Після перемоги Джамали на Євробаченні-2016 резонанс в Україні і за її межами величезний, хоча й різний. Соціальні мережі киплять від емоцій. Українці радіють, з-за кордону багато хто вітає. Ну і, звичайно, є й такі, що чомусь не радіють (?! – В. Р.). Якщо це «чужі» – не дивно. Дивно, що не радіють деякі «свої».

Натішившись разом з усіма в момент оголошення підсумків всеєвропейського голосування, після перегляду сотень відгуків у соцмережах, тепер перевожу дихання і хочу, не втрачаючи радісний настрій, кинути на все, що сталося, об’єктивний аналітичний погляд – до чого і запрошую читачів.

Визначення того, що сталося

Серед тисяч відгуків є різні, часом протилежні, визначення і оцінки як самого конкурсу, так і перемоги на ньому української співачки. І всі вони на високому градусі – тільки одні на градусі захоплення і любові, інші – зневаги та ненависті, треті – скепсису та роздратування.
Погоджуючись, що це Подія, готовий разом з читачами піднятися над шаленим вибухом різноманітних емоцій і спробувати її проаналізувати та осмислити – хоча б у першому наближенні.

Євробачення: статус і репутація

Пісенний конкурс Євробачення є найбільш популярною телепрограмою Європейської мовної спілки і вже одним цим фактом визначається його домінуючий статус серед різноманітних пісенних конкурсів та фестивалів на просторах Європи.
А ось з репутацією цього супер-конкурсу останніми роками були проблеми. Розважальність, перевага видовищності над музичним змістом пісні, посилена увага до різноманітних нетрадиційних та «монстроподібних» учасників підривали його імідж як серйозного мистецького форуму.
Очевидно було, що назрівала потреба в якісному зрушенні сприйняття та оцінювання цього конкурсу – як фахівцями, так і телеглядачами.
А без допомоги учасників, насамперед, лідерів та переможців, цього не досягнеш.
Долучалися до цього й українські виконавці.

Українці на Євробаченні

До нинішнього року Україна 12 разів брала участь у пісенних конкурсах Євробачення. Хто, як, чому того чи іншого року робив вибір (чи вагомо впливав на нього) представника від нашої країни на цей конкурс – то окрема історія. Й особливої логіки у виборі кандидатури на участь у цьому конкурсі вловити не вдасться.
Одного разу мені довелося стати безпосереднім свідком фінальної стадії національного відбору на Євробачення. Тоді івано-франківський гурт «Ґринджоли» при потужній підтримці тодішнього віце-прем’єра з гуманітарних питань Миколи Томенка боровся з Ані Лорак за право представляти нашу країну на Євробаченні-2005 у Києві. Гурт мав скромний рівень ледь не самодіяльного ансамблю, але, завдяки широкій популярності на Майдані-2004 його пісні «Разом нас багато», яка стала справжнім хітом, і активній підтримці тодішньої команди президента Ющенка, шанс свій виборов. Я в цей момент перебував разом з ними у приміщенні телецентру і мав змогу на власні очі бачити всі перипетії фінального вибору.
Коли оголосили рішення, Лорак сиділа сумна, хлопці з гурту кричали і стрибали від радощів; Микола Томенко тонко посміхався, очевидно знаючи міру свого впливу на це рішення.
І чим весь цей політико-адміністративний вплив завершився? Європейські глядачі дали «Ґринджолам» ганебне 19 місце. Тож кращим впливом на вибір представника від країни все-таки є відкритий телеконкурс і вибір глядачів.
Враховуючи максиму, що критерієм істини є практика, в даному контексті важливіше не виясняти обґрунтованість вибору українських учасників того чи іншого року, а згадати їхні результати на цих конкурсах.
Вони нагадують кардіограму хворого в лихоманці.
Судіть самі – дебютували ми у 2003 році з результатом 14-е місце. Ну що ж, перший млинець, нібито, і мусить бути грудкою. Наступного року несподівана радість – перемога Руслани, що вперше дозволила провести конкурс у Києві. Ну а за тим послідовно – вдома вже згадане занадто низьке 19-е місце, потім 7-е, поспіль два роки – ледь не перемога, але щоразу друге місце в Ані Лорак і Вєрки Сердючки, потім двічі провал – 12-е, 10-е місця, потім випірнули – 4-е, знову провал –15-е, знову випірнули – 3-є місце Злати Огнєвіч і у 2014 році 6-е. У 2015 з відомих причин участь у конкурсі Україна не брала.
Не називаючи імен, зазначу: подекуди ті, на кого було більше сподівань, отримували гірший результат, ніж ті, на кого в Україні сподівалися менше. І навпаки.
Інколи не рятував і безумовний талант та голос – наприклад, у випадку з Олександром Пономарьовим, який отримав у дебютний для України рік несправедливе 14 місце.
Інколи навпаки: при відсутності особливих вокальних талантів дивувало високе місце – як, наприклад, у випадку «срібної» медалі у 2007 році Вєрки Сердючки (хай не ображається на мене Андрій Данилко).
І практично завжди українські учасники на цьому конкурсі не звучали, як українські. Бажаючи перемогти, чи, принаймні, вибороти високе місце, вони намагалися потрапити у типовий формат цього конкурсу, вгадати формулу успіху. І робили це, представляючи на конкурс не українську, а англомовну пісню, тією чи іншою мірою повторюючи репертуар та манеру виконання попередніх переможців.
Один тільки раз гурт «Ґринджоли» у 2005 році ризикнув вийти в конкурсі Євробачення з україномовним гімном першого Майдану «Разом нас багато», але через низку факторів гучно провалився, чим і відбив бажання наступникам ризикувати з рідними піснями. Те, що для українського вуха звучало як хіт, для європейського виявилося нецікавим.
Тож, відтоді доводилося, зітхнувши, вибирати щось не своє, підлаштовуючись під смаки європейської телепубліки у бажанні їй сподобатися і, відповідно, просунутися якнайвище у підсумковій таблиці конкурсу.
Так що після річної паузи неучасті вибір учасника від України на конкурс-2016 був дуже непростим і відповідальним.

Вибір Джамали

За рівнем свого таланту та вокальної майстерності Сусанна Джамаладінова (Джамала), безумовно, вирізняється серед нинішніх українських виконавців.
Вона здобула консерваторську освіту, співала оперні і джазові партії, отримувала у цих жанрах цікаві пропозиції, зокрема, і з популярного джазового ансамблю Ігоря Бриля з Росії, але відмовилася. Кажуть, що й її батько, кримський татарин із репресованого у 1944 році роду, категорично був проти переїзду доньки до Москви.
Маючи серйозну музично-акторську біографію, досвід участі і перемог у різноманітних музичних акціях, відборах та конкурсах, знявшись у декількох фільмах, отримавши низку музичних премій та відзнак, вона обґрунтовано взяла участь у національному відборі на пісенний конкурс Євробачення-2016 і впевнено у ньому перемогла.
Родзинки у кандидатурі Джамали було дві: перша – донька кримського татарина та вірменки ставала представницею України на Євробаченні (що декому в Україні здавалося нелогічним) і друга – співати на конкурсі вона виявила бажання авторську пісню «1944» – про депортацію з Криму до Середньої Азії 18 травня 1944 року кримськотатарського народу – понад 183 тисяч осіб, зокрема, і сім’ї самої Джамали, силами військ НКВС.
Україна ще у 80-і роки ХХ сторіччя прийняла назад до Криму переважну частину висланого кримськотатарського народу, який захотів повернутися на землю предків. А нині з тією частиною цього народу, котрий після анексії Росією Криму у 2014 році перебрався на материкову Україну, шукає нові шляхи інтеграції, не полишаючи плани і дискусії щодо бажаного майбутнього повернення Криму до складу України.
Сама ж Джамала позиціонує себе так: «Я – українка кримськотатарського походження, хоч мама – напіввірменка, батько – кримський татарин, а бабуся, мамина мама, – напівросіянка-напівукраїнка. У нашій сім’ї завжди лунали теми віротерпимості й толерантності».

Бар’єри

Напередодні конкурсу Джамала зіштовхнулася з двома видимими бар’єрами. По-перше, залунали голоси, передусім, з Росії, що пісня Джамали – політична, а таких на Євробаченні, за правилами, бути не повинно.
По-друге, кримськотатарський прапор, котрий Джамала, чи частина її вболівальників, могли (і хотіли?) використати під час Євробачення, організаторами було внесено до списку місцевих, регіональних або провінційних прапорів, використання яких на конкурсі заборонено.
В Україні з цього приводу здійнявся шум, що кримськотатарський прапор, мовляв, прирівняли до прапорів так званої ДНР, чи, скажімо, Ісламської держави. Але шум той швидко стих, коли стало відомо, що забороненими оголошені також прапори країни Басків, Палестини, Північного Кіпру, Косово, Нагірного Карабаху.
Натомість, було дозволено приносити зі собою прапори країн-учасниць або будь-яких інших країн, які входять в ООН, а також прапор Європейського союзу і райдужний прапор. Вимоги ці оприлюднили на сайті концертного залу Stockholm Globe Arena, де проходив конкурс.
Таким чином самі собою відпали всі інші варіанти, тож український національний прапор посів чільне місце і в руках Джамали, і серед її прихильників у залі.
Щодо першого бар’єру, то його подолали разом з організаторами конкурсу, котрі прийшли до висновку, що пісня Джамали є не політичною, а історичною, тож під заборону не підпадає. Та й сама співачка в інтерв’ю західній пресі наголосила, що головною думкою пісні є пам’ять про страшні трагедії минулого, щоб уникнути їх у майбутньому.
Про інші бар’єри, не такі видимі, стане відомо з часом, коли Джамала та її команда матимуть змогу більш детально розповісти про підготовку до конкурсу та його перебіг.
Додам, що сама Джамала ні на що не жалілася, але її команда прохопилася, що жодної державної підтримки під час підготовки до конкурсу, перельоту туди і назад, проживання у Стокгольмі тощо – не було.
За не дуже доброю традицією вітчизняні чиновники палець об палець не вдарили, щоб допомогти українській конкурсантці, зате після перемоги всі дружно та дуже голосно волали про перемогу України, до якої вони були абсолютно непричетні.

Прогнози

Серед прогнозів різних експертів вирізнялося передбачення з Суомі, в якому Джамалі відводилося перше місце. Лунали також гучні голоси росіян, котрі впевненим хором твердили, що фаворитом конкурсу є їхній представник Сергій Лазарєв.
Це достатньо молодий виконавець є добре відомим і популярним не тільки в Росії, але й в Україні, куди він неодноразово приїздив з концертами.
Про Україну та її публіку московський співак завжди відгукувався тепло. В інтерв’ю українському телеканалу 1+1 в червні 2014 року Сергій зазначив, що не відчув «радості та ейфорії» з приводу приєднання Криму до Росії. «Можливо, у мене зараз полетять помідори з боку російських фанатів, але я звик, що я приїжджаю в Ялту – і для мене це Україна». Також Лазарєв виконав українською хіт «Океану Ельзи» – «Я не здамся без бою».
Були й курйозні прогнози. Наприклад, відомий продюсер одного з минулих переможців Євробачення Діми Бєлана росіянка Яна Рудковська заявляла, що не вважає Джамалу серйозною загрозою для Лазарєва. На її думку, пісня українки не є чимось особливим, тому Джамала, на погляд продюсерки, не зможе потрапити у трійку лідерів і в кращому випадку опиниться в top-5.
Деякі букмекери чи то самі, чи то під впливом, підтверджували, що Лазарєву «світить» перше, максимум, друге місце. Джамалі більшість з них відводили четверте місце. Хоча звучали і прогнози про її високі шанси на перемогу.
Відомо, що прогноз тільки частково є аналітичною спробою зазирнути у майбутнє і вичислити завтрашню закономірність. У вмілих пропагандистських руках він є інструментом психологічного тиску і маніпуляцій.
У даному випадку пропагандистську функцію таких прогнозів було видно неозброєним оком. Як і вміння потрапляти пальцем у небо.
Я вже не кажу про некоректні заяви деяких російських ЗМІ щодо того, що Джамала, мовляв, зганьбилася і у цьому поєдинку не має шансів. Вони були, такі заяви, їх і нині можна знайти в Інтернеті. І це вже був неприкритий психологічний тиск з наміром похитнути впевненість співачки та її команди у своїх силах.
На жаль, багато з подібних образливих висловів опинялися нижче ватерлінії порядності.
Але, судячи з усього, Джамала проявила психологічну стійкість і не звертала увагу на спроби дестабілізувати її настрій і впевненість у собі.

Фінальна битва

Співочий конкурс все-таки є змаганням. Але події так складалися (чи їх так складали?), що у фіналі багатьом бачилося пісенне протистояння України та Росії. З огляду на анексію рідного Джамалі Криму та фактичну неоголошену війну на Сході України це суто співоче протистояння набувало обрисів справжньої непримиренної битви не тільки виконавців, але й країн, які вони представляли.
Учасники, правда, утримувалися від якихось гострих заяв, здатних розігріти ситуацію. Проте і в Україні, і в Росії ситуація очікування фіналу конкурсу включала в себе передчуття гострого суперництва Джамали і Лазарєва, України і Росії на сцені стокгольмського палацу.

Правила

Цьогоріч організатори поміняли правила оголошення переможців. Зазвичай, їх визначало пряме телефонне та смс-голосування вболівальників кожної із країн-учасниць. Сума голосів європейської телевізійної публіки і була цифровим виразом успішності виступу кожного і результату переможця – до нинішнього року.
А на Євробаченні-2016 правила змінили: оцінювання учасників розбили на дві частини. По-перше, виступ кожного (окрім свого представника) оцінювало музичне журі кожної країни-учасниці конкурсу. По-друге, за традиційною схемою, оцінки ставили вболівальники кожної з країн, які також не мали права оцінювати свого учасника.
Сума двох оцінок – від журі та від публіки – і мала скласти остаточну оцінку кожного конкурсанта. Нові правила вводили в систему виявлення переможця адміністративно-політичний фактор, і це в доволі широкому діапазоні впливало на підсумкову оцінку, що я покажу нижче.

Виступи

	Момент оголошення перемоги Джамали: С. Лазарєв і команда в розпачі

У фіналі конкурсу виступило 26 учасників. С. Лазарєв співав вісімнадцятим, Джамала – під № 21, що давало їй певну перевагу.
Характерною рисою більшості виступів, зокрема, і у фіналі, була їх денаціоналізація і глобалізація. Практично всі, окрім двох-трьох, співали англійською. Сценічна поведінка більшості була також схожою. Етнічний компонент сценічного оздоблення, костюма, слів та музики був зведений до мінімуму.
Багато хто робив ставку на два моменти. Перше – на сценічно-комп’ютерні ефекти. По-друге – на зовнішню привабливість.
У першому стилі найбільш видовищним, за думкою багатьох, вважався виступ Сергія Лазарєва. У деяких моментах я ловив себе на тому, що перестаю слухати його спів, тому що слідкую за черговим візуальним ефектом і тим, де він опиниться в наступний момент свого стрімкого переміщення у просторі.
У другому стилі виступили декілька привабливих жінок. Вразила зрілою красою і напіввідкритим декольте співачка з Мальти з майже українським іменем Іра Лоско, що була, до того ж, і вагітною, що не зменшувало її шарму.
Сміливим боді запам’яталась темпераментна вірменка Іветта Мукучян, сором’язливою принадливістю – 22-річна азербайджанка Сямра Рагімлі. Навіть володарка блискучого вокалу австралійка Дам Ім настільки акцентовано, вигинаючись назад, виставляла фасадний розріз своєї сукні і того, що в ній виднілося, що це вже виглядало зовсім неестетично.
На цьому тлі чешка Габріела Гунчикова й особливо наша Джамала вирізнялися стилем та вишуканістю.
Щодо чоловіків, то молодий швед Франс зовні явно «косив» під юного Лео ді Капріо часів «Титаніка», але співав так собі, і його рятувала тільки бурхлива підтримка земляків у залі. Поляк Міхал Шпак запам’ятався хіба що довгим накрученим волоссям, розсипаним по яскраво-червоному, старовинного крою, довгополому піджаку. Балтійські хлопці Донні Монтелл (Литва), Юстс Сірмайс (Латвія), а з ними Дауе Боб (Нідерланди), Joe & Jake (Велика Британія) були якщо й не на один «фасон», то мало чим відмінні – енергійні, динамічні і модні.
Більшу індивідуальність продемонстрували Амір Хаддад (Франція), Гові Стар (Ізраїль), але все одно від чоловіків-учасників хотілося би більшого, виразнішого. Так що з такими конкурентами у Сергія Лазарєва справжнього суперника-чоловіка у фіналі фактично не виявилося.
А ось у Джамали суперниця – і дуже сильна – визначилася одразу. Експресивна австралійка корейського походження, вже згадувана Дам Ім, кинула виклик Джамалі й одразу пішла «у відрив». Практично усе голосування, включно до останнього, Джамалі довелося її доганяти і тільки на останніх двох голосуваннях українка потужно прискорилася і розірвала фінішну стрічку першою.

Голосування з двох боків

З чого складалася перемога Джамали? Які країни і за чий рахунок – журі чи публіки – забезпечили її успіх? Давайте проаналізуємо. Нагадую, що правила забороняють голосувати за своїх і членам національних журі, і публіці.
Результати голосування журі з усіх країн-учасниць щодо першої шістки були такими:
1. Австралія – 320 балів
2. Україна – 211
3. Франція – 148
4. Мальта – 137
5-6. Росія – 130
5-6. Бельгія – 130
Як бачимо, більшість національних журі надало перевагу Австралії та її дійсно гарній співачці. Проте й Україну не образили – вивели її та Джамалу на друге місце. Якщо за оцінками всіх 27-ми складів журі Україна відстала від Австралії на 109 балів, то Росія з Лазарєвим відстала від України на 81 бал, а від Австралії – на цілих 190 балів.
Результати голосування глядачів:
1. Росія – 361 бал
2. Україна – 323
3. Польща – 220
4. Австралія – 191
5. Болгарія – 180
Порівнюємо. За рівнем симпатій публіки Україна відстала від Росії лише на 38 балів, а Австралія від України відстала аж на 132 бали.
Саме глядачі країн-учасниць не тільки виокремили Сергія Лазарєва, але й забезпечили вирішальний відрив України від Австралії, який утворився після першого туру голосувань національних журі.
Як висловився Інтернет-користувач Ростислав Терлецький: «Професійні журі дуже хотіли наступного року в Австралію! Піпл дав таки найбільше голосів Росії. А виграла через те Джамала й Україна!!! Все буде добре! (smile смайлик»).
Україна в обох турах голосування йшла другою, а у підсумку ривком вийшла на перше місце. Так буває в легкоатлетичних забігах, коли атлет весь час тримається за спиною фаворита, що веде гонку, а на фініші останнім зусиллям вириває собі перемогу.

Конкретика переможного голосування

Тільки дві країни – Польща і Сан-Марино – дали нам повну перемогу у 24 бали з двох сторін – по 12 балів від журі і від публіки. Від Польщі підтримки ми чекали, а ось до Сан-Марино варто тепер придивитися пильніше – країна, хоч і маленька, зате як дружньо налаштована до нас.
По 12 балів від журі і 10 балів від публіки дали Латвія, Грузія, Молдова. Очікувана підтримка. Ті ж 22 бали – 12 від публіки і 10 від журі – дала нам Італія. Думаю, вагому частину голосів сюди додали українські емігранти і заробітчани на Апеннінах, яких там немало.
12 від журі дали: Ізраїль (8 від публіки), Сербія, Боснія і Герцеговина, Словенія (всі також по 7 від публіки), Македонія (6), Данія (3).
По 10 від журі дали: Італія (12 – від глядачів), Азербайджан (10), Великобританія (5).
По 8 від журі: Литва (10 від глядачів).
По 7 від журі: Білорусь (10), Естонія (8), Німеччина (6).
Далі ручай підтримки почав стрімко міліти.
По 6 від журі: Швейцарія (4)
По 4 від журі: Норвегія (4)
По 3 від журі: Бельгія (2), Нідерланди (7).
По 2 від журі Греція (6), Австралія (8).
Проте наступна група країн зовсім не виявила підтримки Джамалі та Україні з боку журі.
Судіть самі. Від журі дали Джамалі нульову «підтримку» аж 17 країн: Угорщина, Чехія, Фінляндія (зате всі вони дали по 12 балів підтримки від публіки).
Росія, Болгарія, Франція, Вірменія, Австрія, Хорватія (всі дали по 10 балів від публіки).
8 від публіки дала Чорногорія; по 7 від публіки – Швеція, Кіпр, Іспанія; 6 від публіки – Албанія; по 4 – Мальта Ірландія; 2 бали від публіки – Бельгія. Одна-єдина Ісландія залишилась до Джамали глухою – дала два нулі від журі і глядачів.
Таким чином журі в сумі дало Джамалі 211балів. Публіка – 323 бали. Вони і склали переможну суму у 534 бали.
Правда, після конкурсу представники журі від Данії заявили, що помилилися, давши Україні 12, бо насправді хотіли дати нуль. Така заява, перепрошую, на вуха не налазить. Як це так – хотіли дати нуль, а дали 12? Там що, малі діти в журі Данії сиділи?
Але головне в тому, що навіть відмінусувавши ці 12 балів, у Джамали все одно залишається перше місце. Хоча, згідно з правилами, оргкомітет поки що залишив офіційним підсумком першу цифру – 534 переможних бали.

Симпатії, упередження, дискримінації

Уважний аналіз показує, що стовідсоткових закономірностей у результатах голосування багатьох країн знайти не вдається.
Ось, наприклад, російські ЗМІ нарікали, що глядачі різних країн дали Сергієві Лазарєву в 3 рази (!) більше балів, ніж, нібито, політизовані національні журі, що, нібито, завадило його очікуваній перемозі.
Але це – тільки часткова правда, і вона повною мірою не пояснює програш Сергія Джамалі. Адже журі зі 17 країн також не дало жодного балу Джамалі. Як це трактувати – також як заполітизованість? Однак, це не завадило її перемозі.
З іншого боку, наголошую, що рішення національного журі має бути обґрунтованим, а не волюнтаристським.
Скажімо, можна будь-якому журі бажати перемоги будь-якому кандидатові, але ж не можна ігнорувати певний рівень лідерів конкурсу, які вже окреслюються після півфіналів.
Можна було від цих 17-ти різних країн дати Джамалі якщо й не 12, не 10, то хоча б 8, 7 чи 6 балів – ну ніяк не нижче – від кожного національного журі. Але ж журі п’яти країн чомусь відійшли від об’єктивності, дали їй від 4 і менше балів. А 17 національних журі не дали майбутній переможниці Євробачення-2016 жодного балу! Це як може бути?
З яких музичних позицій виходили ті національні журі, які ось так явно дискримінували майбутню переможницю?
Я вже не кажу про сліпоглухонімих членів журі вкупі з публікою з чудової країни Ісландії, які не дали Джамалі жодного (?!) голосу. Невже не ворухнулося нічого в душі чи в музично-естетичному спектрі членів журі та глядачів, коли вони слухали цей сильний голос, бачили це драматичне, сповнене болю, проживання пісні на сцені, споглядали цей аскетично-виразний сценічний образ української виконавиці?
У цьому аспекті варто звернути увагу на те, що українське та російське журі взаємно не дали представникам іншої сторони жодного балу. Джамалі від російського журі поставили нуль, і аналогічний «бублик» від українського журі покотився С. Лазарєву.
Політика? Війна? Чи малокваліфікованість членів журі?
До речі, в складі російського журі двоє телеведучих, актор, що не співає, і тільки двоє музикантів – співак та композитор. Не найкомпетентніший склад журі, треба сказати.
Але ж глядачі обох країн вирішили інакше. Російська публіка дала Джамалі 10 балів – і це при тому, що тема депортації кримських татар не дуже популярна в Росії, та й антиукраїнська пропаганда від Кисельов-ТБ ось уже 2 роки накриває російських телеглядачів «килимовим телебомбардуванням».
Хіба що кримські татари, які живуть у Криму, і тому отримали можливість підтримати Джамалу, бо формально перебувають поза межами України, використали своє право на 20 дзвінків від одного номера телефону і масово проголосували за співвітчизницю.
А українські глядачі – так ті взагалі виставили С. Лазарєву максимальну оцінку у 12 балів!
Як це інтерпретувати?
Об’єктивне визнання сильного виступу? Давні симпатії до співака? Виклик своїм політикам? Протест проти антиросійських тенденцій? Масові дзвінки з територій, контрольованих сепаратистами, оскільки їхні дзвінки організатори конкурсу рахували українськими? Чи просторікуватість малоросійської публіки?
Думаю, кожна з тенденцій проявлялася в різних пропорціях і має бути осмислена.
До речі, сам Лазарєв, хоча й був приголомшений поразкою, знайшов у собі сили привітати Україну.

Світовий ефект

Виступ і яскрава перемога Джамали мають не тільки європейський, але й світовий резонанс. Адже цього року вперше, окрім традиційних країн-учасниць Європейського мовного союзу, Євробачення-2016 транслювали США і КНР.
А в Австралію транслювали тому, що ця країна стала членом Європейської мовної спілки і саме через це отримала право послати на конкурс свою учасницю, яка, у підсумку, так вдало виступила.
А через усі ці країни, що безпосередньо транслювали у себе конкурс, відеокліпи учасників і, особливо, переможниці, звичайно, швидко розійдуться по всьому світу.
Так що попереду у Джамали європейські і світові турне.
А в України – підготовка до Євробачення-2017, яка, сподіваюсь, в окремих вітчизняних головах розпочалася уже вночі, одразу після оголошення Джамали переможницею.

Хто переміг?

Організатори пісенного конкурсу Євробачення заявляють, що він далекий від політики, і дехто цьому вірить. Ті, що програли, інколи ображено заявляють, що цей конкурс заполітизовано і тому переможців визначають не з музичних, а політичних міркувань.
Думаю, що істина посередині.
Конкурс і його практично всесвітня трансляція, як і робота національних журі, не може не містити у собі політичних аспектів, мотивів, уподобань, емоцій.
Хтось когось не любить чи, навпаки, полюбляє з політико-ідеологічних міркувань. Хтось когось намагається присадити, а іншого вивищити. Інколи справедливо. Інколи «на зло ворогу», чи, скажемо дипломатичніше, неприємній країні.
А ось українські соцмережі не слухають жодних мудрувань. Вони переповненні подяками Джамалі і запевняннями, що перемогла Україна.
Напевно, це прояв задавненої української психотравми від багатьох поразок, розчарувань, настроїв безвиході – і палкого масового бажання подолати наслідки цієї травми.
Нація прагне побачити, відчути, отримати перспективу перемоги! Хоча б де-небудь, від кого-небудь – для початку.
Тому й на Великдень так часто було чути – Христос Воскрес – Воскресне й Україна!
І після Стокгольму у мільйонах українських сердець завирувала надія – Джамала перемогла, значить, перемогла й Україна! Значить, можемо перемагати – сильних суперників у складних умовах!
Потрібно тільки, щоб кожен на своєму місці вчиняв так, як зробила Джамала – викладався на 100% своїх талантів та можливостей в ім’я перемоги для свого народу! Кожен – від очільників держави – до останнього працездатного громадянина України.
А всі, хто осипає Джамалу вітаннями, свідомо чи несвідомо вітають також і Україну, бо вбачають у перемозі співачки перемогу держави і країни. Ось приклади.
«Вітаю Україну з перемогою на Євробаченні. Слава Україні!» – написала у Twitter президент Литви Даля Грибаускайте.
«Вітання Україні з перемогою на Євробаченні. Прекрасне шоу», – написала єврокомісар з торгівлі Сесілія Мальмстрем.
«Вітаємо Джамалу й Україну. Приголомшливий виступ минулої ночі на Євробаченні. З нетерпінням чекаємо проведення в 2017 році!» – написала посол Британії в Україні Джудіт Гуф. «Вітаю Джамалу та Україну. Ви заслужили всі 12 балів від Данії та перемогу», – написав посол Данії в Україні, Грузії та Вірменії Крістіан Донс.
Джамалу також привітали з МЗС Німеччини та австралійський прем’єр Малкольм Тернбулл: «Вітаю Дамі Ім із перемогою за результатами голосування членів журі у фіналі конкурсу Євробачення і Джамалу з перемогою в конкурсі».

Народна артистка України Джамала

Не змовчали і вітчизняні очільники. Петро Порошенко  @poroshenko: «Особисто привітав Джамалу з перемогою. Сьогодні її голосом до світу промовляв весь український народ. Правда, як завжди, перемогла!» Volodymyr Groysman @VGroysman: «Браво, Джамала – найкраща! Щиро вітаю з перемогою! Слава Україні!» Arseniy Yatsenyuk @Yatsenyuk_AP: «Браво, Джамало! Блискуча і заслужена перемога. Україна перемагає і перемагатиме, Крим буде українським».
Було б добре, якби задовго до всіх цих «Браво!» від високопосадовців була б ще конкретна допомога Джамалі в період підготовки та проведення конкурсу. А то розділяти перемогу готові всі, а коли треба готувати цю перемогу – нікого не знайдеш, всі дуже заклопотані державними справами.
Голова Меджлісу народний депутат України Рефат Чубаров, взагалі, своє вітання подав у контексті перемоги Джамали, кримськотатарського народу, його Меджлісу та України.
А Svyatoslav Vakarchuk @s_vakarchuk був сама емоція: «Вітаю @jamala!!!!! Це найкращий подарунок на мій День народження! Слава Україні!»
Перша переможниця Євробачення Ruslana Lyzhychko вказала, що святкує Ukraine Wins Eurovision Song Contest і вибухнула: «Звершилось!!! Наша перемога! Дякую, Європо! Це – справедливо! Це – вражаюче! Україна вдячна всім за кожен голос! Ми щасливі знову сказати світові: Welcome to Ukraine! #Джамало, ти зробила все, що могла і навіть більше – ти змінила музику на краще!!! Ми всі тобі вдячні за перемогу – гідну, сильну і таку нам усім потрібну!!! Я особисто тобі вдячна!!! Символічно, що обидва рази Україна перемогла з екзотикою: у 2004 – з карпатською, а у 2016 – кримськотатарською!
Ось така різноманітна і безкрайня Україна: від кугикання – до мугама, від трембіт – до дудука, від гір – до моря!!!»

Повернення додому та радість зустрічей

В аеропорту «Бориспіль» Джамалі організували гарячу зустріч, а Рефат Чубаров привів цілу групу дітвори у національних кримськотатарських костюмах.
Президент присвоїв Джамалі почесне звання «Народна артистка України».
Сама вона прокоментувала це дуже гідно: «Друзі, ось така новина – звання «Народна артистка України». Приємно, але я співала не заради нагород, а заради України.
Дякую!»

Дякуємо і ми Джамалі за перемогу, яка якраз на часі!
За чудовий настрій мільйонів українців по всіх світах! Ось як це висловила одна жінка: «Amore Mіo Джа, ти найкраща (smile смайлик), я до сих пір ходжу та посміхаюся, а всередині так добре-добре. Дякую тобі. Ти подарувала, вистраждала для нас хвилини, часи, дні радості, яких так не вистачає зараз! Залишайся, будь ласка, собою, якою ти є зараз – справжньою, простою, доступною для кожного! Ще раз дякую тобі за перемогу!»

Дякуємо за те, що наступний конкурс буде в Україні.
Тепер треба, попри всі сумніви, насмішки, глузування від своїх та чужих, підготувати і сам конкурс, і наступного учасника від України, який би зробив неможливе: заспівав українською пісню про Героїв України всіх часів, котрі віками виборювали її Славу і Волю!