Водне поло
Тренер ватерполістів львівського «Динамо» Олексій Шведов розповів про перемогу в фіналі Кубка України та поділився думками щодо формування команди.

Один з найвідоміших львівських ватерполістів сьогодення Олексій Шведов ще кілька місяців тому був одним з лідерів львівського «Динамо» та національної збірної України. Але новий сезон він розпочав уже в статусі тренера, і саме під його орудою динамівці тиждень тому завоювали втретє поспіль Кубок України, вирвавши у фіналі перемогу в серії післяматчевих пенальті у харківського «Слобожанця», свого головного конкурента на внутрішній арені. Тож, розмова кореспондента IA ZIK з Олексієм Володимировичем розпочалася з привітань молодого тренера з кубковим успіхом.
– Дякую за привітання, але святкувати часу немає – вже незабаром у Кам’янському розпочнеться новий Чемпіонат України.

– Тож, виходить, що у вас зараз підготовка йде повним ходом?

– Та в тому то й справа, що повноцінно готуватися до найближчих матчів ми розпочнемо в кращому випадку з понеділка. З тих, хто грав у кубкових іграх у Харкові, зараз у Львові є тільки п’ятеро, і то один з них, Орест Джура, наразі лікується від простуди. Інші тільки в неділю повернуться з Кам’янського, куди вони вирушили одразу після фінального матчу Кубка України на спільний тренувальний збір національної і молодіжної збірних. Тож, виходить, що на підготовку до матчу за Суперкубок у нас буде лише п’ять днів. Але нічого не поробиш, будемо виходити з того, як воно є. У будь-якому випадку будемо робити все, щоб і Суперкубок виграти, тим більше, що цей трофей розігруватиметься вперше, і перший тур чемпіонату пройти без втрат.

– І Суперкубок, і старт національного чемпіонату – справа майбутнього. Натомість, кубковий турнір позаду, і немає сумнівів, що всі надовго запам’ятають його фінал – подібне видовище не могло не сподобатися шанувальникам спорту.

– Не можу не погодитися з вами, але саме, як вболівальник. Для популяризації водного поло такі матчі, які ми зіграли зі «Слобожанцем» у фіналі – це найкраща реклама, і дуже важливо, що він транслювався в прямому ефірі не лише в Інтернеті, а й по телебаченню. Думаю, тепер чимало українців будуть з нетерпінням чекати на нові трансляції і принагідно хочу повідомити, що уже вирішено питання з показом матчу за Суперкубок також у прямому ефірі. Але як тренер, навіть попри перемогу моєї команди, маю чимало запитань. Перед грою я розумів, що легко не буде, але все одно розраховував, що ми рівно відіграємо увесь поєдинок і упродовж нього постійно будемо вести в рахунку два-три м’ячі, тож до валідольної кінцівки справа не дійде. А воно, бачите, як вийшло – гойдалки тривали увесь матч, і все вирішувалося в серії пенальті.

– Ваша впевненість до матчу у перемозі в ігровий час базувалася на тому, що в поєдинку групового етапу ви обіграли харків’ян з перевагою у три м’ячі?

– Справа не тільки в цифрах, втім, рахунок 6:3 – достатньо переконливий, коли грають рівні суперники. Хоча, з іншого боку, наприкінці вересня, на Відкритому Кубку Львова ми в групі розгромили «Слобожанець» 10:1, а через день програли їм у фіналі один м’яч. Тому, як кажуть, цифри цифрами, але головне – сама гра. Я був впевнений у нашій перемозі, виходячи саме з того, що ми в першій грі у Харкові не просто виграли в три м’ячі, а переграли суперника практично в усіх компонентах водного поло. Те саме було й у фіналі. Ми краще виглядали, і це, повірте, не просто моє суб’єктивне враження. Про нашу перевагу свідчать і цифри. Єдине, в чому ми поступалися, так це в реалізації створених моментів. Аби не бути голослівним, приведу приклад зі статистичних даних. У фіналі ми 11 разів мали зайвого гравця, а кількісну більшість реалізували тільки тричі. Виходить, менше, ніж 30 відсотків. Водночас, «Слобожанець» з восьми спроб реалізував п’ять, тобто, більше, ніж шістдесят відсотків. Як бачите, ефективність у них була більше, ніж удвічі вищою.

– Тоді за рахунок чого вам вдалося не програти?

– Ми краще грали в атаці. Тобто, ми більше створили моментів, частіше кидали по воротах. Але із завершенням у нас виникали проблеми. Та що там казати, коли ми примудрялися не забивати, виконуючи кидки по воротах із двох-трьох метрів. Причому, дозволяли собі подібне в кульмінаційні моменти гри. Аби виграти в свої два-три м’ячі, нам навіть не потрібно було демонструвати таку реалізацію, як показав «Слобожанець». Коли в них вона була, як я вже казав, понад 60 відсотків, то нам би вистачило й на рівні 50-ти. Але ж ми до 30-ти ледь-ледь дотягували…

– І ким конкретно ви залишилися не задоволені?

– Для нас було дуже важливо виграти Кубок України. Адже влітку ми програли «Слобожанцю» чемпіонат, а потім ще й домашній турнір – Відкритий Кубок Львова, про який я вже згадував. Тому дуже хотіли реваншуватися, тим більше, на майданчику суперника. Необхідно було і трофей у себе залишити, і повернути команді психологічну впевненість у своїх силах. Саме тому було прийнято спільно з керівництвом клубу рішення підсилитися на Кубок трьома легіонерами. Вирішили взяти трьох гравців збірної Грузії, які непогано себе проявили у Світовій лізі.

– І що, сповна виправдали кавказці ваші сподівання?

– Та в тому то й справа, що ні. Легіонерів для чого беруть? Щоб вони робили результат. А тут вийшло, що і в першому, і в другому матчах зі «Слобожанцем» вони на трьох закидали тільки по три м’ячі. Зокрема, у фіналі кожен із трьох закинув по голу. Щоправда, з одного боку, зробили вони це дуже своєчасно – коли ми програвали 4:6, грузини якраз по черзі й забили три м’ячі поспіль і ми вийшли вперед. Але ж, з іншого боку, перший влучний кидок у вирішальній грі вони виконали аж на останній хвилині третього періоду. Виникає логічне запитання: а чим вони займалися майже 24 хвилини чистого ігрового часу? До речі, забивати вони почали тільки після того, коли я їх усіх трьох на якийсь час посадив на лаву запасних.

– Але чи не у вирішальний момент вони все ж забили дуже важливі голи…

– Так, однак тут же, тільки-но ми вийшли вперед 7:6, саме вони «запороли» поспіль кілька практично стовідсоткових моментів зробити відрив у два, а то й у три м’ячі. Коли я казав про незабиті голи з двох-трьох метрів, то мав на увазі саме легіонерів. А ще вони дуже часто дозволяли собі порушувати ігрову дисципліну. Зокрема, неодноразово замість того, щоб віддати передачу, кидали по воротах з позицій, з яких, у принципі, забити неможливо.

– Схоже, ви не надто задоволені легіонерами з Грузії?

– Вважаю, що наше рішення їх запросити було помилковим. Я нічого не маю проти легіонерів. Але тільки за умови, що вони реально підсилять команду і дадуть результат. А в даному випадку вийшло, що клуб витратив гроші на ватерполістів, які зіграли нічим не краще, ніж наші українці. Тому й виникає питання: а навіщо було їх брати? Переконаний – без них ми б гірше не зіграли. А так вийшло, що ще й поставили в незвичну ситуацію наших лідерів. Юра Мамєтьєв і Саша Дядюра десь відчували себе дискомфортно. Але, в підсумку, саме Дядюра забив останній наш гол у фіналі, який дозволив перевести справу у післяматчеве пенальті. І він же забив й вирішальне пенальті. Тому висновок напрошується такий: коли брати легіонерів, то таких, як грали у нас у недалекому минулому. Маю на увазі двох Мартінів зі Словаччини – Фамеру і Мравіка.

– У фіналі два перші періоди у воротах стояв Костянтин Нікольський. А після великої перерви його замінив Денис Волончук. Це була заздалегідь запланована заміна, чи вас не влаштувала гра в рамці значно молодшого Кості?

– Жодних претензій до гри Нікольського в мене не було – він стояв рівно і своє ловив. Можливо, не так класно, як у першому матчі у групі, але цілком надійно. Замінив ж його, бо треба було команді додати впевненості. А хто це зробить, як не найстарший гравець. Ну а в післяматчевій серії пенальті досвід Волончука став вирішальним. Він дуже добре знає кожного гравця «Слобожанця». Це й допомогло йому відбити два пенальті.