Тіньова економіка об’єднує неймовірно велику кількість і різноманітність видів діяльності. Хтось із філософів сказав, що темрява – то відсутність світла. Тіньова економіка має дуже багато спільного з цією простою та глибокою фразою.

По-перше, всі, хто дотичний до неформального сектора, намагаються приховувати свою діяльність, щоб, бува, не нагрянули податківці чи правоохоронні органи. Уникають світла, бо знають, що пішли проти закону. По-друге, їм дуже важко відмовитися від свого способу заробітку, навіть коли з’являються можливості працювати легально. Останні потребують зовсім інших навичок, які ще необхідно розвинути, а робити це ой як ліньки. Вихід на світло відбувається неймовірно важко. По-третє, якщо тіньовиків спіймали на гарячому, то й методи вирішення цієї проблеми в них неформальні: хабарі, брехня та багато іншого. Нарешті, ще один момент: тіньову економіку важко виміряти, як і всі явища, яким бракує світла. Щоб побачити щось і розпізнати, потрібен потік фотонів, звукових хвиль, молекул чи ще чогось, за що можна було б зачепитися «вимірювальними приладами». Свідома мінімізація витоку інформації тіньовиками дає обмаль таких зачіпок.

За гроші, проти держави

Усі види діяльності в межах неформального сектора мають дві спільні риси: ідуть проти держави та стосуються грошей. Осібно стоїть кримінальна тріада, а саме, торгівля зброєю, наркотиками та людьми, бо всі три її «галузі» виступають проти не тільки держави, а й людини та особистості, адже призводять до людської смерті, залежності чи неволі, що забороняється не лише світськими законами, а й практично всіма релігіями. Тому кримінальна тріада – окрема тема, у межах якої сформована своя система законів, мотивації, цінностей.
Решта «галузей» неформального сектора економіки не така шкідлива. Але всі вони спричинюють або недонадходження грошей до бюджету, або розтрату вже отриманих ним коштів, або порушення заборон займатися певними видами діяльності, які забезпечують великі або легкі прибутки. У будь-якому випадку гроші є безпосереднім мотивом і причиною того, чому тіньовики займаються саме забороненою діяльністю. Однак, системних причин наявності тіньової економіки значно більше.
По-перше, відсутність альтернативних можливостей заробити на проживання. У менш розвинених країнах з низькими доходами громадян та вищим від середнього рівнем безробіття частка тіньової економіки більша. Якщо дивитися глобально, то це проблема не людини, змушеної виживати, а держави, що не може створити належну економічну систему, яка забезпечила б достатній рівень доходів громадянам, котрі працюють, і належну кількість робочих місць. Саме тому в бідних країнах діяльність тіньовиків толерується суспільством значно більше, ніж у багатих.
По-друге, на протиставленні світла й тіні виявляються типові риси тіньовика. Таємничі особи, які не кажуть зайве, діють на межі фолу (тінь має різні рівні важкості), уміють домовлятися, знають різні «канали», спокійно почуваються у подвійній реальності, – ось типові тіньовики. У кожному суспільстві є певна кількість людей, які, маючи такі вміння, досягають у неформальному секторі найвищого рівня самореалізації, отримують у ньому бажані драйв та адреналін і почуваються некомфортно, якщо доводиться вийти з тіні. Інакше як пояснити те, що навіть у найбагатших країнах світу є тіньова економіка?
По-третє, підґрунтям для появи тіньового сектора є низька економічна грамотність населення. Якщо ви хронічно не можете працювати за наймом, бажаєте займатися власним бізнесом, але не маєте необхідних навичок управління, продуктивність бізнесу буде нижчою, ніж в інших. Є два варіанти: вчитися управляти або перейти в тінь. Реалії економік, які розвиваються, насамперед тих, що тільки переходять на ринкову основу, змушують людей обирати друге. Низька ефективність бізнесу є причиною масового переходу в тінь у періоди економічних криз, які в нерозвинених економіках бувають особливо гострими.
По-четверте, негативне ставлення до державного апарату. Це притаманно Україні ще з радянських часів, якщо не з часів Катерини. Чимало українців не хочуть сплачувати податки, бо не бачить ефективного використання цих коштів, натомість, спостерігають розкішне життя чиновників і їхніх дітей-мажорів, а також мільйони готівкових і не тільки доларів в е-деклараціях.
Тіньовий сектор існує через слабкість держави та її інституцій і нездатність суспільства щось змінити. Тому в суспільстві часто немає негативного ставлення до тіньовиків, що виживають як можуть. Навпаки, їх нерідко поважають як людей, яким вдалося знайти своє місце під сонцем. Оскільки тінь – це наслідок кволої держави, потрібно боротися не з нею, а з першопричинами, а саме – з неефективністю економіки та бідністю, яку вона генерує.
Але чиновники дивляться на цю проблему інакше. Вони не помічають, що серед основних причин наявності неформального сектора неспроможність самих їх щось змінити, їхнє небажання це робити та хронічна бездіяльність. Як сказав хтось з мудреців, шукайте причину в собі… Натомість, чиновники переконані, що тінь – злочинна діяльність, якій немає виправдання (зазвичай, якщо це не стосується їх особисто) і яку потрібно карати репресіями в найкращих традиціях совка. Про те, щоб у боротьбі з неформальним сектором проявити мудрість і далекоглядність, для них не йдеться.

Розмаїття видів тіні

Є сила-силенна способів, якими тіньовики заробляють собі на хліб. Імовірно, спроба їх систематизувати й вивчити потягнула б на ґрунтовну наукову працю на кшталт докторської дисертації «Тіньова економіка (методологія дослідження та механізми функціонування)», яку нинішній голова РНБО Олександр Турчинов написав ще в 1997 році. Із них назвемо найпоширеніші в Україні.
Зарплата в конвертах, мабуть, стосується найбільшої кількості українців та найчастіше привертає увагу влади. Принцип простий: роботодавець офіційно платить працівникові мінімальну зарплату, дотримуючись усіх вимог трудового законодавства, аби працівникові нараховувався стаж, а решту дає в конверті. Що вища частка заробітної плати в собівартості продукції (насамперед це стосується сфери послуг), то більше заощаджує роботодавець, який виплачує тіньову зарплату, на платежах до бюджету та позабюджетних фондів. За словами міністра соціальної політики, в Україні 3,7 млн. людей отримують мінімалку. З них тільки 1,1 млн. у державному секторі, решта, 2,6 млн., – це, ймовірно, ті, хто, окрім неї, одержує сіру зарплату. Якщо виходити з того, що середня зарплата по економіці (нетто, тобто, видана на руки) у вересні становила 4313 грн., то ціна питання – близько 100 млрд. грн. на рік. Це можлива загальна сума сірих зарплат (доплат до мінімалки, щоб вийти на середній рівень по економіці) офіційно зареєстрованих працівників. Від того, що вони перебувають у тіні, бюджет недоотримує близько 40 млрд. грн. щороку.
Інший вид – зарплати в конвертах незареєстрованим працівникам. В Україні досить поширені повністю неформальні відносини між роботодавцем та працівником, тобто, робота без трудової книжки.
Деякі галузі практикують їх масово, наприклад, сфера послуг, торгівля, будівництво. Сюди можна зарахувати різні види підробітку, як-от, репетиторство, торгівля на базарі городиною. Скільки таких людей і про які суми йдеться, оцінити важко. Зазначимо лише, що рівень зайнятості в Україні становить 56,7% для населення віком 15-70 років і 64,7% для працездатного, тоді як середній для країн ОЕСР за 2014 рік – 65,8% (для населення віком 15-64 роки). Звідси випливає, що приблизно 5% українців віком від 15 до 64 років, тобто, близько 1,3 млн. населення, – це різниця, якої нам бракує до середнього рівня зайнятості. З чого живуть ті люди? Велика частина, ймовірно, є трудовими мігрантами, які не сплачують податків в Україні, інші працюють неофіційно, треті перебиваються тимчасовими заробітками. Якщо до них доєднати тих, хто поєднує офіційну роботу з різними підробітками на кшталт репетиторства, отримаємо десятки мільярдів гривень доданої вартості, яку держава не може облікувати, а відтак, оподаткувати.

Прибутки, яких немає

Значні обсяги грошей витікають з України за кордон у формі прибутків, яких немає в офіційній звітності компаній. Для цього найчастіше застосовується принцип трансфертного ціноутворення. Схема проста: тонна сталі коштує у світі, скажімо, $200, а її виробництво обходиться в $150. Метал продають посередникові, зареєстрованому в офшорі, за $150, а звідти кінцевому споживачеві за $200. При цьому, $50 на тонні осідає в офшорі в кишені олігарха, а підприємство-виробник в Україні звітує про нульовий прибуток, а отже, про відсутність підстав платити державі податок на прибуток.
Таким способом з України щороку виводять мільярди доларів. Ускладнює ситуацію те, що ці схеми застосовують, здебільшого, олігархи, котрі мають сировинні активи, які можна використати для виведення прибутку (не тільки окремого підприємства, а й усієї олігархічної групи, якщо трішки розвинути схему). За оцінкою організації Global Financial Integrity, щороку з України виводять, у середньому, $11,7 млрд. А отже, бюджет недоотримує $2,1 млрд. або понад 50 млрд. грн. Ця сума виводиться не тільки за допомогою трансфертного ціноутворення, а й із застосуванням інших схем, як-от купівля фіктивних послуг за кордоном чи використання банків-мийок.
Поза сумнівом, будь-яка інформація про цей вид неформальної діяльності з огляду на причетність до нього олігархів сприймається в суспільстві негативно та з неабияким резонансом. Хоча й тут слабкість держави відіграє свою роль: якби олігархи мали можливості інвестувати в Україні та не боялися, що в них відберуть їхні статки, то, мабуть, не так активно виводили б прибутки, а їхній приклад мала б за зразок значно менша кількість чиновників, серед яких відкритий рахунок у банку за кордоном (на випадок політичного чи кримінального переслідування й необхідності тікати з України) на сьогодні є загальноприйнятою нормою.

Держава й тінь

Один із найбільших розсадників тіньової діяльності – державний сектор. У ньому на тінь можна натрапити скрізь. Корупція, яка вкоренилася в Україні та з якою після Революції гідності намагаються особливо активно боротися, є найбільш руйнівною саме в державному секторі. Адже корумповані чиновники замість того, щоб захищати інтереси держави, що передбачено їхніми безпосередніми посадовими обов’язками, чинять протилежні дії, які цим інтересам шкодять. Хоч як парадоксально, посадовці живуть у двох паралельних світах: офіційному та тіньовому. Це – реальність, яка розклала не одну особистість.
Найбільшим сегментом тіні є дерибан бюджету. Схема проста: на тендері з купівлі певного товару чи послуги для держави чиновник обирає пропозицію, у ціні якої, окрім собівартості, закладено ще й чималу надбавку, з якої він отримує відкат. Зрозуміло, що з тієї суми ніхто не платить податки. Кажуть, що відкати характерні не лише для державних закупівель і не лише для України. Просто в нас донедавна вони були в особливо великих розмірах. Запроваджена система електронних державних закупівель ProZorro за 10 місяців 2016-го вже заощадила для бюджету 7 млрд. грн., а, згідно з розрахунками проектантів, після запуску на повну потужність може заощадити близько 50 млрд. грн. за рік.
Інший сегмент тіні стосується доходів бюджету, а не видатків. Принцип простий: посадовець, який відповідно до закону повинен оштрафувати певну особу або ініціювати процес покарання її за незаконну діяльність, пропонує за хабар вирішити проблему. Це призводить до безкарності злочинців і недоотримання бюджетом надходжень. Прикладів дуже багато: від подачок дорожній поліції за неоформлення протоколу до мільйонних хабарів Антимонопольному комітетові за спуск на гальма справи про порушення умов конкуренції, яка загрожує штрафом на сотні мільйонів гривень. Якщо проїхатися Україною, можна побачити, що будівлі судів та податкових адміністрацій, зазвичай, відремонтовані за останнім писком моди й неймовірно красиві, у той час, коли школи та лікарні нерідко справляють гнітюче враження. Чому? Бо податківці та судді мають тіньові заробітки, на які можуть відбудувати сучасні офіси та житлові будинки, тоді як у вчителів і багатьох медиків можливості таких заробітків украй обмежені, а в бюджеті грошей на ремонт немає.
Ще одне поле для тіньової діяльності – державна власність: держпідприємства, нерухомість тощо. Як тільки на ній не заробляють: і здають в оренду приміщення державних науково-дослідних інститутів, і дозволяють на їхній території паркувати автомобілі, звісно ж, за окрему плату, з якої ніхто не відраховує податків. Особливих втрат держава зазнає від олігархів, які купують місця керівників держпідприємств для підконтрольних менеджерів, а потім спрямовують грошовий потік на свої структури, часто офшорні. Після Революції гідності в цій сфері потроху відбуваються зміни, але є ще дуже багато підприємств, з яких держава не отримує те, що повинна. Лік, мабуть, також іде на мільярди.
Ще одне масове явище було в минулому. Багато державних підприємств, понад тисяча, зважаючи на кількість непрацюючих, яка є сьогодні, розпродали частинами, коли станки вартістю мільйони доларів збували за кілька десятків тисяч під виглядом списання.
Такий вид тіньової діяльності також пройшов повз бюджет, при цьому сотні чи тисячі ділків свого часу добряче збагатилися.
Окремо слід згадати про схеми з відшкодуванням податку на додану вартість, коли фіктивні фірми подають у податкову й митницю документи про те, що вони, нібито, експортують певну продукцію та претендують на відшкодування ПДВ, який держава повертає всім експортерам. При цьому не проводять жодної діяльності, а тільки купують податковий кредит, суму якого держава їм має відшкодувати. Підроблені документи, куплені чиновники-корупціонери, мільярдна шкода для бюджету без жодних надзусиль – ось елементи цього виду тіньової діяльності.

Банки в тіні

Зрозуміло, що неформальний сектор економіки для функціонування потребує готівки. Про безготівкові розрахунки за поодинокими винятками не може й бути мови, адже їх ретельно перевіряють відповідні служби на предмет «чистоти» грошей. Тому поширення тіньової діяльності створює потребу в банках для її забезпечення. Є два головні напрями роботи фінустанов у цій сфері. По-перше, виведення грошей за кордон. Якщо йдеться про десятки чи сотні мільйонів доларів, то без допомоги банку не обійтися, адже вивезти такі суми просто в дипломаті надзвичайно важко й ризиковано. І тут фінустанови мають свій набір схем, використовуючи які, допомагають вивозити капітал. По-друге, внутрішня конвертаційна діяльність, співпраця з конвертаційними центрами. Потреба в готівці для внутрішніх розрахунків у неформальній діяльності змушує тіньовиків придумувати певні схеми легалізації прибутків та переведення безготівкових надходжень у готівкову форму. Банки в цьому допомагають, адже фактично, якщо треба, отримують готівку з НБУ, тобто, з перших рук. І таким чином самі стають частиною неформального сектора економіки.
Заради справедливості слід зазначити, що з-понад 80 банків, які НБУ вивів з ринку протягом останніх двох-трьох років, за оцінками експертів, близько 30-40 займалися різними тіньовими операціями. Також Нацбанк суттєво вдосконалив систему перевірки платежів, які йдуть за кордон, чим створив додаткові перешкоди для відпливу капіталу. Однак очевидно, що суми, які щороку покидають Україну, лишаються значними й будуть такими, доки в країні не створять умови, за яких власники цих коштів не матимуть височезних ризиків їх втратити, натомість, отримають широкий перелік альтернатив для вкладання своїх кревних.

Дірявий кордон

Ще одним з досить поширених видів тіньової діяльності є контрабанда, тобто, ввезення в країну чи вивезення з неї певних цінностей без декларування або з частковим декларуванням. Зрозуміло, держава від цього не отримує нічого, хоча, можливо, необхідність розмитнення тих чи тих товарів або послуг добре прописана в законах. Контрабанда буває двох видів: сіра й чорна. Сіра – це та, яку, все-таки, декларують, але, домовившись з митниками чи обманувши їх, занижують декларовану вартість, щоб зменшити митні платежі (наприклад, оформляють кришталь як просте скло). У результаті, за статистикою виходить, що імпортували менше, ніж продали імпортних товарів на внутрішньому ринку. НБУ оцінює суми сірої контрабанди: йдеться про мільярди доларів щороку, з яких бюджет недоотримує, щонайменше, десятки мільярдів гривень.
До чорної контрабанди, зазвичай, вдаються мешканці прикордонних областей, завозячи товари без розмитнення для продажу їх українцям у місцях стихійної торгівлі чи на попереднє замовлення. «Тиждень» писав, що така контрабанда поширена чи не в кожній прикордонній області України, а під час кризи вона набула особливо великого розмаху. Виміряти її вартість практично неможливо: частина потрапляє в оцінку неформальних витрат на подорожі, яку робить НБУ в межах платіжного балансу, а частина проходить повз статистику. У будь-якому випадку йдеться також про мільярди доларів вартості контрабандних товарів та недонадходження до бюджету десятків мільярдів гривень щороку.
Неврегульованість кордону з неконтрольованими територіями України лише полегшує контрабандистам життя: сюди завозять не тільки дешеве пальне з Росії, а й величезні обсяги вугілля з неконтрольованих територій та багато іншого.

Інші види

Якщо більшість з названих видів тіньової діяльності можуть паралельно провадити ті підприємства, які працюють цілком офіційно, то є й повністю підпільні заняття. Йдеться про виробництво забороненої продукції. Наприклад, епопея з незаконним видобутком бурштину на Поліссі регулярно створює інформаційні приводи. Люди, які цим займаються, повинні постійно працювати під прикриттям. Про масштаби можна тільки здогадуватися: ця «галузь» тіньової економіки забезпечує хлібом цілі населені пункти в регіоні.
Іншим забороненим видом є контрафакт, який в Україні, здебільшого, зосереджений у трьох сегментах: алкогольні напої, тютюнові вироби та нафтопродукти. Масштаб величезний: за інформацією міністра аграрної політики та продовольства, кількість горілки, яку продають у торговельних мережах, у перерахунку на спирт утричі перевищує кількість спирту, офіційно виробленого концерном «Укрспирт», котрий у нашій країні є законним монополістом у цій галузі. Підвищення акцизів на алкоголь, тютюн і пальне створює підґрунтя для стрімкого розвитку контрафактних виробництв відповідних товарів, як і їх контрабанди з тих країн, де вони дешевші. Державі наразі не залишається нічого, окрім як змиритися з величезними недонадходженнями до бюджету.
Обсяг та різноманітність тіньової економіки в Україні надзвичайно великі. Однак, найгірше те, що держава бореться з неформальним сектором репресивними радянськими методами й не помічає системних причин у його існуванні, які випливають з її ж слабкості. Потрібно не боротися з тіньовим сектором, а створювати йому альтернативу. Судіть самі: якщо ВВП на особу становить $2123, а тіньова економіка – 40% ВВП, то, повністю вивівши на світло неформальний сектор, ми отримаємо $2973, у той час, коли наші західні сусіди, які живуть не бідно, хоча й не в достатку, мають $15 тис., а розвинені країни – близько $30 тис. Щоб досягти їхнього рівня, потрібно створювати нові, ефективні виробництва, а не боротися зі старими, тіньовими. І тільки такий шлях запустить процес творчого руйнування старої системи, описаний у минулому сторіччі видатним економістом Йозефом Шумпетером, і приведе Україну до достатку.