У празник Воздвиження Чесного Хреста ми знову згадували Голгофу, жахливі муки і смерть Спасителя. Так, це заради нас, грішних, і нашого спасіння помер на хресті Єдинородний Син Божий.

Проте своєю смертю Він переміг смерть, диявола і гріх, і відкрив для всіх, хто прагне спасіння, дорогу до щасливої вічності. Починається вона з глибокого усвідомлення своєї гріховності, добровільного прийняття на себе свого хреста як всепереможної спасенної сили для боротьби з дияволом, гріхом, злом, пристрастями і звабами світу цього, і завершується вона повною перемогою кожного з нас на нашій особистій Голгофі. Цей тріумф запевнив усім своїм послідовникам Спаситель світу словами: «Хто не бере свого хреста й не йде услід за Мною, той не гідний мене». Отже, бути гідним Ісуса – це нести хрест свій дорогою, якою Він пройшов. А вона – сповнена принижень, зневаги, знущань, скорботи, страждань і терпіння. Хто з нас добровільно хоче такої дороги??? Чи не все віддаємо, щоб не мати найменших клопотів, переживань, терпіння і скорботи? Задля цього і молимося, і постимо, відбуваємо місії та реколекції, звершуємо паломництво до святих місць і чинимо милосердя. До цього дуже ревно заохочують і закликають різними чудесними життєвими прикладами у своїх проповідях священнослужителі своїх вірян. Тож, виходить, що земне є найважливіше і на першому місці. А спасенне несіння хреста – це боротьба зі самим собою, зі своїми внутрішніми вадами: егоїзмом, славолюбством, владолюбством, марнославством, показовим смиренням, лукавством, лицемірством, дволикістю, підлабузництвом, захланністю, зарозумілістю, постійним виокремленням з-посеред інших, намаганням показати себе кращим за них, тобто, тим самим їх принижуючи…
Христос сказав, що дорога до неба вузька, терниста і ворота тісні. Хто з нас, направду, хоче і намагається йти такою дорогою? Без жодного сумніву, чи не всі ми шукаємо для себе якнайлегшої життєвої дороги в багатствах, комфорті, високих посадах, пошані і славі. І при цьому не зважаємо на свій душевний гріховний стан. Та й навіть ми, священнослужителі, чи можемо засвідчити один перед одним, перед нашими вірянами, що за словом Спасителя, на якого надіємося, що служимо, що не прагнемо вищих посад і перших місць, а намагаємося бути слугами для всіх і останніми? Ось проти чого необхідно нам боротися. І це є спасенним несінням хреста.
Святий Апостол Павло в листі до галатів закликає: «Духом ходіте, і тіла пожадливостей не будете чинити: бо тіло пожадає проти духа, і дух пожадає проти тіла. Вони суперечать одне одному… Вчинки ж тіла явні: розпуста, нечистота, розгнузданість, ідолопоклоніння, чари, ворожнеча, свари, заздрість, гнів, суперечки, незгоди, єресі, заздрість, пияцтво, гультяйство і таке інше, про що я вас попереджаю, – як я уже й раніше казав, що ті, що таке чинять, Царства Божого не успадкують».
Ми всі, кожен з нас, зокрема, несемо свій хрест. Розуміючи мету цього несіння, не нарікаймо на всі труднощі, які трапляються нам на нашій життєвій дорозі. Все одно нарікання нічого не змінює, тому краще, мудріше і правильніше, зважаючи на свою гріховність, зі смиренням перебувати важкі обставини як спасенний засіб для очищення своєї душі та серця від усякого зла і гріха. Таким чином наша Голгофа буде для нас спасенною.