В історії та людях мені цікаві неординарність, сила, відвага. Ті, що на краю – і змогли.

Голодомор, який не зачепив нікого в моїй родині, був уособленням болю і безнадії. Свічка на вікні, молитва, і якось би оминути оком оті страшні фотосвідчення і не менш разючі спогади.
У 2010-му якось виявилося, що зайнятися комунікацією цієї теми для того, щоб вберегти від Януковича традицію загальнонаціональних вшанувань – було майже нікому. Роботи я не боялася, але...
Думаю, я і мої колеги із Західної України дещо ранили колег із Наддніпрянської раціональним підходом і препаруванням теми. Ми шукали образи, смисли, фокус і СВІТЛО.
Ми інтуїтивно відчували, що під курганом трагедій, серед мороку цієї історії можна знайти наснагу. Можна сказати, що, не знаючи напевно, ми бачили квіти Білокур, і з упертістю квочок шукали їхнього коріння.
Українська земля, що дарує життя – чорна. Із цих чорноземів проростає розмаїття наших пейзажів, які перехоплюють подих.
Ця певність і ці аналогії відкрили нам, що окрім болю, історія Голодомору – це історія про СИЛУ. Про незламність.
Про людину і народ, який був на краю, але – зміг.
Зміг врятувати дух і тіло, і подарувати світу розмаїття нашої культури, яке перехоплює подих.
Тому залишається невимовний біль за втраченим, але з’являється невимовна повага до тих, хто не зламався.
До їхніх дітей і правнуків, які попри травму – є тим народом свободи, який потім дав мільйони на протистояння нацизму, і ще десятиліття в карпатських лісах не складав зброї перед комунізмом. Хто врешті розвалив повстаннями ГУЛАГ і – хай через кількадесят років – але поставив останню крапку в існуванні радянської тоталітарної імперії, що поневолила пів-Європи.
Вихід України з СРСР остаточно змінив мапу Європи, яка, незважаючи на оксамитові революції все ще з острахом вірила в силу Кремля.
Ми це змогли тому, що нас не зламав Голодомор.
Повернення України до Європи, остаточно змінить мапу світу, який все ще не вірить, що на російській півночі може бути свобода. Не втримавши України у своїй орбіті, не втримавши ані завдяки газу, ані «русскому миру», ані прямому вторгненню, Москва вже не в силі приховати: яйце, де зберігається сила, розбите вщент. Коли росіяни це побачать – залежить від них. Але Україна дає їм, Європі та всьому вільному світові докази цього.
Тому, що нас не зламав навіть Голодомор.
П.С. Так і виявилося, Катерина Білокур малювала райські квіти, які виросли в непересічній уяві художниці, навіть незважаючи на жахливі страждання від голоду в її дитинстві. Вона стала однієї з мільйонів живих уособлень поразки Сталіна. Вона стала однієї із мільйонів живих уособлень перемоги України.