягом дня виросло ціле дерево найрізноманітніших відгуків та реакцій. І по них можна робити невелике дослідження рівня масової свідомості і жару обурення в серцях українців, правової культури і стихійної готовності знести всю нинішню конструкцію повсякденного життя мільйонів громадян.
Спробуємо ж систематизувати ці спонтанні відгуки і створити як не картину, то хоча б ескіз настроїв на теперішньому етапі нашого життя-буття (цитую в авторських варіантах).
По-перше, дуже багато слів підтримки, заохочення і захоплення таким кроком: «Ivan Prokopenko: Надіє України! Пишаюся тобою. Бувають зальоти. Але головне – ти справжній порядний патріот України. Я вірю – ти станеш народним Лідером! Ти Україні потрібна».
Надію хвалять за сміливість і протиставляють іншим депутатам, які про такий крок не оголошують. Як тільки їх не лають і не обзивають!
Коли соціологи наводять сухі цифри низького рейтингу Верховної Ради України і депутатів, що називається гуртом та вроздріб, це не так вражає, як читання розпечених відчаєм і ненавистю слів пересічних українців.
Жодного доброго слова про депутатів у цих десятках відгуків знайти не вдається. Зате звинувачень, обурення, дошкульних слів на їхню адресу (на кшталт «НЕДОторкнуті») – аж занадто. Я вже не кажу про прямі та грубі образи. Народ кипить.
Заслужили це наші нардепи?
Ті, хто писали ці відгуки, абсолютно переконані – заслужили! Своїм егоїзмом, невиконанням обіцянок, відірваністю від народу, користолюбством, небажанням приймати закони, що покращують стан справ у державі і життя народу, зведенням населення до жебрацького стану.
По-друге – низка прихильників висловлюють побоювання, що після цього недоброзичливці та противники зімнуть її, Надію, скрутять у баранячий ріг. Так, Надія Темченко запитує: «Надю, воно вам треба? Вони ж тепер будь-якими способами будуть вас тягати по судах і т. д.?». А Andrii Klymanskyi скептично зронив: «Оригінальний метод політичного самогубства». Не вірять люди, що без захисту у вигляді недоторкАнності політик може безкарно критикувати владу.
По-третє – чимало і критичних слів на адресу Надії. Низка дописувачів оцінили її заяву як саморекламу, пустопорожній піар. Лідія Кірєєва: «Надя подала заяву про зняття недоторканості, щоб про неї побалакали. Піар і нічого більше».
Дехто ще більш презирливо відгукнувся, аргументуючи це з правової точки зору: «Ольга Симоненко: Ця...... знов вилізла попіаритися – написала заяву на відмову від депутатського мандата. Хоча знає, що за укр. законами це нереально».
По-четверте – достатньо багато дописувачів якраз звертають увагу на те, що депутат сам не може відмовитися від недоторкАнності, хоча висловлюють це уривчасто, тому і

не зовсім зрозуміло для інших: «Oleg Jarema: Надя вже не знає як пропіаритися! Якщо не буде змін у Конституції, ця твоя заява – це туалетний папір!» Олег Раєвський був ще більш нестриманим, але висловлювався так само фрагментарно: «Цей папірець гів@а вартий, бо є Конституція і закони».
Багато хто в цьому обміні думок та реакцій слухає, але не чує, тому й гаряче заперечує: «Helena Gouzar: Хто тут кричить про піар? Передайте усім своїм народним депутатам – хай і вони так пропіаряться!) і побачите, хто з них піде на такий піар). Я закликаю всіх депутатів до такого «піару»! І не кажіть, що Конституція… що закони… Депутати і є від того, щоб змінювати чи доповнювати Конституцію! Чи не так?)».
По-п’яте – масове несприйняття суто правових аргументів. У цьому діалозі «сліпого з глухим» неодноразово прозвучали роз’яснення, наприклад: «Vitalii Rysanskyi: Недоторканість «народних» депутатів встановлена статтею 80 Конституції України. Від заяв депутатів (останнім часом ще Костусєв-Гончаренко) про відмову від недоторканності Конституція не зміниться, а значить, ці заяви є демагогією. Не хочеш недоторканності – поклади мандат на стіл». Дмитро Крєсович: «Понти – велика сила. Допоки ваша недоторканність, пані депутатко, закріплена у Конституції, всі ці заяви – дешевий популізм».
Більше того, «законники» формулювали і досить різко: «Назар Чорний: А завтра напишете заяву про відмову від Х-хромосоми?). Ви або не читали Закон України «Про статус народного депутата України» (навіть підкажу – дивіться статтю 27), або вважаєте громадян України за ідіотів (хоча, судячи з деяких коментарів, небезпідставно). Інших підстав для написання цього нічого не значущого папірця я не бачу».
Не менш зневажливо пише і Степан Буря: «Надю, депутатська недоторканність – це правовий статус, а не цінний подарунок. Можеш писати заяви хоч у міську баню, це ні на кого не діє та лише зайвий раз демонструє твої розумові здібності. Якби ти написала заяву «Про добровільну відмову від іміджу небезпечної дурепи», це було б, принаймні, смішно, але так само безглуздо. Тебе ніхто не питає, Надю».
Але дивує сліпота і глухота багатьох дописувачів, їхнє несприйняття правових аргументів. Уже після всіх посилань на законодавчу базу вони продовжували хвалити Надію за цей крок зі суто емоційних підстав – підтримки, симпатії, або ж за принципом «від зворотного»: інші нардепи цього не наважуються зробити, значить, «Надя молодець!»
Проблема, яка постає за цим гарячим і хаотичним діалогом після заяви Надії Савченко, не така і проста. Почнемо з понять.
Є недотОрканість (як цнотливість) і недоторкАнність як, зокрема, публічно-правова властивість, що дає можливість даному суб’єкту (депутату, судді, президентові) безперешкодно виконувати свої службові обов’язки і мати імунітет проти прослуховування, стеження, слідчих дій, затримання, обшуку, арешту тощо без згоди на те відповідної інстанції (для нардепа – без згоди Верховної Ради України).
НедоторкАнність українських нардепів записана в Конституції України і в Законі про статус народного депутата. Тому власною заявою нардеп її скасувати не може, навіть якщо щиро захоче. Поки він є нардепом, недоторкАнність є неодмінним атрибутом його депутатського статусу і може бути скасована лише через певну процедуру.
Якраз це намагався пояснити опонентам у даній дискусії дописувач Ігор Черкашин: «Заява має бути на Парубія і зареєструвати проект Постанови ВРУ про скасування недоторканності. Так можна спробувати це реалізувати. А в даному варіанті даремна трата часу».
Проте, всі були так захоплені взаємними суперечками, що ніхто, навіть пан Ігор Черкашин, що так гарно порадив про Парубія, не спромоглися прочитати заяву Надії, яку вона тримає у руках на світлині, що приклала до власного повідомлення. А якщо придивитися, то прочитаємо, що Надія грамотно (хтось же проконсультував) просить розглянути її заяву в Регламентному комітеті, прийняти відповідну постанову, після чого внести її до сесійної зали на голосування.
Тобто, Надія Савченко заявила, що готова пройти ту саму правову процедуру, яка і є необхідною в подібному випадку.
А це вже означає, що її заяву не можна назвати чистим піаром, а, скоріше, викликом – не тільки депутатському корпусу, який останнім часом повівся з нею жорстко, виштовхуючи з Комітету з питань безпеки та оборони, в якому вона працює.
А й усім, зокрема, суддям та президентові, від котрих вона вимагає аналогічного вчинку.
Цікаво буде прослідкувати – як розгорнуться події у часі.