У місті Яворів, Львівської області, в 24-й окремій механізованій Залізній бригаді імені князя Данила Галицького служить за контрактом 34-річний Євген Межевой, якого з трьома маленькими дітками покинула дружина.

Допомагають доглядати батькові-одинаку півторарічну Олександру, трирічну Святославу та восьмирічного Матвія мати й вітчим дружини-зозулі, які є вимушеними переселенцями із зони війни.
Ця родина опинилися у злиднях, бо рідна мама, втікаючи з коханцем, прихопила банківську картку з державною соціальною допомогою для діток. Та ще й, продавши батьківське майно на Сході, жінка гроші матері не віддала, мотивуючи тим, що, начебто, їх у неї украли. Не зміг вчасно викупити з пошти речі вояка Євген, отож поїхали пакунки з дитячим одягом, ліжечком, подушками та ковдрами на утилізацію.
Про те, що воїн із трьома дітками, тестем та тещею опинилися у злиднях, власкорові IA ZIK перед Йорданом повідомила мешканка військового містечка Яворів. Мовляв: «Допоможіть цій хорошій людині, але так делікатно, аби в нього не забрали дітей в інтернат, бо Євген цього не переживе».
Командування 24-ї ОМЗБ цю інформацію підтвердило, пояснивши, що військовослужбовцеві дали відпустку для того, аби влаштував свої приватні справи.
У селі Рулево, що неподалік Яворівського гарнізону, журналіст цієї родини не знайшов. Як виявилося, Євген Межевой таки знайшов помешкання в Яворові.

Діти спали під бушлатом на долівці

Сім’ю вояки-«залізняка» та двох вимушених переселенців із зони війни журналіст розшукав у середмісті Яворова, на вулиці Загаєвича, у приватному будинку під вивіскою: «Продається».
Євген саме підкладав у пічку дрова, бо, з його слів, нічим за газ платити, за квартиру господиня попросила 2,5 тис. грн. за місяць, а ще борг за світло в тій селянській халупі (десь до 3 тис. грн.) не погасив.
«Господиня прийде за грошима після свят, хоче оплату за два місяці наперед. А це – 5 тис. грн. Звідки взяти – голова сохне. Зарплата у мене – 7 тис. грн. Але її ще не одержав. Та й дров уже нема. Батьки сплять з Олександрою на вузькому дивані, а я зі старшими дітьми, Святославою і Матвієм, – на підлозі, на килимку, без подушок. Вкриваю дітей бушлатом, зігріваю їх собою…» – бідкається чоловік.
Телефоную до комбрига, полковника Анатолія Шевченка. Каже, що питання із зарплатнею вирішить у межах доби.
При цій звістці батько-одинак Євген, його теща Людмила та тесть Олександр – вимушені переселенці із зони АТО, дещо повеселіли.
Євген звертається до батьків дружини-зозулі: «Мамо!», «Тату!». А поважного віку люди, дивлячись на зятя та онуків, втирають сльози. Коли мова заходить про доньку, то гірко зітхають.

Утекли від війни, а потрапили – в злидні

«Коли бойовики почали активно гатити по маріупольському напрямку, ми вирішили втекти на Західну Україну. Теща так злякалася тих обстрілів, що в неї почалися серцеві напади», – розповідає Євген Межевой, який у мирні часи працював кранівником широкого профілю на «Азовсталі», добре заробляв та радів життю.
З його слів, спочатку з дітьми, дружиною Тетяною та її батьками вони поїхали на Буковину, але їх зустріли там не дуже привітно.
«Влаштувався на роботу, де заробив за два місяці 2 тис. грн. А тут у військкоматі порадили піти на службу в армію – за контрактом. Після навчання мене відрядили в Яворів,

в 24-у бригаду. Служба мені – до душі, але дружині вона не сподобалася. В один прекрасний день мене та дітей Таня покинула. Знайшла собі коханця, з яким, як заявила, їй добре. Видно, добре їй так, що дітей навіть з Новим роком не привітала», – спохмурнів вояка.
При цих словах бабуся покинутих діток – пані Людмила – заплакала. Зізналася, що їй соромно за доньку.
«Я її виховувала, думала, що стане хорошою людиною. На мою зарплату санітарки в лікарні жили незаможно, але й не голодували. Онуків та зятя ми з Олександром, моїм громадянським чоловіком, не залишимо в біді. Євген – хороший зять. Як він гарно про дітей дбає… Сам не з’їсть, а їм дасть. А в нас останнім часом і хліба нема», – мовила пані Людмила, яка не може вийти з дітьми погуляти, бо зимового одягу та взуття не має: донька все її майно продала, а гроші не повернула.
«Євген – дуже сильний і добрий. Шкода, що Таня так з ним і з дітьми вчинила. Ви подивіться, як він добре ставиться не лише до доньок, а й до Матвія. А хлопчик – не є його рідним сином. Він Таню взяв уже з дитиною», – розкрив сімейну таємницю пан Олександр, вимушений переселенець, який за мирних часів на «Азовсталі» працював слюсарем.

Зараз цей чоловік виглядає значно старшим за своїх 57 років. Каже, біда скосила: зимових одягу та взуття – жодних та ще й мобільний телефон, скручений ізоляційною стрічкою, перестав працювати. Навіть до друзів, що залишилися в Маріуполі, не може потелефонувати, попросити про допомогу.
«А на роботу в Яворові хто мене візьме? Тут такі професії не потрібні… Хіба що відкриють «Яворівсталь», – сумно пожартував переселенець.
«Матвій для мене – рідніший за рідного. Я його зі семи місяців виховую. Займаюся з ним спортом, вчу писати й читати. Хлопчик – здоровий, має велику силу волі. І має добрий характер. Їсти не буде, якщо не пересвідчиться, що сестричкам вистачило. Я вже подав заяву на усиновлення. А що стосується школи, то не зміг його відправити: спочатку був на військовому навчанні, потім поселився в глухому селі, мав проблеми зі здоров’ям – операцію мені зробили. А дружина Матвієм не переймалася», – пояснює батько-одинак.
«Тітонько, а ви не можете попросити вчителів, щоб мене в школу взяли? Я буду добре вчитися. І силу маю. Батько зі мною щодня спортом займається. Уже по 500 разів присідаю і віджимаюся. Хочете покажу?» – попросив 8-річний хлопчик, який втік на Львівщину від війни разом із двома сестричками.

 

На Йордан батько-одинак тягнув по Яворову візок із дровами

Пам’ятаючи пересторогу колеги Євгена Межевого – військовослужбовця Тетяни, щоб допомогти родині так делікатно, аби дітей в інтернат можновладці не забрали, – власкор IA ZIK почав просити краян про створення належних умов проживання батька-одинака з трьома дітками.
Першими друзі автора цих рядків, Анна та Петро, віддали новенький диван; Христина купила подушки, ковдру, рушники, постіль, продукти; Ольга привезла їжу, одяг, візок дров; Ігор побіг у крамницю й вибрав для 1,5-річної Олександри зимове пальтечко на овчині…
Зараз усіх добрих людей з Львівщини, які кинулися рятувати військового батька-одинака з трьома дітками, покинутими матір’ю, перерахувати – годі. Зокрема, волонтер зі Львова Анна Юник разом з колегами завезли подарунки.
«Почувши таку гірку звістку, ми почали збирати допомогу. Львів’яни відгукнулися. Щиро дякую Назарові Палідовичу, який від «Галицької здоби» передав 4 коробки печива та 10 буханців хліба; Уляні Кузик – за речі, ковдри та іграшки; Христинці – за закрутки, одяг та 100 грн., за які я купила крупи та цукор; Вікторії – за фрукти та іграшки; Андрієві Посікірі – за постіль та іграшки; Лілічці – за одяг; Романові Чорнобаю – за те, що допоміг все те завезти в Яворів», – інформує Анна Юник.
І ще одна відома волонтерка Надія Лаган посприяла, аби батько-одинак поїхав у Львів та вибрав собі в Центрі допомоги сім’ям учасників АТО Народної самооборони Львівщини все, що його діткам потрібно.
«Дерев’яний коник, який так сподобався маленькій Святославі, був переданий з Австрії, Тіроля; він – ручної роботи волонтера зі спільноти «Янголи Милосердя» з Інсбрука Марінни Бівальд», – каже пані Надія.
Вояка та батьки легковажної доньки-втікачки просять подякувати всім, хто не залишив їх наодинці з бідою. А дітки – Матвій, Святослава, Олександра – радісно розглядаючи подарунки, голосно сміються. А ще тиждень тому вони спали на долівці, під бушлатом.
Однак, проблема опалення цього приватного помешкання зі щомісячною вартістю 2,5 тис. грн. так і лишається, хоча військові в розмові з журналістом обіцяли допомогти.

На сам Йордан, коли всі святкували, власкорові IA ZIK таки вдалося випросити трохи дров у місцевих рятувальників (фахівцям Державної служби надзвичайних ситуацій, як виявилося, теж нічим за газ платити, отож, у вільний час махають сокирами).
Воїн Збройних сил України Євген Межевой зізнався, що «вже давно таким щасливим не був, як в ту мить, коли біг з візком, наповненим дровами, по місту – від пожежників до дітей».
«Але люди на мене оглядалися. Чого б це?» – не може зрозуміти чоловік, який у військовій формі (цивільного одягу немає), віз дрова саме в той час, коли люди йшли до церкви на Йорданське богослужіння.
Опісля того, коли журналіст озвучив проблеми батька-одинака Євгена Межевого, його трьох дітей, тестя та тещі – вимушених переселенців із зони війни, – цією родиною зацікавилися відповідні служби.
Особливо багато вже зробили директор Яворівського районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді Наталя Вдовенко та керівник управління соціального захисту населення Яворівської РДА, депутат райради Уляна Ганусяк.
Як запевнив власкора IA ZIK перший заступник голови Яворівської РДА Ігор Рак, хлопчика готують до школи, а дівчинці шукають місце у дитсадку.
Одне не виходить з голови: чому журналістові не було відомо про цю біду 13 січня, коли в Яворові перебував з робочим візитом заступник міністра оброни України, генерал-майор Олег Шевчук. Адже тоді можна було б чітко, за допомогою конкретного факту, аргументувати свої слова про злидні сімей військових-безхатченків.
Для коментаря до цієї публікації може цілком слугувати Закон України «Про військовий обов’язок і військову службу». Там у частині про пільги та гарантії для військовослужбовців рядового, сержантського складу за контрактом чорним по білому написано: «У випадку відсутності службового житлового приміщення військовослужбовці рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом і не перебувають у шлюбі, можуть розміщуватися в спеціально пристосованих казармах у розташуванні військової частини, а сімейні – у сімейних гуртожитках».