Багато хто з читачів знають, що останнім часом відбувалася блокада доріг, якими у непідконтрольну Україні зону Донецької та Луганської областей (яку прийнято називати окупованою) і звідти йдуть ешелони, навантажені лісом, вугіллям і ще багато чим.

Спочатку група ветеранів АТО у супроводі деяких депутатів перекрила залізничну колію, потім дійшла черга до автомобільних доріг.
Блокувальники заявили, що мотивом їхніх дій є рішучий намір припинити «торгівлю на крові» – так вони назвали торговельні рейси між Україною, підконтрольною Києву, та окремими районами Донецької та Луганської областей (скорочено ОРДЛО), непідконтрольними Києву, або, як їх в Україні називають – фактично окупованими російсько-терористичними військами.
Тож виникає питання – хто і з ким торгує з таким велетенським розмахом? Адже мова йде про сотні і тисячі вагонів, навантажених по самі вінця різноманітним товаром.
Зокрема, повідомлялося про 12 тисяч вагонів, заблокованих протестувальниками.
Аргументація блокувальників була озвучена просто і зрозуміло: як так може бути, що на фронті гинуть українці, а в цей час хтось з України організовує торгівлю, бізнес у велетенських масштабах з оборотом у сотні мільйонів гривень, якщо не доларів?!
Хто у Києві є ініціатором і суб’єктом цієї торгівлі «на крові»?
Хто її «дахує»?
Логіка підказує, що без відома вищого керівництва держави, уряду, правоохоронних органів подібна ситуація неможлива.
Не можуть якісь окремі бізнесмени чи фірми, якого б масштабу вони не були, здійснювати подібну торгівлю без відома, покровительства, а, можливо, й зацікавленості чиновників вищого і найвищого рангу.
Апофеозом цієї ситуації і став понеділок, 6 лютого. На дорозі Бахмут-Костянтинівка протестувальниками, які складалися з ветеранів АТО (принаймні, всі вони були одягнені у камуфляжі), були зупинені автобуси.
Журналіст зайшов у один з автобусів. Там сиділи мовчазні здорові хлопці, які, побачивши відеокамеру, почали відвертатися і ховати свої обличчя. На прості питання журналіста: «Хто ви? Куди їдете» і т. п. жоден з них не відповів.
Доказів поки що нема, але вигляд їх був до болю знайомий – «тітушки» у чистому вигляді.
Виручати цих онімілих чоловіків приїхав не хто-небудь, а сам генерал В. Аброськін, начальник Донецької поліції разом із групою екіпірованих військових, нібито, також з поліції.
У кожного з них у руках був кийок.
За командою генерала Аброськіна поліціянти кинулися на блокувальників і почали їх штовхати, бити кийками, валити з ніг і продовжували бити навіть тих, котрі вже лежали.
Кадри беркутівського розгону Майдану миттєво спливали у пам’яті при вигляді цього побоїща.
На всі крики і заклики блокувальників – на кого ж ви піднімаєте руку? – поліціянти не реагували, а, здається, «працювали» кийками ще сильніше.
Врешті-решт, блокувальників буквально скинули з траси, автобуси проїхали. Через деякий час на сторінці Аброськіна в соцмережах були опубліковані світлини, нібито, тих, хто насправді був у автобусах.
На фотографіях в об’єктив дивилися якісь зовсім інші люди – жінки й чоловіки. Але жодного мовчазного чоловіка, якого ми бачили на відео журналіста, на світлинах від Аброськіна чомусь не було.
Як вигукнув один з користувачів – це ж якісь інші люди!
Чи дійсно нам показали підмінені фотографії – з часом стане ясно.
Достеменно ясно поки що те, що повен автобус (як мінімум, один), переповнений мовчазними здоров’яками, генерал на своїх світлинах не показав.
Обурення від побоїща було масовим.
Із трибуни Верховної Ради України нардеп Єгор Соболєв звернувся до парламентської зали з полум’яним закликом законодавчо заборонити цей «бізнес на крові»: «На Донеччині хтось, начебто, в формі української поліції кийками побив ветеранів Війни за Незалежність, які виступили проти торгівлі з окупованими територіями. Я був там у день перекриття руху залізничних ешелонів між українським Бахмутом і окупованою Горлівкою і можу засвідчити – люди В’ячеслава Аброськіна з перших годин почали провокувати конфлікт. Машини зі спальниками та піддонами для облаштування наметів просто з волонтерами доводилося відбивати і проводити крізь кордони «нових беркутівців», наче на Майдані.
Тепер, як на Майдані, люди в масках та шоломах з ентузіазмом лупасять людей. І яких людей! Які захистили цю державу, коли міліція Донеччини масово розбігалася чи переходила на бік окупантів».
А користувачі соцмереж виразів уже не вибирали.
Один із них в запалі вигукнув: «Усіх на дибу!» – маючи на увазі новітніх «беркутівців», які били протестувальників: «Всіх на дибу. Опублікувати список ментів та керівників, які брали участь у бійці проти воїнів АТО, щоб вся Україна знала тих «героїв». Народ останнє віддавав захисникам, а ця бидлота підняла руку на святе, «ЗАХИСНИКА СВОЄЇ ДЕРЖАВИ».
Враховуючи, що диба є знаряддям катування, цей заклик не підтримаємо.
Але ж дійсно волосся стає дибки, коли бачиш подібну картину.
Якщо одні висувають припущення, що поліційних начальників підкупили і вони на тій трасі лише відпрацьовували грубі гроші, визволяючи «тітушків» чи то Саші Януковича, чи то Ахметова, то мені думається, що без санкції вищого керівництва свого відомства навіть за великі гроші генерал не почав би здійснювати такий грубий розгін.
А вище керівництво його відомства, зі свого боку, навряд чи віддало б йому такий наказ (чи дало добро на розгін кийками та газом), якби не мало на те, як мінімум, згоди – можливо й мовчазної – вищого державно-політичного керівництва країни.
То виникає питання: з якого рівня, якщо не найвищого, йде схвалення, підтримка, «дахування» – назвіть це, як хочете – тієї прихованої від громадськості колосальної за масштабом торгівлі, яку протестувальники назвали торгівлею на крові?
Логіка примушує визнати, що таке «дахування» може бути тільки зі самої гори.
На цій «горі» посадові особи, ймовірно, знайшли негласну спільну мову з Ахметовим та іншими олігархами, можливо, що і зі «Сім’ї» Януковича, низкою інших торгашів з ОРДЛО і розгорнули цю масштабну торгівлю.
Якби вона була морально чистою, суспільству все давно пояснили би і переконливо аргументували.
А оскільки такого чіткого пояснення нема, в хід ідуть силові варіанти придушення протестів.
Але ж саме це і стало початком кінця режиму Януковича.
То кого ж треба «на дибу», тобто, до відповіді?
Тут двох думок бути не може.
Або влада разом з Генеральною прокуратурою дає чітку кваліфікацію всього, що сплелося в цей клубок – і торгівлі з ОРДЛО, і побиття блокувальників і т. п. і тим самим заявляє, на чийому вона боці – або ж суспільство переходить ще на одну вищу сходинку громадського невдоволення і соціальної  напруги.

P. S. У цій історії є й інші аспекти, але почекаємо розгортання подій, які можуть певні гіпотези підтвердити фактами.