У телевізійному зверненні президента України до народу з нагоди Дня Гідності і Свободи 20 листопада 2016 року Петро Порошенко сказав: «Шлях до європейських зірок, як і будь-який інший, пролягає крізь терни – рer aspera ad astra. Тому в дорозі так важко…»

Слова серйозні. Здавалося, сміятися тут нема чого і нема над чим.
Але мені чомусь згадався анекдот радянських часів.
Генсека Леоніда Брежнєва запитали: «От ви кажете, що при комунізмі все буде. А чого ж тепер у магазинах нема жодних продуктів?»
На що Брежнєв відповів: «Так ми ж тільки на шляху до комунізму. А в дорозі годувати ніхто не обіцяв».
Так що важко було всім мешканцям СРСР, зокрема, й українцям, в дорозі до «комунізму», але на кого скаржитися – іншого ж дійсно ніхто не обіцяв!
Що з тих пір змінилося?

Важкі дороги українців

Змінилося майже все.
Змінилися орієнтири на наших дорогах. Змінилися й самі дороги.
Далеко ми пішли вже і від компартійних часів, і від радянської України з її порожніми прилавками.
Постійно ми в дорозі. І постійно нам чомусь важко.
Ішли до Незалежності – було важко і це зрозуміло.
Жили при президентові Кравчуку – йшли до побудови основ незалежної держави – було важко, бо були тільки уламки СРСР. І то було зрозуміло.
Жили при президентові Кучмі, йшли до масової приватизації та побудови олігархічної економіки через тотальне пограбування державної і комунальної власності, коли інфляція шаленіла, мов тайфун, – було важко.
Але вже не так зрозуміло. Адже можна було й не грабувати державу та народ.
Жили при президентові Ющенку й ішли, нібито, від Помаранчевої революції до побудови демократичної української держави – було важко. І уже не зрозуміло чому. Адже можна було б зробити вже по-розумному.
Жили при президентові Януковичу й ішли повним ходом до перетворення України в (перепрошую) «дійну корову» для мафії, що дорвалася до влади.
Було дуже тяжко і максимально зрозуміло – чому.
І ось другий Майдан, Революція гідності, звільнення від мафіозного режиму В. Януковича, розчистка дороги до євроінтеграції та справедливого суспільства.
Обрали, нібито, післямайданну владу.
Владу, яка мала би в своїй діяльності втілити те, за що стояли найчистіші душі Майдану.
Але ж ось біда – знову важко!
Та так важко, як ще ніколи не було важко за часів Незалежності.
А чому важко – глава держави 20 листопада, напередодні третьої річниці Революції гідності і Свободи, пояснив, та й ще й образно, красиво, латиною: тому, мовляв, важко, що шлях пролягає крізь терни…

Терни

Через терни продиратися важко зрозуміло чому – колючки немилосердно дряпають.
Поки продерешся – живого місця на тобі не залишиться.
Якими були «терни» при попередніх режимах часів Незалежності, деталізувати не буду. А ось які тернові колючки дряпають і терзають нас нині – ще раз осмислити потрібно.
А почати аналіз варто з одного найпростішого питання: для чого йти до зірок через терни, тобто, через дикі хащі? Чи не краще йти битим шляхом, на якому можуть бути свої складнощі, – наприклад, калюжі, сніг, лід, ями – але диких тернових хащ на ньому не зустрічається зовсім.
Тому й шлях цей називається битим, пройденим тисячами ніг, витоптаним.
А щоб не захоплюватися алегоріями чи символами, скажу просто – чому б Україні не йти у своєму поступі шляхом тих держав, які уже подібний пройшли – хто давно, а хто недавно – і можуть підказати, як його пройти з найменшими втратами і найбільшими досягненнями.
Яку б галузь суспільного життя ми не взяли, можна знайти щодо неї цілу низку рецептів та порад – як саме цю галузь ефективно розвивати, щоб процес цей йшов без усіляких тернових колючок.
Це стосується буквально всього: стабілізації економіки, зміцнення національної валюти, розвитку демократії, формування партійно-політичної системи, становлення громадянського суспільства, боротьби з корупцією, незалежного судочинства, ефективного правового поля, справедливої соціальної політики і т. д. і т. п.
А терни з’являються тоді, наприклад, коли замість логічного здійснення прозорої внутрішньої та зовнішньої політики керманичі починають верховодити на основі рішень, прийнятих у закритому режимі на кумівських чи мафіозних «міжсобойчиках».
Коли замість справедливого акціонування та приватизації вчорашню державну та комунальну власність за безцінь або самі грабують, або віддають грабувати «своїм».
Коли замість боротьби з корупцією перетворюють її в системне джерело постійних прибутків.
Коли замість створення масових партій на ідеологічній основі організовують персональні політпроекти вождистського типу, які розпадаються, тільки-но «вождь» в силу різних причин сходить з політичної орбіти.
Коли спекулюють на святих для багатьох людей поняттях.
Коли імітують суспільно корисну діяльність, а насправді турбуються про власну вигоду.
І ще багато різних «коли…»
Задля справедливості зазначу, що є об’єктивні труднощі – і ось якраз вони можуть стати болючими тернами.
А є труднощі, яких не тільки можна, але й потрібно було уникнути. Бо коли їх не уникаєш, то терни виростають там, де їх ніхто не чекав. І то не поодинокі кущики, а цілі зарослі колючих тернів.

Терновий кущ Турчинова

Одразу після Майдану та втечі В. Януковича, як ми всі пам’ятаємо, на чолі України волею обставин було поставлено Олександра Турчинова.
Він був обраний головою Верховної Ради України та одночасно в. о. президента України і тим самим уособлював верховну владу країни.
Тому й головні терни того часу можуть називатися його іменем.
І найболючіші терни, через які продиралася Україна часів О. Турчинова – це безоборонна втрата Криму та невміння одразу погасити перші вогники сепаратизму на Донбасі.
Питання ці складні, дискусійні і мають різні, зокрема, і протилежні тлумачення.
Залишу історикам остаточні оцінки.
Констатую, що в Україні неодноразово були озвучені думки, що будь на місці О. Турчинова більш досвідчений, рішучий, вольовий державний діяч, такого безвольного тупцювання на місці не було б.
Ще раз скажу – коментувати збоку легше. Як би було і що сталося б у підсумку, дій О. Турчинов більш рішуче – ніхто не знає.
Однак, ніхто не скасовував істину, що є логіка спротиву і логіка здачі. В історії було чимало випадків героїчно-безнадійного спротиву.
Але його бійці овіяні славою. Навіть посмертно.
А були й випадки «розумного» та обґрунтованого здавання позицій, територій.
Навіть коли при цьому зберігалися тисячі життів, таких бійців ніколи не поважали.
Ось і думай – як вчинити.
При всіх аргументах, котрі виправдовують тодішню поведінку О. Турчинова, його правління залишилося в пам’яті безславним.

Терновий кущ Яценюка

Терни часів прем’єр-міністра Арсенія Яценюка – а це 2 роки після Євромайдану – це терни корупційних схем.
Хоча вироку суду нема і з точки зору правової ми не можемо звинуватити екс-прем’єра у злочинах, загальна думка у ЗМІ була такою: команда прем’єра не знищила корупційні схеми В. Януковича, а осідлала їх і продовжувала таким чином висмоктувати фінансові «соки» з країни.
Сідаючи у крісло прем’єра взимку 2014 року, А. Яценюк мав високий рейтинг. Нині цей рейтинг практично обнулився.
І виною тому – терновий кущ, через який Яценюк та його команда проволокли країну у 2014-2016 роках, обдерши її до нитки.

Терновий кущ Гройсмана

Головними тернами, через які очільник уряду і наступник А. Яценюка Володимир Гройсман волочить українців, є немилосердно високі тарифи оплати послуг житлово-комунального господарства (ЖКГ).
Нещодавно сенсацією прозвучав один рахунок, що значився в платіжці пересічного киянина – більше шести тисяч (?!) гривень.
Завищені тарифи значилися в платіжках у близько 15% столичних мешканців, і нам їх пообіцяли перерахувати.
Але вже всім ясно – тарифна «бомба» закладена під соціально-політичну стабільність України, і вона вже почала цокати.

Терновий кущ Порошенка

Глава держави має обов’язок бути головним викорчовувачем усіляких хащ, які заважають поступу України. Натомість, він, на думку багатьох, породжує такі тернові зарослі, через які без подряпин і крові країна пройти уже не може.
Головні терни, котрі висувають Петрові Олексійовичу його опоненти, недоброзичливці, вороги – це невиконання передвиборчих обіцянок і головної з них – за 2 тижні покінчити з АТО.
Днями Роман Безсмертний, який довго був представником у політичній переговорній групі з реалізації Мінських угод, сказав, що, на його думку, Порошенко не вірить у закінчення війни на Донбасі.
І це, з точки зору пана Романа, багато що пояснює в поведінці Петра Порошенка.
Іншими тернами, які постійно дряпають суспільну свідомість України, є його значне збагачення під час війни. Ця тема, ускладнена темами офшорів, Липецької фабрики, небажанням ламати олігархічну систему породила такі густі «колючки», через які Петрові Олексійовичу не продертися без пошкодження своєї політичної «шкіри».
А тут ще нещодавній соратник Міхеіл Саакашвілі додав такого «перцю», фактично звинувативши Петра Порошенка у небажанні боротися з корупцією і у «зливі» одеської команди реформаторів на поталу корупціонерам, що терновий кущ Порошенка значно виріс.
Однак, при всій важливості звинувачень з вуст М. Саакашвілі, не грузинський українець нині є головним опонентом і противником президента.
Найбільші колючки готує Порошенкові його давній політичний ворог Юлія Тимошенко.

Терновий кущ Юлії Тимошенко

Не згадуючи старі гріхи Юлії Володимирівни, нагадаю лише головне звинувачення, яке спочатку натяками, а тепер уже майже відкрито їй адресується президентом та його командою: вони наполегливо стверджують, що Юлія Тимошенко є якщо не прямим кремлівським агентом, то, принаймні, вона, нібито, виконує російський план дестабілізації України під назвою «Шатун».
Шатун українською – хитун – і його завдання, кажуть, просте: розхитати внутрішньополітичну стабільність в Україні.
Чи готує Юлія Тимошенко тернові колючки Порошенкові за чиїмось завданням, чи від себе особисто – поки що ніхто точно не знає. Одне ясно – і хоче приготувати густий колючий кущ, і готує.
Але такою є логіка політичної боротьби.
Щоб здолати Петра Порошенка на наступних виборах президента України, Юлії Тимошенко не обов’язково бути чиїмось агентом чи виконувати замовлення на кшталт плану «Шатун».
Згідно з логікою опозиційної діяльності, вона просто намагається постійно бити по слабких місцях влади.
І то ще зрозуміло, що поки що лідерка «Батьківщини» б’є не навідліг, а так, дає періодичні легкі ляпаси.
Час жорстких ударів ще не настав.
Проте, нема сумнівів, що Порошенко готується до такою двобою з пані Юлією серйозно і шкодувати пані не буде.

Тернові кущі додаткові

Окрім названих політиків, є чимало тих, хто також готує на нашому спільному шляху свої терни, через які доведеться нам продиратися.
Це такі різні політики, як Олег Ляшко, Олег Тягнибок, Андрій Садовий, інші.
Хтось з них буде серйозно опонувати владі.
Хтось імітуватиме опозиційність. Щоб заробити свої дивіденди.
Хтось побореться всерйоз.
Конституція України стверджує, що джерелом влади є народ.
Однак, реальність показує, що народ поки що частіше є жертвою, яку політики та політикани волочать через терни до тих зірок, які їм не судилося побачити.
Волочать до тих пір, допоки народ не повстає за свої Гідність і Свободу.
Як це він зробив три роки тому.

Завершення

Статтю я розпочав анекдотом з радянського продовольчого циклу. Ним і завершу.
Генсека Брежнєва запитують: «Чому в магазинах нема м’яса?» Брежнєв пояснює: «Справа в тому, що ми крокуємо вперед такими семимильними кроками, що скотина за нами просто не встигає…»
Так ось, погоджуючись з Петром Олексійовичем, нам і сьогодні в дорозі важко.
Чи не тому, що скотина встигає не тільки за нами, а й поперед нас і замість нас?
Маються на увазі, звичайно, двоногі скоти…