rss
09/30/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Вшанування

Title  
  
Якби визначати головне слово останніх днів січня нинішнього року, я б вибрав слово «Вшанування». Воно часто згадувалося в стрічках новин, репортажах, промовах. Саме під цим кутом зору я і пропоную читачам поглянути на події минулого тижня.

Вшанування як традиція

Українці люблять вшановувати. Передусім, мертвих.
Віншувати живих виходить складніше. Ревнощі, заздрість, непрості стосунки, складні характери, гострі слова, сказані один про одного, жарти, що болісно сприймаються…
Та мало що може зіпсувати стосунки за життя.
Але смерть рівняє всіх і мирить з тим, з чим не мирилися живими.
Тож відхід у засвіти будь-якої людини – а особливо відомої – часто супроводжується вибухом співчуття, зливою добрих, хоча й запізнілих, слів і ритуалами ушанування.
Це прослідковується в особистих стосунках, у суспільних і навіть в історії.
Може, й тому якось Ліна Костенко з прикрістю сказала: «От що в нас є – могили та й могили і Чорний Шлях з невільницьким плачем…»
Проте, вшанування – це традиція добра, моральна, гуманна.
Вона свідчить про нашу здатність оцінити, вивищитися над другорядним і дрібним та віддати належне – хоча інколи і занадто пізно.
І традиція вшанування є ознакою морально здорового суспільства.

Тлумачення вшанування

Поняття «вшанування» має різні аспекти і значення. Вшановуючи когось чи щось – людину, подію, дату – ми віддаємо їй належне, увагу, шану, почесті, знаменуємо, відзначаємо, робимо честь, нагороджуємо, зокрема, і власною присутністю, навіть якщо просто пригощаємо, частуємо гостей.
У процесі вшанування проявляється багато що. Зокрема, і те, що і скільки ми вкладаємо в свою шану – будь то час, зусилля, ресурси, почуття.
Як писала, наприклад, Леся Українка: «Юзині родичі не жалували коштів на учту, на вшанування 16-річних роковин доньки-одиначки».
А насамперед – наскільки щирим є в кожному випадку те вшанування, скільки непідробних емоцій у нього вкладено – і яких – а скільки формально-ритуальних елементів.
 Title 
  


Суспільна пам’ять

Культурно-історичні та антропологічні дослідження доводять, що пам’ять існує не тільки в індивідуальних формах – через пам’ять окремих людей, а й у колективних, групових формах.
Така пам’ять малих і великих груп суспільства може використовуватися владою у власних цілях – наприклад – для налагодження більшої комунікації зі суспільством. Або ж для зміцнення свого статусу чи авторитету в суспільстві.
Механізм тут простий – якщо представники влади поділяють з великими групами суспільства пам’ять про якісь події і вшановують їх – вони тим самим намагаються стати ближчими до народу, «своїми», «такими, як ми».

Церемонії та ритуали

Практичне втілення суспільна пам’ять набуває в ритуалах та церемоніях. Бідність (чи, скажімо більш м’яко – скромність) ритуалів може свідчити багато про що.
Наприклад, про слабку фантазію, погану режисерську обробку, невелике бажання проводити даний ритуал, формальний підхід до події, коли учасники вимушено «відбувають номер».
І навпаки – чіткі формалізовані ритуали, пишні церемонії мають за мету посилити символічне значення події чи особи, що вшановуються, та підняти значимість її вшанування, цінність для суспільства.

День подвійного вшанування

У січні нинішнього року різні групи українців вшановували і події, й окремих осіб.
Уже 1 січня, відзначивши Новий рік, прихильники Степана Бандери вшанували 108-у річницю з дня його народження традиційною смолоскипною ходою.
Цей ритуал було доповнено церемоніями покладання вінків до пам’ятників провідникові ОУН та поминальними службами.
Ті, хто не поділяли таке вшанування, зокрема, окремі групи громадян України, а також поляки і росіяни, вкотре критично прокоментували і самі церемонії, особливо смолоскипну ходу, і значення С. Бандери для сучасної України.
Влада України, окрім західноукраїнської місцевої, поки що доволі стримано ставиться до цієї фігури й особисто участі в церемоніях вшанування не бере – що дає привід прихильникам С. Бандери іменувати її антиукраїнською.
У січні були дні народження цілої низки відомих українців – що називається, на всі смаки – і Василя Стуса, і Василя Симоненка, і Володимира Сосюри, і Валерія Лобановського, і Гната Юри, і Марії Примаченко, і митрополита Ілларіона (Івана Огієнка), і Агатангела Кримського, й Олександра Шалімова, і Богдана Ханенка, й Івана Гончара, і Павла Тичини, і Павла Чубинського – і жоден з них не отримав статусу державного вшанування.
Може, тому, що це були не ювілейні дні народження?
Але хіба потрібно чекати ювілею, щоб покласти квіти на могили, скажімо, Стуса, Симоненка, І. Гончара, інших вищеназваних видатних діячів України?
Бо, наприклад, 14 січня виповнилося 80 років з дня народження письменника Євгена Гуцала, але вшановували його пам’ять суто літературним колом, можна сказати, камерно.
А видатного українського просвітителя, митрополита Київського Петра Могилу, навіть така дата, як 420 років від дня народження, що була 10 січня, не «врятувала» – державного вшанування від сучасних зверхників України митрополит не отримав.
Їхня бездіяльність була б меншою, якби вони знали вислів митрополита Могили: «Безділля породжує гріх». Але ці особи гріха, на жаль, не бояться.
Тільки одну людину 23 січня вшанували очільники держави – Патріархові Філарету виповнилося 88 років, і він отримав привітання від більшості очільників України.
Проте, отримав їх у своїй патріаршій резиденції, можна сказати, вдома.
Хоча туди з’їхалися велелюдні делегації звідусіль.
А подією, що отримала статус державного вшанування, став День Соборності 22 січня.
Своєрідним же «піком» січневих дат стало 29 січня – День пам’яті Героїв Крут і перепоховання цього ж дня на рідній землі Олександра Олеся з дружиною.
Саме ці дві події отримали, нарешті, статус державного вшанування.

Перепоховання

Мій колега і добрий товариш професор КНУКіМ Микола Тимошик опублікував знайдений ним в архівах вірш Олександра Олеся, від якого стає моторошно – вірш про трагедію Голодомору.
І це далеко не єдиний пронизливий документ української історії, який пройшов через зранене серце поета і його зболену душу.
Якщо хтось із читачів якимось дивом не розуміє, чому стільки хвилювань через примусову ексгумацію його могили та перепоховання в Україні, то достатньо прочитати хоча б такий вірш О. Олеся:


Коли Україна за право життя
З катами боролась, жила і вмирала,
І ждала, хотіла лише співчуття,
Європа мовчала.
Коли Україна в нерівній борьбі
Вся сходила кров’ю і слізьми стікала
І дружної помочі ждала собі,
Європа мовчала.
Коли Україна в залізнім ярмі
Робила на пана і в ранах орала,
Коли ворушились і скелі німі,
Європа мовчала.
Коли Україна криваві жнива
Зібравши для ката, сама умирала
І з голоду навіть згубила слова,
Європа мовчала.
Коли Україна життя прокляла
І ціла могилою стала,
Як сльози котились і в демона зла,
Європа мовчала.

 

Title  
 Панахиду очолив Патріарх Філарет
у присутності президента та його дружини


 

Цей вірш Олександр Олесь (Кандиба) написав 22 серпня 1931 року. А враження таке, ніби ці рядки з кров’ю зійшли з його пера сьогодні.
Примусово і грубо вириті з могили, де вони спокійно пролежали сім десятиріч, тлінні рештки видатного українця та його вірної дружини Віри Кандиби (із Свадковських), мали знайти свій вічний спокій у рідній землі.
Доправлені в Україну простим рейсовим літаком (пасажири якого не здогадувалися, який безцінний вантаж з ними летить до Києва) дві труни світлого дерева, покриті українськими національними прапорами, були привезені до Володимирського кафедрального собору столиці України.
Панахиду очолив Патріарх Філарет у присутності президента та його дружини

Вшанування пам’яті Олександра Олеся та його дружини містило церковно-релігійну та громадянську частини.
У Свято-Володимирському соборі столиці панахиду очолив Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет. Йому співслужили архієреї та духовенство, які молилися під час Божественної літургії.
На панахиді були присутні президент П. Порошенко з дружиною, віце-прем’єр з гуманітарних питань В. Кириленко, міністр культури України Є. Нищук. Саме вони уособлювали державне вшанування пам’яті поета.
Хоча вшановувати фігуру такого історичного масштабу мала би більшість депутатів Верховної Ради України (якби вони були дійсно народними) і Кабмін у повному складі, якби він був дійсно українським урядом.
Святійший Патріарх Філарет перед початком Богослужіння сказав своє вагоме слово:
«Вельмишановний Петре Олексійовичу, президенте України!
Ваші преосвященства, всечесні отці, дорогі браття і сестри!
Ми зібралися сьогодні в цьому величному кафедральному соборі на честь святого Рівноапостольного князя Володимира для того, щоб почати процес перепоховання славного сина українського народу Олександра Олеся.
Олександр Олесь, видатний український поет і письменник, хоч і помер за межами України, але любив Україну.
І свою любов до України вилив у поезії, і тому ми повинні шанувати наших славних синів, які й сьогодні захищають нашу Батьківщину, віддаючи своє життя на Сході України. І в давнину українці хоч і жили, вимушено жили за межами України, але любили Україну. І це для нас усіх є прикладом, як треба ставитися до своєї Батьківщини. Любити треба не на словах і бути патріотами не на словах, бо серед нас багато патріотів, які говорять багато про патріотизм, а треба любити ділами.
Олександр Олесь є прикладом, як треба любити свою Батьківщину, тому ми шануємо його. Шануємо і молимося. Господь уже звершив над ним Свій суд, і ми віримо, що Господь дарував йому Царство Небесне. І тому помолімося, щоб Господь милосердний пробачив усі його провини, які він мав на землі, і дав йому вічне, блаженне життя
» – сказав Предстоятель УПЦ Київського Патріархату.
Президент, своєю чергою, також сказав декілька слів, але акцент зробив не на символічності ритуалу перепоховання, а на актуальності теми єднання: «У своїх творах

  Title
  На плиті вибиті імена не тільки подружжя,
але й сина – Олега Ольжича

великий поет неодноразово різними художніми засобами наголошував, що саме внутрішні чвари та розбрат, невміння об’єднатися заради великої мети, не раз призводили в історії України до трагічних наслідків».
Вказав президент і на нерв творчості великого українця: «Олександр Олесь, можливо, як ніхто інший, глибоко розкрив біль душі людини, яка втратила Батьківщину та опинилася в еміграції. Його поезія показує, як треба любити Україну».
У соборі було багато людей. Вони помолилися за упокій душі Олександра та Віри Кандиб.
Громадянська частина вшанування звершилася на Лук’янівському кладовищі, де і було поховано подружжя.


Прямих нащадків поета на похороні не було. Прилетіла лише дружина онука – Ольга Кандиба. Вона сказала декілька теплих слів, зокрема, про те, що повернення додому було пожиттєвою мрією поета.
На громадянській панахиді слово мали міністр культури України Євген Нищук, поет Дмитро Павличко, земляки поета з Білопілля, що на Сумщині, які привезли та висипали в могилу дрібку рідної поетові землі.
Були присутніми голова НСПУ, головний редактор «Української літературної газети» Михайло Сидоржевський, поет і видавець Іван Малкович, інші представники громадськості.
Є. Нищук висловив сподівання, що могила О. Олеся покладе початок створенню «Алеї почесних перепоховань». Конкретизувати імена можливих кандидатів на перепоховання міністр не став, згадавши лише Є. Коновальця, та й то як ймовірного, а не запланованого кандидата.
Є. Нищук підкреслив патріотизм цих емігрантів: «Справді, через обставини, які українці переживали 100 років тому, та й, зрештою, переживаємо зараз, багато видатних

Title  
  

військово-політичних, громадських діячів, представників освіти, науки та культури змушені були діяти поза межею України. Але їхні дії, їхні помисли та їхні серця були нерозривними з рідним краєм. І ми знаходимо такі підтвердження в їхніх щоденниках, у записах, мистецьких творах – всі вони мріяли повернутися в Україну».
Під час прощання співали Тарас Компанійченко та його «Хорея козацька» і Хор «Гомін» імені Леопольда Ященка – на жаль, уже без свого керівника.
Хрест на могилі встановив і освятив протоієрей Борис Табачек, настоятель Свято-Володимирського собору.

Як не парадоксально це може прозвучати, але ми повинні бути вдячними синові українця В. Михайлишина – того Володимира Михайлишина, який до самої своєї смерті оплачував ренту за могилу О. Олеся і тим забезпечував її спокій.
Син же його, Роман Михайлишин, котрий розрив могилу і фактично викинув кістки подружжя Олександра та Віри Кандиб, щоб поховати в ту могилу свого батька Володимира, зробив цим варварством добру справу.
Не будь цього скандального випадку, не лежати б Олександрові Олесю у рідній землі. Та й ідея «Алеї почесних поховань» і тема догляду за могилами українців, похованих за кордоном, знову актуалізувалася саме через цей драматичний випадок із примусовою ексгумацією праху подружжя Кандиб.
Олександра Олеся та його дружину вшанували на рідній землі.
І на державному рівні і на народному, який з часом буде все більше розширюватися.

День пам’яті Героїв Крут

Title  
  

Видатний український поет Євген Маланюк далеко від Батьківщини, роздумуючи про Крути, зі сумом констатував: «Наші національні свята, на загал, невеселі. Склалося на

те багато причин… передовсім, причини суб’єктивні, що коріняться в нашій психіці, точніше, у традиції нашої психіки, почасти і психіки релігійної. Ми значно більш скорі до похоронів, аніж до весілля.
Панахида чи голосіння, особливо мистецьке, нам припадає більш до смаку, до нашого естетичного смаку, аніж найбільш навіть радісна чи там найбільш двозначна весільна пісня…»
У той же час Маланюк полемізував з тими – навіть учасниками самого бою під Крутами – хто цей бій розглядав як важкий і почасти невдалий епізод війни: «Та в дійсності це було далеко, далеко не все!
Бо народ, творячи з якоїсь події легенду, – а Крути, без сумніву, є й будуть однією з найвеличніших легенд нашої нації, – знає, що він робить.

  Title
  Ритуал покладання квітів

Народна мудрість і національний геній – ця найвища земна справедливість – творячи свої легенди і міфи, цебто, підносячи дану історичну подію до височин надісторичних, ніколи – щодо вибору тієї події – не помиляються».
Чуттям поета Є. Маланюк прозорливо відчув, що цей епізод має стати і стане однією з тих міфологізованих історичних подій, на яких і ґрунтується суспільна пам’ять та національна ідеологія.
Вшанування 99-ї річниці трагічного бою під Крутами відбулося в Києві за звичним ритуалом.

Покладання квітів до пам’ятного хреста на Аскольдовій могилі здійснили президент П. Порошенко з дружиною, голова ВРУ А. Парубій та міський голова Києва В. Кличко.
Глава уряду В. Гройсман чомусь був відсутнім.

У своїй промові, названій «Звернення до українського народу у зв’язку з Днем пам’яті Героїв Крут», президент, зокрема, сказав: «Героїчний бій під Крутами назавжди

вписаний на скрижалі національної історії – передусім – як приклад волелюбності та незламності українського народу…
Нині, як і майже 100 років тому, країна, яка марить імперськими амбіціями, не може змиритися з існуванням незалежної України. Зараз, як і тоді, Росія розв’язала війну і заперечує свою агресію, намагаючись поширити у світі міф про внутрішній конфлікт у нашій державі.
Стало традицією у День пам’яті Героїв Крут вшановувати сучасних героїв, які віддали своє життя за суверенітет і територіальну цілісність держави уже в нинішній українсько-російській війні.
Вічна їм пам’ять.
Окремо хочу звернутися сьогодні до наших воїнів, які у складі Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Державної прикордонної служби, Національної поліції захищають наше право творити власну державу.
Прийміть щиру вдячність Українського народу за вашу чесну й героїчну щоденну працю.
Ми обов’язково переможемо!
Слава Україні! Слава її Героям!»

Сумне вшанування

Title  
 Дмитрові Оверченку, одному із загиблих,
було лише 28 років
 

Коли я закінчував дописувати цю статтю, прийшла звістка про те, що в Києві будуть вшановувати сімох вояків ЗСУ, які загинули під час запеклих боїв у Авдіївці.
Прощання з ними, думаю, також буде піднесено на рівень державного вшанування.
Надто резонансними стали і ці бої, і ці смерті.

Моє вам шанування, любі читачі!

Електроенергія в окупованому Криму: мегавати не для «вати»

Переговори в Астані: російське диригування і турецькі поступки

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com