Враження від документального фiльму Майкла Мура

I це безсумнiвний факт. Йдеться тiльки про  спiввiдношення  прихи­льникiв чи противникiв прем'єрного   фiльму  американського режисера Майкла Мура, і  це спiввiдношення важливе. Вiд нього залежатимуть, як вважає бiльшiсть оглядачiв, результати президентських виборiв.

25 червня фiльм вийшов на ши­рокий екран  Америки. Небувалий  в iсторiї випадок, коли виторг вiд до­кументального фiльму зрiвнявся з популярним блокбастером. За  тиж­день показу "Фаренгейт 9/11" зiбрав 56 мiльйонiв  доларiв.  Пишуть про  величезний  ажiотаж у Флоридi  та iн­ших   штатах. Жартують, обiгруючи вiдомий фантастичний роман Бред­берi, що "Фаренгейт"  Мура - це тем­пература повiтря, при якому плавиться асфальт, на якому стоять черги  в кiно­театри на перегляд фiльму.   А темпера­ту­ра напруги  дискусiй з приводу фiльму перевершила недавнiшнi  дискусiї  навколо "Пристрастей Хрис­тових" Мела Гiбсона.

Що ж обумовило таку величезну популярнiсть фiльму?  Кiлька фак­торiв.

По-перше, його змiст.  Сам  режисер    скупо вiдповiдав iнтерв'юерам: "Мiй фiльм пояснює, чому президент Буш мусить залишити Бiлий Дiм".  Отож, йдеться про передiсторiю  трагедiї  "9/11", днi трагедiї (без використання кадрiв самої трагедiї) i про справжнi, на думку автора, причини  вiйни в Iраку, якi не спiвпадають з офiцiйно висловленими. З екрану не сходять спочатку Буш-батько, а потiм Буш-син.

По-друге, найкращу  рекламу фiль­му  дав господар кiнокомпанiї "Дiсней-фiльм", коли  в травнi  вiдмовив своїй до­чiрнiй компанiї "Мiромакс" випус­кати фiльм на широкий екран.  Їхнiй, навiть, миттєвий сумнiв щодо показу зробив свою справу.  Цiкавiсть народу i з цього боку  була пiдiгрiта  до кипiння.

I довершив  справу найширшої пропоганди фiльму Каннський мiжна­родний кiнофестиваль (травень, 2004), де "Фаренгейт 9/11" отримав його найвищу нагороду  - "Золоту  Пальмо­ву Гiлку". Пiсля показу там йому влаш­тували 20-хвилинну овацiю.  З Канн Мур приїхав героєм для одних i зрад­ником Америки для iнших.

Майже два мiсяцi  засоби масової інформації  через своїх коментаторiв нагнiчували  обстановку  до виходу фiльму, а  сьогоднi  своє слово   мовлять простi глядачі - народ.  Вислухала кiлька  радiодебатiв, коли люди звонили на радiо i висловлювали свої враження. Повiрте, стало моторошно. Вiд полярностi  думок, оцiнок,  категоричностi.  Вiд "Мур - брудна особа","Мур зробив гидотну роботу", "Фiльм-   брехня" до "Фiльм генiаль­ний, правдивий, майстерний, який мусять подивитись всi, без винятку" .

I таки, правда,  що треба. Щоб заду­матись над фактами, зiбраними по темi за останнi десятирiччя i бiльше.  I неправда, що у фiльмi змон­товано лише вiдомi факти. I неправда, що фiльм  позбав­лений журна­лiстського роз­с­лiдування. Хоч би  з при­воду сiмейного (Бушiв)  наф­тового бiзнесу, якому  давнiй час i який ви­вiв Бушiв на дру­жнi стосунки з  верхiвкою Са­у­довської Ара­вiї, як го­лов­ного  поста­чаль­ника бен­зину для Аме­рики. Рябить в очах вiд  нацiо­на­льних вбрань  гостей  Бу­шiв з цiєї самої  Аравiї. I  дивно в контекстi сьогоднiшнього дня дивитись  на  цих офiцiйних осiб, яким Бушi потискують руки (звичайно, ще до трагедiї). Адже ми знаємо, що майже всi терористи, якi викрали чотири авiалайнери i вбили три тисячі  невинних,  за походженням - аравiйцi.  Думаю, не всi глядачі знали до Мура i про  бiзнесовi стосунки сiм'ї Бушiв та iнших техасцiв-товстосумiв з  сiм'єю бен Ладена. I нiхто iз дискутуючих - захисникiв  головного героя  - не пояснив поки що факт, показаний у фiльмi: в першi пiсля трагедiї днi в небо, як виняток, пiднявся лiтак з втiкаючими родичами  бен Ладена. Гуманнiсть? Захист вiд самосуду?  Можливо. Та в цi днi  цього   iмунiтету   були позбавленi  в США тисячі iнших  "схiдної зовнiшностi", яких  полiцiя хватала  просто на вулицях. А тi, що мали вiдношення до фiнансування терористiв, благополучно "вмили руки". Кажуть, що можливо, були  прихованi причини. У цьому випадку  хвалена демократiя вимагає  вiд  обраних нами владомужцiв не скривати такого роду  правди вiд  свого народу (пам'ятаючи визначення демократiї  президентом Лiнкольном).

I ще з приводу закиду в бік режисера. Мовляв, нiчого нового.  А чи знали ви, читачу. вiрнiше, бачили, напевне, як виглядає i мислить вголос в час    дiлового зiбрання, а потiм напiвприватної бесiди верхiвка нафтової корпорацiї "Халiбертон", до якої має пряме вiдношення  вiце-президент Чейнi? Та вони ще задовго до захвату Багдату  пiдраховували майбутнi прибутки! I нi словечка про дарунок свободи i демократiї простому iракському народу i визволення його вiд диктатора Хусейна - офiцiйної версiї вiйни в  Iраку.  Нiчого нового: прибутки - ось  головна i рушiйна сила полiтики.

ВIЙНА В IРАЦI - друга,  найважливiша, тема  документальної стрiчки Мура. Розслiдування комiсiй i весь свiт уже сказали своє слово: офi­цiйна версiя причин вiйни виявилась хибною. Навiть, ось в цю хвилину, коли набираються цi стрiчки одна iз  радiос­танцiй Нью-Йорку вклю­чила в свiй ог­ляд новин : "роз­слiду­ван­ня комiсiї показали, що  до вiйни  ЦРУ воло­дi­ло iнфор­ма­цiєю, що Iрак припинив ро­боти по роз­робцi яде­рної зброї". Мовляв, про­с­то не зумiли вчасно проiн­формувати адмiнiс­тра­цiю...(?!)

Мур же по­казує вiйну в Iрацi, об­лич­чя якої звi­ряче, як i бу­дь-якої  вiй­ни - будь вона класична чи терорис­тична.

Як на мене, то це перш за все анти­воєнний фiльм.  I я не можу не роздi­лити його пафос. Не можна без слiз дивитись на пошматованi тiла, вiдiр­ванi руки та ноги  американських хлопцiв, слухати їх розгубленi  вiдповiдi,  що вони тут роблять.  А згадайте, хто уже подивився фiльм, або звернiть увагу тi, хто збирається це зробити, на  слова  i почуття американ­ської матерi,  яка  зачитує останнiй лист загиблого сина...  А кладовище, зняте зверху,  усiяне  безкрайньо бiлими надгробниками! Пiд кожним камнем - загублене молоде життя...  Ви особисто  i пiсля цього фiльму впевненi, що  цi хлопцi загинули, захищаючи наш американський  дiм?  I що вони воювали там проти терористiв? I що вони впроваджують там бажану народом нашу демократiю?  Америка­нець Мур   своїм мистецьким твором висловив своє бачення проблеми:  силою можна звiльнити iнший народ вiд тирана, але кров'ю свободу  не  насаджують.

Ми всi  ненавидим  терористiв, їх фанатизм, їх безбожне знищення  невинних мирних людей. I ми,   громадянство, пiдтримаєм  любого лiдера, хто дiйсно очолить розумну стратегiчну боротьбу проти страшного зла, а не прикриває цiєю  мiсiєю iншу полiтичну мету.  Нам, простим людям, не зрозумiло, чому б в боротьбi  з терористичними органiзацiями не використати класичнi методи - заслати в їхнi логова  своїх "штiрлiцiв" (четверта хвиля знає, про що йде мова),чому не виявити мiсця теро­ристичних шкiл  i на них не кинути бомбу  (тiльки не ту, що на Хiросиму в свiй час) i т.і. До слова,  наш президент пiсля трагедiї i  перед  початком походу на Афганiстан здається пообiцяв народу знайти бен Ладена -  живого чи мертвого...   Впiймали Хусейна i про обiцянку забули...

Прихильники полiтики  адмiнiст­рацiї Буша сьогоднi стали  против­никами Мура.  Обзивають його  анти­пат­рiотом. Я, як  глядач фiльму,  такого висновку не роздiляю. Його можна  лише обiзвати антибушiвцем. Так, мiсцями можна вiдчути  педалювання на сарказм  у вiдношеннi до свого  героя  i його оточення . Авторське вiдношення має право бути. Та це  не дає пiдстави звинувачувати режисера  у брехливос­тi фiльму . Брехня чи правда у фiльмi - ми скоро пересвiдчимось. Якщо Джордж Буш  подасть  позов в суд про­ти Майкла Мура за брехливi  факти... А якщо нi, то все  зрозумiло.  Мур - антиамериканець? Згадайте, або звернiть увагу на кiнець фiльму. Розумнi  обличчя молодих людей з типовими американськими посмiш­ками.  Вони та  вiдповiдний музика­льний фон створює  почуття  впевне­ностi, надiї. Вiн  все таки пiдiбрав кадри свого красномовного позитивного вiд­ношення до своєї країни. Ну, хотiв би вiн, щоб  Америка не опинилась в такiй критичнiй ситуацiї, коли сьогоднiшню  зовношню полiтику найсильнiшої i найдемократичнiшої країни свiту критикує не тiльки вiн - простий, товстий, небритий   дядько у вiчнiй бейсбольцi iз Мiчiгану, а заодно лау­реат "Оскару" i Канського Гран-Прi. Що вiн не один такий, хочу  порадити вам надруковану у цьому ж числi  "Часу i подiй" уривки зi статтi елегант­ного стилю, всесвiтньовiдомого  iспан­ського публiциста i письменника  Фре­дерiко Форсайте  "Шiсть фронтiв ...", яка закiнчується так: "За  останнi 12 мiсяцiв було допущено  стiльки поми­лок (Сполученими Штатами Америки в Iрацi,- авт), що їх вистачить на створення цiлої бiблiотеки керiвництв, кожне iз заголовком "Як не варто  робити справу".

Сьогоднi "Фаренгейт 9/11" став соцiальним явищем, лакмусовим папiрцем, що роздiлив суспiльство на два  табори з дiаметрально   протилеж­ними полiтичними поглядами. I це безсумнiвно  матиме вплив на  листо­падовi  вибори.  В будь-якому випадку, фiльм є документальним свiдченням  сьогоднiшнього перiоду американської iсторiї, яку хочеться зрозумiти i в якiй  ми всi тут в  тiй чи iншiй мiрi беремо участь. А тому перегляну фiльм ще раз.  I вас запрошую, шановнi  читачі, до пе­регляду i висловлення своїх вражень.