rss
02/19/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#345

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Пам’ять \ Постать \ Кобзар української психології
Як тільки не називали видатного українського психолога і мислителя Володимира Роменця – й українським Конфуцієм, і вітчизняним Сократом. Але мене вразило порівняння, яке прозвучало з вуст академіка-секретаря НАПНУ Сергія Максименка – він назвав Володимира Андрійовича Кобзарем української психології.

Коли я сповістив про це дружині Володимира Андрійовича Олені Олександрівні, вона просто ахнула – так їй сподобалось це надзвичайно влучне і дуже яскраве величання.
Тож, при всій повазі до всесвітньовідомих і престижних порівнянь з давньокитайським та давньогрецьким мислителями душа моя лежить саме до цього образу – Кобзар української психології.
20 травня 2016 року йому б виповнилося 90 років.

Чому я пишу про Володимира Роменця: суб’єктивне

 Title 
  Студенти В. А. Роменця: (справа наліво) член.
кор. НАПНУ проф. В. Татенко, член-кор. НАПНУ
проф. Т. Титаренко, автор на конференції пам’яті
Учителя
Суб’єктивна причина дуже проста. Під час навчання в Київському державному університеті (тоді він ще не був Національним), як і багато інших, я мав задоволення слухати лекції В. А. Роменця на відділенні психології філософського факультету. Ми, студенти, захоплювались лекціями Володимира Андрійовича і ним самим.
Мав нагоду у часи студентства і пізніше не раз спілкуватися з Учителем і не тільки на навчальні теми. Була одна тема, яка давала цю особливу позанавчальну можливість – я захоплювався збиранням книг, зокрема, і рідкісних, виданих ще у царські часи, багато часу проводив у букіністичних магазинах, а Володимира Андрійовича, котрий мав багатющу бібліотеку, періодично цікавило – чи не потрапило в мої руки якесь унікальне старовинне видання?
Бібліотеку Володимира Андрійовича мені якось довелося побачити, коли він запросив мене додому – всі стіни від підлоги до стелі займали книжкові стелажі. І від імен авторів та назв книг захоплювало дух – тут містилася дуже повно зібрана справжня скарбниця світового інтелекту і духу, яку можна було роздобути в Києві у ті часи.
Потім, уже працюючи в Інституті психології, я знову отримав честь і задоволення спілкуватися з Володимиром Роменцем – цього разу як із завідувачем нашої наукової лабораторії. Жалкую тільки про те, що таке продовження навчання під його делікатним керівництвом було значно коротшим, ніж би хотілося.

Чому я пишу про Володимира Роменця: об’єктивне

Суб’єктивна причина писати про людину може бути достатньою і виправданою. Але наскільки вона стає вагомішою, якщо ця людина не просто чудова як особистість, а ще й є видатним вченим, автором оригінальної наукової концепції, фундатором української історії психології та й, взагалі, наймасштабнішим психологом за всю історію цієї цікавої науки в Україні.
І чим більше часу минає, тим яснішим стає масштаб цього вченого, який був не тільки психологом, але й мислителем, думка якого билася над корінними проблемами буття людини, її свободи, творчості, смерті і безсмертя.

Мова

Title  
 Його знаменита «Історія всесвітньої психології» 
Була ще одна вагома особливість, яка вирізняла Володимира Роменця з численного колективу викладачів філософського факультету тих років. Більшість із них були російськомовними і саме російською викладали свої навчальні дисципліни. Інколи аргументували це тим, що філософсько-психологічний категоріальний апарат є розробленим саме російською мовою, відшліфований у численних перекладах таких супер-складних текстів, як твори Платона, Аристотеля, Гегеля, Канта, Шеллінґа, Фіхте, багатьох інших, а українська в цьому аспекті є, мовляв, ще дуже нерозвиненою, понятійно не усталеною, не виробленою.
Володимир Роменець в цьому майже суцільно російськомовному викладацькому середовищі читав нам свою «Історію психології», потім «Психологію творчості», інші курси виключно українською. І робив це не виклично, не демонстративно, а природно, органічно, постійно – як робив він усе в своєму житті.
Його не можна було назвати націоналістом. Він не був дисидентом. Його важко було уявити на якомусь ідеологічному зібранні, яких тоді, в радянські часи, було чимало. Тим більше, ніколи не доводилося чути від нього якихось агітаційно-партійних настанов, чим грішили тоді більшість викладачів філософського (ідеологічного – як нам, студентам, підкреслювалося) факультету.
Він просто був прикладом неголосного і негаласливого українського вченого, який вдумливо, спокійно, з надзвичайним працелюбством місяць за місяцем, рік за роком читав, думав, засвоював усе багатство світової історико-психологічної, філософської думки і цеглинка за цеглинкою вибудовував свою грандіозну «Історію світової та української психології», сім томів якої встиг написати, та інші непересічні твори.
Учений у конкретній галузі – а саме психології – в результаті багаторічної праці осмислення світового культурного та наукового надбання став не просто першокласним фахівцем вузького профілю, а мислителем, котрий ставив перед собою і своїми учнями, читачами проблеми людського буття у всій багатоманітності.
Нікого подібного за глибиною і широтою охоплення історичного багатства культури, філософії, психології, мистецтва в українській психології не було і донині нема. У тодішній радянській психології також.
Хіба що силою думки і глибиною філософсько-психологічного аналізу у своїй останній книзі «Буття і свідомість» з Володимиром Роменцем міг зрівнятися Сергій Рубінштейн. Але і у нього не було такої титанічної праці, як Роменцева багатотомна «Історія всесвітньої психології».
У цьому наш Учитель є унікальним. Ніхто з психологів не зміг поки що повторити його науковий подвиг. Не знаю, коли і хто це зможе зробити і чи зможе.

Його «Маргарита»

У культовому романі киянина Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита» супутниця героя описана з такою ліричною силою і пристрастю, що ставало ясно – без її самовідданої любові, без її добровільного служіння Майстру його великий твір так і не змін би потрапити до читачів – сучасників та нащадків.
М. Булгаков писав образ Маргарити зі своєї дружини Олени Сергіївни, яку мені одного разу, ще студентом, пощастило побачити. І саме її жертовними стараннями роман Булгакова було завершено, збережено, пронесено через довгі роки заборон і, нарешті, видано.
У Володимира Андрійовича була і є своя «Маргарита» – вірна, віддана і красива, яку, за збігом, звати також Олена.
На превелике щастя Володимира Андрійовича, його кохана Олена Олександрівна Бойко не тільки була йому впродовж усього їхнього спільного життя другом, соратником, співрозмовницею, а ще й довгі роки очолює видавництво – спочатку Київського університету, потім і донині – знамените видавництво «Либідь».
Для характеристики видавництва і самої Олени Олександрівни достатньо сказати, що саме їм довіряє видавати свої твори Ліна Костенко, вимогливість якої у справі видань є загальновідомою.
Пригадую свій перший візит до квартири цього унікального подружжя багато років тому.  Роздивляючись книги, на одній полиці я побачив незвичайно сміливу світлину гарної жінки у дуже романтичному стилі. Я подумав, що це якась кінозірка – адже і над моїм студентським ліжком висіла світлина Софії Лорен. Помітивши мій захоплений погляд, Володимир Андрійович розуміюче посміхнувся і сказав: «Це – моя дружина».
Я подумки ахнув.
Олену Олександрівну до того моменту я ще не мав нагоди бачити і знати особисто. Але коли вона зайшла до кімнати і запропонувала чаю, переконався – у житті вона була не менш прекрасною.
Та ось, окрім усього іншого, що за довгі роки видавничої роботи Олена Олександрівна видала, вона, як справжня Маргарита, зібрала і чудово видала практично все головне, що написав за життя її видатний Майстер.
Більше того – вона видавала і видає роботи учнів Володимира Андрійовича. І станом на сьогодні в єдиному стилі оформлено видання декількох томів творів самого Володимира Роменця і низка творів про його вчення, написана учнями та іншими дослідниками.
І якщо Володимир Роменець своїми науковими працями створив собі «пам’ятник нерукотворний», то Олена Олександрівна творила і творить своєму Майстрові пам’ятник рукотворний – повне і дуже гарно видане зібрання його непересічних наукових праць.

Володимир Роменець як особистість та індивідуальність

  Title
  Делегація у складі (зліва направо): автор, проф.
В. Рибалка, проф. І. Данилюк, проф. А. Фурман, інші
колеги біля могили В. А. Роменця
З часом видатні люди у пам’яті нащадків застигають у «хрестоматійному глянці» і лише ті, кому пощастило їх знати за життя, можуть згадати цих класиків живими, сповненими тепла та індивідуальної чарівності.
Один з учнів Володимира Андрійовича, який багато сил і часу доклав до розвитку і популяризації творів В. А. Роменця, полтавський психолог і мій студентський одногрупник Петро М’ясоїд недавно і несподівано написав мені, що у Володимира Андрійовича погляд зволожувався, коли він дивився на мене.
Так от у мене не тільки погляд, а й пам’ять і серце зволожуються, коли я починаю згадувати Володимира Андрійовича Роменця.
Він був високим і красивим – це відзначають всі, хто особисто знав Володимира Андрійовича. Але краса його була не тільки зовнішньою, а цілісною, всеохопною.
Ставний, широкоплечий, з чорним, а потім все більш сивим волоссям, яке він зачісував класично – назад – і воно півколом коронувало його виразне обличчя, Володимир Андрійович мав великі промовисті очі. Здається, вони були карими.
Очі ці жили своїм життям, і коли приглядітися, то у них можна було багато що прочитати.
Наприклад, якщо В. Роменцю, як і усім нам у ті часи, доводилося вимушено слухати якусь ідеологізовану балаканину, чи спілкуватися з її компартійним адептом, очі Володимира Андрійовича ніби звужувалися, а променистий погляд якось гас, спрямовувався у себе. Наш Учитель ніби виставляв якийсь психоенергетичний щит, котрий оберігав його мозок від проникнення словесного шлаку.
В. Роменець не любив сперечатися, він любив дискутувати. І в цій дискусії міг загоратися темою, коли відчував, що його чують, розуміють, шанують і приймають.
Я недарма сказав слово «приймають».
Адже за життя Володимира Андрійовича, особливо у радянські часи, його розуміли і приймали далеко не всі, передусім, з начальства, тим більш, компартійного. Для чинуш від науки та освіти він був «білою вороною» – не гнався за відзнаками, не робив кар’єри, уникав адміністративних посад, не засвідчував свою вірність марксизмові-ленінізму, що тоді було обов’язковим.
Прочитати лекції, поспілкуватися зі студентами та колегами, насамперед, розумними, пройтися по книжкових магазинах і мерщій назад, додому, за письмовий стіл, щоб написати своїх щоденних 5 сторінок – ось його звичний розклад і маршрут.
Без цих щоденних, як мінімум, п’яти, сторінок прожитий день бачився Володимирові Андрійовичу неповним, незавершеним, навіть даремно прожитим. Саме з таких міні-порцій, із щоденних інтелектуальних «цеглинок» і складалися поступово рукописи його товстелезних томів, росли міцні мури його наукових розвідок і концепцій.
Володимир Андрійович, який переважав інтелектуально і творчо майже всіх, хто його оточував, у спілкуванні був м’яким, делікатним, навіть сором’язливим.
Але якщо хто думав, що така манера є виразом слабкості Володимира Андрійовича, то він помилявся.
В. А. Роменець мав свої тверді моральні та інтелектуальні принципи, і тут він не поступався. Міг промовчати, не вступати у дискусію з тими, кого не вважав гідними опонентами, але залишався при своїй думці і на своїх позиціях.
І якщо серцевиною особистості є його світоглядно-інтелектуальна позиція, що реалізується у дії, діяльності, вчинку, то Володимир Роменець був сильною особистістю.
І, безумовно, яскравою індивідуальністю, на яку оглядалися люди за його життя. Володимир Андрійович, здається, ніколи не бігав, не метушився.
Він ходив неквапно, трохи повільно, але потужно, розсікав простір, мов крейсер. І таким же неквапно-потужним був у своїй науковій творчості.

Чотири корені творчості В. А. Роменця

Ріку наукової творчості Володимира Роменця живили, щонайменше, чотири притоки: філософія, психологія, культура, література – в їх історичному поступі і творчому різноманітті.
Філософія допомагала стати мислителем, психологія вчила проникливості, культура створювала контекст, а література вносила лірико-драматичну ноту в тексти, що виходили з-під пера Володимира Андрійовича.
Тому його вчення, хоча й належить психології, є синтетичним, більш багатим, ніж традиційно психологічні тексти. І в цьому – одна з родзинок творчості В. А. Роменця.

Вчинок як альфа і омега концепції В. А. Роменця

 
 
  
Як писав сам В. А. Роменець, вчинок – це поєднання внутрішнього і зовнішнього, тілесного й духовного, біологічного і соціального, індивідуального й суспільного, свідомого, несвідомого й надсвідомого… і резюмував: «у вчинкові, водночас, розкривається вся психіка людини».
Розкриваючи тріаду «Людина-Вчинок-Світ», В. А. Роменець наголошував: «Вчинок – це спосіб особистісного існування у світі. Все, що існує в людині і олюдненому світі, є вчинковим процесом і його результатом».
У часи, коли жив і творив В. А. Роменець, українська психологія офіційно була частиною радянської психологічної науки. Її загальновідомим науковим патріархом вважався декан факультету психології Московського держуніверситету О. М. Леонтьєв, і московські психологи вважали себе законодавцями наукової моди, зверхньо дивлячись на інших, як на наукових провінціалів.
Другим за рангом у радянській психології тих років був такий же декан, але з Ленінградського університету, Б. Г. Ананьєв. Особняком стояв видатний психолог, екс-директор Одеської бібліотеки С. Л. Рубінштейн, якого також, як і В. А. Роменця, можна назвати філософом у психології.
Московськими психологами «милостиво» допускалося, що лідер грузинської психології, директор Інституту психології АН Груз.РСР Д. М. Узнадзе може претендувати зі своєю теорією установки на більш-менш гідне, хоча й не першостатейне, місце в цьому ранжуванні радянських психологів. Директорові Інституту психології УРСР, старенькому уже Григорієві Силовичу Костюку відводився відверто периферійний статус, як і, загалом, усім українським психологам.
В. А. Роменець не включався тоді в жодні списки і не мав офіційно визнаного рангу психолога всесоюзного масштабу.
А, тим не менше, саме в ті роки він невтомно будував свою «Історію психології», рівної якій за масштабом і глибиною, як виявилося, не було не тільки в Україні, але і в усьому СРСР.
У ті часи офіційно прийнятою домінуючою теорією в психології була теорія російського психолога О. М. Леонтьєва про діяльність. Поняття вчинку, яке розробляв В. А. Роменець, попри його зовнішню схожість до поняття діяльності, є більш багатою категорією.
Тоді годі було й сподіватися, що хтось із керманичів та партійних кураторів радянської психолого-педагогічної науки допустить перевагу теорії київського психолога, та ще й простого викладача, над його московським колегою, та ще й деканом факультету психології.
Та час усе розставляє на місця. І як би кому не хотілося зберегти домінування російської психології на пострадянському просторі, мусимо констатувати – нічого подібного фундаментальній «Історії психології» ніхто, окрім В. А. Роменця, на цих просторах за останні півсторіччя створити не зміг.
А ось тепер і в російську психологічну науку проникають ідеї та концепція В. А. Роменця – що і засвідчив, зокрема, виданий у «Либеді» збірник «Психологія вчинку. Шляхами творчості В. А. Роменця».

Три етапи відзначення ювілею

Title  
 Проф. І. Данилюк демонструє залу нову книгу,
поряд проф. В. Татенко
 
Українська психолого-педагогічна спільнота готувалася відзначити 90-річний ювілей свого видатного наукового патріарха і занесла цю дату в щорічник знаменних дат.
Першими віншували класика на рідному йому факультеті психології Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Учні В. А. Роменця, його наукові діти та внуки організували з нагоди цього ювілею Междисциплінарний круглий стіл «Вчинкова психологія: історія і сучасність».
Основними доповідачами були прямі учні В. А. Роменця – декан психологічного факультету професор Іван Данилюк, член-кор. НАПН України проф. Віталій Татенко, проф. Валентин Рибалка, проф. Анатолій Фурман, доцент Таїса Кириленко інші.
Я був дуже радий побачити товаришів своєї студентської юності, тим більше, що декого з них не бачив багато років.
Наскрізною темою усіх доповідей була тема актуальності і наукової плідності ідей В. А. Роменця, його вчинкового підходу.
Олена Олександрівна зуміла до початку Круглого столу прямо з типографії, ще гарячою, подарувати цьому форуму нововидану видавництвом «Либідь» книгу «Академік В. А. Роменець: творчість і праці», до створення якої (як і деяких інших) доклав багато зусиль послідовник ідей В. А. Роменця кандидат психологічних наук, доцент Петро М’ясоїд, чия дієва відданість пам’яті Учителя викликає повагу.
Делегація від цього форуму після закінчення пленарного засідання відвідала могилу Володимира Андрійовича, яка розташована неподалік від центральної алеї Байкового цвинтаря столиці України, поклонилась його пам’яті і поклала квіти від учнів.
Другим форумом відзначення ювілею була урочиста церемонія оголошення та нагородження лауреатів премії імені В. А. Роменця – фахової відзнаки України у галузі психології і педагогіки. Головним організатором та ініціатором цього дійства була ще одна учениця В. А. Роменця доктор психологічних наук Ірина Маноха, яку я пам’ятаю ще аспіранткою Володимира Андрійовича і з тих пір не мав нагоди її бачити.
Урочиста процедура відбувалася у Малому залі престижного Національного палацу мистецтв «Україна» 23 травня 2016 року.
Номінантами на відзнаку стали вітчизняні та іноземні дослідники:
• Марша Карп, учениця Я. Морено і К. Роджерса (Великобританія) – за досягнення у сфері психотерапевтичної практики на основі гуманістичного підходу та психодраматичної взаємодії;
• Урсула Майхер-Легавец, магістр Варшавського університету, фундація підтримки польської культури та мови ім. Ніколая Рея (Польща) – за теоретичну розробку та практичне втілення концепції інклюзивної школи;
• Злата Бойко, кандидат психологічних наук, доцент (Україна-Росія) – за серію науково-організаційних та інтеграційних дій, що сприяють розвиткові психологічної науки й міжнародної комунікації у сфері психології, педагогіки та освіти;
• Міхай Чиксентмихайї, доктор психологічних наук, професор (США) – за цикл робіт, присвячених природі та психології творчості;
• Діана Богоявленська, доктор психологічних наук, професор (Росія) – за цикл робіт із психології творчості й теорії інтелектуальної активності;
• Тетяна Парен-Челпанова, онука видатного київського психолога початку ХХ сторіччя Г. І. Челпанова (Франція) – за цикл інтеграційних проектів у сфері культури.
  Title
  І. Маноха (друга справа) і колеги вітають академіка Івана
Беха з почесною відзнакою
Мені особливо приємно було чути, що за цикл робіт із проблематики психології та педагогіки особистості лауреатом премії імені В. А. Роменця став доктор психологічних наук, професор, дійсний член НАПН України, директор Інституту проблем виховання НАПН України Іван Дмитрович Бех, мій добрий знайомий, фанат педагогіки і доброї душі людина, з яким мені довелося працювати в Інституті психології майже три десятиріччя тому – якраз коли Володимир Андрійович керував нашою лабораторією.
Третім форумом вшанування класика української психології була наукова конференція «Психологія вчинку В. А. Роменця і сучасна психологічна наука», яку президія Національної академії педагогічних наук України (НАПНУ) організувала і провела 25 травня 2016 року.
Головними доповідачами на конференції виступили президент НАПНУ академік Василь Кремень, директор Інституту психології НАПНУ ім. Г. С. Костюка академік Сергій Максименко, директор Інституту соціальної та політичної психології член-кор. НАПНУ проф. Микола Слюсаревський, академік НАПНУ Н. Ничкало, член-кор. НАПНУ Віталій Татенко, член-кор. НАПНУ Тетяна Титаренко, проф. Валентин Рибалка інші.
Title
 
На трибуні акад. В. Кремень, за столом президії –
член-кор. М. Слюсаревський, акад. С. Максименко,
проф. І. Данилюк
 
Саме на цій конференції, відкриваючи її, академік С. Д. Максименко і сказав про Кобзаря української психології Володимира Андрійовича Роменця.
Переднє слово, сповнене поваги, від імені Академії проголосив її президент акад. В. Кремень. Він констатував, що Володимир Андрійович Роменець – видатна постать в історії психології, академік Національної академії педагогічних наук України, професор, доктор психологічних наук, один із фундаторів сучасної української психології.
Нинішня конференція є даниною поваги і шани до класика української психології, сказав В. Кремень і побажав присутнім науковцям плідної роботи.
А далі з доповіді в доповідь розкривався перед присутніми грандіозний науковий масштаб особистості Володимира Роменця та його наукового спадку.
Академік С. Д. Максименко у своїй доповіді розкрив евристичний потенціал творчості академіка Володимира Роменця, якого вітчизняні науковці вважають засновником школи історико-психологічних досліджень в Україні і вчинкового підходу;
декан проф. І. В. Данилюк звернув увагу на гуманістичний підхід В. А. Роменця в контексті тенденцій розвитку світової психологічної науки; член-кор. М. М. Слюсаревський розкрив аудиторії, що собою являє історико-психологічна спадщина В.А. Роменця, поставивши проблему форм соціально-психологічного мислення;
проф. Т. М. Титаренко розглянула життєтворення особистості у психологічній спадщині В. А. Роменця;
проф. В. О. Татенко ґрунтовно проаналізував проблему вчинку в сучасній психології;
проф. В. В. Рибалка показав В. А. Роменця як персонолога;
акад. Н. Г. Ничкало показала, якою була і є в його творах філософська віра українського мислителя Володимира Роменця.
  
  
Не всі учні, соратники та послідовники Володимира Роменця мали можливість бути присутніми і прикрасити своїми доповідями цю конференцію.
Але ці та інші виступи провідних українських психологів засвідчили, що масштаб фігури Володимира Роменця, його науковий спадок дозволяють вважати цю людину справжнім батьком сучасної української психології, її науковим і духовним Кобзарем.
Важко в Україні отримати людині повне і своєчасне визнання, якщо вона тільки не потрапляє в якусь сприятливу течію.
Володимир Роменець, цей науковий Сізіф, усе життя, напружуючи мислення і душу, віддаючи усі сили, котив у гору свій камінь наукових досліджень – і таки його викотив!
Зовнішнім ознакам визнання він інколи не надавав особливого значення. Але я впевнений, що будуть ще і меморіальні дошки на його честь, буде встановлено його мармуровий бюст і бронзовий пам’ятник великому Учителеві.
Бо великий Українець Володимир Роменець повною мірою заслужив таке зовнішнє визнання, як він давно і безповоротно заслужив визнання внутрішнє, моральне, душевне, людське – у своїх учнів та послідовників.
Роками вивчаючи сенс життя як наукову проблему, Володимир Роменець осягнув і практично втілив, реалізував сенс свого життя в творчості, любові, свободі бути і залишитися для прийдешніх поколінь у своїх творах.
Низький уклін Вам, Учителю, за уроки життя і все, зроблене Вами…

P. S. Історична довідка:

Володимир Андрійович Роменець (1926-1998) народився у Києві 20 травня 1926 року. Після закінчення відділення психології філософського факультету Київського державного університету ім. Т. Шевченка та аспірантури в Інституті психології МО УРСР Володимир Андрійович працював науковим співробітником Інституту філософії АН УРСР.
З 1967 р. перейшов на постійну роботу в Київський університет, подолавши 30-річний шлях від старшого викладача до професора кафедри загальної та інженерної психології.
З 1991 р., не залишаючи викладацької роботи в університеті, очолював відділ теорії, історії психології та етнопсихології в Інституті психології ім. Г. С. Костюка АПН України. У 1992 р. був обраний дійсним членом АПН України. З 1996 р. і до останніх днів Володимир Андрійович плідно працював на посаді головного наукового співробітника Інституту соціальної та політичної психології АПН України.
В. А. Роменець є автором близько 170 друкованих праць. Основний його науковий доробок – у галузях загальної психології, історії всесвітньої та української психології, історичної психології, психології творчості. До золотого фонду української психології входять такі його фундаментальні праці, як «Фантазія, пізнання, творчість» (1965), «Психологія творчості» (1971), «Історія психології» (1975), «Історія психології стародавнього світу і середніх віків» (1982), «Історія психології епохи Відродження» (1988), «Історія психології XIX-початку XX сторіччя» (1995) та ін.
Запрошуємо всіх бажаючих долучитися до творчості видатного українського мислителя!
Світлини автора

Рекордні півсторіччя на чолі Київського престолу та Української Церкви

До 80-річчя з дня народження Юрія-Богдана Менцінського Юрій-Богдан Менцінський та його родина завжди працювали для українського народу

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com