«Тоді прибув Ісус із Галілеї на Йордан…»

Не маючи найменшої плями від гріха, Ісус входить у води Йордану і приймає хрещення від Івана. А після, як сказав про Нього святий пророк: «Сам хреститиме Духом Святим і вогнем. І хрестив, і хрестить, і до кінця світу хреститиме всіх, хто на Його заклик ступить на дорогу покаяння і йтиме по ній до Царства Небесного, в Яке ніщо нечисте не ввійде!»

В окремих критичних випадках навіть без води можна прийняти Хрещення, та без віри – ніколи. Віру дітей-немовлят засвідчують їхні рідні і хресні батьки обіцянкою виховання їх власне у вірі Христовій. Історія Церкви перших віків християнства знає такі випадки, коли матерію цієї спасенної Тайни – воду – заступали акт волі, власна кров і навіть пісок.
Акт волі – це тоді, коли людина була в стані важкої хвороби і в небезпеці померти, а поряд не було ні священнослужителів, ні простих християн, які звершили б найкоротшу формулу Тайни.
А хрещеними у власній крові вважалися мученики за віру в Христа, які померли, не охрестившись.
Відомий цікавий випадок, коли в мандрівці до святинь Палестини в пустелі важко захворів, так що не міг дальше йти і помирав молодий паломник і попросив охрестити його, щоб помер християнином. Не маючи ні крапельки води, один з товаришів взяв у руку пісок і зі словами «Охрещається раб Божий… в ім’я Отця, і Сина і Святого Духа» навхрест посипав на його голову пісок. І звершилося чудо! Хворий враз сам піднявся на ноги і продовжив подорож.
Звичайно, що в жодному випадку ніяка річ сама в собі не має чудодійної сили і не омиває гріхи. Завжди необхідна віра. Але й також потрібні матеріальні речі не як образ чи символ, а як засоби, посередники чи провідники Божої ласки і сили. Христос зціляв хворих одним своїм словом. Але було що й, плюнувши на землю, зробив з неї глей, який сліпий приклав до очей і прозрів. І через дотик до Його одягу хвора жінка зцілилася від своєї недуги. А купіль в Єрусалимі при Овечих воротах, і пояс, фартух і навіть тінь св. апп. Петра і Павла мають продовження в Історії Церкви в чудотворних іконах, розп’яттях, свяченій воді і т. д. аж до наших днів. Про це час від часу дізнаємося не лише з церковних, але й з різних світських ЗМІ.
Та найважливіше в часі хрещення Ісуса в Йордані – це об’явлення Пресвятої Тройці. Отець називає Ісуса Своїм любим Сином, на Якого у вигляді голуба зійшов Святий Дух. І Син не раз називав Бога Своїм Отцем. А що це означає, відкриває нам св. ап. Іван в Євангелії. Він пише: «За те юдеї ще дужче заповзялися, щоб убити (Ісуса – о. М. М.) – не тільки за те, що суботу порушував, а й за те, що Бога Своїм Отцем називав, вваживши себе рівним Богові». Отже, називати Бога своїм Отцем – це бути рівним Йому, тобто, – Богом?!» Беззаперечно, так!
Вже на самому початку Біблії в першій главі книги Буття, де йдеться про творення світу і людини, є такі слова: «Сотворімо людину на наш образ і на нашу подобу…» Вже перші християни називали ці слова радою Пресвятої Тройці, бо хіба припустимо, щоби Бог радився зі своїм творінням – ангелами? В Євангелії, в листах святих апостолів, а, насамперед, св. ап. Павла, є багато місць, які потверджують Триєдинство Божої Природи.
Св. ап. Павло в листі до колосян пише: «Вважайте, щоб ніхто вас не збаламутив філософією та порожнім обманством, за людським переданням та за первнями світу, а не за Христом. У Ньому бо враз з людською природою живе вся повнота Божества». А в листі до євреїв, своїх одноплемінників, яким доводив, що Ісус – це ними ж очікуваний Месія і Син Божий – писав: «Кому бо з ангелів Він (Отець – о. М. М.) коли мовив: «Син Мій єси, Я сьогодні породив (не сотворив, ангели сотворені – о. М. М.) Тебе?». І ще: «Я буду Йому за Отця, а Він буде Мені за Сина».
Отже, в Ісусі Христі, Єдинородному Синові Божому, маємо не лише Творця всього світу, але й нашого Спасителя. Та щоб мати надію на спасіння, необхідно йти дорогою покаяння, на якій безперервна нещадна боротьба з гріхом, зі своїми пристрастями, пороками, звабами світу цього і духами злоби в піднебесних просторах, до нашого останнього видиху.
Допоможи нам у цьому, Ісусе!