Вінниця, нова політична столиця України. Звідти ми отримали президента, прем’єра, шефа податкової міліції, наймолодшого очільника Державного управління справами та ще багатьох і багатьох маловідомих, але, при цьому, вельми здібних та перспективних кадрів. «Взірець для інших міст» – називає Порошенко свою Вінницю. Й запевняє, що уважно стежить за всіма перетвореннями у рідному краї.

Першим перетворенням після перемоги президента стала заміна «чужих» місцевих керівників на «своїх». З керівниками ОДА процедура простіша, а ось щодо перших осіб в обласних радах, то тут було не обійтися без махінацій. Особливо, якщо революціонерів доводилося міняти на непевні «компромісні фігури», як це мало місце у «взірцевій» Вінниці. Усе, що трапилося потім, без сумніву, назавжди ввійде в присвячений президентству Порошенка окремий параграф з історії України як хрестоматійний матеріал з лизоблюдства «по-новому», з вислужування перед головою держави «землячків з цинковими ґудзиками» або ж як ескіз до політичного автопортрету самого Петра Олексійовича, якщо припустити ту обставину, що все, описане нижче, відбувалося не без його особистого відома. Кого ми тоді побачимо? І в якій ролі? В іпостасі самовідданого керманича нації чи самозакоханого містечкового «фірмача»?

У неволі

Під час штурму Вінницької облради 6 грудня 2014 року 25-річний громадський активіст Юрій Павленко («Хорт») привселюдно розірвав портрет нового президента України, пояснивши свої дії тим, що Порошенко не дотримався передвиборчих обіцянок: «закінчити АТО за лічені години», «провести реформи», «побороти корупцію» тощо. До того ж, він заявляв, що добре обізнаний з діяльністю «вінницького мафіозного клану». А останньою краплею стала незаконна спроба зміщення «майданівського» голови обласної ради, популярного серед вінничан «рухівця» Сергія Свитка.
Тоді ж активісти захопили залу та президію облради й висунули вимогу негайно звільнити голову ОДА Анатолія Олійника, людину «сірого кардинала» вінницького клану Матвієнка. Того самого Матвієнка, який зараз є заступником парламентської фракції Блоку Петра Порошенка, а за СРСР зробив кар’єру голови республіканського Ленінського комсомолу.
За даними МВС, під час штурму приміщення отримали травми семеро правоохоронців. Слідчий відділ Управління МВС України у Вінницький області відкрив кримінальні провадження за фактом порушення громадського порядку та побиття міліціонерів біля Вінницької облдержадміністрації.
Потім учасники акції перемістилися до будівлі обласного управління міліції на Театральній і вимагали відставки начальника Управління МВС в області Ігоря Моренця, який наказував, згідно з їхніми власними свідченнями, застосовувати проти них силу.
Наступного дня «Хорта» затримали. Йому інкримінували підозру за серйозною статтею 294 ККУ (організація масових заворушень), яка передбачає покарання терміном від п’яти до восьми років позбавлення волі. Цю новину хлопець зустрів оптимістично: «Мене вже раніше арештовували при спробі висунути свою кандидатуру на одному окрузі зі сином Порошенка».
Попри те, що випускник істфаку Вінницького педінституту Юрій ніколи не був кримінальником, натомість, є відомим публічним діячем, лідером вінницької спільноти «Народний трибунал» та членом партії «Воля», працював відповідальним секретарем газети «Вінницький район», й за нього готові були поручитися чотири нардепи (Юрій Левченко, Юрій Дерев’янко, Ігор Луценко, Ірина Суслова), суд обрав йому найсуворіший запобіжний захід – тримання під вартою. На догоду прокуратурі, котра одразу робила наголос на необхідності застосування найжорсткішої міри покарання, його не звільнятимуть усі два роки. Й, звичайно ж, не за шарпанину з міліцією, а, як завжди вважав Юрій, за розірваний ним того ж дня портрет президента. І за образливий вигук на адресу цієї особи у стилі пісеньки харківських футбольних фанатів про Путіна.
Проте, за ґратами Юрко не нудьгував. «Завалив систему скаргами на процесуальні порушення. Надсилав щодня зі СІЗО листи. Допомагав іншим в’язням. Сотні листів. Сотні днів у неволі», – каже про нього командир С14, учасник АТО Євген Карась.
1 квітня 2016 року – у Всесвітній день брехні – Павленка було засуджено до чотирьох з половиною року позбавлення волі, тоді як прокурор Вознюк взагалі вимагав усіх сім. Після оголошення вироку в суддю Курбатову полетіли різні предмети, а 66-річний адвокат засудженого, член проводу крайової організації РУХ Валерій Палій розпочав протестне голодування. «Будьте ви прокляті в цьому судилищі», – не могла стримати себе Юрина мама... Ще б пак, раніше у Юрія, який свого часу очолював вінницький осередок «Соціал-національної асамблеї» (СNА), вже був 3-річний умовний термін. Нібито, за «розпалення міжнаціональної ворожнечі».
«Це не Україна мене судить, а жменька продажних, і скільки б ви мене не судили «іменем України», я її любити не перестану», – заспокоював близьких Юрій у своєму останньому слові.
На оскарження пішло ще шість місяців. Нарешті 6 грудня Апеляційний суд Вінницької області скасував Павленку запобіжний захід і звільнив його з-під варти. «Вирок Вінницького міського суду від 1 квітня стосовно Павленка Юрія Євгенійовича скасувати. У кримінальному провадженні стосовно Павленка Юрія Євгенійовича – призначити нове засідання у Вінницькому міському суді. Запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно Павленка скасувати», – заявив головуючий суддя.
Виникає питання, і не одне: чи доповідали Порошенку про ситуацію з «Хортом», з його «особистим в’язнем»? А якщо не доповідали, то невже він сам не цікавиться подіями на малій політичній батьківщині? Чому сталося так, що в силу певних обставин не зовсім віддані Адміністрації президента судді й прокурори зробили все для масштабної дискредитації голови держави, затягуючи справу й доводячи ситуацію до неймовірного абсурду? На що розраховували автори вироку? На те, щоб залякати таких «Хортів» по всій Україні? На корупційну винагороду за «вірну службу»?

На волі

«Намагаюсь відновити побутові найнеобхідніші умови. Вчора забрав речі і документи зі СІЗО. Не можу зрозуміти, де мій закордонний паспорт. У тюрмі нема, а речдоком він не був. Мабуть, він подорожує десь без мене», – це були перші слова тепер уже колишнього політв’язня Павленка.
А ще сказав, що погода його особливо не тішить: «Виходити краще було, бодай, восени. Після маленької камери СІЗО рух – це одна суцільна кріпатура».
11 грудня Юрій, як і кілька років тому, абсолютно вільно виступав на Народному вічі в середмісті Вінниці. Розповів, що допомагало йому триматися.
«Я називав тюрму «місцем відпочинку» або «островом святого Порошенка», – повідомив Павленко. – Чому «островом»? Бо тюрма ніби відмежована від іншого світу. Під час свого перебування там я чув, як проїжджають поїзди. Перші два місяці я бачив з вікна своєї камери стіну, а потім внутрішній двір тюрми. Поруч була будівля, де утримували «довічників». І коли хтось з моїх сусідів по камері впадав у відчай, я вказував йому на ті будівлі, доводячи, що не все так погано».
13 грудня «Хорт» прибув до Києва, аби підтримати Гуменюка та Крайняка (справа 31.08.2015). Поруч з ним по цей бік «акваріума» у залі суду сидів Станіслав Краснов («Гонта»).

P. S. Протистояння вінницької влади й опозиції, Свитка й Олійника, продовжилося. 27 листопада 2015 року на той момент уже екс-голова ОДА Олійник (БПП) обійшов Свитка під час голосування за кандидатуру голови Вінницької облради. Як вважає останній, за рахунок голосів від депутатів «Батьківщини» та «Свободи», які перед цим обіцяли за жодних умов не підтримувати «порошенківця».