rss
08/14/2022
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Проблема \ Чи загрожує армії патронний голод
Запаси боєприпасів у Збройних сил не безмежні. Як їх поповнювати – наразі немає чіткої відповіді.

Щоби воювати, треба мати чим стріляти. Банально? Однак, за сухими словами зведень від міністерства оборони про нові бойові сутички на Донбасі залишається за кадром одна дуже неприємна реальність – усе більш зростаючий брак боєприпасів у Збройних силах України. Причому, мова йде аж ніяк не про екзотичні «Точки-У» чи снаряди до реактивної артилерії залпового вогню – про звичайну стрілецьку зброю. Це не означає, що українським солдатам на фронті нема чим стріляти. Однак, останній, щонайменше, рік, за твердженням опитаних «Тижнем» експертів, ЗСУ по багатьох відсотках перекривають свої потреби за рахунок старих боєприпасів з уже вичерпаним терміном придатності та закупівель залишків у країнах колишнього Варшавського договору. Надто ж – Болгарії, Угорщини, Чехії, Литви, яким після вступу до НАТО та переходу на відповідні стандарти та озброєння радянські патрони та снаряди вже непотрібні. Не маючи, фактично, іншого джерела поповнення запасів, адже єдиний патронний завод у Луганську зі зрозумілих причин для нас втрачено, Україна й досі воює в абсолютній більшості радянською зброєю, боєприпаси до якої виробляються тільки на території нашого головного ворога – РФ. Однак, жодних чітких планів ні початку виробництва боєприпасів, ні масового переходу на нерадянську зброю з боку військового та політичного керівництва так і не озвучено за понад два роки війни.
Очевидно, що інформація про наявну кількість боєприпасів є секретною, тому, на жаль, точних актуальних цифр ви в цьому матеріалі не побачите. Однак, одразу потрібно розвіяти міф, який і до сьогодні міцно живе в головах українців – мовляв, та на радянських запасах ми ще три такі війни витягнемо. Так ось – ні, не витягнемо й близько. За даними Defense Express, якби бойові дії на Донбасі тривали з такою ж інтенсивністю, як і влітку 2014 року, то вичерпання запасів набоїв до стрілецької зброї калібру 5,45х39 мм на українських складах очікувалося би вже на початку 2016 року, калібру 7,62х39 мм – наприкінці 2016 року, калібру 7,62х54 – ще влітку-восени 2015-го. Що ж до конкретних цифр, то, за оцінкою військового експерта Валентина Бадрака, приблизні запаси боєприпасів в Україні у 2008 році складали 1,5 мільйона тонн. А у своєму дослідженні від 2005-го року Центр імені Разумкова заявив цифру в близько 2,5 мільйона тонн.
Здавалось би, астрономічні цифри. Звичайно, зараз вони значно менші. Причому, різке зменшення почалося ще задовго навіть до натяку на бойові дії – варто згадати, наприклад, пожежі та вибухи на військовій базі у Новобогданівці, що ставалися тричі, з 2004 по 2006 роки. А ще ж були аналогічні події на базах зберігання в Лозовій та Бахмуті. Також не варто забувати, що досить активно всі 2000-і тривав процес утилізації боєприпасів – як тоді здавалося, зайвих. Ну, й продаж. Як завжди, точних цифр нема, але процес продажу найновіших озброєнь та боєприпасів відбувався безупинно протягом усіх років Незалежності, отримавши друге дихання якраз після Помаранчевої революції, коли під шумок руху в НАТО списувалися цілі арсенали. До речі, в мережі та на рівні чуток серед військовослужбовців й досі побутує версія згаданих вибухів у Новобогданівці, мовляв, таким чином приховували брак боєприпасів, проданих «наліво».
Однак, усе це – достатньо старі боєприпаси. За інформацією того-таки Центру Разумкова, останні постачання нових боєприпасів на склади ЗСУ датуються 1989-1990 роками, а поповнення та оновлення майже не здійснювалися. Це не означає, що в української армії немає новітнього озброєння – наприклад, ще з 2012-го року на озброєння прийнятий артилерійський снаряд «Квітник». Однак, він був напрацьований у тісній кооперації з Росією, тому наразі не виробляється.
Отож, як не крути, але йдеться саме про радянські запаси, середній термін придатності яких становить 10-12 років. Тоді як середній вік українських боєприпасів, за оцінками експертів, щонайменше, 20 років. Враховуючи, що після 35 їх потрібно утилізувати через повну неможливість подальшого використання, то ситуація не дуже райдужна.
Це, звичайно, не означає, що невдовзі на фронті знову наступить умовний «1941 рік». Тобто, що не буде чим стріляти. Проблема в тому, що наразі, за свідченнями офіцерів та бійців, нерідко їм потрапляють дуже старі набої. Тобто, мова йде про те, що поступово ЗСУ починають використовувати дедалі більш старі боєприпаси з відповідною ефективністю: вже нікого не дивують новини про те, що з трьох мін вибухає тільки одна чи що патрони з поганим порохом.
«Змушені чи не вручну перевіряти патрони та гранати, які присилають, – каже офіцер однієї з моторизованих бригад, що діє на Донецькому напрямку. – Бо якість дуже сумнівна. Видно, що старі. Але перебирати, звичайно, не доводиться – воюємо тим, чим дають. Ну, а снайпери в нас давно стріляють волонтерськими набоями. В нас є кілька високоточних снайперських гвинтівок західного виробництва, й щомісяця наша група допомоги нам купує патрони».
Щоправда, останнім часом ситуація трохи покращилася. Багато хто з експертів це пов’язує з переданням Литвою Україні кількох сотень тонн радянських боєприпасів як, фактично, гуманітарну допомогу на умовах самовивозу.
Однак, це тимчасова міра. Яка ніяк не усуває магістральну проблему – Україна воює боєприпасами, які сама не виробляє. Й тим типом зброї, який є на озброєнні нашого головного ворога. Який, до того ж, цю зброю та набої до неї постійно вдосконалює, на відміну від нас. Ми ж продовжуємо використовувати старі радянські класичні патрони калібру 5,45, 7,62 та 12,7, ще й, здебільшого, 1980-х років, в кращому випадку, виробництва.
Особлива біда – з патронами до снайперських гвинтівок Драгунова (СВД), які продовжують бути наймасовішим типом зброї в ЗСУ. Як пише журналіст та екс-військовослужбовець Дмитро Лиховій, їх запаси в Україні закінчилися ще понад рік тому. «Їх розстріляли з ПКТ, із бронетехніки, і з ПКМів (кулемет Калашникова модернізований) з вини дебілів з РАО (склади ракетно-артилерійського озброєння), які, в кращому випадку, просто не знають відмінностей 7Н1 і ЛПС (куля зі сталевою серцевиною). Ніхто не проводив їх облік, ніхто не відповідав і не відповідає за їх наявність, – заявив у коментарях виданню «Новинарня» Павло Кащук, засновник волонтерської організації Combat-UA, яка підтримує снайперів ЗСУ. – Тепер імпорт не закуповують, натомість, снайпери стріляють кулеметними або волонтерськими патронами».
Звичайно, зараз кілька підприємств у структурі «Укроборонпрому» орієнтовані на переробку старих боєприпасів. Насамперед, мова йде про заміну пороху та начиння снарядів. Однак, самі металеві оболонки, звичайно, ніхто не змінюватиме, бо тоді простіше виробляти вже нові снаряди. Тому ці заходи не варто вважати виходом – це тільки засіб потягнути час, але аж ніяк не кардинальне вирішення проблеми.
Але в тому-то й питання, що відповідних виробничих ліній в Україні за два роки так і не створено. Понад те, ще донедавна вище військово-політичне керівництво заявляло, що необхідності відновлювати виробництво набоїв просто немає. Мовляв, будувати новий завод замість Луганського – надто дорого. Несміливі заяви того ж таки директора «Укроборонпрому» про те, що набої – це питання, все ж таки, вичерпне й що таки готується запуск відповідного підприємства, губилися на тлі популізму в стилі: там нам усього вистачить, а якщо буде потреба – то запустимо. Вінцем цього стали нещодавні заяви вже екс-голови наглядової ради «Укроборонпрому» Сергія Пашинського, який сказав, що такий завод Україні не потрібен. Аргументація в нього наступна: мовляв, який сенс будувати новий завод, якщо він буде змушений випускати все одно радянського штибу боєприпаси під радянські зразки зброї. Бо ж потім його переведення на натовські стандарти буде коштувати майже як побудова нового. Це не кажучи про те, що процес переозброєння ЗСУ – справа на десятиріччя.
Як би там не було, проблема резерву боєприпасів допоки не вирішується. Адже запаси в країнах колишнього Варшавського договору достатньо вичерпні. Особливо враховуючи, що, окрім продажу, ці країни активно їх утилізують. У будь-якому випадку, шляхів є тільки два – або будувати завод з виробництва радянських зразків, або починати загальну програму переозброєння армії та переходу на західні зразки набоїв. Й те, й те явно не схоже на нинішню ситуацію затягування часу.

Автор: Богдан Буткевич
Джерело: «Український Тиждень
 

«Доводять мам до дебілізму…», або Хто у Львові подбає про дітей-діабетиків?

Українські в’язні почали частіше помирати через брак ліків

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2022-08
22.02.2022 Московська армія вже в Україні. Що далі?
Office of Cook County Board President Toni Preckwinkle Округ Кук і CEDA оголошують програму допомоги з водопостачання для малозабезпечених домогосподарств
Небесна сотня, «справи Майдану» 8 років розслідування, які результати?
«Визнання ЛНР/ДНР»: перемога чи програш Путіна і що це означає для України? Рішення господаря Кремля дає Зеленському шанс поховати «Мінськ»
Міжнародна фінансова допомога Україні: хто, скільки і навіщо. Подушка безпеки для України
Путінська казарма: які перспективи має окупований Донбас Чому після визнання Росією «народні республіки» приречені на жалюгідне існування
«План знищення України»: звіт британського інституту оборонних досліджень
Християнське ставлення до війни Розвиток доктрини від перших віків християнства до Середньовіччя
Не стало Івана Дзюби – літературознавця, дисидента, Героя України
Чи бояться росіяни війни? Як російське суспільство реагує на військові ігри Кремля біля кордонів України

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com