За словами посла США Марі Йованович, безпекова допомога Україні надається за принципом «натренуй, підготуй, надай обладнання». Вперше дипломатичну місію Сполучених Штатів у Києві очолила жінка. 57-річна Марі Йованович — кар’єрний дипломат. Обіймала посаду посла у Вірменії, Киргизстані. Працювала і в Україні зі серпня 2001-го по червень 2004 року на посаді заступника американського посла. І ось два місяці тому повернулася до Києва вже як Надзвичайний і Повноважний посол США.

Свою дипломатичну місію розпочала з ознайомлювальних поїздок регіонами України. Одним із перших став Львів, де протягом двох днів мала насичену програму. Зокрема взяла участь у церемонії відкриття відремонтованої за гроші уряду США школи у Старичах, відвідала Об’єднану багатонаціональну тренувальну групу на Яворівському полігоні, де США підтримують навчання українських військових, відвідала меморіал жертв Голокосту львівського єврейського гетто, військовий госпіталь, зустрілася зі студентами Національного університету “Львівська політехніка”. І, звичайно, погуляла затишними вуличками Львова. Знайшла пані посол і час для інтерв’ю газеті “Високий Замок”.

— Пані посол, президент Барак Обама не раз висловлювався, відтак, вочевидь, дотримувався такої думки, що Росія завжди буде мати інтереси в Україні, і що на це треба зважати. Чи не відбулося перезавантаження відносин з Росією шляхом ігнорування інтересів України? І чи не живе досі американська зовнішня політика стереотипами?

— США 25 років були послідовними і рішучими прихильниками суверенітету та територіальної цілісності України. Особливо це є очевидним протягом останніх двох років. США зробили чимало для зміцнення і оборони суверенітету, для створення добробуту в Україні. Коли Росія анексувала Крим та підтримала сепаратистів на сході України, Сполучені Штати разом із міжнародною спільнотою зробили два важливі кроки. Перший: разом з ЄС, Канадою, Японією, Австралією запровадили пакет міжнародних санкцій проти Росії. Вони були спрямовані як на конкретних осіб і компанії, так і на цілі галузі. Завжди шукаємо можливості посилити ці санкції. У вересні було запроваджено третій пакет санкцій. Другий крок — збільшили кількість допомоги Україні. За останні два роки надали допомоги на один мільярд 300 мільйонів доларів.
Я нещодавно в Україні, я тут нова особа. Не знаю, про які стереотипи ви говорите, але, судячи з тих зустрічей, які маю з представниками українського уряду і громадськості, відносини між нашими країнами продуктивні. Це не означає, що з усіх питань маємо згоду, але те, що зроблено, є свідченням міцного партнерства і співпраці.

— Ви згадували про санкції. Однак лише після того, як був збитий малайзійський «Боїнг», як війна в Україні зачепила громадян європейських країн, були запроваджені справді відчутні санкції. До того часу санкції були не надто болючими. Вважаєте, вони є достатніми, аби зупинити агресора?

— Красномовними є ті зусилля, які російська влада докладає для лобіювання в європейських країнах та в країнах-партнерах послаблення хоча б цих санкцій. Це є свідченням того, що вони боляче кусаються. Російська економіка останні кілька років падає. Частково це пов’язано з падінням цін на природний газ, а частково із запровадженням санкцій. Вважаю, санкції відчутні, інакше Росія не докладала б таких зусиль, аби їх скасували.

— Америка є одним із гарантів територіальної цілісності України згідно з Будапештським меморандумом. Гаранти мали би більш предметно допомагати країні, яка зазнала агресії від одного з гарантів. Україна свідома, що американські солдати чи солдати НАТО не будуть за нас воювати, але принаймні летальну зброю могли би дати. Однак президент Обама цього не зробив, хоча у самій же Америці його до цього закликали. Чому так сталося? Через те, що Барак Обама позиціонує себе як президент-пацифіст, якому авансом дали Нобелівську премію миру? Чи є інші причини?

— Коли США розмірковували над тим, як можна допомогти Україні, що зазнала агресії, склали так званий пакет безпекової допомоги на суму понад 600 млн. доларів. Його можна охарактеризувати так: натренуй, підготуй, надай обладнання. Ми надали протимінометні і протиартилерійні радари, завдяки яким було врятовано життя сотень і сотень українських військових. Надали броньовані санітарні машини, і це було одне з ключових прохань від української сторони. Кілька тисяч індивідуальних аптечок. Українські військові зараз мають такі ж самі аптечки, що й американські. Надали захищені системи комунікацій між військовими, безпілотники та багато іншого. Але найціннішою, як на мене, є допомога у тренуваннях та підготовці українських вояків. У Яворівському міжнародному центрі з миротворчості та безпеки американські військові спільно з українськими колегами тренують ваших солдатів. Я там вперше побувала учора. Це справило величезне враження. У довготривалій перспективі ці тренінги допоможуть українському війську підвищувати свої стандарти до стандартів НАТО.

— Але якщо немає високоточної зброї, то можна добре навчитися, але не мати чим ефективно воювати…

— Вважаю, що в української армії є летальна зброя, і вона має чим воювати. Щодо Будапештського меморандуму. Усі три підписанти цього документа взяли на себе зобов’язання поважати територіальну цілісність, не застосовувати силу і погрози та економічні важелі проти України. США дотримуються узятих на себе зобов’язань. Країна, яка не виконує своїх зобов’язань, — це Росія. Вона не дотримується своїх зобов’язань, ані за Будапештським меморандумом, який підписала в 1994 році, ні за заключним Гельсінським актом 1975 року, ні за Паризькою угодою 1990 року. Ще раз наголошую, США надали Україні значну допомогу, аби вона боронила свій суверенітет. Ми чітко висловили свою позицію, що Крим — це Україна, що Донбас — це Україна. Ми запровадили сильний пакет санкцій, які торкаються багатьох галузей, — оборонної, фінансової, енергетичної. Ці санкції мають вплив на стан російської економіки.

— Вихід з кризи на Донбасі намагаються знайти лідери Франції і Німеччини у так званому нормандському форматі. Дивує, чому у цьому форматі немає гарантів за Будапештським меморандумом — США і Великобританії? Чому Штати не наполягають на цьому? До речі, буквально вчора Путін раптом заявив, що він не проти, аби Америка приєдналася до нормандського формату переговорів…

— Якщо ви посилаєтесь на Путіна, то він також зазначив, що вони погодились, аби США долучилися до паралельного формату… США залучені у цей процес доволі тісно. Координуємо наші дії з Німеччиною, Францією, Україною. Проводимо консультації з Росією. Хочемо, щоб два дипломатичні процеси у нормандському і мінському форматах, під егідою ОБСЄ просувалися у конструктивний спосіб.

— Ви згадали про консультації з Росією. Насторожила нещодавня зустріч заступника Держсекретаря Вікторії Нуланд з одіозним російським чиновником Владиславом Сурковим. Українцям здається, що відбуваються якісь сепаратні переговори, спроби Москви і Вашингтона домовитися про Україну без участі України…

— Заступник Держсекретаря США Вікторія Нуланд, як і США загалом, вважає, що важливо, аби процес переговорів рухався далі. Заради цієї мети проводимо консультації з усіма сторонами, — як з росіянами, так і тісно співпрацюємо з Україною, Францією і Німеччиною. При цьому у нас дуже тісна координація з українською стороною. Та допомога, яку ми надали Україні за останні два роки, свідчить сама за себе і є дуже промовистою.

— Здивувала і недавня заява віце-президента США Джона Байдена про “готовність української влади надати особливий статус Донбасу”. Виглядало це так, ніби США підштовхує Україну до цього кроку, до виборів на окупованих територіях. Ви вважаєте, ці вибори у теперішніх умовах в принципі можливі?

— Сполучені Штати ніколи не закликали, щоб вибори на окупованих територіях були проведені вже і негайно. Очевидно, що вибори неможливо провести, поки не буде нормалізовано ситуацію з гарантуванням безпеки. Перш за все має бути досягнуто припинення вогню. За останні два роки цього так і не було досягнуто. Лише коли ситуація буде цілком безпечна, можливе проведення виборів. Але це не означає, що учасники нормандського формату не можуть дивитися вперед, передбачати ситуацію та думати, що робити далі. Після зустрічі у Берліні глави держав-країн Нормандської четвірки дали завдання міністрам закордонних справ своїх країн створити “дорожню карту” щодо послідовності дій у виконанні Мінських угод.

— Але ж не тільки у безпеці річ. Ви ж розумієте, що населення окупованих територій інфіковано російською пропагандою, воно деморалізоване і дезорієнтоване. Це все одно, що проводити вибори у 1945 році в Німеччині після перемоги над фашизмом. Без новітньої денацифікації та тривалого періоду деокупації сподіватися на свідомий вибір тих громадян неможливо.

— Свідомий вибір дуже важливий, але важливо, що учасники переговорів уважно розглядають послідовність дій і визначення часу реалізації Мінських домовленостей. Україна — за столом цих переговорів. Важливо пам’ятати, що українці, які живуть на окупованих територіях, залишаються громадянами України, вони українці. Їхні права, як і ваші, також треба поважати і зважати на них.

— Зрозуміло. Незабаром у США відбудуться президентські вибори. В Україні уважно стежать за перебігом кампанії, за дебатами кандидатів. Звернула увагу на те, що під час цих дебатів Україна майже не згадувалася. Гілларі Клінтон говорила про російську агресію у Сирії, але не згадала про агресію щодо України. Про що це свідчить? Для американського виборця ця тема неважлива і нецікава?

— За законом я, як дипломат, не маю права коментувати внутрішню ситуацію, внутрішню політику США. Щодо суті вашого питання, Сполучені Штати були справжнім, реальним партнером України впродовж 25 років. І цю політику сповідували в обох партіях — і в Демократичній, і в Республіканській. Ця підтримка є і в сенаті, і в палаті представників, і на президентському рівні. Незалежно від того, чи президентом є республіканець, чи демократ. Такий підхід триватиме і надалі. Існує консенсус на рівні всіх партій щодо підтримки України.

— Під час першого візиту президента України Петра Порошенка до США він звернувся з проханням надати Україні статус основного союзника поза НАТО. Обама, скажемо так, делікатно відмовив. І чи є шанс, що Україна найближчим часом таки отримає цей статус? Нещодавно міністр оборони України Степан Полторак робив оптимістичні прогнози щодо цього…

— Думаю, Україна має можливість бути надзвичайним, визначним партнером НАТО і США. У травні Барак Обама в газеті Financial Times закликав НАТО і ЄС тісніше співпрацювати, щоб задовольнити безпекові потреби України. Влітку Україна затвердила бюлетень з питань стратегічної оборони. Це амбіційний план, який передбачає, що впродовж п’яти років українське військо вийде на стандарти НАТО. Ми докладаємо зусиль, щоб Україна реалізувала цей план. Наш чотиризірковий відставний генерал Джон Абізаїд був призначений спеціальним радником міністра оборони України Степана Полторака. (Джон Абізаїд у 2003−2007 роках очолював Центральне командування США, яке відповідає за планування операцій та управління американськими військами в Афганістані і на Середньому Сході. — Авт.). У такий спосіб вище військове керівництво має можливість спілкуватися з досвідченим військовим керівником США, який брав участь у воєнних діях, має досвід організації сучасного війська.

— В Україні, особливо після Революції гідності, були великі очікування прямих західних, зокрема американських інвестицій, без яких важко розвиватися. Наразі прориву у цьому напрямі не сталося. Що заважає? Війна чи щось інше?

— Йдеться про бізнес-клімат в Україні. Україна має багато привабливих рис для інвесторів. Зокрема численне населення, яке має знання і навички. Воно може бути як робітниками, так і споживачами виготовленої продукції. Величезна маса землі, легендарні українські чорноземи, природні ресурси. Але… У компаній завжди є вибір. Коли вони дивляться на країну і розмірковують, куди інвестувати, то насамперед оцінюють, яким є бізнес-середовище.

— Йдеться про ризики?

— У бізнесі завжди є ризики. Вони, в першу чергу, дивляться на такі речі: як працюють податкова система, митниця, наскільки передбачуваним є законодавство. Йдеться про те, чи є прозорість цих процесів. І якщо виникають бізнес-суперечки, а вони виникають завжди, чи можуть сподіватися на справедливе судове рішення. Також є питання щодо захисту прав інтелектуальної власності, але загалом ключовим є верховенство права. За останні два роки в Україні спостерігається певний прогрес, але багато чого залишається зробити. Хочу завершити на позитивній ноті і сказати, що з боку американських компаній є багато зацікавленості. В міру того, як буде відбуватися поступ в Україні, все більше і більше інвесторів будуть приходити.