(Продовження, початок у № 3)

3. Виховати націоналістичну людину волі, честі і посвяти!

Центральною подією ХХІ ВЗУНу став виступ голови ПУН і ОУН Богдана Червака. Частково цей виступ опубліковано в газеті «Українське слово – литаври» (№ 6, червень 2016 р.), тому наведу тільки окремі витяги з цього важливого програмового документа, який, на моє переконання, потрібно було б видрукувати окремою брошурою. Зупиняючись на гостро актуальних аспектах суспільно-політичної ситуації в Україні, друг Богдан наголосив: «Позиція перша. Нам треба братися до формування реального порядку денного Української держави. Пригадайте, ще два роки тому, навіть рік тому, ключове питання, яке стояло перед нацією і державою – було питання збереження територіальної цілісності, суверенітету й соборності України, відбиття наступу московітів, повернення Криму і втрачених територій на Донбасі. Але вже сьогодні нам змінили порядок денний. Тепер нас переконують у тому, що російська агресія – це щось похідне і другорядне. Нині на перший план ставлять питання змін до Конституції, децентралізації, виборів тощо. Зокрема, так звану «децентралізацію» зробили панацеєю від усіх бід. Здається, що коли здійснимо «децентралізацію», то негайно порозв’язуємо всі проблеми, які постали перед країною. До того ж, якось забули, що політику «децентралізації» нам нав’язала Москва, камуфлюючи цим словом свою вимогу федералізації України. Тому нам, українським націоналістам, треба формувати реальний порядок денний і зазначити: передовсім, треба перемогти в російсько-українській війні, повернути під українську юрисдикцію Крим й окуповані терени на Донбасі. Воднораз, ми маємо ставити собі іншу, відмінну від усіх політичних сил, мету. Адже всі як один стверджують: так, ми згодні з тим, у чому ми переконані. Україна забезпечить свій суверенітет і соборність лише тоді, коли розпадеться Російська імперія. Без розпаду Росії збереження територіальної цілісності й соборності України неможливе.
Друге питання, яке вважаю, залишається животрепетним: а як власне це зробити? Як повернути Крим і Донбас? Тут не треба вигадувати велосипед. Відповіді на ці питання є у програмових документах наших попередників. У постановах установчого Конгресу українських націоналістів, який і покликав до життя Організацію Українських Націоналістів, зазначено: «Лише військова сила, що спиратиметься на озброєний народ, готовий уперто та завзято боротися за свої права, зможе звільнити Україну від займанщини та вможливити упорядкування Української Держави. Оборону упорядкованої Держави перебере єдина, регулярна, надкласова національна армія й флот, що враз з територіальними козачими частинами будуть збудовані на підставі загальної військової повинності». 1939 року на Другому Великому Зборі Українських Націоналістів Олег Ольжич зазначав: « Українська збройна сила від сторіч високо тримала прапор національної ідеї всупереч усім силам розкладу і рабства. Вірна своїм традиціям – вона вилонила тих, що здвигнули Націоналістичну Революцію. Хвилина, яку тепер переживаємо, вимагає від нас найбільших зусиль, щоб організувати сили нації для вирішального бою зі займанням українських земель. Щоб успішно повести революційний зрив – треба ще сильніше і з більшою напругою волі продовжити творення і відбудову Української Армії. Збройна сила – це завдання дня!
Виховати політичних та громадських провідників у дусі націоналістичних ідеалів, які потрапили б організувати народні маси для організованого чину і були б взірцем усіх особистих і громадських чеснот – це наше повсякчасне завдання. Перевиховати народ у націоналістичну спільноту, виплекати націоналістичну людину волі, честі й посвяти, створити новий, героїчний тип українця – це вічне завдання націоналізму. Або українство стане націоналістичним, або ми залишимось рабами»!
Чи хтось сумнівається в актуальності цих слів? Отже, підтримка Збройних сил, створення справжнього Українського війська, мілітаризація суспільства – це надзавдання українських націоналістів на сучасному етапі. ОУН має великий досвід співпраці зі Збройними силами України. Цей досвід і надалі маємо поглиблювати, щоб перетворити ЗСУ в Українське військо.
Третє питання, не менш важливе, аніж територіальний суверенітет і соборність, це – духовний суверенітет української нації. Славний Олег Ольжич наголошував, що здобути, зберегти, закріпити й розвивати Українську державу без духовного суверенітету нації неможливо. Війна проти Московії – це боротьба за українську ідентичність. Боротися за власну ідентичність у наших умовах це – викорінювати зі суспільної свідомості комплекс національної меншовартості, передовсім, у ставленні до т. зв. «російської культури». Мене дивують дискусії на тему – забороняти чи дозволяти російські книжки, має бути російське кіно чи ні. Панове, нам мало крови і смертей на Донбасі? Нам мало Криму? Свого часу знаний Юрій Шевельов, розмірковуючи про «історію великої і ще не закінченої війни» – саме так він назвав «історію культурних зв’язків між Україною та Росією» – дійшов висновку: «Три страшні вороги українського відродження – Москва, український провінціалізм і комплекс кочубеївщини». Російський чобіт ступив на українську землю після того, коли сюди запустили російські фільми, книжки, музику. Жодних дискусій щодо цього не може бути. Карантин на все російське – ось адекватна відповідь відвертим і замаскованим прихильникам «русского міра».
У своїй звітній доповіді на ВЗУНі Богдан Червак об’єктивно і принципово порушив ще й такі важливі питання і проблеми, які належить вирішувати кожній обласній організації повсякчасно. Передусім, йдеться про необхідність омолодження ОУН. Поки що не вдалось організувати молодіжну референтуру, яка би очолила молодіжний напрямок організаційної роботи. Було приємно чути з уст нашого голови ОУН, що лише в нашій Івано-Франківській обласній ОУН в цьому напрямку діяльності з’явились реальні позитивні зміни.
Відзначив голова ОУН і Кіровоградську (тепер Кропивницьку) обласну ОУН, де теж до керівництва прийшла молода людина. Молоді люди приходять до організації, але не затримуються. Чому? На думку Богдана Червака, другою проблемою є те, що ми недопрацьовуємо в напрямі ідеологічно-історичних вишколів. Мало того, що всі ЗМІ в Україні налаштовані на вимоги своїх власників і навіть під час російсько-української війни надають перевагу розважальним і інформативним програмам, часто-густо діяльність ОУН не тільки замовчується, але й за інерцією колоніально-радянських часів подається у викривленому і тенденційному ракурсі. На різних політичних телешоу запрошують одних і тих політиків, які вже надокучили глядачам. До націоналістів формується упереджене і викривлене ставлення, хоча саме націоналісти підняли й освідомили народ про злочинну суть режиму Януковича. Націоналістичний клич «Слава Україні! Героям слава!» об’єднав українців Сходу і Заходу, які прямо з революційного Майдану пішли на фронти російсько-української війни. І через недопрацювання націоналістичної пропаганди і впливи ворожої пропаганди у молоді формуються викривлені уявлення про сутність і цілі ОУН.
У своїй доповіді друг Богдан навів такий приклад: до ОУН звертались молоді люди як до організації, що роздає зброю. І в цих людей було розчарування, коли вони довідувались, що ОУН не роздає зброю, що ОУН відряджає людей на війну для того, щоб забрати зброю у москалів і воювати проти них. А щоб не було подібних непорозумінь, ми повинні впритул зайнятись ідеологічно-історичними вишколами. Люди, які приходять в нашу Організацію, повинні усвідомлювати, в яку Організацію вони прийшли. Усвідомлювати під кутом зору відповідальності за долю Організації, бо за нашими плечима – історія великої, майже сторічної боротьби за державність України.
З великою увагою і зацікавленням був сприйнятий на ВЗУНі виступ голови Обласної ОУН Рівненщини друга Романа Коваля, активного учасника АТО. Передавши делегатам ВЗУНу вітання від командира Української Добровольчої Армії, провідника «Правого сектора» Дмитра Яроша, друг Коваль, мов епіграф до свого виступу, процитував знамениті і гостро актуальні під сучасну пору російсько-української війни слова Євгена Коновальця: «Залізо у вогні перетворюється на сталь, народ у боротьбі стає нацією». Якщо націоналісти 40-х років боролись за Самостійну Україну, – наголосив Р. Коваль – то ми маємо завдання зберегти нашу державу. Вину за втрату Криму і вбивство Олександра Музичка – «Сашка Білого» – Р. Коваль покладає на тодішню владу України, котра тоді в багатьох випадках діяла за вказівками Москви. Зокрема, друг Коваль повідомив, що О. Музичко організував перший добровольчий батальйон, щоб протистояти вторгненню в Крим ворожих сил. «Якби тоді до Криму перекинули кілька підрозділів, які формувались на території Рівненщини, про що просили кримські татари, то можна було перекрити вторгнення москалів до Криму», – наголосив друг Коваль. З-поміж вагомих думок, виголошених Р. Ковалем, слід відзначити його ставлення щодо децентралізації влади в Україні, яка, на думку оратора, ведеться за вказівками Москви і веде до федералізації, тобто, до розколу України.
«Сьогодні навпаки, – наголосив Р. Коваль, – потрібно зробити сильною центральну владу. Якщо цього не буде – втратимо державу. Нам потрібна сильна, боєздатна армія. Збройні сили України, до яких входять добровольчі батальйони, є єдиною силою, яка зможе захистити територію України на Сході, повернути Крим і навести порядок в Україні. Сьогодні йдеться про національну диктатуру на перехідний період. Я прошу делегатів ВЗУНу нормально і серйозно поставитись до цього. Я прекрасно розумію, що нас будуть критикувати. Але якщо ми підемо на вибори і будемо грати за правилами, які нам диктує чи Європа чи Росія, то розколемо країну виборами насамперед. Народ повинен розуміти, що хочуть націоналісти у плані захисту держави».
Не менш важливу проблему зачепив у своєму виступі офіцер Української Армії, активний учасник АТО, працівник Національного авіаційного університету (НАУ), член ОУН Борис Гончар: «Немає ідеологічної роботи в ЗСУ, і це впливає на боєздатність армії і на те, якими людьми повертаються бійці після армії – патріотами України чи вирішують, що це не їхня війна». Друга Гончара доповнив Б. Червак: «Ми розпочали роботу з підготовки ІІ-го з’їзду УВО, і тепер тривають дискусії про те, яким змістом маємо наповнити роботу УВО. Борис Гончар сказав мені наступне: «Богдане, всі кажуть, що ми переможемо у цій війні тоді, коли буде сильна армія, в якій домінуватимуть НАТОвські стандарти, хороші танки, літаки, амуніція і т. д. Але досвід показує, що можна все це мати і програвати. Бо коли не буде змінено мислення у людей, коли не буде патріотичних офіцерів, то жодна техніка, жодні НАТОвські стандарти не допоможуть. І навпаки – коли ми будемо мати національно свідомих українських офіцерів, тоді і літаки, і танки, і НАТОвські стандарти допоможуть. Тому я вважаю, що цей напрям діяльності УВО є важливим. Безідейна людина, яка не розуміє заради чого вона бореться і заради чого готова помирати у цій війні з москалями ніколи не переможе.
Часто запитують коли закінчиться ця війна. Ця війна для нас закінчиться тоді, коли москалі зрозуміють, що ми різні, що українці і росіяни – це два різні народи. Насправді – це війна за ідентичність. Росіяни починають це усвідомлювати. Те, що вони нас називають фашистами, карателями, то цим вони підкреслюють, що ми є іншими. Хай називають, як їм заманеться, але хай до них приходить усвідомлення, що ми – інші. Тому патріотичне виховання – це дуже важлива складова діяльності ОУН і УВО».

4. «Не сміє брат на брата йти у бій»!

Про роботу обласної ОУН Полтавщини доповіла на ВЗУНі пані Кропотіна. Багато добрих справ на рахунку цієї Організації, особливо в плані волонтерської допомоги Українській Армії. Але коли доповідачка порушила питання перейменування однієї з вулиць у Полтаві на честь Коновальця, а бандерівська вітка ОУН запропонувала назвати на честь Бандери, то пані Кропотіна вжила фразу, яка недопустима в лексиконі українських націоналістів. Зокрема, вона сказала: «…дали бій бандерівцям на комісії…» Певно, пані Кропотіна не знає слів гімну українських націоналістів: «Не сміє брат на брата йти у бій…» Чи не досить нам трагедій внаслідок розколу ОУН у 1940 році? Уроки історії треба засвоювати, а не повторювати помилки минулого. Тим більше, в цей напружений час російсько-української війни, коли кожен розкол у нашій ОУН, яку ми прагнемо об’єднати, йде на користь ворогам.
«Бій» треба давати чинушам з Полтавської мерії, яка до святкування 300-річчя Полтавської битви повелася українофобськи: вимагала від рекламної фірми демонтувати свободівські білборди зі слоганом «Мазепа переміг! Українська держава існує!»; відмовилася прийняти в подарунок і не дозволила встановити на полі Полтавської битви пам’ятник шведському королеві Карлу ХІІ, а принизливо скерувала бюст до краєзнавчого музею, а не бодай до музею Полтавської битви; міська влада категорично виступала проти вшанування видатних українських діячів – І. Мазепи та С. Петлюри й встановлення їм пам’ятників у Полтаві, натомість, до річниці Полтавської битви посприяла, щоб усі заходи пройшли під знаком перемоги «російської зброї», а тодішній мер Полтави Матковський дозволив українофобському «Православному братству О. Невського» гучно відсвяткувати ювілей перемоги «російської зброї» над українським козацтвом. Отож, українським націоналістам слід добряче зважувати, кому «давати бій», а з ким об’єднуватись, а не «бити горщики», змагаючись у патріотизмі. Краще згуртуватись проти проросійських українофобів і звернутись до громадськості Полтавщини з кличем українських націоналістів-свободівців: «Оглянься, кого ти обирав учора, і не помилися завтра, бо наступною жертвою можеш стати ти!»