Новий рік в Українському національному музеї розпочався з «Гармонії» – виставки художника Володимира Ільчишина. Назва співзвучна з бажаннями молодого покоління українців жити в мирі, бути в гармонії зі самим собою і з іншими.

Саме слово «гармонія» має грецьке походження, що означає «домірність», «узгодженість», «стрункість», «порядок». У міфологічній версії Гармонія – донька бога війни Арея (Ареса) й Афродіти – богині любові, краси, родючості. Світ, у якому ми живемо, сповнений войовничими вітрами, які частково вдається приборкати творенням могутньої сили добра.

Молодий живописець вписує у полотно настроєву гармонію кольорів. Нові обрамлені полотна читаються як відкриті до світу вікна українців, що живуть поза межами Батьківщини.

Народжений у 1992 році в Україні, Володимир, разом зі своєю родиною, у 2000 році емігрував до США. Навчався в католицькій школі св. Миколая та середній католицькій школі св. Ігнатія (Saint Ignatius College Prep), професію архітектора здобув в Іллінойському технологічному інституті. Будучи учнем українського художника Володимира Монастерецького, ще у шкільні роки презентував у музеї свою виставку у рамках проекту «Творче покоління української діаспори». І ось втретє, цього разу як художник-архітектор, Володимир приходить з виставкою «Гармонія».

Володимир є активним у Спілці української молоді (СУМ), молодіжному братстві собору св. Володимира й Ольги, також танцює в українському ансамблі «Громовиця». Експозиція дає змогу простежити, як поступово художник розвиває свою манеру писання, добираючи кольори і теми, що віддзеркалюють гармонію душі самого художника. Світоглядні, композиційні і технологічні знахідки художника вказують на професійний ріст.

Новоріччя зібрало багато молодих людей, учасників танцювального ансамблю «Громовиця», друзів, родину, священиків греко-католицького собору св. Володимира й Ольги, вчителів зі середньої школи, а також однокласників зі школи св. о. Миколая, сумівців і пластунів. Було цікаво і приємно у такому вишуканому товаристві зустріти Старий Новий рік.

Спонсор виставки – Кредитівка «Самопоміч». Зі своїм вітальним словом виступив член ради дирекції Кредитівки п. Олег Караван, який порівняв свій шлях здійснення заповітної мрії з Володимировим. Звичайно, що кожне покоління українських емігрантів прагне опанувати професією, яка приноситиме моральне і матеріальне задоволення.

Різниця між двома поколіннями – Володимира Ільчишина та п. Олега Каравана – у тому, що приїхали вони до Америки у різний в історичному вимірі час, але з родиною, яка виховувала дітей у любові до своєї Батьківщини. Обидва навчалися в школі св. Миколая, обрали професію розбудови міста. Знаменним є те, що Володимир отримав диплом магістра з архітектури в Іллінойському технологічному інституті та розпочав роботу у відомій будівельній компанії W. E. O’Neil Construction Company, в якій багато років працював інженером п. Олег Караван. Така доля – дороги синів із двох різних поколінь емігрантів перетнулися у Чикаго. Цей виступ був по-батьківському зворушливим, як і слово отця Івана Кротця, на очах якого Володимир з маленького вівтарного хлопця виріс у гарного молодого юнака.

Лунали привітання від «Громовиці», музею, учителя з малювання о. Джима Ворволда зі школи св. Ігнатія. Він розповів про свого учня, назвавши його «справжнім дивом» та унікальним талантом. Справді, Володимир малює багато творів на різну тематику – портрети, урбаністичні краєвиди, натюрморти.

Також зауважуємо, як у мерехтіння ліхтарів на вулицях вечірнього Чикаго, новорічних вогниках, зірках на темному тлі ночі сміливо вписана стилістику руху, що гармонізує характерові самого автора.

Виставка викликала велике зацікавлення у друзів художника. Картини Володимира вже в їхніх колекціях. Незважаючи на те, що творчі пошуки автора перебувають у стадії становлення, вони дивують своєю колористикою, експресією та енергетикою. Цього разу музами Володимира стали приятелі, мешканці української Америки. Одну з робіт він присвятив Героям Небесної Сотні та воїнам, котрі віддали життя за Україну, захищаючи її східні кордони від російської агресії. Усі кошти від продажу цієї картини Володимир вирішив віддати на лікування поранених воїнів. «Володю, дякую тобі за твою картину. Ти пояснив, чому Герої не можуть вмерти. Вони залишаються в пам’яті тих людей, з якими були навіть незнайомі. Дякую тобі за пам’ять і повагу. Пишаємося тим, що знайомі з тобою, дякуємо твоїм батькам, що виховали таку Людину!» – написала у Фейсбук Надя Лотоцька. Таким його виховали батьки і знають у громаді – доброзичливим, позитивним, щедрим на добрі справи. Всі твори художника об’єднані гармонією віри, надії, любові та бажанням зробити своє життя та близьких по духу людей цікавішим.

Побажаймо художникові успіхів та нових виставок.