До найуважніших чинників демократії належить громадянський контроль, який проявляється різними способами – від виборчого процесу до публічного протесту, а то і громадянської непокори. Прояви можуть мати зовсім мирний характер, а то і далеко більш жорсткий. Все нормально, допоки прояв не заважає мирові інших громадян. У такому суспільстві всі мають голос.

Україна, фактично, під цим оглядом, окрім різних мінусів у площині корупції, далеко більше розвинена країна, ніж інші, не тільки колишні радянські держави, а і сателіти, а також держави, які хваляться довгоквітучою незалежністю. До передових завдань міжнародних інституцій, наприклад, Організацій Об’єднаних Націй, входить пропихати потребу серед своїх держав-членів облаштовувати таке суспільство у своїх країнах. Деякі держави-члени ООН зовсім спаплюжили цю концепцію, влаштовуючи для пропаганди громадянські органи урядовими чинниками, такими, як Росія. В Україні, натомість, в основі, мабуть, це розвинулося у порівняно короткому часі через індивідуалізм, що ми звикли критично оцінювати, мовляв, де два українці – два чи навіть три гетьмани, або через бунтівний характер українського «демосу». Можна згадати багато випадків, а головне – два дуже потужні моменти 25-річної історії незалежності – Помаранчева революція і Революція гідності.
Ясно, що ці події можна приписати чи пояснити також нестабільністю українського політичного мислення, що легко змінюється під впливом обіцянок політичних маніпуляторів та з огляду на поганий економічний стан у державі, тобто, демократія чи популізм оснований на бідності.
У США політичний стан більш стабільний, одначе, останні вибори в США не були пересічними під жодним оглядом, хоча спірність ідеологій не була ні ключовою, ні переважаючою. Фактично обом основним конкурентам останніх президентських перегонів важко приписати якусь чітку ідеологію. Для політичної кон’юнктури обоє намагались себе позиціонувати в ідеологічній площині виразніше, а навіть і зовсім інакше, ніж свідчив їхній життєвий шлях.
Кандидат Гілларі Клінтон проявляла себе значно більш лівою, ніж вона є, бо відчувала потребу такого напряму, щоби перемогти соціалістичного, а то і марксистського конкурента у пра-виборах. Натомість, Дональд Трамп став по стороні правиці, бо цього вимагав популізм для нього нової партії, де було надто багато кандидатів подібного напрямку. Трамп, колишній демократ, який стояв на позиціях права жіночого вибору щодо абортів та інших, більш ліберальних позицій, раптово став кандидатом, який вимахував, немов по-Донцовськи, «хрестом і мечем», сімейною Біблією та економічними погрозами, прославляючи власні здібності укласти економічну, а то і політичну угоду. Правда, Донцова він ніколи не читав, а власну книжку про мистецтво укладання угоди він ніколи не писав. Тільки до Путіна і Росії Трамп поставився з певною дозою симпатії, мабуть, з наміром колись поставити вежу Трампа на Арбаті. Про обох кандидатів можна було сказати, що вони, напевне, самі дивувалися своїм словам та новознайденим позиціям.
Ця ненормальність проявилася у результаті. Один кандидат здобув на три мільйони більше голосів, а другий переміг у виборах і став президентом. Різні махінації підрахунку виборчих голосів, тиску на фактичний електорат не вдалося надолужити непрямій демократичній системі вибору, яка записана в американській Конституції. В історії США були подібні результати, але дуже рідко і, мабуть, ніколи з такою перевагою голосів, як посередніх виборців, так і безпосереднього електорату.
І, мабуть, тому Америка сьогодні перебуває, як деякі наголошують, чи не в конституційні кризі. Новообраний президент прийняв присягу і з місця почав поводитися як дві гілки влади – виконавча і законодавча. Екзекутивні накази взяли місце законів, які мав би приймати Конгрес. Правда, попередник президента Трампа – президент Обама – теж користувався часто екзекутивними наказами, але у нього, бодай, було виправдання, що Республіканський Конгрес не дозволяв йому діяти відповідно, і тому він був змушений до цього. У кожній байці є трішки правди, але, як показало судочинство, чимало екзекутивних наказів президента Обами були проти Конституції. Здається, це саме чекає і президента Трампа.
А поміж тим, зреагувало американське громадянське суспільство. Тоді, коли преса в США вважає себе четвертою гілкою влади, вона вже давно не виконує своєї функції як об’єктивний голос чи совість народу. На жаль, сьогодні майже немає преси, яка не віддзеркалює, здебільшого, політичну думку свого видавця. Тому залишається тільки громадянське суспільство.
Події навколо цього президента США, передбачається, будуть розвиватися з певними, а то і великими контроверзіями. Суспільство повинно бути чутливим до кожної події, кожного заходу, кожного рішення і не тільки екзекутивного, але також Конгресового і судового. Повна влада є в руках однієї партії, а найвищий представник тої влади приголомшений нею. Фактично, світова спільнота матиме нагоду не тільки спостерігати здалека, але інколи і брати участь у розвитку демократичних процесів у США. Це – не цирк. Конституційної кризи в Америці не буде, бо громадянське суспільство в США, яке проявило певну дозу примітивізму під час виборів, врешті, починає діяти зріло по обох боках барикади.
Чи президент Трамп змінився порівняно з кандидатом Трампом? Поки що ні. Недавно він виступив з погрозою проти Ірану, коли іранці випустили ракету. Але про російську агресію в Авдіївці він промовчав. Час діяти! Українці теж є частиною громадянського суспільства – світового й американського. Треба включитися, а також і ініціювати свої протестні акції. З вибором президента не закінчується роль суспільства. Вона щойно починається.