Львів став п’ятим містом, яке прийняло змагання «Ігри героїв» – новий соціально-спортивний проект, що має шанси стати справжнім трендом не лише в Україні. Більшість його учасників – бійці АТО, які повернулися з війни з важкими пораненнями, покаліченими тілами, але цілісними душами.

Це – реальні чоловіки з крові і плоті, які мають не лише сталеві м’язи, а й настільки непоборну волю і любов до життя, що через піт, втому, фактично непосильну роботу над собою спочатку на фронті, а тепер й у спортивній залі, доводять: неможливе – можливе.
Більше про «Ігри героїв» – у розмові «Львівської газети» з організатором львівського етапу змагань Сергієм Романовським.

– Сергію, ваш проект – зовсім молодий, адже стартував лише кілька місяців тому. Тому – що таке «Ігри героїв»?

– «Ігри героїв» – це змагання людей з інвалідністю, ампутаціями, людей на візках. Це змагання з кросфіту – багатофункціональні тренування, які включають у себе пліометрику, паверліфтинг, гімнастику, гирьовий спорт тощо. По суті, кросфіт – це все, що лише можна собі вигадати, будь-які вправи. Їх виконують на час, на кількість повторів – циклічно: для прикладу, підняв 10 разів 30-кілограмову штангу, після цього одразу перейшов на тренажер, потім – на гирі, далі – віджимання. Опісля – знову штанга, тренажер. І так по колу. Маємо такий собі замкнутий цикл. На його виконання може відводитися конкретний час, наприклад, 10-15 хвилин, або кожну вправу потрібно повторити певну кількість разів.
Передусім, цей проект спрямований і на фізичну, і на психологічну реабілітацію людей з інвалідністю, військовослужбовців.

– Власне, ми підійшли до головного питання: хто ці герої?

– Чому виникла назва «Ігри героїв»? Так збіглося, і це справді було випадково, що у перших змаганнях, які відбулися у Києві (також «Ігри героїв» уже відбулися у Харкові, Дніпрі і Миколаєві. – ЛГ), взяли участь тільки військові – хлопці, які отримали поранення в зоні АТО. Навіть у Львові 80% учасників змагань були саме військовослужбовці – і нинішні, й колишні, з ампутаціями, інвалідністю.
Це не є спортсмени-професіонали. Йдеться про людей, які мають свої справи, ходять на роботу, але їм цього мало. Після роботи вони йдуть не додому, а в спортивну залу і займаються. Насправді кожен наш герой – це дуже серйозна й особлива історія, емоційна й унікальна. Тож перед початком кожних змагань ми запускаємо ролики-презентації про спортсменів, в яких розповідаємо про кожного хлопця: що з ним сталося, що його привело на «Ігри героїв».

– Ви сказали, що мета проекту – реабілітація, але змагання, за своєю суттю, передбачають публічність, отже, мають містити певний заклик до глядача. Який заклик «Ігор героїв»?

– Ми хочемо, щоб, подивившись «Ігри героїв», люди, коли в них, наприклад, вранці болить спина, коли їм важко підвестися з ліжка, і вони думають, як усе набридло, як то лінь прокидатися та йти щось робити, згадали наших хлопців. Наш проект має стати мотивацією не лише для тих, хто втратив кінцівки, прикутий до візка, а для абсолютно здорових людей. Це – мотивація до занять спортом, до життя, до повноцінного життя. Направду, коли перебуваєте в стресі, маєте якийсь розпач, дивіться на людей, які постійно в русі, є активними, попри те, що комусь бракує ноги, комусь руки, а хтось, узагалі, не може ходити.
Окрім того, змагання вирішили проводити, бо це те, чого потребують спортсмени. Люди, які готові публічно показати свої можливості, – вже переможці, передусім, над собою, над своєю вразливістю. Повірте, багатьом це дається складно. «Ігри героїв» – проект-відвертість. Ми порушуємо проблему людей з інвалідністю у нашій країні. Необлаштованість міст до комфортного пересування людей з обмеженими можливостями, не повне прийняття у суспільстві. Наприклад, мені цікаво кидати виклик громадськості. Влітку в спеку я ходжу в шортах, хай навіть у мене замість ноги труба. Хай люди дивляться – звикають. Бо інакше…
От нещодавно вся країна тішилася, що наші паралімпійці здобули 3-є місце у медальному заліку на Іграх. А що далі? Хто про них згадує зараз чи згадає через місяць? Чи дуже зараз їх показують по телебаченню? Продемонстрували гарну картинку і засунули якомога далі на чотири роки до наступних Паралімпійських ігор.

– До речі, чи не складно знаходити учасників саме для змагань із кросфіту, адже цей вид спорту має чималі особливості – тут і сила, і витривалість, і гнучкість…

– Кросфіт справді потребує різнобічного фізичного розвитку. Є хлопці з інвалідністю, які займаються винятково важкою атлетикою, статичним видом спорту. Ми їм пропонуємо розширити свої горизонти, до статики додати рух. Для цього пропонуємо прийти до зали і подивитися, як, сидячи у візку, хлопці піднімаються по канату. Коли таке бачиш, то реально дух перехоплює!

– Зараз «Ігри героїв» нагадують випадок, коли є ідея, мрія, але наразі все тримається на чистому ентузіазмі окремих людей.

– Так воно і є. Таку команду ентузіастів зібрав Євген Коваль – автор проекту. Він бачить проблему і має чітке уявлення, як її вирішити. Саме тому він і взявся за цей проект. І планів дуже багато. Наприкінці року ми їдемо у Брюссель, щоб проводити міжнародні перші змагання, де кинемо виклик військовослужбовцям з НАТО. А наступного року ми запланували повномасштабні національні змагання «Ігри героїв» у кожному місті України та міжнародні змагання.

– Після проведення змагань у 5 містах уже можна казати, наскільки «Ігри героїв» цікаві аудиторії, чи є інтерес до них у глядачів?

– Люди цікавляться. Зараз в Україні настільки сформована величезна патріотична маса народу, які б із задоволенням прийшли подивитися на наших бійців, взяли б для себе щось корисне, зробили б для себе певні висновки. Тож, щоб викликати більший інтерес, потрібно лише активно працювати над його промоцією. Наприклад, окремо ми хочемо зробити телепроект «Ігри героїв». Попередньо плануємо 12 епізодів. Розглядаємо і суто українську версію, і міжнародний формат.

– Щоб проект розвивався, ентузіазм потрібно підтримувати фінансами, певним офіційним сприянням. Яка з цим ситуація?

– Насправді нам ідуть назустріч. Адже ми приходимо не з ілюзорними розповідями, а чітко показуємо і розповідаємо, що хочемо зробити і для чого це потрібно. Тому наразі реакція позитивна, і в людей, якщо є змога нам допомогти, вони це роблять; це вселяє віру, що проект активно розвиватиметься.

Сергій Романовський – не лише один з організаторів «Ігор героїв», а й постійний учасник змагань. Професійний військовий, служив у зоні АТО у складі 80-ї окремої десантно-штурмової бригади. Отримав поранення, втратив ногу.
– Моя історія дуже проста. За фахом я – військовий. Усе свідоме життя – це служба. Був в АТО, де й отримав поранення. Зараз живу спортом, активно працюю над тим, щоб потрапити до національної паралімпійської збірної України та взяти участь у Паралімпійських іграх. Вид спорту? Немає значення. Хоча, радше за все, це буде легка атлетика – біг. А от чи спринт чи середня дистанція – байдуже. Саме це на сьогодні є моєю метою, над якою я активно працюю: тригодинні щоденні тренування і віра, що через чотири роки я виступлю під українським прапором на головних спортивних змаганнях планети. Думаю, що мій приклад, результати зможуть стати мотивацією і для інших.