Новий 2017 рік розпочався багатьма несподіванками. Але звістка з Чехії викликала справжню бурю.

Третього січня 2017 року стало відомо, що на Ольшанському кладовищі столиці Чехії, Праги, проведена примусова ексгумація могили визначного українського поета Олександра Олеся. Прах поета і його дружини було потривожено і переміщено до депозитарію Ольшанського кладовища.
Деякий час могила поета зяяла своїм чорним отвором і примушувала згадати Шевченкову «Розриту могилу».
Коли ж надійшла інформація, що могилу О. Олеся вранці, 3 січня, розрили, щоб уже о 12 годині того ж дня поховати в ній іншу людину, здивування зашкалило. Услід примчало уточнення – в могилі Олеся поховають іншого українця – громадянина Чехії Володимира Михайлишина, який до своєї смерті утримував могилу поета.
Виявляється, згідно зі законами Чехії, потрібно заплатити 20 тисяч крон, щоб 10 років могила була недоторканою і зберігалася від знищення.
Ці кошти і платив покійний нині В. Михайлишин. А коли помер, то його аж занадто прагматичний син вирішив, очевидно, зекономити – не купувати батькові окреме місце на кладовищі, а поховати в тій могилі, яка В. Михайлишиним уже була оплачена – можливо – на роки заздалегідь.
А те, що в цій могилі лежав видатний український поет, якого батько, безсумнівно, глибоко шанував, бо за власною ініціативою утримував і оплачував цю могилу – сина, який, ймовірно, вже зденаціоналізувався і втратив український дух, не цікавило.
Отож, і було здійснено це святотатство – прах подружжя дістали з могили і залишили на тимчасове зберігання фактично на складі кладовища.
Формально все було здійснено законно. А по суті – мерзенно.
І це при тому, що, нібито, сам В. Михайлишин мав інше проплачене місце на кладовищі і не хотів бути похованим в могилі О. Олеся.
Кажуть, що в момент поховання В. Михайлишина на кладовищі спостерігалось скупчення поліції. Син Роман чогось побоювався? Протестів українців?
Тільки-но ця звістка прийшла до України, заворушилися всі, котрі повинні були ворушитися значно раніше.
Президент П. Порошенко дав вказівку міністерству закордонних справ України взяти під контроль це питання.
Міністр МЗС П. Клімкін, який якраз цього дня зустрічав у Дніпрі та віз до Маріуполя нового главу ОБСЄ Себастьяна Курца, скерував це питання телефоном своїм підлеглим.
Посольство України в Чехії запевнило, що процес взято під контроль.
Голова українського уряду Володимир Гройсман запевнив, що Кабмін бере на себе всі витрати і забезпечить поховання видатного українця на рідній землі. Прем’єр також актуалізував питання про створення Пантеону видатних українців.
Міністр культури України Є. Нищук одразу ж висловив готовність виїхати до Чехії й особисто супроводжувати прах подружжя до України.
Прозвучало одразу декілька пропозицій про можливе місце останнього спочинку видатного українця.
Міський голова Тернополя Сергій Надал запропонував поховати поета в Тернополі, у майбутньому Пантеоні героїв у Парку слави.
Очільник Українського інституту на­ці­о­нальної пам’яті Володимир В’ят­ро­вич висловив переконання, що алея почесних поховань столичного Лук’я­нів­ського цвинтаря – найбільш підходяще місце для майбутньої могили О. Олеся.
Звучали пропозиції поховати поета на Аскольдовій могилі, де і створити той самий Національний Пантеон видатних українців.
Кожна з цих пропозицій заслуговувала на увагу, але ж існує така важлива обставина, як рідні Олександра Олеся (правнук?), які проживають нині чи то в Канаді, чи то в Австрії.
Їхнє побажання і буде визначальним.
Завдання представників української влади – переконати родичів, що найкращим місцем останнього спочинку поета і його дружини є українська земля.
Чи впораються вони з цим завданням?
Крім того, історія з перепохованням О. Олеся гостро актуалізувала тему перепоховань знаменитих українців, могили яких розкидані по світах.
Загалом, наразі відомо про орієнтовно 250 тисяч могил українців за кордоном.
Більшість з них є під загрозою поступового знищення – час іде, за могили потрібно платити, далеко не скрізь це можливо.
На тому ж Ольшанському кладовищі Праги під загрозою примусової ексгумації могила Спиридона Черкасенка – одного зі засновників українського модерного театру, а також деяких інших відомих українців-емігрантів.
Тому українські громади за кордоном разом з урядом України мають взяти на себе цю надзвичайно важливу справу.
Кого ж пропонується перевезти до України першочергово?
Хоча міністр культури Є. Нищук зауважив, що в Пантеон потрібно помістити прах тих видатних українців, «хто своїм талантом ідентифікував Україну», одразу ж зазвучали суто політичні імена – П. Скоропадського, В. Винниченка, Д. Дорошенка, С. Петлюри, Є. Коновальця, С. Бандери.
Як написав міністр інфраструктури В. Омелян: «Всі сотні героїв, які жили Україною, а Україна жива завдяки їхній жертовності».
Так що кандидатами до майбутнього Пантеону поки що бачаться багатьма лише політики.
Хоча є й інші приклади, коли Україна віддає своїх. Видатний киянин, зірка світового балету Серж Лифар похований у Швейцарії, і на його могилі написано «Серж Лифар з Києва», але за могилу, нібито, платять росіяни і тому називають Лифаря російським танцівником.
Є над чим думати і що робити для збирання українців – живих і мертвих.
Користувачі Ihor Bushchak та Ole­xandr Shumey нагадали, що в один і той же день – 4 жовтня 1925 року – Олександр Олесь написав 2 вірші, які нині звучать пророче:
Коли я вмер – забув, не знаю…
Я в чорній прірві забуття…
О, краю мій, коханий краю,
Коли ж це стратив я життя?!
І скільки вже минуло років,
Як мертвий я лежу в труні,
Лежу, не чуючи пророків
І не палаючи в огні?..

І сниться сон мені: неначе
Десь на холодній чужині
Якийсь вигнанець гірко плаче
І заздрить мертвому мені.
На чужині
Не вірив я в життя по смерті,
Тепер я вірю в диво з див.
Було для мене страшно вмерти,
Умер і нагло знов ожив.

Так само тут: і сонце, й зорі,
І люди наче ті самі,
Але якісь байдужі в горі
І в щасті, в радості – німі.

Весна, зима, і дні, і ночі,
Музика, сміх, і плач, і рух,
Та скрізь, як привід опівночі,
Блукає твій самотній дух.