Марія Климчак

Наше життя таїть багато нерозгаданого, але приходить день, коли світ трансформується діями найкращих, а Майк Дитка – колишній гравець Національної Ліги з американського футболу, телевізійний коментатор і тренер, розчулений співом школярів католицької школи св. о. Миколая, що у Чикаго, – повертається до свого коріння.

У своєму слові під час фандрейзінгу на підтримку катедральної школи св. Миколая, проведеному 5 травня цього року у власному ресторані, Майк Дитка сказав, що має за честь бути разом з громадою, яка дає Америці найкращих громадян. «Погляньте на цих дітей, вони – надзвичайні! Як вони гарно співають… вони змінять цей світ на краще при нашій з вами підтримці!» Шкільний хор під керівництвом Ірини Дичій виконав перед гостями кілька американських пісень та Шевченкову «Зацвіла в долині червона калина».

Майк Дитка, він же Михайло Дичко, народжений в Carnegie, Pennsylvania, 18 жовтня 1939 р., є онуком українців першої хвилі еміграції. Він виховувався під пильним оком свого українського батька, який працював на залізничній станції. Майк з дитинства засвоїв правило, що все досягається важкою працею. Як більшість хлопців, любив спорт, грав у шкільних командах з баскетболу, бейсболу та футболу. Після закінчення школи отримав запрошення одразу в три університети: «Нотр-Дам», «Пенн-стейт» та «Університет Піттсбурга». Він вибрав «Піттсбурзьких Пантер». 1961 р. став чи не найголовнішим. Майка зарахували гравцем відомої команди «Чиказькі Ведмеді» (Chicago Bears), а вже наступного року газети писали про «новачка» як про найсильнішого гравця в обороні. Більш, ніж 11 років грав у різних командах Національної футбольної ліги США. А після тріумфального виграшу «Супер Болу» в команді Даллас Коубойс (Dallas Cowboys), Дитка завершує кар’єру гравця. З 1982 року стає одним із найуспішніших головних тренерів команди «Чиказьких Ведмедів». Через 4 роки ця команда під керівництвом Дитки виграє чемпіонат «Супер Бол». Перемога на головному чемпіонаті йому всміхалася двічі з Chicago Bears як гравцеві в 1963 р. та як головному тренерові в 1985 р.

Зустріч і вечеря у колі зі знаменитим спортсменом була не випадковою. Завершуючи шкільний навчальний рік, катедральна школа св. Миколая у Чикаго працює над майбутнім, шукає нові джерела фінансування. Упродовж багатьох років головними спонсорами школи є Фундація «Спадщина» 1-го федерального щадничого банку «Певність», Українська Американська Федеральна Кредитна Спілка «Самопоміч», Фундація «Самопоміч», Фундація The Big Shoulders Fund, також Фундація The Big Shoulders Fund, яка надає учням стипендії та спонсорує різні програми. Загальна економічна криза та зменшення потоку дітей кілька років тому поставили школу перед питанням закриття. Лише за три роки спільними зусиллями вдалося подолати труднощі та виробити модель нової якісної школи, поставити її в ряд найкращих католицьких шкіл міста.

Перший крок «порятунку» зробив Лев Голубець, батько двох учнів, який звернувся до потенційних донорів, що гарантували фінансове майбутнє школи. Першою руку допомоги подала парафія св. Володимира й Ольги в Чикаго та добродії-меценати – Ліда Девоншайр, Андрій і Віра Еліяшевські, Ерік і Марта Фуоко, Ярослав і Марія Ганкевичі, Богдан і Марія Гірняки, Лев і Галина Голубці, д-р Іван і Ліліана Куцани, Патриція Мацьків, Ігор і Олена Матвіїшини, д-р Юрій Мельник, Стефан Бабик, Ірка Ткачук та Алан Голуб, Олег і Люба Скуб’яки, Марта Бородайко.

Раду директорів очолила Ірка Ткачук, колишня випускниця школи. За підтримки владики Ричарда Семеняка громада отримала єпископські звернення, де, зокрема, зазначено: «Наші діти та наша громада заслуговують на те, щоб користатися благами гарної традиції, розпочатої емігрантами 80-х років. Ці мрійники невтомно працювали над тим, щоб побудувати велику школу, створити фундації, які б забезпечували високий рівень освіти, були основою морального та релігійного виховання в нашій громаді та прикладом для наступних поколінь». Активісти комітету напрацювали план довготермінової діяльності катедральної школи св. о. Миколая, щоб підняти престиж та рівень освіти на новий рівень. Як результат, кількість учнів збільшилася – від 90 до 159.

Своєрідні шкільні реформи, проведені директором д-ром Курланд, дали свої плоди. Учитель природознавства Меліса Талабар-Матвіїшин отримала американську нагороду для вчителів «Золоте Яблуко» у номінації «Відмінник освіти». Фіналістів обирали за показниками найвищих професійних стандартів і досвіду. Також у школі запроваджено унікальну та інноваційну програму STEAM, за якою працюють лише кілька шкіл міста. Випускники школи продовжують навчання в найкращих приватних та публічних школах – St. Ignatius, De Paul College Prep, Walter Payton, Jones, Northside Prep., Lane Technical High school, Trinity. Винятковими можна вважати випускників цього навчального року, які практично цілим класом перейшли до католицької школи св. Ігнатія (St. Ignatius), маючи попередній вибір доступу до інших шкіл. Результати тестувань та іспитів самі за себе свідчать.

Присутній на зустрічі директор школи St. Ignatius College Prep. о. Майкл Карузо (father Michael Caruso, SJ) високо оцінив школу та українську громаду, подякувавши за гарних учнів. У відповідь отримав оплески від колишніх випускників, очолюваної ним школи. Це молоде покоління Америки, перед якими відкриті двері у престижні в країні університети. Цього року 50% випускників номіновано стипендією Даніела Марфі (the Daniel Murphy Scholarship). Нова директор Анна Сирілі, разом із заступником Лізою Свитник та вчительським колективом, за короткий час зуміли вивести навчальний процес на якісно новий рівень. Батьківський комітет, очолюваний д-ром Данилом Бутенком, всіляко допомагає у виховному процесі, залучаючи до активної роботи молоде покоління батьків. Позитивним є те, що школу вибирають не лише українці, але й американці, що живуть поруч та зацікавлені, щоб їхні діти разом з отримуваними знаннями пізнавали культуру інших народів. При допомозі комітету( FSA-Family School Association) проводяться піші марафони, різні програми та вечори. У навчальному процесі учні використовують найновіші технології, включаючи IPad, випускають місячні бюлетені SNCS Time, а також дирекція школи впроваджує найцікавіші ідеї в систему виховання відповідальності одного перед одним. Паралельно діє школа підготовки до середньої школи з підвищеними вимогами до навчання (Middle School – 5-8 класи).
Сьогодні ми дякуємо героїням, яким під силу повернути ріку проти течії та заохотити до плавання великих риб американського бізнесу – це дві українки Ірка Ткачук і Мотря Мельник та італійка Анна Сірілі. Вони є ініціаторами та організаторами вечора фандрейзінгу з Майком Диткою.

Кожна громада виховує у своєму середовищі лідера, який спроможний з однодумцями змінити підхід до невідкладної справи, розуміючи, що благодійні банкети та академії, на превеликий жаль, не зацікавлюють багатьох. Очевидно, що така форма вже у минулому, тому треба шукати нові, які дають належні результати. Ми побачили, що залучення до підтримки найзнаменитішого українського американця у спорті – це успіх. Спілкування з ним у колі друзів – подвійний успіх, товариство приятелів школи збільшується, про школу, її потреби знають відтепер не лише в Чикаго, але і в інших містах. Також шкільний дзвінок нагадує випускникам, що їхня альма-матер готується гідно відзначити своє 80-річчя разом із ними.

Травень 2016 увійде в історію школи з вечерею благодійників у ресторані Mike Ditka`s restaurant. Затишний і одночасно розкішний ресторан розташований у самому центрі міста, неподалік від хмародера Джона Генкок, з фірмовими стравами: бургер «Iron Mike», стейк «Kick Ass», великою кількістю різних сортів вина, серед яких «The Champion», «Ditka the Icon», «Ditka Iron Mike», «The Hall of Famer». Другий поверх ресторану заповнили гості, вчителі, учні. Сам господар радо вітав кожного, а бажаючі мати автограф та фото із зіркою стояли в черзі. Ресторанні стіни через фотографії знайомлять з історією слави спортсмена, яку бачать відвідувачі, монітори ж розповідали про школу. Цю велику працю взяла на себе Мотря Мельник, створивши відеопроекцію з іншим інформативним матеріалом, представленим за столами гостей. Бажання бути спонсором вечора в номінації «платиновий-10K» виявили Ukrainian foundations: Heritage Foundation of First Security Federal Savings Bank, and Selfreliance Foundation of Selfreliance Ukrainian American Federal Credit Union. Ці українські інституції продовжують залишатися головними донорами школи. До них та інших меценатів, номінованих як «золоті», «срібні» та «бронзові», звернулися під час офіційної частини директор школи А. Сиріллі та І. Ткачук. Благодійний внесок за участь у зустрічі на користь школи становив від $500 до $10К. Загалом, було зібрано 80К як гідний почин до відзначення 80-річчя школи. Серед «золотих» номінантів вечора – охоронна компанія Assurance Agency, Алан Голуб (Alan Golub), д-р Павло і Леона Надзікевич, що склали даток у пам’ять друга дитинства, колишнього випускника школи Ореста Хринівського, також Ірка Ткачук.

«Срібні» номінанти – д-р Марко та Ірка Демуси, Ліда Девоншайр, д-р Андрій і Христина Ґорчинські, д-р Іван і Ліліана Куцани, д-р Андрій і Мотря Мельники. «Бронзові» – Андрій і Віра Еліяшевські, д-р Володимир і д-р Уляна Марків, д-р Юрій Мельник, Ліда Ткачук, Ореста Ткачук.

Гості були приємно вражені родинною атмосферою, подарованою родиною Майка, його дружиною та сином. Слова вдячності лунали від учнів, учителів та невтомних волонтерів громадської ниви, членів шкільної ради директорів – а це Ірка Ткачук, о.-ректор Богдан Налисник, Христя Верещак, д-р Юрій Мельник, Лев Голубець, Ірка Вруська, Марта Фуоко, Мотря Мельник, Ігор Гриневич. Кожен гість отримав на згадку листівку-подяку від одного з учнів школи, Майкові Дитці школа подарувала булаву як символ непереможності українського духу, дружині Діані – вишивану сорочку. Побажаймо успіхів школі в новому навчальному році, нових проектів та благодійників.

А тим часом, перегорнемо кілька сторінок старих газет, щоби зрозуміти, наскільки сильними були бажання емігрантів мати свою школу... Ось що писала в той час газета «Січ» у 1925 році про виховну роль громади у житті молодого покоління: «Молодь, що тримається своєї Церкви, чує свою Службу Божу, свою рідну мову і свою пісню в Церкві, школі і на своїх братських зборах – переймається своїм національним духом і почуттям обов’язку щодо своєї Церкви, Віри і народності». У листопаді 1931 року, під час святкування 25-ї річниці від дня створення Української Греко-Католицької Церкви св. о. Миколая, парафія, що нараховувала майже 800 українських родин, задумалася над питанням будівництва щоденної української школи. З історії шкільництва у Чикаго відомо, що піонери парафії св. о. Миколая у 1907 р. відкрили «Рідну школу». Навчалося тут 10 учнів і був один учитель. Через 10 років, 1917 р. – під керівництвом Емілії Струтинської, дружини пароха церкви святого отця Миколая, було створено товариство «Об’єднання українських жінок Америки», яке проводило курси для неграмотних нових емігрантів. Паралельно діяла перша парафіяльна вечірня школа св. о. Миколая. В аудиторії під церквою навчали української мови, історії, літератури та катехизму. Проіснувала ця школа 8 років.
1935 р. – у Чикаго та Іллінойсі українська громада мала 113 різних товариств. Згідно зі статистикою, тут проживали приблизно 41 000 українців. 57% не брали участь в організованому громадському житті. Політичний портрет української громади Чикаго в 30-х складали різні партії: державники, українські комуністи, гетьманці та націоналісти.

Уже у 1930-х роках гостро дала про себе знати асиміляція. Тож у 1935 році розпочалося будівництво української католицької школи за архітектурним проектом о. Филипа Ру з Канади. Відкриття відбулося 26 жовтня 1936 року. На 4 класи – 86 учнів. Сестра Марія, ЧСВВ, згадувала про те, «як зі зростом шкільних мурів доводилося переконувати батьків, щоб посилали своїх дітей до школи св. о. Миколая. Рівночасно теж треба було думати про устаткування школи, треба було і книжок, і грошей на утримання вчителів». Першим директором була сестра М. Єроніма, ЧССВ, учителями – с. М. Магдалина, с. М. Євгенія, с. М. Анзельма. У 1940 році школа нараховувала 122 дітей та 8 учителів, сестер-василіанок.

Нова хвиля еміграції після ІІ світової війни спричинила потік нових учнів. Для них було збудовано шкільний будинок, посвячений 2 травня 1954 р. Його будівництво обійшлося у суму $506,746. У 1960-61 н/році за шкільні парти сіли 1150 учнів. Оскільки школа існувала при греко-католицькій парафії св. Миколая, важливим напрямом її діяльності було релігійне та національне виховання. До завдань, що ставила перед собою школа, було «...прищепити в душу повіреної собі дітвори свідомість свого українського походження та гордість за нього. В українській школі українська дитина молиться українською мовою, вчиться любити українську мову й українську пісню, вивчає українську історію і культуру, набирає зрозуміння до української справи і готовості їй допомогти».

У 1981 році, святкуючи 75-річчя парафії св. Миколая, громада усвідомлювала те, що кількість учнів зменшувалася з різних причин. «На порозі нової доби, коли наші лави маліють, надії – никнуть, наша енергія вичерпується і розсівається в швидкозмінному світі, серед завжди нових обставин. Хай же цей момент призадуми над нашим пройденим шляхом буде нам дороговказом» (сестра Марія, ЧСВВ).

На порозі свого 80-річчя катедральна школа св. Миколая у Чикаго пишається своєю спільнотою, своїми друзями, серед яких один зі символів міста – Майк Дитка (якого тут називають Da Coach!) – видатний гравець американського футболу, тренер та телевізійний коментатор з українським корінням.