1 рік 8 місяців і 21 день слідчого ізолятора, порізані вени, поколоте горло, побоїща у залі суду, брехливі обіцянки членів парламенту. Такі «несподіванки» чекали на зовні маленького й тендітного ветерана АТО, дарма що ця дівчинка у своїх 17 років із власної волі пішла на війну прямо з Майдану.

«Віту Заверуху звільнили...» – така, здавалася б, гучна новина у вівторок, 24 січня 2017 року, якось тихо-тихо, майже непомітно з’явилася у соцмережах, змусивши найзапекліших скептиків, циніків та невиправних зрадофілів посміхнутися до самих себе й мовчки подумати про те, що, певно, не все ще у нас втрачено. Бувають і судді, котрі відмовляються діяти за «наказом» із прокуратури. Бувають і патріотично налаштовані підприємці, готові внести півтора мільйона гривень за чужу дитину. Бувають і звитяжні адвокати, ладні на безоплатній основі взяти на себе захист у відверто політичній, замовній справі, а, разом з тим, і відповідний ризик. Ризик втратити клієнтів від влади чи майбутніх замовників в особі тих самих представників спільноти прокурорів.
Зустрічав цю 20-річну молоду людину зі села Медвеже Вушко, цього роз-PR-еного на увесь світ російської державною пропагандою маленького воїна з добровольчого батальйону «Айдар» невеликий загал друзів, таких, як і вона, учасників війни за визволення Донбасу (яка досі вперто іменується у нас невиразно-байдужою абревіатурою АТО), вуличних борців, молодих й для когось «наївних» націоналістів. Нікого VIP’ів на виході з Лук’янівського СІЗО не було. З командирів прийшов лише Євген Карась, побратим обвинувачених у справі про вбивство Бузини добровольців Медведька («Мейсона») і Поліщука («Аллаха»), якого правоохоронна система так само «любить» уже не один рік поспіль, починаючи з влаштованого очільником карного розшуку Василем Паскалем ще за Януковича «полюванням» на громадських активістів.
Журналістів не було... не пишуть у нас про тих, хто сам іде на війну, й не діє в інтересах певної фінансово-промислової групи. Не було й нардепів... навіть тих, хто теж вважає себе «добровольцем». Хто теж ніби як воював, і тепер має право особисто визначати, хто з тих, хто досі на передовій, є «учасником бойових дій», а хто – ні. Хто «за Україну» воює, а хто перебуває у «невстановлений час» у «невстановленому місці».
Щоправда, на передову або, як тепер кажуть, на «нуль» («нулівку») Вікторія зараз повернутися не зможе. Згідно з ухвалою Дарницького районного суду міста Київ від 19 січня ц. р. у справі № 753/271/17 за підписами суддів Домарєва, Набудович, Колесника має зобов’язання «не відлучатися за межі міста Київ», котре стало можливим за рахунок внесеної волонтером і меценатом Олексієм Тамразовим застави розміром 1,6 млн. UAH, що дорівнює 1000 розмірам прожиткового мінімуму. Під вартою ж продовжують лишатися двоє членів, нібито, створеного нею «організованого злочинного угрупування» – 18-річний Андрій Романюк та 21-річний Євген Кошелюк. Миколу Мнишенка та Дмитра Ситнікова, яким теж по 18-ть, лишили під домашнім арештом.
Як свідчить текст судового рішення, на думку суддів, на користь Заверухи Вікторії Ігорівні (вона ж «Вітамінка») свідчить та обставина, що її не було на місці злочину, коли 4 травня 2015 року в Деснянському районі Києва під час переслідування автомобіля, на якому зникли нападники (за версію слідства, ніби як учасники АТО) після пограбування АЗС, було вбито двох і поранено трьох правоохоронців. Тоді, нагадаємо, один із нападників загинув, двом вдалося втекти, але згодом їх було затримано. Прес-служба МВС опублікувала відео, на якому один з підозрюваних «зізнається», що нападники приїхали з Вінниці й також готували «теракти» проти комуністів на травневі свята.
Більше того, судді вважають, що сторона обвинувачення не може й переконливо пояснити те, де саме у той момент перебувала дівчина і в який такий спосіб була спроможна «керувати діями інших співучасників скоєного злочину»: «Зі змісту обвинувального акту... вбачається, що Заверуха В. І. була відсутня на місці скоєння злочину, але слідчим та прокурором не зазначено в обвинувальному акті – де саме під час скоєного злочину перебувала Заверуха В. І. та яким чином, за допомогою яких засобів зв’язку та ін. вона керувала діями інших співучасників скоєного злочину, що, на думку колегії (суддів – Авт.), також свідчить про відсутність викладення у змісті обвинувального акту ознак об’єктивної сторони складу злочину, тобто, конкретних дій обвинуваченої Заверухи В. І.».
Не знайшли судді конкретики й у поданому прокуратурою епізоді щодо «втягнення неповнолітніх у злочинну діяльність», яким, нібито, займалася Вікторія, створюючи своє «угрупування». Щодо даних проведеної вибухотехнічної експертизи, то тут суд взагалі побачив ознаки незаконного й передчасного визнання провини.
Що ж до загиблого підозрюваного Пінуса В. В. (вважається, що то він жбурнув у працівників МВС дві бойові гранати), то, як заявляють судді, в обвинувальному акті «не зазначено місцеперебування, а також прізвища потерпілих». У тексті акту взагалі «відсутні відомості про настання смерті останнього (Пінуса – Авт.) та закриття кримінального провадження стосовно нього у зв’язку зі смертю». А це вже підстава для притягнення декого до дисциплінарної відповідальності, не кажучи вже про суттєвий «козир» для адвокатів обвинувачених.
Простими словами: суд не вважає доказами «докази», надані співробітниками органів прокуратури щодо Вікторії.
Таким чином, «з урахуванням наявності встановлених у судовому засіданні суперечностей у змісті обвинувачення, під час усунення яких, очевидно, можлива зміна обсягу обвинувачення стосовно Заверухи І. В. в бік його зменшення», її відпустили на 60 діб. До наступного судового засідання.
Обвинувальний акт повернуто на доопрацювання. Є надія, що нова судова колегія на чолі з паном Домарєвим поставиться до ледь повнолітніх «терористів» неупереджено. І не повторюватиме «подвиг» тих, хто за вказівкою одного з колишніх шефів СБУ Валерія Хорошковського (який з часом сам змушений був тікати від своїх колишніх «патронів» з Адміністрації президента спершу до Варшави, а потім до Лондона) витворив без перебільшення справжніх героїв з Андрія Білецького, Ігоря Мосійчука та інших «васильківських терористів». Ті, щоправда, не на 1 - 9 травня екшени, начебто, планували, а на День Незалежності. І плюс – пам’ятник Леніну їм в одному з райцентрів не подобався, – наполягали вірні режиму Януковича слідчі.
І теж «зберігали» у себе вдома вибухівку, як стверджує і цього разу обвинувачення. І теж мали ознаки стійкої організаційної спільноти з елементами певного ідеологічного забарвлення.
І їх теж відправляли до місць позбавлення волі без особливих розумових зусиль, без вмотивованого та як слід обґрунтованого обвинувального акту. А чого ж там? Для чого? Невже й так не зрозуміло, що підсудні «винні». Якщо доброволець, значить «винен». Або якщо знаєш добровольця, чи того, хто знає добровольця... Щоб ніхто більше, як тоді за Януковича, не мав наміру протестувати проти влади й гуртуватися у націонал-патріотичні товариства спортивного напрямку, чи як тепер за Порошенка, не вважав, що може ось так запросто взяти й піти собі на фронт. З ким хоче і як захоче.
Однак, часи вже не ті. Й ніколи не бути їм тими, темними та обмеженими. Люд не той, передусім, ті люди, котрі з війни повертаються.
Визначальне у цій справі судове засідання 18-19 січня, після якого у прокурора Богатка почав виснути його внутрішній «комп’ютер» й не сходитися статті Кримінально-процесуального кодексу; це засідання прикметне ще й виступами підсудних. Добре продуманими, сміливими виступами хоч і людей за склом «клітки», але людей розкутих, свідомих, юридично добре вишколених, таких, яких завжди бояться, бо жоден адвокат ніколи не замінить власних поривань, переконань, своїх власних думок, тривог та занепокоєнь.
Присутнім особливо запам’ятався виступ Романюка («Вороб’я»), того самого, який із 15 років – на Майдані, зі 16-ти – на війні, а зі 17-ти... – у в’язниці. Він заявив, що хоче «виправдати своє ім’я» і «захистити свою маму». З посиланням на адвоката розповів про те, як до матері навідуються особи з погрозами, що «Воробей» до вироку «не доживе». Також були погрози «осіб у цивільному» й адвокату... Схоже, це теж вплинуло на новопризначених суддів.
Попередній склад колегії, до слова, 26 грудня, після трьох годин суду і трьох перерв узяв самовідвід. Не змогли більше терпіти, не захотіли.

Коли діти беруть до рук зброю

У родичів Заверухи та й у неї самої є своя хронологія подій. 30 квітня 2015 року дівчина дійсно була в Києві, звідки її чоловік. Він також воює на Сході. Були в зоопарку, відпочивали, мають відповідне відео.
1 травня він мав повертатися з ротації знову до зони бойових дій, вона ж сіла на автобус до Вінниці. Тобто, 2 травня, коли стався перший «злочин» її «угрупування» (напад на КПП), чи 4 травня, коли ці ж особи ніби як скоїли напад на АЗС, після якого, як стверджується, й загинув «азовець» Пінус (позивний «Морган»), у Києві вона не могла бути.
Є ті, хто бачив її вже у Вінниці. Є можливість перевірити її за сигналом з мобілки, врешті-решт.
Тим не менше, 6 травня прокуратура повідомила про її затримання. Силовики потрапили до її оселі у Вінниці під виглядом комунальників... Запобіжний захід – СІЗО.
«Єдина провина її в тому, що орендувала на свій паспорт квартиру знайомим. Хлопцям, яких знала з АТО. Попросили, бо самі не мали документів. Після того з ними вона не зустрічалася, а тільки розмовляла по телефону», – пояснював журналістам один з Вітиних родичів.
Ті факти, що Вікторія підірвала на війні здоров’я, що має позитивну характеристику від командування і до того ніколи не притягувалася до відповідальності за подібні правопорушення, – це до уваги не бралося. Не кажучи вже про те, що зовні вона теж не надто схожа на «кіборга», яким її намагалися подати з-за «поребрика». Прокуратура, натомість, чомусь оперувала її фотографіями з різноманітними видами зброї, хоча подібної графічної продукції, погодьтесь, досить у будь-якого вояка.
Не бралося дорослими дядечками і тітоньками (з яких ніхто на фронті не був та й не збирається) до уваги й те, що Віта, попри контузію від пострілу з ворожого танка біля Лутугиного, пройшовши курс лікування у себе вдома, знову повернулася до своїх бойових побратимів. Загалом, брала активну участь у визволенні «айдарівцями» центральної Луганщині, після того, коли поправила здоров’я – долучилася до оборони Маріуполя, виконувала бойові завдання у Широкиному.
А перший її бій стався біля Металіста, під командуванням Надії Савченко. Тоді «Куля» на якийсь час заміняла комбата Сергія Мельничука. Це тоді її й схопили у полон, чи не схопили... нехай уже фахівці вирішують. Обоє вже народні депутати. Полковник задекларував «трильйон гривень», старший лейтенант «мусить» стати президентом. А їхній рядовий з такими геть не дитячими спеціальностями як «стрілець» та «гранатометник» просидів увесь цей час у камері.