rss
11/19/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#364

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Поетична сторінка \ український поет і надзвичайна людина: Абрам Кацнельсон

Щоб бути українським поетом, не досить народитися в Україні і довгі роки жити її життям.
Не досить любити цю землю і квітучу природу. Не досить дихати її повітрям, навіть у сні.

Щоб бути українським поетом від Бога - треба, як птиця, вільно купатися у повітрі співучої української мови, вільно гойдатися у її хвилях, розчинятися у її стихії.

Щоб бути українським поетом, треба навчитися прощати їй, ненці - Україні, все, навіть відсутність взаємности...  Але, щоб бути українським поетом євреєві, треба мати усі попередні таланти, плюс - ангельську душу!  Такою людиною-душею є талановитий український поет і надзвичайна людина: Абрам Кацнельсон

 

УКРАЇНІ

 

Ніжною сопілкою поліською

Привітала ти мій перший день.

Над моєю тихою колискою

Ти співала чарівних пісень.

 

Вчився я пісень дзвінкої щирості

В солов'їв у рідному гаю.

Як же можна не поетом вирости

В цьому мелодійному краю?..

1936

 

* * *

О мій поліський рідний краю,

Лісів замріяна дорогої

Іду й поезію читаю

З уривків неба голубого...

1936

 

***

О земле рідна поліська,

Близька мені сторона,

Хрестами та обелісками

Ти сита уже сповна.

 

Твою красу тополину

Мої вславляли пісні,

Та гіркотою полинною

Тепер війнула мені.

 

Хіба село те Народичі

У серці біль не лиша:

Невже і завтра народиться

Там п'ятиноге лоша?

1986

 

ЧОРНОБИЛЬСЬКА ХМАРА

 

На села і міста, поля й ліси

Від неї пил посіявсь смертоносний.

В гаю вічнозеленої краси

Пожежно-мертво поржавіли сосни.

 

І пташечка заклякла на сосні,

І вмить замовк веселий гомін птичий.

На глицю звалений, у вічнім сні

Поліг земляк мій - молодий лісничий.

 

То мирний атом, так, то не війна.

Хоча ніде і не стрясло оселі,

Аварію відчули і в Брюсселі,

І сколихнула світ увесь вона.

 

Понад планетою її примара

І над колискою - отам,

Де спить моя онука меншенька Тамара -

Ровесниця чорнобильських страхіть.

1986

 

***

Я згадую, як гостро пахнув пил,

Прибитий теплим дощиком липневим.

Удалині - вишневий небосхил,

Багряний відблиск він давав деревам.

 

А у дворі розкішні лопухи

Росли біля паркану серед літа -

Такі, як нині пхають в лантухи

Мов гарні ліки від радикуліту.

 

Дитинство... Не потьмарилось воно.

У пам'яті ж то зміни дивовижні:

Чіткіше в ній те, що було давно,

Ніж те, що бачив на минулім тижні.

1986

* * *

Не вірю я, що безгоміння

Отам, в безмежності високій:

Незнаних, вищих сонць проміння

Розвихрює світів неспокій.

І крок майбутніх поколінь

Круте не спинить узбережжя,

А позове їх теж безмежжя

І в далечінь, і в височінь.

І хтось - поет, і астроном,

І він же поля мудрий практик -

Засіє цілину галактик

Не зоряним - земним зерном.

1961

 

***

Ізнов із трепетним чуттям

Я йшов Городнею моєю.

Вона зустріла відкриттям

Свого народного музею.

Я знав будинок цей давно.

В низенькі увійшов кімнати,

Де найкоштовніше майно -

Людської слави експонати.

У цьому сховищі святім

Стояв і думав я, до речі,

Про модні меблі, модні речі,

Які квапливо тягнем в дім.

Міркує хтось: від них - престиж.

Воно ж буває марним, зайвим,

Бо річ освячується сяйвом

Твоїм, якщо в житті гориш...

1979

 

КУЗНЯ

 

Була у Городні в нас кузня маленька,

Вся чорна - не рівня сусіднім хатам.

Малим я вслухався, як сталь у ній дзенька,

А тільки раніше не був іще там.

 

Цікаво: чому там задимлено й чорно?

І от я нарешті побачити зміг

Плечисте ковадло, і молот, і горно,

Яке вогнедишний роздмухував міх.

 

Стояв там коваль з бородою рудою.

З ним хлопець. Важкі фартухи у обох.

В безвірницьких книгах таким, з бородою,

Тоді виглядав намальований Бог.

 

А бог цей земний брав розпечені кусні

металу й умів їх розплющить, зігнуть.

І так воно сталось, що саме у кузні

повірив я вперше в людську всемогуть.

 

Вже звав, як в підмурок вкладалася цегла

І як обручами збивались діжки.

А труд, що йому навіть криця підлегла, -

Який величавий, хоча і важкий...

1977

 

***

Злетів листок, неначе жовтий птах,

I, прокружлявши, опустивсь на дах.

І враз їх піднялася ціла зграя -

То з листям вітер відчайдушно грає,

Змітає з тротуару і несе -

І прямо під машини, на шосе...

Злетів листок, як птах...

Та він безкрилий,

Одірваний уже не має сили.

Куди його, куди його несе?

Під ноги впав. Розчавлено - і все...

1977

***

Бува, на берег вийдеш ти з води,

І раптом вітер струсить краплю з тіла,

Відчуєш: то дитинство відлетіло,

Мов крапля та, - і зникло назавжди.

 

Та безтурботливій плавбі кінець:

Змужніли й виросли твої долоні.

Вже бурі й шторму подихи солоні

Несе тобі холодний вітерець.

 

І кличе він в сувору дальню путь,

О вітре, вітре, дми, як у вітрило,

Мені у груди - я ітиму сміло,

Лиш на дорогу віршів не забудь.

 

Я б слухав їх без міри, без числа...

О, як ще довго жити серце хоче,

як бачу на човні плече дівоче,

як чую на воді ласкавий сплеск весла..

1936

 

***

Не знаю я, хто, вибігши на гірку,

З нас перший крикнув:

                        - Гляньте, он летить! -

І над собою я побачив зірку,

Що владно й плавно креслила блакить.

 

І ніби враз усі поблідли зорі,

І високо серед нічної тьми

Горіла у небесному просторі

Лише ота, засвічена людьми.

 

Летіла зірка й світлим, чистим сяйвом

Так полонила мрійного мене,

Що в цьому сяйві особливо зайвим

Здалося все нікчемне і дрібне...

1957

 

ХРЕЩАТИК

 

Давно тут знято дощані паркани,

Вздовж вулиці в усій своїй красі,

Неначе пломінь слави, горді канни

Палахкотять у сріберній росі.

 

І розлилась між кленів і каштанів,

Немов Дніпро, розлога і рвучка,

З веселими заплавами майданів

Хрещатика осяяна ріка.

 

На берегах палаци жовто-білі,

Мигтлива тінь каштанових суцвіть,

А по ріці пливуть автомобілі,

І вся вона дзеркалиться, блищить.

 

Пригадую жахливі ночі в червні:

Тут світла ані цяточки нема.

Ідуть, ідуть колони безперервні,

Колони йдуть, а вулиця німа.

 

А потім бачив я тебе, Хрещатик,

Коли руїна тут пройшла важка.

Ти стиснутий лежав, як у лещатах,

Мов каменем задавлена ріка.

 

І ти пливеш, у далеч років линеш.

Мені ж усе ввижається чомусь,

Що й я з тобою, як твоя краплина,

Колись в грядуще море увіллюсь...

1967

НА КИЇВСЬКІЙ ВУЛИЦІ

 

Внизу вирує, гомонить Хрещатик.

А тут поглянь: за рядом ряд

Легкі коляски немовляток

Шикуються, мов на парад.

 

Зеленуваті, білі, сині -

Усіх відтінків, кольорів,

І соски, мов дзьоби качині,

Жовтіють біля капорів.

 

Стоять коляски на осонні,

Де мерехтить каштанів тінь,

І пасажири напівсонні

Зорять у бездоганну синь.

 

Іде в задумі перехожий,

А гляне з-під навислих брів -

І не всміхнутися не може,

І ледь помітно звеселів.

 

І лиш один (обличчя-маска)

Іде й не дивиться убік:

Мовляв, ну що оті коляски

В наш атомний, космічний вік.

 

Вони ж стоять - рожеві, сині -

Усіх відтінків, кольорів,

І соски, мов дзьоби качині,

Жовтіють біля капорів.

1961

 

СПАДЩИНА

 

Поховали поета отам,

Де найвища гора над рікою,

Полохливим сусідам-панам

Не було ані сну, ні спокою.

 

Їм здавалося, що уночі

На горі тій Чернечій, де Канів,

У труні заховали мечі,

Що розрубують крицю кайданів.

 

Їм ввижались повстанців сліди

На стежках, що ведуть до могили.

А мені то здавалось завжди,

Що в могилі тій струни бриніли.

 

І в дитинстві я мріяв: якби

Розшукати казкові лопати,

Щоб тих струн срібнодзвонних скарби

У дніпровській горі відкопати.

 

Пісню б так гартувати вогнем

І з такого кувати металу,

Ворогів щоб лякала мечем,

А для друга струною звучала!

1939

 

* * *

Даю немало я напучень,

Як жить-прожить без каяття.

Молодших вчу, та я і учень,

Я спраглий учень твій, життя.

 

Всю вистражданість днів прожитих,

Які не знають вороття,

Вписав я в серце, наче в зшиток,

Я спраглий учень твій, життя.

У світлу пам’ягь Миколи Вінграновського

Василь Стус (8. І. 1938 — 4. IX. 1985)

Щось цікавіше#2015-31 (07/30/2015)
Два скрипалі#2015-31 (07/30/2015)
Ще одна війна#2015-31 (07/30/2015)
Плач#2015-31 (07/30/2015)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com