21 листопада 2016 р. Святослав Караванський розіслав електронною поштою своїм друзям «Відкритий лист до президента України», в якому він написав: «Обставини критичні. Треба рятувати Україну! Силові методи в державі можуть призвести до громадянської війни. Треба заспокоїти Україну і вдарити по планах Москви. І це – у ваших руках! Це – ваш святий обов’язок!»

Після цих слів подані конкретні пропозиції щодо законодавства, а закінчує свій лист Караванський такими словами:
«Подумайте над цією пропозицією, пане президенте! Ваш план про оголошення воєнного чи надзвичайного стану в державі або якийсь інший план силової розв’язки протистояння може закінчитися непередбаченим наслідком. У нинішніх обставинах треба вдаватися до винахідливих кроків. Розуму перше слово!»
Через день Караванський опинився у шпиталі у місті Балтимор. Наводжу ці уривки з листа не для підтримки самої пропозиції автора, але щоби вказати, наскільки цікавився і розумівся у політичних процесах в Україні тоді майже 96-річний і доволі хворий чоловік. А розумів і цікавився Святослав Караванський, тому що фокусом усього його життя була Україна.
Святослав Караванський народився 24 грудня 1920 року, в Одесі. Студіював, передусім, мови, свою рідну і чужі. Ідеологічно був він націоналістом, членом Організації Українських Націоналістів. Його псевдо – «Бальзак».
У 1945 році військовий трибунал Одеського округу засудив Караванського до 25 років позбавлення волі. Так почалася тюремна мандрівка Караванського. Усього разом відбув Караванський понад 30 років ув’язнення. Карався в багатьох таборах – будував залізницю на р. Печорі, рубав ліс біля Магадана, видобував золото на Колимі, будував магістраль Тайшет – Лена, шив одяг у Мордовії. Завдяки амністії його звільнили у 1960 році, але знов заарештували у 1965 році за захист української мови у шкільництві, хоч назвали це просто скасуванням попередньої амністії. Другий термін мав закінчитися через 8 років, але йому додали ще п’ять. Караванський не був добрим в’язнем, він голодував на знак протесту, він брав свідчення в інших в’язнів про радянські злочини. Зрештою, ця натура нескореного в’язня, мабуть, залишилася з Караванським до кінця його життя.
Правда, зі смертю Сталіна в таборах стало трохи легше. В’язень Караванський пірнув у літературну діяльність і багато написав – віршів, віршованих казок, п’єс, робив переклади. Деякі з його творів навіть публікували в центральних виданнях («Літературна Україна»). 1954 року розпочав велику роботу над словником українських рим.
Після першого ув’язнення Караванський повернувся в Одесу, працював механіком з ремонту обчислювальних машин, перекладачем у редакції обласної газети «Чорноморська комуна», позаштатним кореспондентом журналу «Україна», а також виїздив на заробітки до республіки Комі. Закінчив працю над «Словником рим української мови», багато перекладав з англійської мови, надрукував книжку «Біографії слів», часто виступав з дописами про мову і поступив на заочний підвідділ філологічного факультету Одеського університету.
У цей час, перебуваючи тимчасово на волі, Караванський брав активну участь у громадському житті країни: збирав українські книжки для Кубані, допомагав організувати всенародні урочистості до ювілею діячів української культури, виступав за дублювання фільмів українською мовою. У 1965 році стривожений поширеною русифікацією, зокрема, у шкільництві, написав статтю «Про одну політичну помилку» та став автором самвидаву. Знову заарештували.
У грудні 1971 року заарештували дружину Ніну Строкату-Караванську і в травні 1972 року її засудили на 4 роки таборів.
У листопаді 1979 Караванському дозволено разом із дружиною виїхати до США. В діаспорі Караванський проводив політичну, громадську і наукову діяльність, брав участь у протестних акціях, неодноразово ставав на захист своїх друзів та займався правозахисною діяльністю, опублікував низку праць, зокрема, з мовознавства.
1993 року в Києві вийшов його «Практичний словник синонімів української мови», а в 1997 році – «Російсько-український словник складної лексики». Активно дописував на різні теми, зокрема, політичні в українських періодиках, писав листи до різних політичних діячів на користь України. Все це робив до останньої хвилини. Навіть протягом останніх трьох тижнів важкої і смертельної хвороби Караванський більше клопотався своїми публікаціями та справами України, ніж своїм одужанням.
Святослав Караванський відійшов у вічність 17 грудня 2016 р., проживши майже 96 років. Одну третину свого життя він прожив у тюрмі, іншу – в діаспорі, а тільки третину в Україні. Він був за ідеологією націоналістом, членом ОУН, політичним в’язнем, мовознавцем, філологом, правозахисником, дисидентом, поетом, публіцистом, журналістом. Найважливіше, що до кінця свого життя він переймався проблемами України.
Він був також немовби об’єднуючою ланкою поколінь, представником націоналістів серед політичних в’язнів, на прикладі якого виростали нові покоління поетів письменників шістдесятників та дисидентів-правозахисників.
Караванський похований на цвинтарі св. Андрія у Саут-Баунд-Брук, штат Нью-Джерсі, біля своєї дружини Ніни Строкатої-Караванської, яка майже 20 років раніше там спочила.
Прийдіть, поклоніться і помоліться. Святослав Караванський заслужив на ваш поклін і молитви. Мабуть, потрібно буде там поставити і пам’ятник з каменю, щоби вчились майбутні покоління. Караванському фактично 25 років тому поставлено живий пам’ятник, якому назва «Українська держава». Цей пам’ятник потрібно хіба трохи відшліфувати до вподоби Святослава Караванського, щоб він міг спокійно заснути.