Обмірковуючи тему статті, я подумав, що поняття «протистояння» може виразно схарактеризувати чимало процесів сучасного українського суспільства. Про що я і вів мову під час недавнього прямого телеефіру.

Тому й хочу відштовхнутися не від конкретних подій, а саме від нього – а тоді вже й показати, як це поняття проявляється у конкретних подіях.

Протистояння як нерв суспільного організму

Діалектики вчать, що суперечності є основою будь-якого процесу – чи то розвитку, чи то деградації. Не буду сперечатися.
Проте, ризикну припустити, що протистояння є тільки елементом суперечності, який часто приводить не до розв’язання протиріч, а до глухого кута, з якого вже потрібно шукати вихід, стимулюючи перехід протистояння в боротьбу протилежностей.
Теперішня Україна зіткана з протистоянь.
У політиці всі шість фракцій Верховної Ради України фактично протистоять одна одній за принципом «всі проти всіх», а, принаймні, чотири з них протистоять особливо затято політичній силі президента, а то і йому самому.
А всім їм протистоїть більшість українців, які не довіряють жодній партії та очільникам усіх гілок влади і держави в цілому тією мірою, якою було б потрібно довіряти для нормального політичного життя країни.
В економіці олігархи протистоять нормальному бізнесу, насамперед, середньому і малому, який намагається будувати свою діяльність на конкурентних засадах ринкової економіки, але завідомо програє монополістичним дерибанщикам держбюджету.
У суспільному житті корупціонери протистоять чесним, але безправним людям, яких змушують постійно платити хабарі за надання послуг, що мали б надаватися безкоштовно, або ж за прийняття управлінських рішень, які чинуші-хабарники мали би приймати згідно зі своїми функціональними обов’язками.
У духовно-культурному житті бездуховність та масова культура протистоїть спробам нечисленних «воїнів» Істини, Добра і Краси відвоювати для високої духовності та справжньої науки і культури хоча б якийсь плацдарм, щоб наше суспільство мало право називатися високорозвиненим, цивілізованим, культурним, гуманним.
Протистояння Добра і Зла прослідковується скрізь, і воно є агресивним з боку сил Зла.
Але часто зустрічається таке протистояння, котре важко втиснути у цю формулу. Інколи протистоять один одному не Добро і Зло, а різні частини, скажімо так – неДобра. Тобто, чистим Злом з великої літери його не завжди, нібито, можна й назвати, скоріше, злом середнім чи малим.
Але більш глибокий аналіз показує, що протистояння між собою представників малого зла в кінцевому підсумку живить Зло велике, корінне.
Це протистояння має різну силу і проявляється в різних формах.
Воно є нервом суспільного організму.
Але здається, що цей організм починає дедалі більше нервуватися, що і призводить до періодичних різких сплесків.

Сплеск в антикорупційних органах

Три потужні відомства – Генеральна прокуратура України (ГПУ), Спеціалізована антикорупційна прокуратура (САП) та Національне антикорупційне бюро (НАБУ) – мають спільно проводити потужну боротьбу з корупцією. Адже Україна вважається суцільно корумпованою країною.
За індексом сприйняття корупції у 2014 році вона посідала 142 місце зі 175 країн світу. Тому й виникла потреба підкріпити Генпрокуратуру новими антикорупційними органами. Так виникли НАБУ і САП.
НАБУ було створене у травні 2015 року і має виявляти корупцію у вищих ешелонах влади. Таку корупцію, яка загрожує національній безпеці країни.
Але вже зі серпня 2016 року ГПУ ввійшла в конфлікт з НАБУ, звинувативши її слідчого в незаконному прослуховуванні та здійснивши спробу провести обшук у стінах НАБУ.
Після низки гострих заяв та дій ситуація залишається до кінця не вирішеною.
Міжнародні партнери України – у першу голову США та ЄС – постійно ставлять питання про незалежний статус НАБУ і надання йому необхідних повноважень для виконання прописаних функцій. Зокрема, права на прослуховування, яке традиційно монополізувала СБУ.
САП хоча і є структурним підрозділом ГПУ, але він самостійний і відслідковує дотримання законодавства слідчими НАБУ.
Як і НАБУ, САП створена під сильним тиском ЄС і є однією з умов отримання Україною безвізового режиму.
Деякі колишні високопосадовці з правоохоронних органів стверджують, що в умовах України боротьба з корупцією є одним із ключових елементів боротьби за владу. За їхніми словами, хто контролює виявлення корупціонерів, хто може вплинути на рішення брати чи не брати високопосадовця Н. у «розробку» – той має міцне підґрунтя для здійснення владних повноважень.
Може, й тому, як стверджують опоненти президента, Петро Порошенко однією рукою голосує за посилення роботи всіх антикорупційних структур і запевняє в цьому західних партнерів, а іншою прагне їх підпорядкувати своєму впливу, що йде врозріз зі самою ідеєю створення незалежних ні від кого – зокрема, і від керівників держави – антикорупційних органів.
Підпорядкувати собі тією чи іншою мірою всі силові структури країни – так вчиняли всі президенти України до нинішнього. Хоча тоді ні НАБУ, ні САП не було. Такі дії прослідковуються і з боку президента чинного. Хоча у Порошенка обмежень більше. Так НАБУ все ще утримує свою незалежність, хоча й умовну. І міністр МВС Аваков є людиною Яценюка у структурі нинішніх силових органів України.
Сплеск конфліктів між ГПУ, НАБУ, САП та іншими правоохоронними структурами може перерости в хронічне протистояння між ними, що зашкодить ефективності справжньої, а не імітованої боротьби з корупцією.
А може зробити це протистояння зовні малопомітним, а насправді прихованим і хронічним, якщо ці структури знайдуть формулу співжиття між собою, з одного боку, і з керівництвом країни, передусім, президентом – з іншого.

Сплеск Онищенка

Мені доводилося вже писати про нардепа-олігарха Олександра Онищенка (Кадирова), який встиг утекти до Великобританії якраз перед тим, коли Верховна Рада зняла з нього недоторканість.
Тема Онищенка, протримавшись декілька днів у епіцентрі суспільної уваги, вже почала сходити нанівець.
Але останніми днями сюжет з нардепом-втікачем отримав потужний сплеск.

Президент радиться зі силовиками. Їм є що обговорити

Отримавши звинувачення у відмиванні багатомільйонних і навіть мільярдних сум на газових оборудках, Онищенко вирішив відповісти ударом на удар.
І запустив інформацію, що, нібито, брав участь у виконанні доручень президента П. Порошенка, які при всьому бажанні не можна назвати добрим словом.
Перше доручення – це підкуп депутатів Верховної Ради задля їх голосування, потрібного Порошенкові.
На що, нібито, Петро Олексійович виділяв мішки гривень чи сумки валюти, які передавалися Онищенку в Адміністрації президента, зокрема, через охоронця Федорова, для виплати нардепам, які згодилися голосувати в обговореному варіанті.
Онищенко наводить конкретні факти і називає конкретні суми. Наприклад, заявляє, що за звільнення Валентина Наливайченка з посади глави СБУ нардепам, нібито, було передано 2-2.5 млн. доларів, зокрема, особисто через нього – один мільйон. За призначення генпрокурором близького Порошенкові Віктора Шокіна – нібито – 3 млн. доларів.
Друге – це організація, нібито, за замовленням Петра Порошенка кампанії дискредитації тодішнього прем’єра Арсенія Яценюка. За твердженням Онищенка, він на це мав 3 мільйони доларів щомісяця, які й тратив на організацію замовних матеріалів у ЗМІ, а також пікетів, мітингів, протестів з вимогою посунути Яценюка з прем’єрського крісла.
Як хвалькувато заявив Онищенко, він досяг за 10 місяців зменшення рейтингу А. Яценюка з 30% до 2%, потративши на це 30 мільйонів доларів.
Що тут можна сказати?
Щодо Яценюка, то всі ми ще пам’ятаємо, що ніхто, включаючи й Онищенка, не зашкодив Арсенієві Петровичу більше, ніж він сам.
Політика яценюківського складу Кабміну викликала несприйняття та протести серед широких мас українців і без онищенківських грошей. Насамперед, її соціально-економічна складова з різким підвищенням цін і тарифів.
Щодо підкупу нардепів, то про це ганебне явище вже стільки написано, що у громадськості переважає думка: подібний підкуп був давно і проводиться постійно.
Інша справа, що прямих звинувачень у цьому на адресу президента П. Порошенка не було.
Тому з лав соратників і прихильників Порошенка одразу посипалися звинувачення Онищенка у роботі на російські спецслужби і виконання їхнього замовлення у дискредитації українського президента.
На що Онищенко парирував вражаючою заявою – буцімто він записував розмови з Петром Олексійовичем на фінансові та інші теми за допомогою мініатюрного диктофона в своєму наручному годинникові.
Якщо це так, і Онищенко зможе правдивість своєї заяви довести публікацією записів, то це може стати супер-скандальним продовженням серіалу від майора Мельниченка з його записами президента Л. Кучми.
А у підсумку можна пофантазувати, що скоро ті високопосадовці, які забажають з кимось обговорити секретні справи, будуть змушені роздягати їх до трусів і за допомогою проктолога переконуватися, що диктофона у гостя не сховано ніде.
Бо є непідтверджена інформація, що нині перед прийомом вищою особою з відвідувачів знімають годинники, а також кулони та сережки.
А Онищенко, нібито, домовляється про угоду з правоохоронцями США, що передасть їм компромат на Петра Порошенка (якщо такий дійсно у нього є) в обмін на обіцянку не переслідувати нардепа-втікача за звинуваченнями у корупційних та інших незаконних діях.
Проте, достовірного підтвердження цієї інформації поки що нема. Адвокат Онищенка, Циганков, якому Онищенко перестав довіряти, повідомив, що його клієнт реально пішов на угоду, «як він думає, з урядом США».
Дивний вираз з боку адвоката. З ким же тоді, на думку адвоката Циганова, Онищенко уклав угоду – не з представниками уряду США? А з ким?
Нардеп Сергій Лещенко також запевнив, що, за його інформацією, Онищенко таки зустрічався з американцями в Іспанії і передав їм якісь матеріали та їх носії.
Американці на запит українських ЗМІ не підтвердили і не заперечили її – згідно зі запровадженими у них правилами.

Сплеск у Княжичах

	Ось в цій машині перебували розстріляні поліцейські

Сплеск Онищенка не встиг розгорітися, як затьмарився просто таки безпрецедентною трагедією, що сталася близько четвертої години ранку у котеджному містечку селища Княжичі, Броварського району, на Київщині.
Перша інформація приголомшила: у результаті стрілянини було вбито п’ятеро поліцейських. Хто стріляв? Чому? Як?
На всі ці перші ошелешені питання дав перші відповіді радник міністра МВС А. Авакова нардеп Антон Геращенко – його постійний спікер, піарник, захисник, інтерпретатор слів та дій міністра.
За версією Геращенка, яка одразу стала офіційною версією МВС, у ніч на 4 грудня двоє поліцейських розвідників засіли у засідку, щоб спіймати банду грабіжників, яка, нібито, за оперативними даними, мала тієї ночі пограбувати якийсь котедж.
Неподалік зачаїлася група захоплення, яка, за сигналом розвідників, мала взяти грабіжників на гарячому – в момент пограбування.
Однак, у сусідньому будинку чомусь спрацювала сигналізація (в МВС стверджують – автоматично). На цей сигнал тривоги примчали інші поліціанти – з державної служби охорони (ДСО), котрі знати не знали ні про спецоперацію, ні про засідку.
Вони обстежили місцевість і виявили розвідників. (В дужках зазначу – нічого собі розвідники, яких миттєво виявляють прості охоронці).
Затримали цих розвідників.
А далі починається щось незрозуміле.
За версією Геращенка-МВС, події розгорталися так: «У той же час група захоплення, судячи з усього, вирішила, що співробітники розвідки потрапили в біду, захоплені злочинцями, які їх виявили і виїхали на мікроавтобусі на вулицю, де співробітники ДСО затримали поліцейських-розвідників.
Відтак, між співробітниками ДСО і групою захоплення сталася перестрілка, що тривала кілька секунд і забрала п’ять життів.

начальник відділу управління КОРД Головного управління Національної поліції в м. Київ майор поліції Віталій Валецький	оперуповноважений управління оперативної служби Головного управління Національної поліції в м. Київ лейтенант поліції Олександр Маніца	оперуповноважений управління оперативної служби Головного управління Національної поліції в м. Київ старший лейтенант поліції Юліан Рудько	молодший інспектор Броварського міжрайонного відділу Управління поліції охорони старший сержант поліції Сергій Орлов	молодший інспектор Броварського міжрайонного відділу Управління поліції охорони старший сержант поліції Євген Куртєв

Загинули двоє співробітників держслужби охорони, двоє поліцейських-розвідників і співробітник спецпідрозділу КОРД, який входив у групу захоплення».
Ви щось зрозуміли, шановні читачі?
А щоб щось спробувати зрозуміти, важливо знати деякі деталі.
Звідкіля на місці інциденту взялася ще одна група – спецпризначенці так званого КОРД (Корпусу Оперативно-Раптової Дії), що є найбільш високо підготованим спецпідрозділом Національної поліції – поки що не зовсім ясно.
Чи то вони входили у групу захоплення і замаскувалися неподалік від розвідників, чи то примчали (як дехто стверджує) на виручку затриманих розвідників.
Врахуймо, що бійців КОРД відбирали, тренували за програмами американських спецпідрозділів та за допомогою американських інструкторів. Свідоцтва про вишкіл їм вручали представники ФБР.
Уже це має дати нашим читачам розуміння, наскільки елітним є цей підрозділ і наскільки готовими до екстремальних ситуацій та вишколеними мають бути бійці КОРД.
З’явившись дійсно раптово та оперативно, КОРДівці, нібито, мали на меті визволити розвідників, але поліцейські охоронці своїх полонених, нібито, віддавати чомусь не захотіли, а хотіли відвезти їх у райвідділ поліції у райцентрі Бровари.
Двічі пишу (і надалі писатиму) «нібито», бо треба бути дуже обережним у викладенні обставин справи, щодо якої все ще нема повної інформації.
І ось у цей момент (можна обережно передбачити) прозвучав перший постріл, яким, нібито, було смертельно поранено КОРДівця. Це був не простий боєць, а сам начальник відділу управління КОРД Головного управління Національної поліції в м. Київ майор поліції Віталій Валецький.
Після цього, нібито, КОРДівці відкрили вогонь у відповідь. У результаті перестрілки і загинули ще четверо поліцейських.
І знову важлива деталь, про яку спочатку ні А. Геращенко, ні інші представники МВС не повідомляли.
Виявилося, що чотирьох із п’яти загиблих буквально зрешетили у машині. Ще раз почуйте: вони всі сиділи у машині! Та не простій, а маркованій поліцейській машині, на якій був напис «Поліція».
Двоє зі загиблих були ті ДСО-шники, що затримали розвідників, а двома іншими виявилися ті самі двоє … розвідників (?!), яких КОРД, нібито, приїхав визволяти, а замість цього автоматним вогнем посік на капусту (хай мене Бог простить).
На яку голову це налізе? Яке пояснення тут можна придумати?
Як же це потрібно було прицільно стріляти, якщо, нібито, о четвертій ранку було ще темно, всі присутні були в повному поліцейському спорядженні, у бронежилетах і шоломах, але все-таки отримали смертельні поранення.
Куди? В які частини тіла? З якої відстані?
Чи не впритул?
Українські ЗМІ та соцмережі вибухнули таким тайфуном відгуків, коментарів та спроб з’ясувати, що це стало темою № 1 і поки що нею залишається.
Багато хто одразу засумнівався, а то й заперечував версію подій, викладену А. Геращенком. Судячи з усього, радник-нардеп образився. Бо розмістив у себе на сторінці соцмереж коментар якогось користувача на ймення Roman Zaitsev.
А той висловився без зайвих церемоній: «Як офіцер, який свого часу брав участь у плануванні та проведенні подібних операцій, спробую дуже толерантно і коректно дещо пояснити.
1. Всі диванні експерти, які, не маючі жодної інформації про те, що сталося і які вже висновки свої дебільні виклали на публіку, – ***ні придурки.
Вони, як той Шустер, голосуванням у соцмережах якимось дивним чином визначили навіть не те, що сталося, а вже й винних призначили. Тому я стверджую – вони ***НІ ПРИДУРКИ».
Задоволений А. Геращенко прокоментував ці слова: «В точку».
Однак, мушу розчарувати панів Зайцева та Геращенка – коментували не тільки означені специфічні особи, але й силовики зі стажем, з досвідом різноманітних спецоперацій.
Вони висловлювали думку, що у результаті низки непродуманих дій розвалили стару систему в МВС, а нову так і не створили. Прийшло багато нових співробітників, чий професіоналізм ще недостатній.
Очевидним є також невміння планувати та проводити складні спецоперації, відсутня координація дій, взаємоінформування. Причиною цього називають тотальний витік секретної службової інформації, що змушує не ділитися інформацією зі суміжними структурами, щоб не провалити операцію.
Так що не зовсім «у точку» буде ображати всіх, хто засумнівався у версії МВС чи критикував. Крім того, громадськість має право знати все, що трапилося не в упаковці чиїхось пригладжених версій, а в деталях.
От якраз і ці деталі примушують ставити все нові і нові питання. А декого і припускати зовсім неймовірні на перший погляд версії.
Наприклад, таку.
Посилаючись на розмови з місцевими мешканцями, дехто обережно озвучував таку ось убивчу для МВС версію: численні крадіжки з багатих маєтків, які уже давно розпочалися навколо Києва, нібито, «дахували» деякі правоохоронці.
Чи не могло бути щось подібне в даному випадку? Бо для чого розстрілювати не тільки поліцейських, які приїхали на спрацювання охоронної сигналізації будинку, але й своїх розвідників?
Реагуючи на подібні натяки, деякі майстри фотошопу випустили відповідні колажі. Наприклад, ось такий.

Але поки що не будемо кидати тінь сумніву на жодного зі загиблих. Це – молоді хлопці, і шкода їхніх трагічно перекреслених життів.

А що ж з бандитами, яких «пасли» тієї ночі і які мали когось там пограбувати?
Кажуть, що вони втекли з місця події в шоку від побаченого, але були все-таки затримані при в’їзді до Києва.
Громадськості їх поки що не показали, обмежившись фотографіями зброї в якомусь (їхньому?) салоні автомобіля.
Скептики припускають, що затриманих тим часом активно «колють», щоб ті взяли на себе відповідальність за намір (?) пограбувати будинок.
Якщо це ті самі грабіжники, то це добре, хай «колють», може ті розколються.
Якщо ж непричетні, то їх умовлятимуть, що за намір багато не дадуть, а ось арсенал зброї в машині (їхній?) може потягнути на серйозний термін.
Так що вибір у затриманих невеликий і ми, напевно, скоро почуємо їх зізнання.

Сплеск вимог

У поняття протистояння входить вираз «суперечити комусь». Після трагедії в Княжичах відбувся сильний сплеск протистояння певної (і значної) частини активних користувачів соцмереж з міністром МВС Арсеном Аваковим.
Відомі та невідомі громадськості особи наперебій висловлювали думку: після такого неймовірного розстрілу один одним представників одного й того ж правоохоронного відомства його очільник має йти у відставку.
Чи добровільно, чи за рішенням «згори».
У момент трагедії А. Аваков якраз перебував з офіційним візитом у Канаді. 5 грудня стало відомо, що він, у кінцевому підсумку, вирішив перервати поїздку (а мав би там ще бути 3 дні) і достроково повернутися. Це ущипливо прокоментували в соцмережах: «Не минуло і двох днів, як все-таки прийняв рішення».
На захист міністра кинулися всі його соратники і вболівальники. Їх аргументація: не може міністр відповідати за успіх якоїсь там засідки, бо їх проводяться сотні по країні.
Аргументація опонентів не менш рішуча: засідка то звичайна, але ж п’ять молодих трупів правоохоронців за декілька хвилин і від своїх же – це зовсім не пересічна подія.
Тверезу ноту у суперечки спробував внести Тарас Чорновіл.
Екс-нардеп засумнівався, що А. Авакова звільнять – бо він же є ставлеником яценюківської фракції «Народного фронту», без якої парламентська більшість миттєво розсиплеться. Тож, найімовірніше, А. Аваков збереже за собою посаду міністра, хоча й промахів і помилок у системі Нацполіції та МВС уже чимало.
І смертей також.
Якщо згадати, що в поняття протистояння входить також і вираз «витримувати напір з боку когось», то А. Аваков, думаю, летить до України, готовий протистояти будь-яким вимогам і звинуваченням.
Він розуміє, що тримає в кишені «золоту акцію» парламентської більшості і впевнений, що його фракція не «здасть» свого міністра, бо більше силовиків у яценюківців нема. А захисту нардепи потребують, та ще й якого!
Гріхів же у всіх, як горіхів!
А поки що відсторонили від службових обов’язків керівників усіх підрозділів та особовий склад, які планували та здійснювали цю спецоперацію з таким кривавим фіналом.

Висновок

Проаналізовані протистояння різні за масштабами. Але вони небезпечні тим, що живлять глобальне протистояння між Україною минулого з усіма її вадами та Україною майбутнього, якою її хочуть бачити всі, хто любить і переживає за неї.
І не просто переживають, а дієво допомагають – як от волонтери, чий день, 5 грудня, ми відзначали.