На найвищому державному і церковному рівні відзначила Україна рекордних 50 років, впродовж яких Філарет (в миру Михайло Антонович Денисенко) очолює Київську архієрейську кафедру, а по суті і незалежну Православну Українську Церкву. Очолює в різні історичні часи, на різних етапах існування та становлення незалежної Української Церкви, іменуючись різними титулами.

Понад тисячу років налічує Українська Церква – від Володимира Хрестителя до наших днів. І за весь цей період не було подібного прикладу безперервного духовного і церковного служіння на Київському престолі, який являє нам і світові нинішній Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет.
Цей рекорд – ще одна українська перемога у ланцюжку таких бажаних народом Перемог України. І Україна гідно відзначила цей безпрецедентний ювілей на найвищому державному та церковному рівнях.

Ім’я

Другокурсником Духовної академії Михайло Денисенко 1 січня 1950 р. прийняв чернечий постриг з ім’ям Філарет. І ось уже 65 років під цим іменем відомий в Україні та далеко за її межами.

Титули окреслюють шлях

	Чернець Філарет, 1950 рік

З 15 січня 1950 року, коли 21-річний чернець Філарет був висвячений у сан ієродиякона, він послідовно у різні роки був возведений у сан ієромонаха, ігумена, архімандрита, єпископа. У віці 37 років єпископ Філарет на початку травня впритул підійшов до порогу Київської кафедри. І це була та частина його біографії, яку можна назвати передісторією.
А історія Філарета як керівника Української Церкви розпочалася півсторіччя тому.
Коли Філарет вперше очолив Київську архієрейську кафедру – а сталося це 14 травня 1966 року – він перебував у сані архієпископа, в який був возведений того ж дня.
25 лютого 1968 року архієпископ Філарет був возведений у сан митрополита і того ж дня призначений на посаду Митрополита Київського і Галицького, Патріаршого Екзарха України.
Нагадаю, що екзархом називається керівник окремої адміністративно-територіальної одиниці, іноземної стосовно основної церкви чи спеціально створеної для віруючих даного обряду в особливих умовах. Отже, ще за часів СРСР православна Церква України ( формально входячи до складу РПЦ) фактично виступала стосовно Російської Православної Церкви (РПЦ) як іноземна, хоча ніхто в РПЦ цього, звичайно, визнавати не хотів. А митрополит Філарет як Екзарх став її головним безроздільним керівником, очільником.
З 1995 року і понині Філарет має поважний титул Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України, Предстоятель Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП).
За ці півсторіччя Україна, її Православна Церква та її Першосвященник пройшли складний шлях, на якому були бар’єри і злети, труднощі і перемоги.

Історичні розломи

За ці останні півсторіччя відбулися фундаментальні геостратегічні, історичні події, які визначили принципово нову історію України та її Церкви.
Україна здобула Незалежність, а її Православна Церква розділилася на дві частини. Українська Православна Церква Київського Патріархату повела за собою ту частину православних вірних, яка була прихильником ідеї незалежної Соборної Української Церкви в незалежній Державі.
Життя Патріарха Філарета протікало в дуже різні історичні часи, коли гоніння на Церкву й атеїстична пропаганда то досягали свого максимуму, то спадали, а справедливість – історична та моральна – то була придушена, а то і торжествувала.
Де сьогодні ті гонителі та пригноблювачі Віри і Церкви, Свободи і Незалежності, під пануванням яких десятиріччями жила також Україна і Українська Церква?
Україна, Церква, а з ними і Патріарх Філарет з малих років пережили тяжкі часи компартійних керівників СРСР: і Сталіна, і Хрущова, і Брежнєва, і Андропова, і Черненка, і Горбачова;
пережили колоніальне адміністрування українських комуністичних верховод Косіора, Хрущова, Кагановича, Мельникова, Кириченка, Підгорного, Шелеста, Щербицького, Івашка, Гуренка;
пережили неоднозначне правління чотирьох дуже різних президентів незалежної України – Л. Кравчука, Л. Кучми, В. Ющенка, В. Януковича і переживають часи п’ятого президента П. Порошенка.
З часів Брежнєва (СРСР) та П. Шелеста (УРСР) архієпископ, митрополит, Патріарх Філарет усіма силами та можливостями (а вони були дуже нерівнозначними) зміцнював Київську митрополичу кафедру та Українську Церкву.

Погляд в історію

Відомо, що Київська митрополія утворилася у 988 році в результаті хрещення Русі Володимиром Великим Святославичем з належністю до Константинопольського Патріархату і з центром у давньоруському Києві.
З тих сивих часів Київська митрополія вважається купіллю давньоруського українського християнства як для православних, так і для греко-католиків.
Тож і нині наступниками та спадкоємцями Київської митрополії вважають себе Українська Православна Церква (Київський Патріархат), Українська Православна Церква (Московський Патріархат), Українська Автокефальна Православна Церква, Українська Греко-Католицька Церква.
Це нині. А чим глибше погляд історика занурюється в ті давні часи, тим складніше періодизувати історію Київської митрополичої кафедри, історично точно назвати ім’я Київського єпископа і, тим більше, хоча б лаконічно описати його діяльність.
Вважається, що перших єпископів Київських до Хрещення Русі було, принаймні, троє. Деякі історики припускають, що найпершим був Настас Корсунянин, інші називають Мисаїла (860-874) чи Михаїла (974-988).
Митрополитів Київських та всієї Русі від Хрещення Русі до переїзду на північ нараховують 29 – першим був Михаїл I (988-992), останнім Петро Акерович (1241-1246).
Митрополитів Київських і всієї Русі – предстоятелів Київської митрополії в складі Константинопольської православної церкви, що, за свідченнями істориків, були під владою ординських ханів (царів) та Володимиро-Суздальських, а згодом Московських князів було 13.
Далі йдуть митрополити Київські і всієї Русі (Київські і Литовські) – предстоятелі Київської (Литовсько-Руської) митрополії в складі Константинопольської православної церкви, поставлені для західноруських земель, що перебували під владою Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського. Їх шестеро.
Нараховують 16 митрополитів Київських, Галицьких та всієї Русі в складі Константинопольської православної церкви, утвореної в 1459 році, з часу відриву Московської митрополії до Берестейської унії.
Серед 19-ти унійних митрополитів (архієпископів) Київських, Галицьких та всієї Русі – предстоятелів унійної Київської митрополії в складі Католицької церкви від Берестейської унії до заборони унійної церкви в Російській імперії Катериною II були і 2 митрополити Шептицькі – Атанасій Шептицький (1729-1746 та Лев III Шептицький (1778-1779).
Православних митрополитів Київських, Галицьких та всієї Русі – предстоятелів Київської митрополії в складі Константинопольської православної церкви, відновленої у 1620 році до часу приєднання Київської митрополії до Московського патріархату, нараховується 12.
Серед них такі прославлені імена, як ректор Львівської братської школи Іов Борецький (1620-1631), а також видатний просвітник, канонізований у 1996 році, Святитель Петро Могила (1633-1647).
Митрополитів (архієпископів) Київських, Галицьких і всієї Малої Русі – предстоятелів Київської митрополії в складі Московської церкви та Православної російської церкви (Відомства православного сповідання) було 7.
Митрополитів (архієпископів) Київських та Галицьких – предстоятелів Київської митрополії (на правах єпархії) в складі Православної російської церкви (Відомства православного сповідання) до 1918 року нараховують 16.
Два митрополити Київські та Галицькі – є предстоятелі Української автономної православної церкви в складі Російської православної церкви, що існувала з 1918 по 1921 роки.
Усі три митрополити Київські та всієї України – предстоятелі Української Автокефальної Православної Церкви, що діяла на території України з 1919 по 1937 роки – стали жертвами більшовицького терору. Про жорстокість катів та їхнє бажання стерти пам’ять про митрополитів з лиця землі свідчить і той жахливий факт, що могили всіх трьох невідомі.
І першим серед цих мучеників за віру є борець за автокефалію українського православ’я, творець і перший митрополит Київський і всієї України, відродженої 1921 року Української Автокефальної Православної Церкви святий священномученик Василь Липківський (1921-1927).
У 1919-1927 рр. він – останній настоятель та доглядач Софії Київської. За визначенням академіка Агатангела Кримського – «апостол українського релігійно-національного відродження». Здійснив численні переклади українською мовою богослужбової та релігійної літератури. Є автором «Історії Української церкви».
Другим був нащадок київського митрополита Іова Борецького Микола Борецький (1927-1930), доведений тортурами сталінських катів до божевілля і зниклий безвісти.
Третім був Іван Павловський (1930-1936), розстріляний енкавеесівцями у своїх 43 роки.
Також в історії залишилося ім’я митрополита Київського та Галицького – предстоятеля Української синодальної (обновленської) церкви, що діяла на території України з 1925 по 1946 роки Інокентія Пустинського (1924-1929). Розстріляний енкавеесниками.
Предстоятелів Київської єпархії Українського екзархату в складі Російської православної церкви, митрополитів (архієпископів) Київських та Галицьких нараховується 11. Принаймні, двоє з цієї групи – Сергій Гришин (1932-1934), Костянтин Дяков (1934-1937) були репресовані.
Останнім екзархом України і Митрополитом Київським у цій групі очільників Київської кафедри і став якраз Філарет (Денисенко).
Таким чином, орієнтовно можна вважати, що митрополитів-попередників на Київській кафедрі (при розуміння усієї історичної складності точних підрахунків) у Філарета було не менше, ніж 136.
Священнослужителів, які мали і мають титул Київського митрополита в інших гілках, що відгалужувалися від давньої Київської митрополичої кафедри, я тут не називаю.

Дві сходинки

Важливо зазначити, що, спираючись на славетну історію Київської митрополичої кафедри, Митрополит Київський і Галицький, екзарх України Філарет, долаючи сходинки й отримуючи титули Блаженнішого Митрополита Київського та всієї Руси-України (26 жовтня 1990 – 27 травня 1992), заступника Патріарха Київського і всієї Руси-України (25 червня 1992 – 22 жовтня 1995) 22 жовтня 1995 року став Першоієрархом Української Православної Церкви Київського Патріархату (УПЦ КП) з титулом 3-й Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України.
Перші два Патріархи УПЦ КП – Святійший Мстислав (Скрипник) та Святійший Володимир (Романюк) були (кожен свого часу) обрані на найвищу посаду в УПЦ КП, не обіймаючи до цього Київську митрополичу кафедру. Її весь цей час, до обрання його Патріархом, очолював Митрополит Філарет.
Тож, історія фіксує, що з 14 травня 1966 р. владика Філарет ось уже півсторіччя здійснює своє високе служіння в Українській Церкві на столичній кафедрі. Її головним осідком є кафедральний собор св. Володимира, який після утворення УПЦ КП з 1992 року має назву Патріарший.

Відзначення ювілею

Прес-конференція

Згідно з програмою відзначення славетного ювілею в Києві відбулася низка церковних та громадських заходів.
Старт їм було дано у четвер, 12 травня. Спочатку об 11 годині у приміщенні Київської Патріархії відбулася прес-конференція, присвячена ювілейним заходам. Цікавість викликала також презентація подарункових видань: «Київський Патріархат під омофором Святійшого Патріарха Філарета» і четвертого тому книги «Архіпастирське служіння Патріарха Філарета».
Святійший Патріарх Філарет, подякувавши присутнім, так визначив сутність даного ювілею: «Ми відзначаємо це 50-річчя, по-перше, тому, що коли взяти історію Української Церкви від початку її заснування після хрещення Володимира, то на Київській кафедрі було понад сто митрополитів. Але ніхто з них не був на цій кафедрі 50 років.
Більша частина з них була на Київській кафедрі до десяти років, трохи менше з них – до двадцяти років. І тільки один був на кафедрі 23 роки. А 50 років не було нікого. Але ми відзначаємо цю дату не для того, щоб прославити Патріарха.
Ми святкуємо для того, щоб показати, як у різних умовах Господь зберігав Церкву і Церква боролася зі зовнішніми злими силами, насамперед, з безбожництвом, гріхами і пороками».
Іменинник, поряд з яким були архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій, секретар Священного Синоду та голова Видавничого управління протоієрей Олександр Трофимлюк представили присутнім видання і відповіли на питання представників ЗМІ.
А після обіду, з 15-ї до 19-ї години, в Національному палаці «Україна» відбулася Урочиста академія і концерт на честь ювіляра.
Саме там Патріархові Філарету були надані вищі державні, церковні та громадські почесті.

Привітання очільників держави

А) Президент

Президент України П. Порошенко виступив з доволі розлогим вітальним словом. Зокрема, він відзначив і рекордність служіння: «Сьогодні ми відзначаємо ювілей, унікальний не лише для України, не лише для вселенського православ’я. Можливо, навіть для християнського світу.
П’ятдесят років – цілих півсторіччя – на Київській православній кафедрі, кафедрі, яка для нас, українців, називається другим Єрусалимом, Ви, Ваша Святосте, здійснюєте жертовне служіння Богові та рідному українському народові.
Історія Церкви Київської традиції не знає іншого ієрарха, який би так довго волею Божою очолював цю кафедру. Цей Господній промисел відчувається у кожному Вашому кроці земного життя.
Президент відзначив і результат цього багаторічного служіння: «Вашими зусиллями Українська Православна Церква Київського Патріархату за двадцять років Вашого Патріаршества постала як потужна релігійна інституція, яка обов’язково посяде належне їй місце в світовому Православ’ї.
Всі соціологічні опитування показують, що дедалі більша й більша кількість православних громадян України хочуть мати, – як це заведено в усьому православному світі і більшості православних країн – єдину помісну автокефальну Церкву. Церкву, євхаристійно й молитовно поєднану, але адміністративно незалежну від інших церковних юрисдикцій.
Це історичний тренд, і цей тренд не може оминути Україну!
Переконаний, що завдяки і Вашій наполегливій роботі українське православ’я отримає визнану іншими Церквами автокефалію».
Окремо глава держави відзначив і патріотичний бік діяльності УПЦ та її Предстоятеля: «Від імені українського народу принагідно дякую Вам, Ваша Святосте, всім архієреям і всім священикам, вірянам за широкий патріотичний і волонтерський рух, який спрямований на підтримку Збройних сил України.
Віншуючи Патріарха, президент точно вказав на головний сенс діяльності Предстоятеля: «Дозвольте побажати Вам міцного здоров’я, довголіття, успіхів на пастирській ниві. А головне, щоб Ви і весь українській народ якомога швидше побачили реалізацію головної справи Вашого життя – Українську Єдину Помісну Незалежну Православну Церкву, визнану Вселенським Православ’ям».
Насамкінець очільник держави звернувся до очільника Церкви з особистим проханням: «Прошу, Ваша Святосте, і для себе Вашого благословення на свої діяння як президента і Верховного Головнокомандувача Збройних сил України».

Б) Прем’єр-міністр

Коли нинішній глава уряду України тільки-но народився, Митрополит Київський і Галицький, екзарх України Філарет уже 12 років ніс своє служіння на чолі Української Церкви, був удостоєний почесного права носіння двох панагій, за церковні заслуги нагороджений орденами Александрійського, Антіохійського, Ієрусалимського, Болгарського та Грузинського, Польського, Чехословацького інших Патріархатів та Церков.
Цей маленький приклад показує, скільки поколінь вийшло на громадську та політичну арену України за час п’яти десятиріч служіння Святійшого Філарета тільки на чолі Київської кафедри. Про це і нагадав прем’єр: «Багато кого з нас не було у цьому житті, а Ваша Святість уже очолив київську кафедру. І тільки Господу відомо і Вам, які випробування ви пройшли за усі 50 років».
Серед віншувань прем’єра особливо прозвучало наступне: «Я би дуже хотів, щоби багато-багато десятиріч Ви робили те, що ви робите сьогодні для України і українців. Я хочу побажати вам, щоб Ви і надалі на увесь світ, на Європу та Америку, пропагували Україну, щоб Ви зміцнювали віру, щоб Ви служили Господу і нашому українському народові».

В) Голова ВРУ

Голова Верховної Ради України А. Парубій, тепло вітаючи патріарха, зокрема, відзначив державницьку роль УПЦ КП і особисто її очільника, а також повідомив, що є прибічником термінового вирішення питання про негайне запровадження та легалізації у Збройних силах інституту капеланства.

Г) Політики

Привітали Патріарха й провідні політики України.
Генеральний прокурор України Ю. Луценко побажав Предстоятелю УПЦ КП ще не одне десятиріччя мудро керувати Українською Церквою.
Вітаючи ювіляра, Юлія Тимошенко порівняла Святійшого Патріарха Філарета з Мойсеєм, вказавши, що Владика вже упродовж 50-ти років мудро веде український народ до Бога і є духовним батьком України: «Ви є людиною, яка змінила історію світу і до Вашої думки прислухається населення України. Я прошу в Бога довголіття для Вас та бачення ясного шляху для нашого народу». Пані Юлія Володимирівна на підтвердження своїх слів вручила ювілярові мініатюрну копію скульптури «Мойсей», автором якої є Мікеланджело Буонарроті.
Було багато привітань і від інших віп-персон України, громадських організацій, установ.

Привітання церковні

А) Синод

Особливим почуттям було пронизано привітання від Священного Синоду УПЦ КП. Його члени вишикувалися на сцені і Патріарший намісник митрополит Переяслав-Хмельницький і Білоцерківський Епіфаній проголосив вітальну адресу.

Синод УПЦ КП

У ній запам’яталися, зокрема, такі слова: «Сьогодні представництво всієї повноти очолюваної Вами Української Православної Церкви Київського Патріархату – єпископат, духовенство, чернецтво, студентство та миряни, а також релігійні й державні діячі, представники всього українського народу з різних куточків Батьківщини та діаспори – зібралися тут, у величній залі Палацу «Україна», для відзначення надзвичайного ювілею. Від часів сивої давнини й до сьогодення вперше в історії Православної Церкви України ми святкуємо ювілей – 50-річчя безперервного архіпастирського служіння на Київській кафедрі. Вашого служіння – невтомного, щоденного, наповненого скорботами й радістю, приниженням і прославленням, служіння Богу, Православній Церкві та Україні…
Оглядаючись назад, в історію, ми можемо засвідчити, що Господь справді вів Вас життєвим шляхом і Ви не помилилися жодного разу, коли відкидали власну волю і приймали волю Творця.
Коли у 1990 році Ви опинилися за крок до можливості очолити Московську Церкву, Господь ніби поставив Вас перед вибором: піти широкою дорогою земної слави чи вузькою і тернистою стежкою виконання Божественної волі. І що б там не казали наклепники та супротивники, але Серцевидець Господь, Ваша совість та ми, Ваша паства, є свідками того, що тоді Ви повністю поклалися на волю Божу. А Бог передбачив Вам інше служіння – служіння Патріарха в Українській Церкві для блага рідного народу.
Від цього часу ніби буря охопила Вас – з року в рік супротивники спрямовували проти Вас хвилю за хвилею, бажаючи або потопити в них, або змусити зійти зі скелі правди. Але скільки б хвиль не здіймалося, скільки б неправди не лилося, скільки б спокус не поставало – Ви, поклавшись на волю Божу і ввіряючи себе в руки Господні, завжди виходили з випробувань переможцем.
Оглядаючись на пройдений Вами за ці півсторіччя на чолі Української Церкви шлях, ми бачимо подібність його до життєвого шляху Іова Багатостраждального. Бо починав він у славі, на висоті пошани, в оточенні багатьох близьких людей. Однак, через заздрість диявола та попущенням Божим він ніби в одну мить позбувся всього, що мав, та залишився на самоті й ніби у безнадійному, безвихідному становищі. Але у всіх цих випробуваннях він не втратив віри в Бога, кажучи: «Господь дав, Господь і взяв!»
Так і Ви, Ваша Святосте, заздрістю диявола були позбавлені високих звань, ім’я Ваше було пронесене як ганебне, ті, хто ще вчора шукав Вашого благословення, плювали Вам у спину, ті, на кого Вашими устами був закликаний Дух Святий і хто з Ваших рук отримав висвячення в священний сан – проклинали Вас та проголошували анафеми.
Але вірність Ваша Правді Божій була винагороджена так, як і вірність Іова, про що йдеться у Писанні: «Дав Господь Іову вдвічі більше від того, що він мав раніше. Тоді прийшли до нього всі брати його й усі сестри його і всі колишні знайомі його, і їли з ним хліб у домі його, і тужили з ним, і втішали його за все зло, яке Господь навів на нього… І благословив Бог останні дні Іова більше, ніж минулі» (Іов 42:10-12).
Так і Вам, Ваша Святосте, Бог зараз дав вдвічі більше від того, чого Ви були позбавлені чверть сторіччя тому. І ось ми, зібрані у цьому величному залі, Ваші брати та сестри і знайомі, складаємо свою шану за Вашу подвижницьку працю, за виняткове служіння Богу, Церкві та Україні. За служіння, яке у похилих літах, на дев’ятому десятиріччя життя, коли, зазвичай, усі вже відкладають будь-яку працю через втому, немочі або хвороби старості, – а Ви в цьому віці продовжуєте його звершувати, працюючи більше, ніж у молодості.
Багато можна розповідати про Вашу діяльність – від перекладів Біблії, богослужбових і богословських книг – до закордонних візитів, від ревного звершення богослужінь – до постійного спілкування зі суспільством через проповідь, інтерв’ю і виступи, від щоденного прийому відвідувачів та прохачів у Патріаршій резиденції – до невтомної праці з надання гуманітарної допомоги потребуючим. Але самі ці Ваші справи свідчать про себе добрими плодами краще, ніж усі наші слова.
Тож, завершуючи це вітання, від імені всіх, зібраних тут, прийміть побажання міцного здоров’я, невтомності у праці на ниві Божій, благодатної допомоги у подальшому несенні Першосвятительського хреста. А видимою ознакою нашої подяки Вам нехай буде ця урочиста академія, ці квіти та особлива нагорода, з нагоди виняткового ювілею встановлена Священним Синодом. Ми знаємо, що Ви ніколи не шукали земних нагород. Але цей Великий Хрест ордену святого рівноапостольного князя Володимира нехай буде малою матеріальною ознакою всієї тієї вдячності, любові, поваги та пошани, яку ми, Ваша паства, і всі присутні відчуваємо до Вас, Ваша Святосте!»

Б) Вірні з Америки

Щедрий дар

Як повідомив прес-центр УПЦ КП, з нагоди ювілею 50-річчя служіння Патріарха Філарета на Київській кафедрі від секретаря Вікаріату УПЦ КП в Америці протоієрея Віктора Полярного, духовенства та вірних було передане тепле письмове вітання, яке вручила Святійшому Владиці родина Яресько – парафіяни Катедри св. Андрія.
Також до особливої події парафія Катедри св. ап. Андрія в Блумінгдейл, США – духовного та адміністративного центру Вікаріату – зробила щедрий дар: саме на її кошти було виготовлено відзнаку Великого Хреста ордена Святого рівноапостольного князя Володимира, який був вручений Предстоятелю членами Священного Синоду.
У пам’ять про цей дар на футлярі відзнаки, виготовленої зі срібла українськими ювелірами, прикріплена пам’ятна табличка.
Предстоятель висловив вдячність отцю Вікторові Полярному та всьому Вікаріату за вітання та підтримку Київського Патріархату, а парафії Катедри св. Андрія – за щедрий дар.

Післямова

Ювілейні урочистості, сповнені поваги до унікального півсторічного служіння на Київській кафедрі на чолі Української Церкви, відшуміли.
Та Патріарх і не думає відпочивати.
У неділю, 22 травня 2016 р., з нагоди 155-ї річниці перепоховання Тараса Шевченка, в храмі на честь Різдва Христового, що розташований на Поштовій площі Києва, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет відправив у співслужінні духовенства храму панахиду за Великим Кобзарем.
Також на панахиді молилися: президент України Петро Порошенко, міністр культури Євген Нищук, перший віце-премьєр-міністр Степан Кубів, перший віце-спікер Верховної Ради України Ірина Геращенко, політичні та громадські діячі та численна київська громада.
А 24 травня, коли я закінчую цю статтю, в день пам’яті святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, вчителів Слов’янських, Святійший Патріарх Київський і всієї Руси-України Філарет звершив Божественну літургію у Володимирському кафедральному соборі Києва.
Висока місія Патріарха Філарета триває. Заради українського народу, заради ось таких діточок, які на сцені палацу «Україна» вітали свого Пастиря.
Дякую за допомогу прес-центрові УПЦ КП