Атмосфера в українському суспільстві підігрівається і подекуди розжарюється. Складається враження, що її вмисно нагнітають.

А, може, так складається, що протистояння політичних сил породжує і загострену взаємодію.
Проявами її є залпи звинувачень і поодинокі постріли виправдовувань, які пролітають над головами української громади. Люди встигають тільки головами крутити туди-сюди, спостерігаючи, як зі свистом над ними рокоче ще один залп звинувачень туди, звідки починає лунати у відповідь словесне «відстрілювання» – аргументоване чи не дуже.
Про це і поговоримо.

Хто?

Хто звинувачує? На це питання важко відповісти конкретно. Нема постійних атакуючих. В позицію атаки стають то одні, то інші особи, партії, організації, навіть держави.
Проте, дискурс і принцип атаки, її градус не тільки зберігаються, але й постійно підвищуються.
Є атаки як прояв активності. А є як прояв агресії.
Це принципово різні за своєю психологічною сутністю атаки.
Активно атакують ті, котрі хочуть змін і кажуть по суті.
Агресивно атакують ті, котрі хочуть знищити об’єкт атаки (суперника, конкурента, ворога) і часто висловлюються не по суті, а взагалі. Але на вкрай підвищених тонах – лише б розпекти атмосферу, емоційно «завести» людей, відключити у них логіку та раціональність. Натомість, включити їхню підвищену емоційність.
Про це Анатолій Матвійчук сьогодні написав, надивившись політичних ток-шоу: «Ефірні балачки. Заяви люті... Все, що завгодно, тільки б не по суті».
Не по суті не тому, що не можуть цю суть вказати. А тому, що не хочуть вести розмову по суті. Адже по суті – це для вирішення питання.
А завдання подібних лютих вербальних агресорів – не вирішити якесь питання, не внести конструктивну пропозицію, а емоційно розхитати людей, максимально розігріти ситуацію.
Бо тільки в такій ситуації шанс на успіх у різноманітних популістів та радикалів зростає.
У ситуації предметної, конкретної, конструктивної розмови шанси у них мінімальні.
Бо це – атмосфера для дієвого спілкування розумних людей, а не для пустопорожнього бла-бла-бла істеричних балаболів та балаболок.

Кого?

Об’єктами атак стають заслужено і незаслужено.
На когось нападають від себе, за діло і з метою обговорення чи вирішення суті справи.
На когось – замовно, з метою приниження чи іміджевого знищення того, на кого напали.
Дуже часто об’єктами агресивних замовних атак стає Україна, її національні інтереси, загалом, українська справа, українські проекти, патріотичні українці.
У таких випадках треба вміти себе боронити – аргументовано, спокійно, непоступливо.
Незважаючи на будь-які фактори: дипломатичні правила, авторитет нападника, потенціал його агресії, температуру люті, побоювання з себе тощо.
Про деякі актуальні «перестрілки» і поговоримо.

Стихаючі постріли Княжичів

	24-річний Сергій Орлов зі сином

Коли я для минулого числа нашого часопису писав про вбивство п’яти поліціантів у селищі Княжичі, Броварського району, під Києвом, залпи атак і виправдовувань були масованими. Минув лише тиждень. Словесна стрілянина нібито стихла. Загиблих поховали.
Але прозвучали повідомлення про деякі факти і деталі трагічного розстрілу, про які тоді ще ніхто не знав.
У результаті цих повідомлень можна зробити обережний висновок, що точно непричетними до будь-яких зловживань були ті двоє поліціантів зі служби охорони, які приїхали на спрацювання сигналізації, затримали двох інших поліціантів, яких називають розвідниками.
Це – молодші інспектори Броварського міжрайонного відділу Управління поліції охорони (УПО) молодші сержанти Сергій Орлов та Євген Куртнєв.
Обоє бути зрешечені автоматними чергами в своїй службовій машині поліції.
По-перше. Батько вбитого С. Орлова сказав, що у Сергія були поламані пальці руки і припустив, що з його рук видирали пістолет – можливо, щоб когось вбити саме з цієї зброї. У тілі Сергія, за словами батька, було 7 куль. Сім! Незважаючи на бронежилет.
Це означає, що хлопця поливали автоматним вогнем впритул, сліпо й істерично. А можливо, й прицільно.

Євген Куртнєв із дружиною

Родичі Євгена Куртнєва мовчали. Боялися?
По-друге. Колеги вбитих броварчан із другої машини, яка під’їхала на допомогу, свідчать: спецпризначенці КОРД примчали, вискочили зі своєї машини і секунди через три почали поливати вогнем першу машину, в якій сиділи С. Орлов, Є. Куртнєв та 2 затримані ними розвідники, яких КОРД, нібито, приїхав виручати з полону.
І водій другої машини, Валентин, свідчить, що через деякий час він почув голос якогось КОРДівця: «Боже, що ми наробили, ми полісменів розстріляли!» Він додав: «Я лежав на землі і це чув».
По-третє. Командир КОРДу майор Віталій Валецький, нібито, був знайдений на вулиці, поранений в ногу і зі смертельною раною в голову. Промайнула версія, що, нібито, він міг бігти, а хтось стріляв йому услід. Що звучить дуже дивно.
По-четверте. Дозвіл на використання спецпідрозділу КОРД підписав керівник столичної міліції А. Крищенко, а керівником операції був, нібито, його заступник. Але на момент проведення операції, за словами генпрокурора Ю. Луценка, керівники операції (не названі ним по прізвищах) перебували в ресторані.
Чому там і в якому стані – поки що невідомо. Хоча Луценко висловив припущення, що могли з ресторану керувати операцією (?!) – що звучить уже зовсім фантастично.
Останні відомі громадськості коментарі і «відстрілювання» Генпрокурора у відповідь на атаки журналістів такі: «Триває слідство, є повне відео події, попередньо – до трагедії призвели службова недбалість та непередбачуваний збіг обставин.
Хто, чому і що саме не передбачив під час планування та проведення спецоперації – не уточнюється.
«Відстрілювання» нардепа Антона Геращенка (який є також радником міністра МВС А. Авакова) під час ефіру у Савіка Шустера не було сприйнято аудиторією. Статистика показала – версії МВС, яку озвучував А. Геращенко і яка зводилася до ланцюжка випадковостей, вірили тільки 10%.

	Версія від МВС мала в телестудії 10% довіри

Випадок у Княжичах розвів українців по різні боки інформаційного фронту. З одного боку, стали й активно атакували ті, які вимагають прозорості і чесності в роботі правоохоронних органів і на прикладі трагедії в Княжичах хочуть отримати повну картину стану справ у Національній поліції та МВС у цілому.
До них долучаються і ті, які цілеспрямовано прагнуть відставки Арсена Авакова з посади міністра внутрішніх справ, не завжди цікавлячись дійсним станом справ у МВС і Нацполіції.
З іншого боку, стали «три богатирі» на варті правоохоронних органів.
До Антона Геращенка, який є постійним спікером у справах МВС і захисником свого патрона А. Авакова, долучився в. о. начальника Нацполіції В. Троян і Генпрокурор Ю. Луценко.
Юрій Луценко позиціонує себе як незалежну інстанцію, котра прагне дійти до істини у справі Княжичів. Але озвучена ним задовго до закінчення слідства версія про службову недбалість та трагічний збіг обставин звучить як підказка слідчим – в якому напрямку їм належить «рити».

Остання путь

Що стосується чинного в. о. очільника Нацполіції Вадима Трояна, то його позиція також по-своєму логічна. У відповідь на постійні атаки журналістів, громадських активістів та деяких політиків щодо можливої причетності окремих працівників поліції (зокрема, можливо, й когось з учасників бійні в Княжичах) до «дахування» а то й участі у пограбуваннях осель В. Троян категорично спростовує такі звинувачення.
Щодо загиблих це може бути і правдою. А може, і напівправдою.
Згадаймо: спочатку представники МВС казали, що сигналізація спрацювала випадково і в сусідньому будинку – тому й приїхала з Броварів на цей виклик служба охорони у складі С. Орлова та Є. Куртнєва, які випадково знайшли розвідників у сусідньому порожньому недобудованому будинку.
Потім виявилося, що сигналізація спрацювала не випадково. Що у цьому будинку було відкрито вікно і приставлена драбина. І що розвідників охоронці знайшли не випадково, а прямо пішли по їхніх слідах від драбини до сусіднього будинку, де ті переховувалися.
Далі виявилося, що в дім все-таки встигли залізти (а спочатку казали, що тільки мали намір), бо деякі шухляди були відкритими, хоча, нібито, нічого з будинку не було взято.
Потім прозвучало, що все-таки щось взяли, але так, дрібниці, нічого серйозного.

	Батько Є. Куртнєва над труною сина

Усі ці неохочі відповіді правоохоронців на наполегливі питання-атаки журналістів та експертів були схожими на вичавлювання піщинок інформації.
Коли одна невідповідність у свідченнях, нібито, залагоджувалася, виникала інша, що знову породжувало нові атаки-питання.
Чий будинок було пограбовано – громадськості поки що так і не було пояснено. Побутує версія, що формальна володарка будинку, яка чомусь живе у Києві, нібито, прикриває істинного власника, котрий є якоюсь впливовою особою – чи то багатий, чи то при посаді, чи то, те й інше разом, тому й не світять його, мовляв.
У той же час поки що ніхто аргументовано не заперечив одну з версій, яка була озвучена зі самого початку: нібито, справжнім господарем будинку міг бути один з тих, хто «засвітився» е-декларацією, в якій були вказані чималі готівкові кошти, які зберігаються вдома. Що і могло спровокувати пограбування.
Коли, з одного боку, мешканці Княжичів розповідали журналістам не на камеру, що і раніше тут помічали чи то грабіжників у формі поліції, чи то окремих працівників поліції, які грабували, а з іншого боку, представники МВС ніяк не можуть пояснити логіку поведінки тих поліцейських спец-призначенців з КОРД, які чомусь почали стріляти на ураження і постріляли своїх же розвідників – то кінці з кінцями звести непросто.
Як і пояснити поведінку тих розвідників, які вперто не відкривалися охоронцям після свого затримання, не зізнавалися, що вони також з поліції.
Думаю, що у ситуації прямої небезпеки їхньому життю вони все-таки порушили б інструкцію і розкрилися колегам, що їх затримали. Якщо ж не розкрилися, то це може означати, що жодної небезпеки ніхто з охоронців та розвідників не відчував, і постріли прозвучали настільки зненацька, що ніхто з них не встигнув крикнути: «Стій! Свої!» – чи щось у такому дусі.
Тому озвучена Антоном Геращенком версія про те, що «перестрілка сталася випадково, через непорозуміння під час виконання операції із затримання злочинців», виглядає поки що непереконливою.
Чекаємо висновків експертиз і оприлюднення повного відео з посекундною та похвилинною хронологією дій учасників.

«Бояриня» Надя та хаотична «стрілянина» звинувачень навколо неї

Такою Надія вийшла до журналістів
Її зобразили з російським кокошником

Всі в Україні вже звикли, що Надія Савченко поводить себе підкреслено незалежно. І робить це навіть з викликом.
З моменту приземлення і першої зустрічі біля аеропорту з лідеркою партії, за списками якої Надія стала нардепом, а потім і членом української делегації в Європарламенті, всі, включно з Юлією Тимошенко, ясно зрозуміли: звільнена з полону Надія Савченко – це кішка, яка твердо має намір гуляти сама по собі.
Ні тіні вдячності тій, яка забезпечила їй почесні депутатські та євродепутатські статуси, і тому, який поспіхом причепив їй Золоту Зірку Героя України, у Надії не було.
Дипломатичних, а тим більше, дружелюбних посмішок на чию б то не було адресу також.
Нахмурена, невдоволена, зі стиснутими губами – такою Надію бачили всі ті, кому доводилося її бачити на публіці чи в ефірі.
Дедалі частіше просотувалися чутки, що вона ніколи і ні з ким не узгоджує свої слова та дії. Поводиться так, як вважає за потрібне. Відповідно, і на фракційну дисципліну дивиться, як на непотрібну їй формальність.
Хоча у складі парламентської фракції ВО «Батьківщина» все ж перебуває.
Недавно всіх вразила заява Надії Савченко, що вона мала зустріч з лідерами самопроголошених і невизнаних в Україні ДНР і ЛНР на їхній території. СБУ виступило з коментарем, що факт такої зустрічі їм невідомий.
Але сама Надія підтвердила його уже з високої трибуни Європарламенту.
І ось нова сенсація!
Стало відомо, що 7 грудня у Мінську Надія Савченко протягом трьох годин провела розмову з очільником ДНР Захарченком та очільником ЛНР Плотницьким. Тим самим Плотницьким, бойовики якого, нібито, брали Надію Савченко в полон у 2014 році і який свідчив про це на судовому процесі над Надією Савченко в Росії.
Буря у вітчизняних соцмережах здійнялася неймовірна.

Анка          і            Надя
	Шапка Мазепи	Папаха Нестора Махна

Тим більше вона посилилася – причому, потужно – коли всі побачили, в якому вигляді Надія Савченко вийшла до журналістів.
Оригінальність зовнішнього іміджу Надії, звичайно, зашкалювала і кинулася всім в очі.
Вона одягнулася і величаво трималася так, що її одразу охрестили «бариня». А що стосується шапки, папахи, яку одягнула Надія, то коментарі посипалися, немов з відра.
Згадали головні убори і Мазепи, і Махна, й Анки-кулеметниці з культового радянського фільму «Чапаєв».
Згадався вислів знаменитого короля моди Джорджі Армані: «Бути елегантним не означає кидатися в очі. Це означає врізатися в пам’ять».
Радикальна зміна зовнішнього вигляду ніби символізувала намір значно змінити статус Надії Савченко. З популярного, але доволі пересічного нардепа одним стрибком Надія (та ті, хто їй допомагають, спрямовують тощо) зробила спробу отримати статус ключового гравця переговорного процесу щодо обміну заручників та полонених.
Опускаю зливу звинувачень на кшталт «зрада!», «забрати депутатство, Зірку Героя», «віддати назад до Росії, нехай там продовжить відбувати свої 22 роки ув’язнення!», виключити з фракції, позбавити депутатського мандату, заблокувати доступ до державної таємниці і т. д. і т. п.
Іншим разом я б навів такі «смачні», виразні цитати, такі шмагаючі визначення та ярлики, такі виплески обурення, що це було б захоплююче читання.
Але наразі уникну такої спокуси.
Атаки на Надію набули такої фронтальної щільності, що стало ясно: чи то вона дійсно так глибоко зачепила й образила найбільш вразливі струнки української душі, чи то перед нами якесь дириговане дійство.
Хто ж тоді цим диригує?
Своє бачення диригента у коментарі виданню «ГОРДОН» висловив керівник Центру звільнення полонених «Офіцерський корпус» Володимир Рубан: «Думаю, це продовження того самого цькування з боку Адміністрації президента. Її хочуть затаврувати ганьбою за те, що вона намагається реально результативно і значно більш професійно, ніж це роблять представники мінської групи, вирішити питання звільнення конкретних людей з конкретних камер».
Структура, яку очолює Володимир Рубан – не державна. Це – громадська організація. Самого Рубана зараховують (справедливо, чи ні?) до людей Медведчука.
Медведчук в Україні має надзвичайно суперечливу репутацію, хтось його підтримує, але багато хто вважають промосковським агентом в Україні. Тим більше, що він є, нібито, кумом В. Путіна, який був присутнім на вінчанні Медведчука з Оксаною Марченко в кримському храмі на Херсонесі ще у мирні часи.
Тим не менше, В. Медведчук є учасником Мінського процесу і бере участь у переговорах і процесі обміну полонених.
Якщо В. Рубан та його організація є одним з інструментів такого обміну, то результати його можна побачити на сайті «Офіцерського корпусу».
Визволених чимало.
Але в цій ситуації головним є той акцент, який В. Рубан зробив, коментуючи зустріч Н. Савченко з О. Захарченком та І. Плотницьким.
Він сказав, що перемовини були ширшими, ніж питання обміну заручників, і стосувалися політичних аспектів, включно з умовами припинення вогню та війни в цілому.
І завершимо патетичною заявою: «Що стосується пропозицій позбавити Савченко недоторканності та доступу до державної таємниці, то я вважаю, що найкращу піар-кампанію для майбутнього президента України складно придумати.
У нас зрадники в кожному комітеті та на кожному поверсі СБУ та ЗСУ. Я кажу про дорослих завербованих зрадників. Таких там вистачає.
У Порошенка за останній рік з’явилась тенденція патріотів кидати у в’язниці, волонтерів таврувати і далі продовжувати нарощувати доходи, виводити гроші через офшори. Цього ж хочуть і продажні депутати.
Я впевнений у тому, що Савченко стане президентом», – резюмував Рубан.
Необхідно доповнити наступним.
Зустріч Надії Савченко з очільниками самопроголошених ДНР та ЛНР організували за допомогою посольства РФ в Білорусії і провели за участі двох представників Росії.
При цьому був момент, коли всіх попросили вийти, і Надія Савченко залишилася наодинці з главами самопроголошених ДНР і ЛНР.
Крім неї, ніхто з українців, окрім В. Рубана, не був присутнім.
13 грудня з’явилося повідомлення, що, нібито, Надія Савченко до зустрічі і після неї мала зустріч в Службі безпеки України, де її допитали.
Що ж вимальовується у підсумку?
Можливі 2 варіанти.
Перший – Надія Савченко бачить неефективність Мінського процесу, гальмування обміну заручників і з властивою їй прямолінійною гарячковістю рішуче втручається у це процес. Може наламати дров, але може здійснити прорив – саме про можливість прориву каже В. Рубан.
Другий варіант. Надію Савченко вміло розкрутили російські спецслужби на темі голодування, зробили народною героїнею в Україні і найзнаменитішою українкою за кордоном. Потім у потрібний момент запустили її в український політикум, як запускають комп’ютерний вірус.
І тепер через організацію показової ефективності зусиль Надії на тлі паралічу зусиль офіційного Києва хочуть пропіарити її як політика, що може те, чого не можуть інші.
Диригуючи своїми маріонетками, Захарченком і Плотницьким, які без наказу з Кремля і кроку не зроблять, використовуючи людей Медведчука в Україні, вони можуть організувати показово значний обмін полоненими, включно до формули «всіх на всіх».
Але це відбудеться ближче до виборів президента України, на які кандидат у президенти Надія Савченко повинна вийти з ефектними козирями.
А що може бути ефектніше, ніж вирішення проблеми полонених і, тим більше, призупинення воєнних дій на Донбасі?
Путін і такий подарунок Надії може в потрібний час зробити.
Треба протиставити Надію Савченко всім іншим політикам України, і цей процес уже пішов. Рубан назвав Надію сміливою, а Юлію Тимошенко – боягузкою – та підкреслив, що у Савченко нема фабрик, мільйонів та офшорних рахунків на відміну від Порошенка та інших українських політиків.
Стартовий майданчик для Надії Савченко готовий.
Член «Батьківщини» Іван Крулько заявив, що Надія Савченко вийшла з дав «Батьківщини». А Юлія Тимошенко додала, що Надія давно не узгоджує з ними свої кроки, тому партія «Батьківщина» відповідальності за дії Н. Савченко не несе.
Сестра Наді, Віра Савченко, уточнила, що заяву про вихід з «Батьківщини» Надія Савченко написала 2 місяці тому.

P. S. А новий зовнішній імідж Надії Савченко досить таки символічний.
Об’єднуючи в собі різку несамовитість Нестора Махна, рішучу безоглядність Анки-кулеметниці та підсвідоме прагнення стати баринею, Надія Савченко, ймовірно, спробує отримати гетьманську булаву і тим порівнятися з Іваном Мазепою, який спочатку досяг влади з допомогою Росії і присягнув Петрові Першому, а потім повернув проти нього і приєднався до війська шведського короля Карла ХІІ.

P. P. S. Прибувши з полону в Україну, Надія попросила людей не дати їй скурвитися. Що ж, подивимося, яким шляхом йтиме Надія, щоб виконати саме цю настанову.