Конференція відбулася 21-22 травня на відомій Союзівці в Кесткільських горах штату Нью-Йорк. Зібралися журналісти Спілки, яка була відновлена в 2007 році на базі існуючої ще з 50-х років Спілки журналістів Канади. То були давні часи, коли ще в 70-х рр. ХХ ст. на таку конференцію в Союзівку спеціальним автобусом прибувало до 50 журналістів з Канади.

Деякі факти з її історії розповів мені радіожурналіст – ветеран нашого професійного цеху Олександр Харченко з Торонто. Він же – секретар Асоціації в попередні роки і новообраний на цю посаду нині. Треба сказати: великий ентузіаст, відданий професії. Саме з ініціативи пана Харченка до Канадської спілки вирішили залучити журналістів США, і таким чином організаційно Спілка перетворилася на Асоціацію, що об’єднує професіоналів двох країн. У 2009 та 2012 рр. відбулися, відповідно, її Перша та Друга конференції.

У роботі нинішньої, Третьої конференції взяли участь 22 особи. Андрій Шевченко, посол України в Канаді, як відомо, за професією теж журналіст, виступав як офіційний представник держави. ЗМІ Канади представляли журналісти тижневиків: 86-річного тижневика «Новий шлях» (Торонто) та 71-річного «Українські вісті» (Едмонтон), теле- радіопрограми «Контакт» (Торонто). Жаль, що не було представника 67-річної газети «Гомін України».

Українська чарівна Союзівка. Фрагменти пейзажу навколо основної оселі – адміністрації та візит-центру
Учасники Третьої конференції українських журналістів Північної Америки. Союзівка, штат Нью-Йорк, 21 травня 2016 р.

	Конференцію відкриває президент асоціації Романа Гадзевич. Вона ж – її модератор

Українську медійну спільноту США представляли журналісти тижневиків: 123-річного тижневика «Свобода» та 83-річного англомовного «The Ukrainian Weekly» (обидва – органи Українського Народного Союзу, видаються в м. Парсіппані, Нью-Джерсі) та незалежних: 8-річного тижневика «NOVA газета» (Нью-Йорк) та 20-річного «Час і Події» (Чикаго), телепрограма новин «Час-Time» Української служби «Голос Америки» (Вашингтон), корпункт телеканалу «Україна» (Київ) у Вашингтоні. Далі ми згадаємо всіх учасників поіменно.

Конференцію відкрила і проводила президент Асоціації журналістів Північної Америки, головний редактор тижневиків «Свобода» та «The Ukrainian Weekly» Романа Гадзевич.

Андрій Шевченко – Надзвичайний та Повноважний посол України в Канаді

Першим виступив посол України в Канаді Андрій Шевченко. Він розповідав про політичну ситуацію в Україні й окреслив деякі завдання діаспорних ЗМІ. Йшлося про недоліки, досягнення, виклики. Але спочатку – про враження від канадської української громади, адже працює на цій посаді лише 5 місяців.

Дійсність поламала уявлення про українську громаду. Бо не співпало зі стереотипами, на кшталт: це маргінали, які плекають «шароварщину». Або: це ті багаті і всемогутні, в яких можна попросити все на світі, бо їм все легко дається. А коли познайомився з життям громади ближче, з її впливовими організаціями, як вона допомагає Україні, українським воїнам, то переконався: це освічені, самодостатні, впливові люди, самоорганізована патріотична спільнота, яка вміє тиснути на свій уряд в питанні допомоги Україні насамперед. А журналістів образно назвав аватарами в плані їх дружнього тиску на свої уряди.

Обмін досвідом у пошуках правди

Зробивши заслужений комплімент громаді, пан посол окреслив ситуацію в Україні, що було цікавим, оскільки кожен із присутніх журналістів бачить її по-своєму. Сказано очевидне: в Україні народ чекає незворотних змін, ми вже близько до цього, але несправедливо, що відчутних змін дуже мало. Дещо маємо: нову поліцію, велику підтримку народом європейського вибору, зміни на краще в енергетичному ринку, нібито, прозорість у реформованих державних закупівлях. Зміни є, і їх треба нам, журналістам, бачити. Помічати позитивне, як ото: найбільший літак «Мрія», ІТ-галузь, завойовані симпатії світу до нас.

Мертвими зонами назвав судову, медичну, комунальну сфери.

Завдання журналістів – активно долучатися контрнаступом в інформаційну війну, яку веде РФ проти України на всьому цивілізованому просторі. А не тільки в ДНР та ЛНР. Наприклад, розповісти новому уряду Канади, який добре ставиться до нас, про підступність Росії в її намаганні встановити свої порядки в Арктиці. Скоро відбудеться саміт НАТО У Варшаві, на якому йтиметься про гібридні війну, а хто, як не ми, можемо розповісти, що це таке. В липні в Україну має приїхати новий прем’єр Канади, будуть підписувати декілька угод, зокрема, торгову та між військовими відомствами. І хто, як не ми, маємо готувати таку поїздку і лобіювати в позитивному сенсі наші українські інтереси...

Підсумком короткого огляду посла України в Канаді Андрія Шевченка була очевидна теза: допомога журналістів потрібна державі, щоб зробити в ній зміни незворотними. А кожен має визначитися, яким чином бути на службі насамперед, Україні.

	Мирослава Гонгадзе – телеведуча Української служби «Голос Америки»

Питання стану ЗМІ та свободи слова в Україні порушили Мирослава Гонгадзе – ведуча новин «Голосу Америки» (Вашингтон) та тележурналістка, телеведуча з України Ганна Гомонай.

Мирослава Гонгадзе завжди виступає по суті, доступно і демократично. З цього вона і почала: «Присутні вимагають діалогу, а не лекції». На її думку, свобода слова в Україні є. Можна говорити про все… Але проблема в якості. З’явилося багато нових ЗМІ, але об’єктивних підходів мало. Адже майже всі ЗМІ належать олігархам, які практично і диктують їм свою політику. Винятків мало. Хіба що «Громадське ТБ» та радіо. Перший Національний намагається стати більш-менш незалежним, але його рейтинги надзвичайно низькі. А далі пані Мирослава зупинилася на роботі «Голосу Америки». В українській службі працює 13 співробітників (у той час, коли у російській – 25 і скоро їх там буде збільшено до 40 осіб). «Голос Америки» – американська компанія, але вони намагаються мати більше українського та проукраїнського фактажу. Саме їм, українським журналістам у «Голосі Америки» доводиться боротися з певними перекрученнями щодо України в англомовних ресурсах. Наприклад, «Рейтер» (Reuters) перейшов на вживання російської транслітерації в назві «Київ» як «Kiev». Або ж використання мапи України без Криму. А бо ж роблять неправильні переклади. Наприклад, Петро Порошенко під час однієї з доповідей висловився: «Двері в НАТО нам відкриті». Переклад в якомусь англомовному ресурсі прозвучав: «Двері в НАТО нам закриті». Проблема ще в тому, що англомовна преса в США часто купується на російську пропаганду і використовує їхні фальсифіковані факти щодо України і війни на Сході.

На жаль, Україна нічого не зробила до цього часу, щоб залучити до своїх англомовних видань, зокрема, «Ukrainian Post», західних професійних журналістів, і це видання не має впливу нині.

На питання «Чому на окупованих територіях Донбасу панує російськомовне телебачення, а українського немає при наявності спеціально створеного Міністерства інформації?» відповіла так, як змогла: «Так, це проблема. І, насамперед, з вежами передачі. Зараз США планують передати п’ять таких веж у Херсонську та Миколаївську області».

Пані Гонгадзе висловила пануючу тут точку зору на деякі питання загального характеру. Наприклад, висловила думку американських експертів, що українська армія ще слабка, тому така пріоритетна орієнтація Заходу на Мінські угоди. Або: США забезпечили своїми інструкторами Яворівський полігон, де проводяться навчання за натовськими стандартами. Але там навчаються не учасники АТО, і, в результаті, підготовані кадри розпорошуються, скеровуються не за призначенням. Вибори на Донбасі? Це – нереально.

І на завершення: ми багато критикуємо уряд та владу в цілому. Це потрібно. Але як же знаходити баланс між критикою та створенням позитивного іміджу України? Писати правду. Не закривати очі на негативні явища. І, в той же час, бачити та висвітлювати позитиви.


Ганна Гомонай – телеведуча зі стажем 16 років на українському телебаченні, зокрема, ведуча новин 5-го каналу (2004)  та «Інтера» (одіозного рупору російської пропаганди – ремарка редактора Марини Олійник) протягом 7 років. Правда, в серпні 2014 р. залишила роботу на «Інтері. Її виступ – продовження теми Мирослави Гонгадзе: критика, об’єктивність, правда. Журналістка підтвердила загальновідому ситуацію в Україні: майже всі ЗМІ належать олігархам. І вони є віддзеркаленням боротьби їхніх (олігархів) інтересів. А журналістів пані Гомонай вважає знаряддям в цій боротьбі. Але є незаперечний позитивний факт: коло доступних тем, що підлягають нищівній критиці, розширилося. Тих, зокрема, що стосуються журналістських розслідувань (програми «Гроші», «Схеми», «Слідство.Інфо»). Інша справа, що ці розслідування правоохоронні органи не використовують через відомі причини – прокуратура, суди, МВС працюють ще на стару систему і залучати до відповідальності винних в економічних злочинах та корупції тим часом не мають наміру. Пропадає шалена важка кропітка праця представників Четвертої влади – ЗМІ. За це мала б відповісти влада.

Пані Ганна зупинилася також на новому явищі в сучасній українській журналістиці – військовій. Зараз кожен телеканал має своїх кореспондентів у фронтових зонах Сходу. Робота суміжна з небезпекою для життя (є загиблі і полонені), але це не зупиняє журналістів, зокрема, і жінок. Вияв і мужності, і патріотизму.


Питання «Українське телебачення з висвітлення подій в Америці» для українського глядача репрезентувала Дар’я Дієгуц, завідувач корпунктом у Вашингтоні українського телеканалу «Україна» (ще одного рупору російської пропаганди, відомого своїми поросійськими фільмами, канал належить компанії СКМ Рината Ахметова – ремарка редактора Марини Олійник). Разом із колегою – оператором – вони готують два-три 2-3-хвилинні сюжети на тиждень для програми «Новини» свого каналу. Що цікавить українського глядача про Америку? Українсько-американські відносини, життя діаспори, як наші люди знаходять себе в нових американських обставинах та інші «цікавинки». Отже, освітлюють візити високопосадовців до Вашингтона на рівні президента та прем’єрів.

Недавно презентували цікавий американсько-український проект – англомовну відеогру за мотивами драми Лесі Українки «Лісова пісня». Автор ідеї – українець з Одеси, відеодизайнер Дмитро Верьовка (Сієтл), який зумів зацікавити американських колег і вони навіть поїхали в Полісся на батьківщину Лесі Українки, взяли інтерв’ю у місцевих мешканців і вмонтували ці реальні міні-сюжети у відеогру. У планах корпункту – знайомство з фірмами наших ІТ-ішників, яких тут багато. До прикладу, фірма «Augmented Pixels» Віталія Гончарука, «Рет Cube» Ярослава Ажнюка, «Allset» Стаса Матвієнка (всі вони – у Сан-Франциско). На даний час готують сюжет про місцеві президентські вибори «Трамп і Гілларі».

(Авторський відступ. Шановний пан посол, вчорашній знаний журналіст та політик, справедливо включив у коло досягнень, якими має пишатися Україна, нашу IT-галузь. Але не сказав, що нинішня влада не тільки не пишається, не тільки не сприяє її розвитку, щоб поповнювати державний бюджет, а дозволяє корумпованій податковій службі цькувати їх, безпідставно арештовувати сервіси і висувати їм надумані звинувачення. Тобто, виштовхує їх із країни, чим підсилює інтелектуальний резерв країн Європи та Америки та знецінює наш інтелектуальний потенціал. Ось лише в полі зору Дар’ї опинилося три агенції українців IT-ішників лише в Сан-Франциско. Уже впродовж цього року через нестерпні умови праці залишали країну спеціалісти ІТ. Не замовчувати правду, як на мене, – обов’язок українця – журналіста, де б він не працював – в Україні чи закордонні – і яку би посаду він не обіймав.)

Онук провідника ОУН Степана Андрійовича Бандери (нар. у 1909 р.) теж Степан Андрійович Бандера (нар. у 1969 р.) живе в і працює в Торонто (телеканал CBS). Він за професією – журналіст, дав сотні інтерв’ю про свого знаменитого діда, на початку 2000-х жив і працював в Україні. Степан Андрійович – онук – взяв участь у конференції по скайпу. Говорив з притаманним йому гумором. Розповів, що найбільше цікавить канадського українця сьогодні: чи вже продав Порошенко свою шоколадну фабрику? Хто і як збив малазійський літак над Донбасом? Чому це АТО, а не війна, що є насправді? Питання пересічного глядача/слухача однакові що в Україні, що в Канаді... А ось з більш проблемних питань, на які треба нам – представникам українських ЗМІ – відповідно реагувати, – вважає пан Степан, – це відверта брехня та фальсифікації. Наприклад, характеристика українців як представників неповноцінної нації, як щось тимчасове. Запропонував заснувати для журналістів, що розповсюджують брехню, антипремію. А ось правдивих журналістів і далі заохочувати також правдивими преміями, як це робить організація Конгрес українських канадців (КУК). Стосовно принципів нашої роботи висловився просто і чітко: «Треба казати правду вчасно і чесно, тоді люди будуть нас сприймати».

Михайло Боцюрків – журналіст міжнародного статусу, екс-спікер спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на Сході України

Михайло Боцюрків – відомий канадський журналіст міжнародного класу, студіював журналістику в університетах Оттави, Вашингтона, Нью-Йорка. Працював у різних ЗМІ США та країн Азії, протягом 10-ти років – член і консультант різних місій ООН, донедавна – спікер спеціальної моніторингової місії ОБСЄ на Сході України. Цікаво: починав журналістську діяльність у газеті «Ukrainian Weekly», яка видається і нині в Штатах.

Маючи величезний досвід практичної роботи, а пізніше – виступів у Міжнародних ЗМІ (СNN, BBC та ін.), працюючи майже два роки в Україні речником ОБСЄ, пан Боцюрків у своєму виступі зміг дати оцінку роботи України зі створення свого позитивного іміджу у світі, а також оцінити роботу українських медійних служб нині.
(На жаль, пан Боцюрків не зміг оцінити роботу як самої місії ОБСЄ в Україні, так і прес-служби цієї місії – ремарка редактора Марини Олійник).

Зробив висновок: недостатньо працює уряд України з питання поширення у світі позитиву про Україну, а є чим пишатися – талантами народу, IT-галуззю, сільським господарством. Багато доброго поза Україною про неї не знають. Величезна помилка президента, що протягом усього року не були призначені посли в Оттаві, Вашингтоні, Лондоні, Сіднеї – столицях провідних країн. Адже посли мають бути і є першими пропагандистами інтересів своїх держав. Відчувається, що українські посадовці і політики, виступаючи на міжнародних ТБ та радіо, не використовують достатньо цю нагоду, щоб розповідати про позитив України.

У результаті, світ і сьогодні мало знає про Україну і що насправді відбувається на Сході. В зв’язку з кризою у Сирії інтерес до України різко впав. Треба, щоб і уряд, і наші люди виступали якомога частіше і професійніше. Нині Джамала може стати нашим послом, виступаючи з концертами в країнах світу, нести людям правду про Україну.

Стан ЗМІ в Україні, на думку експерта пана Боцюрківа, низький. Якість репортажів страждає від того, що факти не завжди перевіряються. Майже всі телеканали належать олігархам. Неприпустимо, щоб президент країни мав свій телеканал. Власники телеканалів не виділяють кошти для тренінгів журналістів. Слухачі/глядачі часто не довіряють ЗМІ. Необхідно, щоб з’явилося публічне ТБ і радіо на зразок BBC у Британії, 13-го публічного каналу в США. Було б добре виробити свій Кодекс поведінки журналістів, дбати про їхню етику.

Щодо обрання нового керівництва Асоціацією пан Боцюрків (а він – один з новообраних віце-президентів з міжнародних зв’язків) налаштований оптимістично. Вважає, що обраний президент Асоціації журналістів Північної Америки Юрій Клюфас (він же – продюсер українського телеканалу в Торонто «Контакт») разом з і своїми заступниками оживить її роботу. Думаю, багато залежить від рівня зацікавленості та самовіддачі.


Два виступи присвячено огляду стану діаспори та її преси. Про канадську розповів детально Володимир Кісь – кореспондент англомовного варіанту тижневика «Новий шлях» (Торонто). За допомогою слайдів детально охарактеризував широку сітку організацій українців Канади всіх профілів із 30 назв (громадсько-політичні, церковні, молодіжні, фінансові, церковні і т. д.). Всі вони існують під парасолею Конгресу українців Канади (КУК). Діаспора Канади – одна з найстаріших, має у своєму складі багато українців. Чотири мільйони мешканців Канади мають українське коріння. Сучасна громада складається з 3-ї та значно більшої 4-ї хвиль (як і в усьому закордонні). Пан Кісь захистив 4-у хвилю: «Вона не гірша, а інша». І особливо проявила себе в час Майдану та війни на Сході, організовуючи волонтерські рухи, організації та вкладаючи величезні кошти для забезпечення добровольців – справжніх захисників України. Участь 4-ї хвилі в цьому неоціненна. Друкована преса в Канаді, за думкою пана Кіся, як бізнес, йде на спад. Перемагають Інтернет-видання, за якими майбутнє.

	Аскольд Лозинський – громадсько-політичний діяч, публіцист

Аскольд Лозинський, відомий усьому українському закордонню громадсько-політичний діяч, а також плідний журналіст, політичний публіцист, присвятив свій виступ діаспорі в цілому. Українська еміграція, як відомо, почалася наприкінці 19 ст. За характером – економічна та політична. На сьогодні до Світового Конгресу Українців (СКУ), – проінформував він, – належать громади у 34 країнах світу, а додатково СКУ має зв’язки з громадами ще у 14 країнах. Отже, разом у 49-ти країнах працюють і проживають наші земляки. Пан Лозинський, всупереч визнанню дослідників, які називають 4-у хвилю економічною або змішаною, вважає її політичною. І сказав: «Політичною вона є і мусить бути навіки, бо, здається, навіки Росія буде сусідити з Україною та хижувати не тільки за територією, але й за духовністю. Тому завдання діаспори – не лише допомагати Україні, а і подбати про своє існування. Для цього потрібно виховувати нові покоління та тримати постійний зв’язок через свою власну пресу». Отже, глобальний обов’язок української преси в діаспорі залишається незмінним. Згадуючи дискусію про «критику і позитиви», «правду і суб’єктивізм» у пресі, сказав, що метафізичної правди не існує і ми маємо шукати правду, яка служить нашим інтересам».


Мали слово також: журналіст радіо «Контакт» (Торонто) Андрій Головатий (скайпом) на тему «Інтернет-ресурси», Марко Левицький («Українські вісті»), С. Геник-Березовський про так і неузгоджений і на сьогодні єдиний правопис української мови та Наталя Федущак, директор зі зв’язків із громадськістю міжнародної ініціативи UJE («Українсько-єврейська зустріч»: www.ukrainianjewishencounnter.org ), що займається питаннями співпраці євреїв та українців під девізом «Наші історії не повні одна без одної».

Переконувала нас у цьому пані Наталя емоційно, зацікавлено, фактами, а також активно брала участь у всіх інших обговореннях. Окремий її виступ присвячено планам відзначення 75-річчя трагедії Бабиного Яру у Києві (вересень 2016).

Андрій  Головатий - журналіст, телепрограма “Контакт”	Марко Левицький – головний редактор часопису «Українські вісті» (Едмонтон)

	Стефан Геник-Березовський, телепрограма “Форум” (Канада)	Наталя Федущак – директор відділу зв’язків із громадськістю міжнародної ініціативи «Українсько-єврейська зустріч» (Канада)

За лаштунками

Спонтанні, короткі залаштункові дискусії професіоналів з окремих проблем на таких форумах бувають інколи найцікавішими, хоч і не ставлять крапки над «і». Згадується лиш дещо.

Тема: «Чи посилюється русифікація в Україні?» Оптимісти з кола учасників сказали «ні». Песимісти – «так». Було б добре, якби був підготовлений окремий програмний виступ на цю тему. Це актуально і болить. Згадати, бодай, «Українську правду» з переходом на російську та несподівану появу в ресурсі російськомовного головного редактора, панування російської мови на телеканалах та у Верховній Раді. А оптимістам, окрім прикладів-фактів, варто би почути авторитетних знавців з цього питання: Святослава Караванського, Аскольда Лозинського, Юрія Шевчука. До речі, на момент міні-дискусії поряд лежало число «Свободи» (2016, № 21) з передруком матеріалу «Радіо Свободи» «Русифікація України триває» (рубрика «Тривожний сигнал»).

Тема свободи слова в Україні порушена у виступах і за лаштунками. Оптимісти вважають, що ситуація навіть покращилася. Так, якщо згадати «Гроші», «Схеми», «Народну прокуратуру», «Слідство.Інфо». А песимісти стривожені. Паралельно з дозволом «кажи, що хочеш» окремі дії влади і дивують, і лякають. Нам відома реакція світу та демократичних кіл в Україні на явний «наїзд» на канал Савіка Шустера у зв’язку з несподіваною, юридично безграмотною, дискредитуючою владу, забороною йому працювати, що настала через два тижні після офіційно отриманого дозволу. І так само несподіваним було її скасування явно телефонним способом, коли світ миттєво збурився. Як би кожен з нас не ставився до контроверсійної постаті дуже сильного професіонала-медійника, громадянина Канади C. Шустера, всі діяння щодо каналу Савіка Шустера – сигнал тривожний для свободи слова. А перед цим ще була атака Податкової, яка й відкрила необґрунтовану «криміналку» ніби то за податкові борги.

Зал проведення конференції під час перерви

І до слова, найсвіжіше про загрози Четвертій владі в Україні: 24 травня біля свого будинку вранці невідомі в масках побили журналіста «Громадське ТБ» Запоріжжя Анатолія Остапенка (останнє його розслідування – про нового губернатора Запоріжжя, призначенця президента Костянтина Бриля). Перед цим 11 травня у Полтаві знайшли повішеним у своєму помешканні журналіста «Громадського ТБ» Анатолія Мележка. А 26 травня скоєно збройний напад на помешкання головного редактора газети «Конотопський край»: невідомі в масках погрожували вбити її 14-річну доньку, яка була сама вдома (батько зараз – в АТО). Можна продовжити...

Як на мене, дуже жаль, що втрачена можливість подискутувати з приводу фрази, що прозвучала: «Шустер – зло для України». Вважаю її дискусійною. Гострою, якщо в дискусії братимуть участь і «критики», і «симпатики» влади... Принаймні, 27-28 травня в своїй студії цей медійник, якого назвали «злом», зібрав близько 100 журналістів (з них – 63 газетярі, решта – телевізійники та радійники) і дав їм можливість розповісти всій Україні про свої злободенні проблеми. Зробив те, що мало б робити бездіяльне протягом 2-х років Міністерство інформації... Колеги волали: стара система на місцях нищить свободу слова, нищить фізично медійників, а нова їх не захищає... Нема кому. Навіть прозвучала фраза: «Зараз зі свободою слова гірше, ніж при Ющенкові та Януковичу». Бо в областях та районних містах захистити її нікому, як це ще можна в Києві. Ось така наша професійна правда.

І ще раз: як би хто не ставився до самого Шустера, який, безумовно, не без гріхів (і російська мова, і «вмив руки», коли фальсифікували голоси в проекті «Великі українці», і не підтримав акцію «Стоп цензурі» та ін.), а, тим паче, сьогодні представляє майданчик для пошуку людьми правди. Пропоную послухати виступи оцих місцевих журналістів з усієї України 28 травня, де йшлося і про журналістику, і про свободу слова, і про багато з того, що відбувається в країні: https://www.youtube.com/watch?v=rUmQf7Wvv00 .

А прикладом появи, радше, явної цензури сьогодні є те, що Перший національний телеканал анонсував трансляцію прес-конференції Надії Савченко 27 травня, але в останній момент скасував. Люди зробили висновок: побоялися, що «скаже щось не те».

Прозвучала на конференції занадто актуальна тема останніх років:
«Майбутність друкованої преси і книги». Оптимісти кажуть: друкована книга і газета житиме! Як живе кіно в лоні панування Інтернету. Песимісти кажуть: «Ні, кінець їй, бо молодь не читає друкованих джерел». Залежить і від нас, ветеранів преси та письменства. Якщо скажемо своє слово. Читати друковане аналогічно спілкуванню «тет-а-тет» – живе, емоційне. Читати онлайн – це розмова ніби без співрозмовника – суха, відсторонена, без реакції, мертва. Тут криються навіть питання духовності.

Висновки

Любомир Романків – вчений-винахідник, головний пластун світової української організації «Пласт», почесний гість конференції та Юліана Глинчак – радіожурналіст («Контакт», Торонто)

Отож, у порядку денному конференції поставлено багато питань. На мій погляд, більше загально інформаційних, дотичних, що є, звичайно, і потрібним, і цікавим. Наприклад, журналістам 4-ї хвилі Штатів цікаво дізнатися про особливості життя діаспори Канади і навпаки. Вдячна за запрошення в ранзі гостя і можливість поспілкуватися з Великим українцем діаспори Любомиром Романківим. Того самого науковця-винахідника компанії IBM, сім патентів (зі 65) якого працюють, коли ми відкриваємо свій комп’ютер.

Однак, обмежений час роботи конференції вимагає сконцентруватись більше на питаннях безпосередньої практики роботи українських пресових та теле- радіожурналістів. І продискутувати проблемні питання: від редакційної політики та фінансів до рейтингів. Наприклад, «NOVA газета», випуски якої забезпечують професіонали високого класу, може поділитися своїм досвідом з будь-яких питань журналістської діяльності, пропозицій щодо інтеграції Третьої та Четвертої хвиль, збереження здобутків наших попередників, організації роботи Асоціації. Наш незалежний 20-річний тижневик «Час і Події» (Чикаго), найбільша газета українців закордоння, також має чим поділитися: як організувати лише з допомогою реклами випуски на 64-х сторінках у той час, коли інші мають 16 чи 24, забезпечення авторських матеріалів з актуальних проблем (аналітика, політика, духовність), наявність власних кореспондентів у кількох містах України, випуск газети «Молодіжне перехрестя» та своє радіо «UkieDrive» і т. д.

Як виявилося, є багато невирішених питань організаційних та виконавчих, але все можливо поправити, якщо залучити до роботи всіх журналістів та об’єднати їх спільними цілями.

Добре, що був виділений час, правда, для короткої, недостатньої дискусії про завдання, розширення можливостей та вдосконалення роботи Асоціації. Окреслили лише деякі моменти.

Наприклад: про необхідність впровадити членські внески та посвідчення, що дасть змогу редакторам звертатися від імені Асоціації та спиратися на її підтримку в різних клопотаннях.

Коли дискутували питання фінансів, порушене головним редактором тижневика «NOVA газета» Валентином Лабунським, прозвучала слушна пропозиція від головного редактора «Нового шляху» (Торонто) Юрія Білінського: звернутися до наших кредитівок із проханням допомогти створити Пресовий фонд, для чого попередньо виробити критерії надання цієї допомоги у випадку його створення. Дуже важливе питання, тому що наші видання перебувають у статусі «бідних родичів» і змушені «випрошувати» допомогу індивідуально під окрему потребу. І часто де-факто позитивне рішення залежить від головних менеджерів кредитівок, хоч де-юре виноситься колегіальне рішення правлінь.

Також наша Асоціація, як солідне об’єднання, матиме змогу звернутися з пропозиціями участі у Фонді до професійних Асоціацій українців (медиків, інженерів), адже ми вирішуємо спільну справу служіння Україні та нашим громадам. І медіа є Четвертою владою не тільки в Україні, а, насамперед, у країнах нашого проживання.

	Валентин Лабунський – головний редактор часопису «NOVA газета» (Нью-Йорк)

Кілька пропозицій прозвучало від редакції «NOVA газета» (головний редактор В. Лабунський, власний кореспондент Катерина Кіндрась). Серед них:

– підготувати статут та реєстрацію Асоціації як неприбуткової організації, що мало б (формально) передувати видачі членських квитків;
– розширити членство асоціації за рахунок журналістів видань Четвертої хвилі;
– організувати сайт нашої Асоціації, що дасть можливість для відкритих інформацій, обговорень, пропозицій і т. д. Втілення своєї пропозиції колеги ініціативно взяли на себе, що заслуговує на похвалу. До слова, міжцехове спілкування існує через Фейсбук Асоціації (https://www.facebook.com/groups/1527168950946977/ );
– організувати в районі метрополії Нью-Йорка спільну зустріч представників української та російської преси, тому що остання здійснює махрову підтримку Путінської пропаганди. Отож, зустрітися і дати контрінформацію. Завдання шляхетне, але організаційно дуже важке. Проте спільних зусиль нашої (української) сторони варта.

Згадали і про наявність при Міністерстві закордонних справ України давно створеної програми сприяння діаспорі з наявністю навіть фінансового фонду. Якщо цього фонду нині немає, то, бодай, Міністерство мало би вимагати від агенції «Укрінформ» забезпечення діаспорних видань безкоштовними фотографіями. А порушити таке клопотання перед Міністерством – функція Асоціації.

Ніхто з учасників не заперечував щодо розширення функцій, активізації роботи Асоціації. Але виникло питання (Володимир Кісь, Канада), людського ресурсу. Хто це може здійснювати на волонтерських засадах? Відповідь, хоч і не зовсім очевидна, але є. Обрано на два роки нове керівництво: президента та віце-президентів. Але кожен з останніх може створити в робочому порядку, наприклад, ініціативні групи, які б виконували (можливо, по черзі) ті чи інші конкретні завдання зі запланованого. Головне – спільна дія між конференціями. А ці професійні форуми мали б виконувати об’єднавчу роль та професійне навчання.

Конференція обрала керівний склад Асоціації на наступні два роки: президент – Юрій Клюфас, віце-президент на території США – Лев Іваськів, віце-президент у Східній Канаді – Володимир Кісь, віце-президент у Західній Канаді – Марко Левицький, віце-президент з питань міжнародних зв’язків – Михайло Боцюрків, секретар/скарбник – Олександр Харченко.

Олександр Харченко – радіожурналіст, секретар Асоціації	Юрій Клюфас – віце-президент Асоціації на час дискусії. Нині – новообраний президент

Прийнято рішення провести наступний з’їзд 19-21 травня 2018 р. у Чикаго. Створено нову посаду віце-президента з міжнародних зв’язків, на яку обрано журналіста Михайла Боцюрківа. Він має величезний досвід роботи з представниками медіа багатьох країн світу, відповідні зв’язки і може професійно сприяти та активізувати діяльність українських журналістів з питання презентацій правди про Україну в країнах свого проживання.

Бажаємо успіхів новообраному керівництву. Головне зараз – визначитися – чи залишаємося товариським професійним Клубом, чи вдосконалюємо професійну Асоціацію з широким залученням журналістів Четвертої хвилі. Добре, що журналісти США мають віце-президента на свій регіон – Льва Іваськіва. Для початку пропонуємо зустріч журналістів нашого регіону з віце-президентом для знайомства і визначення завдань.