22 січня вся Україна відзначала річницю Акту Злуки. А разом з нею – й українці всього світу. На гідному рівні відзначили річницю актів, прийнятих 22 січня 1918 та 22 січня 1919 року, і в Чикаго, штат Іллінойс. Організатор почесного заходу – Український Конгресовий Комітет Америки.

На запрошення організаторів захід відвідали шановані американські гості, друзі України, конгресмени Дені Дейвіс, Пітер Роскам, колишній посол Америки в Україні Джон Гербст, а також новообраний президент Українського Конгресового Комітету Америки (Централі) Андрій Футей і екс-міністр освіти і науки України Сергій Квіт.
Конгресмени Пітер Роскам і Дені Дейвіс – давні друзі України, члени Українського Кокусу в Конгресі. Обоє представляють виборчі округи штату Іллінойс, у яких проживають українці. Обоє голосують за підтримку України в Конгресі та за запровадження санкцій проти Росії.
Згідно з рішення УККА, на церемонії відзначення Дня соборності України Пітер Роскам і Дені Дейвіс отримали відзнаку «Приятель України» (Friend of Ukraine).
Сергій Квіт під час виступу подякував усім присутнім за можливість долучитися до українців Чикаго і разом згадати героїчне минуле українського народу. Нижче подаємо повний текст його виступу.
«Для мене велика честь сьогодні бути тут і мати можливість спілкуватися з вами. Сьогодні ми святкуємо одну з найбільших українських перемог. У цей день 98 років тому на Софійській площі у Києві було проголошено Акт Злуки Української Народної Республіки та Західноукраїнської Народної Республіки. За один день до цієї знаменної події, 21 січня 1919 року, загальнонаціональні збори в Хусті вирішили приєднати Закарпаття до УНР. А днем пізніше, 23 січня 1919 року, Акт Злуки було затверджено праобразом українського парламенту – Трудовим конгресом України. Це також була річниця проголошеного роком раніше, у 1918, Четвертого Універсалу Української Центральної Ради.
Усі ці події були свідченням мудрих державотворчих рішень українського політичного проводу. Новостворена українська держава була цивілізованою і демократичною. Проводячи паралелі зі сучасністю, зазначимо одну суттєву відмінність. УНР лише не змогла себе захистити. Відтак, всі шляхетні наміри її засновників, великих гуманістів Михайла Грушевського, Володимира Винниченка, Сергія Єфремова та інших виявилися марними. Їхні демократичні здобутки не змогли оцінити громадяни країни, окуповані, зрештою, новими російськими імперіалістами – більшовиками.
Також на міжнародній арені практично ніхто не помітив виникнення нової європейської держави, створеної на прогресивних засадах. Всі головні актори були деморалізовані Першою світовою війною і тріумфом більшовиків. До того ж, світові демократії майже нічого не знали про Україну.
День соборності для українців символізує необхідність єднання України. Таким символом запізнілого усвідомлення вбивчого розбрату були виступи політичного емігранта Нестора Махна у Парижі на захист уже покійного Симона Петлюри. Вони не знайшли спільної мови раніше, коли керували українськими арміями. Так само, як і з багатьма іншими стихійними народними лідерами, яких сьогодні вони назвали б польовими командирами або добровольцями. Не вперше в історії 98 років тому не змогли об’єднатися навколо власної держави, тому втратили її.
Наступний етап боротьби був пов’язаний зі ще одним учасником Акту Злуки на Софійській площі Євгеном Коновальцем. Він 22 січня 1919 року приймав військовий парад у Києві. Пізніше українська самостійна соборна держава була проголошена головною метою визвольного руху.
Збройна боротьба українців збурила весь величезний і, здавалося б, непохитний Радянський Союз, який в Україні завжди, згідно з традицією Тараса Шевченка, трактували як «тюрму народів», що має бути зруйнована.
Від часів Дня Злуки українці пережили Голодомор, сталінські репресії. Гідно воювали у ІІ Світовій війні, насамперед, – проти нацистської Німеччини та Радянського Союзу. На жаль, тоді жоден із наших сусідів, окрім Чехословаччини часів Масарика, не визнавав право українців на власну незалежну державу.
Боротьба УНР, всі приклади українського цивілізованого державотворення створили ті політичні рамки, які вже не могли ігнорувати більшовики. Саме тому вони пішли на створення УРСР разом з деякими формальними атрибутами державності, включно з частковою україномовною освітою, пресою, членством в ООН.
Російські комуністи завжди боялися українського націоналізму і тому змушені були залишати місце для української риторики. Насправді сподівалися створити нову історичну спільноту, як вони казали, радянський народ. І ми не можемо сказати, що вони були цілком неуспішними. Адже збройні конфлікти на пострадянському просторі спираються не лише на міжнаціональні суперечки, а також на ностальгію за «великою країною СРСР». Це дає можливість путінському режимові маніпулювати публічною свідомістю людей. «Рускій мір» приходить туди, де є бідність, брак освіти, свободи слова і корупція. Там, де закритий світ. Де після 25 років від зруйнування Радянського Союзу значна кількість людей не розуміє, куди і чому він подівся.
Тепер Російська імперія повністю повернулася до своїх великодержавних пріоритетів, дивно поєднавши в одному концепті «рускава міра» прославляння Сталіна, КДБ, царя Ніколая ІІ і так званої російської православної цивілізації. Хоч насправді нічого дивного в цьому немає, оскільки ми завжди маємо справу з тим самим демоном російського імперіалізму. З тією відмінністю, що сьогодні він становить для світу справжню глобальну загрозу. Через гібридну війну, обман, залякування, створення паралельної медіа-реальності, ігнорування будь-яких уставлених міжнародних правил і злочини проти людяності.
Що ж ми можемо запропонувати у відповідь сьогодні, у День соборності? По-перше, це – єдність української нації. Після Революції гідності ми можемо казати про українську політичну націю без тіні сумніву – не лише обабіч берегів Дніпра, а по всьому світу.
Сьогодні поруч з українцями українську незалежність зі зброю в руках захищають представники всіх національних меншин. Вперше українська державність для них стала більшою цінністю, ніж більш звична співпраця з імперським центром заради виживання.
Приналежність до української політичної нації сьогодні означає віру в справедливість, особисту участь у політичному житті держави, можливість користуватися всіма правами і свободами.
По-друге, здатність себе захистити. Затята впродовж багатьох сторіч боротьба українців за незалежність витворила домінуючий дискурс свободи, коли свідчення історичної пам’яті з часів Київської русі, козаччини, УНР, ОУН і УПА сьогодні отримали надзвичайно позитивне й об’єднуюче спрямування.
На початку 2014 року ми майже не мали ні армії, ні поліції. Вони були небоєздатними. Однак, дух українців дозволив народові об’єднатися довкола ідей державності і зупинити російську агресію. Сьогодні ми пишаємося нашим військом і героїзмом українських воїнів.
По-третє, Україна має спиратися на об’єднуючу силу української мови. Мовне протистояння також – глибоко символічне. Пропагований Путіним насильницький псевдозахист російської мови несе зі собою смерть, злидні та ліквідацію всіх інструментів демократії. Натомість, українська мова символізує торжество гідності, можливості для розвитку, діалогу і співпраці.
По-четверте, ми маємо побудувати ефективну державу. Всі необхідні зміни відбуваються з величезними труднощами. Ми не можемо погодитися з пострадянською корупцією, надзвичайно руйнівною для українського суспільства. Однак, якщо нам щось не подобається сьогодні, неможливо казати, що нам не потрібна українська держава взагалі. Треба розвивати українське суспільство, вдосконалювати управлінські практики, виховувати гідних громадян і нову політичну культуру. Єдність і співпраця є ключовими поняттями для всіх українських політичних гравців.
По-п’яте, маємо вирішити низку завдань стосовно розвитку політичного спектру в Україні. Сьогодні ми маємо, здебільшого, три категорії політичних сил: тих, хто підтримує українську незалежність, хто проти неї, і тих, хто стоїть на засадах безвідповідального популізму. Я розумію, що поширення популізму значною мірою відображає глобальні тенденції сучасного світу. Однак, нам потрібно більше відповідальної політики. Більше ідеологічних, а не лідерських партій. Більш цивілізований контроль за їхньою діяльність з боку суспільства.
Нарешті, по-шосте. Україна має всіляко інтегруватися у світове співтовариство, щоб стати успішною конкурентоздатною країною. На перший план виходить сучасна освіта і наукові дослідження. Наша мета – побудова суспільства знань та інноваційної економіки. Турбота про якісну освіту для нових поколінь українців – ось насправді стратегічне завдання і виклик для українського суспільства сьогодні. У День соборності України, в пам’ять про тих, хто зробив його можливим 22 січня у далекому 1919 році.
Слава Україні!»

Дякуємо за підготовку матеріалу Настасії Марусик та Зоряні Франко. Повний репортаж Оксани Ласійчук зі святкування Дня соборності у Чикаго читайте у наступному номері «Часу і Подій»!