Довгий період фактичного безпрокурор’я в Україні завершено. Попередній Генеральний прокурор України Віктор Шокін ще 3 квітня був звільнений з посади, а фактично відсторонився від справ ще раніше.

Генеральна прокуратура України зависла і символічних 40 днів чекала вирішення свого головного кадрового питання. Ось дочекалася.
Новим Генеральним прокурором України 12 травня 2016 року став Юрій Луценко. Його просування на цю посаду стало такою дражливою кадровою епопеєю, якої ми не спостерігали з часів прем’єріади.
Серед критиків президента П. Порошенка є й такі, які закидають йому недостатню наполегливість, невміння потужно діяти, щоб досягати необхідних результатів.
Наївні!
І прем’єріада, і прокуроріада наочно довели суспільству, що коли Петро Порошенко чогось хоче, він може діяти з наполегливістю бульдозера.
Захотів глава держави посунути з крісла Арсенія Яценюка і посадити туди свого довіреного ще з вінницьких часів соратника В. Гройсмана – і посадив.
Ночами зустрічався з так званою стратегічною «сімкою», проводив безліч бесід, узгоджував, переконував, шукав варіанти, одних умаслював, на інших тиснув, терпів масовану критику ЗМІ та політичних противників, усім душу вимотав – а таки досяг свого, посадив Гройсмана в прем’єрське крісло.
Не хотів Петро Олексійович віддавати довіреного генпрокурора Шокіна на розтерзання і тягнув стільки, скільки міг – попри зливу дорікань, масу рекомендацій, зокрема, від своїх партнерів, західних та вітчизняних. Нарешті змирився з необхідністю і відправив Шокіна у відставку, хоча той якось сказав: «У нас нема поняття відставки – просто йдеш на пенсію... Закінчимо реформу, побачимо, що все нормально – я піду, попрусь додому, рибу ловити...»
Реформу Шокін не закінчив, ніхто не побачив, що все нормально, проте довелося кумові президента «попертися» додому. Але хто сказав, що з кумами у Петра Олексійовича туго?
На заміну Шокіна президент виставив кандидатуру глави своєї парламентської фракції Юрія Луценка, ще одного, як стверджується, свого кума.
Ну і що, що в Луценка немає юридичної освіти, він не працював у прокуратурі і не обіймав ніколи крісло посади обласного прокурора? Ну і що, що це є трикратним порушенням чинного на той момент Закону про прокуратуру?
Відомо ж, що в Україні закон як дишло – куди повернеш, так і вийшло. Закон не дозволяє – значить такий закон треба міняти. Так простодушно розміркували у команді президента і з величезним скрипом, під неймовірним тиском, нардепи потрібний закон прийняли.
Голосів своїх фракцій на це не вистачило, тож позичали їх скрізь, де тільки могли. У екс-регіоналів також.
Це знову викликало хвилю критики, але ми вже неодноразово переконувалися, що президент у нас критикостійкий. Підписавши новоприйнятий закон, що дозволяє людині без юридичної освіти працювати і навіть керувати у головній правовій інституції країни, гарант Конституції подав кандидатуру Юрія Луценка на посаду Генпрокурора.
І знову ми побачили невтішну арифметику нинішньої підтримки президента своїми та чужими.
Судіть самі.
По ідеї, підтримувати президента і давати йому, як мінімум, потрібних 226 голосів має правляча коаліція. Вона складається нині з двох фракцій і має формально у своєму складі, нібито, 224 голоси – на два менше, ніж потрібно.
Але навіть ця недолуга коаліція не змогла зібрати максимум своїх голосів. Від Блоку П. Порошенка зі 143 членів фракції «за» пропозицію президента проголосували лише 132 нардепи. Мало того, що декого з членів фракції не було в момент голосування на робочому місці. Оксана Юринець була в залі, але не голосувала, а молодіжна трійця фракції – екс-журналісти Мустафа Найєм, Сергій Лещенко та Світлана Заліщук – проголосували виклично «проти».
Обережні партнери з яценюківської фракції «Народний фронт» на виклик не наважилися, але зі 81-го члена їхньої фракції проголосувало тільки 73.
Тож всі інші голоси додали Юрієві Луценку, а фактично і Петрові Порошенку, нардепи з фракцій, які його на словах постійно критикують, але у потрібний момент все-таки дають свої голоси – не за красиві очі, звісно.
Отож, Опозиційний блок дав за Луценка 3 голоси, Радикальна партія – 1; група «Партія Відродження» – 23; група «Воля народу» – 17, а також своїх 5 «копійок», тобто, голосів, додали майбутньому генпрокуророві позафракційні нардепи.
Тепер рахуємо баланси.
Якщо коаліція разом дала за Луценка лише 205 голосів, а всі інші некоаліціанти 49 голосів, то питається – хто і як буде відробляти ці голоси, передусім, ті, за чиїми спинами маячать господарі-олігархи?
Представляючи нового генпрокурора прокурорській еліті країнами, президент сказав, що Луценко нікому нічого не винен і ні від кого не залежить. Фраза гарна. Але наскільки вона реалістична?
Юрій Луценко на новій посаді має шанс виправити помилки своєї минулої діяльності, що він сам усвідомлює. Але цього мало. Новий генпрокурор усвідомлює суспільні очікування, насамперед, у частині боротьби з корупцією і чистки «авгієвих» стаєнь як прокуратури, так і всього державного механізму.
Думаю, спроби він робитиме. І хоча президент запевнив, що списку на «посадку» до в’язниці нема ні у нього самого, ні у нового генпрокурора, суспільство якраз цікавлять ймовірні фігуранти такого списку.
Від масштабу тих, кого ГПУ під керівництвом Луценка почне притягати до відповідальності, залежить і авторитет нового генпрокурора, якому ще належить бути сформованим.
Адже коли Луценко з Порошенком зайшли до зали, вщерть забитої прокурорами, кажуть, що ніхто не встав. Якщо це так, то це був мовчазний протест кадрових прокурорів проти присланого «комісара» і фактична незгода з цим призначенням.
Якщо Луценко навіть вичистить з лав прокуратури більшість тих, хто не встали на знак привітання та поваги до нового начальника та їх спільного керівника – президента, йому все одно потрібно так працювати, щоби при його появі всі підлеглі вставали добровільно і з повагою.
А пересічні українці щоб перестали писати таке, що, наприклад, пишуть на його персональній сторінці у соцмережах. Коли Луценко виставив там стос книг, які він читає, користувач Сергій Матеух сердито буркнув: «Юрію Віталійовичу! Ви б краще почитали хоч трішки законодавство України! У вас же завтра перший робочий день у ГПУ, а ви фігнею займаєтеся!» А інший, Youra Chebotarov, безцеремонно підтакнув: «Правильно! Сам запрягся...))). А ми поганяти будемо))). Вчи уроки, давай! Вистачить киряти...»
Відсутність поваги – це те, до чого Юрій Луценко, напевно, готовий для початку. Біда, якщо цей стан справ залишиться і після декількох місяців його роботи. Сам же Луценко на сьогодні каже, що розраховує попрацювати на цій посаді півтора року, поки не виховає наступника.
Давид Сакварелідзе, колишній заступник генпрокурора, сказав: «Генеральним прокурором України повинен бути українець. У мене немає амбіцій стати першою особою в якій-небудь державній установі, у мене є професійні амбіції довести, що в Україні можна щось змінити на благо держави».
У Юрія Луценка є шанс втілити ці слова, свої наміри та очікування українців у життя.
Побачимо, як це він робитиме.