Сталося, як гадалося. Російська громадянська акція «Бессмертный полк», ініційована 2012 року у Томську в пам’ять учасників війни, остаточно перетворилася на імперсько-шовіністичний шабаш, у який, на жаль, втягнута й певна кількість українців.

На Красній площі у Москві в урочистій ході – ясна річ, в оточенні міцних молодиків у цивільному з пришпиленими георгіївськими стрічками, - взяв участь особисто Путін. А в Києві учасники акції, прикрившись нечисленними українськими державними прапорами, несли з собою радянську символіку, плакати «антифашистського» змісту, в яких погрожували Україні новим Нюрнберзьким трибуналом, і «колорадські» стрічки. Якась жіночка вийшла навіть із портретом Сталіна, оформленим наче ікона святого достойника…
Усе це скидалося на трагіфарс, але політично небезпечний трагіфарс.
Адже не забуваймо, що День перемоги є святом локальним, яке відзначається навіть не у всіх державах – членах СНД. Це радянське за ґенезою свято не об’єднує, а роз’єднує народи (об’єднуючим є встановлений ООН День пам’яті та примирення, присвячений пам’яті жертв Другої світової війни, який має відзначатися 8 або 9 травня). А на додачу акція покликана об’єднати лише тих, чиї родичі воювали з 22 червня 1941-го по 9 травня 1945-го, тобто в хронологічних рамках того явища, якому Сталін дав назву «Великая Отечественная война». Таким чином, фактом є зневага до поляків (які, нагадаю, у вересні 1939-го відбивалися від узгоджених дій Вермахту й Червоної армії), до британців (які з того ж вересня вели масштабні бойові дії, заблокувавши з моря Німеччину), до французів, норвежців, голландців, бельгійців, які воювали з Німеччиною тоді, коли СРСР мав з нею та Італією договори про дружбу і домовлявся про поділ світу…
Цікаво, якби у 1940-му під час боїв у небі Франції, а потім повітряної Битви за Британію не був зламаний чи, принаймні, надламаний хребет Люфтваффе, якби Німеччина змогла виставити проти СРСР удвічі більше кваліфікованих льотчиків і боєздатних літаків, куди б добігла Червона армія – до Уралу чи ще далі?
Але «за бортом» пам’яті й пошани опинилися не тільки поляки, французи, британці, голландці, норвежці та ще ціла низка народів, які воювали з нацистами у ті роки, коли СРСР мав угоди про дружбу з Німеччиною й Італією, виступаючи де-факто у ролі їхнього союзника (оформленню офіційного приєднання Радянського Союзу до вісі ворогів демократії на заваді у листопаді 1940-го стали надмірні сталінські територіальні апетити), а й ті росіяни-червоноармійці, що воювали як добровольці у складі китайської армії з японцями у 1939-40 роках, а потім у серпні 1945-го здійснили блискучу операцію стратегічного масштабу у Маньчжурії та Північно-Східному Китаї. Невже ж – у силу ідеологічних виграшок – понад мільйон росіян, які були учасниками цих воєнних дій, у нинішній Росії вважаються людьми другого ґатунку?
Я вже не кажу про українців, для яких війна з нацизмом розпочалася не 22 червня 1941-го, а 1 вересня 1939-го і які безупинно воювали з нацистами та їхніми союзниками повних шість років – і тоді, коли СРСР був другом Німеччини й Італії, і тоді, коли Червона армія і радянський ВПК допомагали Гітлеру, і тоді, коли Сталін і Молотов у листопаді 1940-го домовлялися з Гітлером про воєнно-політичний союз проти демократичних країн…
Іншими словами, перемога над нацизмом і його союзниками була одержана спільними діями Об’єднаних Націй, а не Радянським Союзом і Сталіним. Акція ж «Бессмертный полк» прагне це перекреслити, «прихватизщувавши» перемогу (мовляв, це – подвиг Червоної армії), а на додачу виставити українців не героями, а сталінськими рабами-нікчемами, що воювали з нацистами тільки за помахом руки «великого вождя», з літа 1941-го.
Утім, то справа самих росіян – кого у своїй країні серед учасників війни вважати ставити на перше місце, кого на друге, кого на третє, ба більше – як оцінювати польську чи французьку участь у Другій світовій війні. В Україні ж і конкретно у Києві проведення «Бессмертного полка» за московськими лекалами виглядає або щиросердою дурістю, або цинічною провокацією, або (що найшвидше) сумішшю першого та другого.
Тому зовсім не випадковим виглядає грубе порушення учасниками акції в українській столиці її статуту. Згідно з ним, заборонено використовувати «Бессмертный полк» в якості рекламного майданчику будь-якого штибу і демонструвати на транспарантах будь-яку корпоративну, політичну чи іншу символіку, не пов’язану з метою руху. За статутом, акція повинна бути некомерційною, неполітичною та недержавною. Можуть зауважити: а як же Путін, а як же очевидна прив’язка цієї акції у Москві до військового параду і до політичної злоби дня? Але то нехай росіяни порушують встановлені ними ж норми, їм не вперше, а в Києві правоохоронці мали ввічливо попросити учасників акції видалити відверто політичні плакати та транспаранти, портрети Сталіна та радянські прапори (до речі, невже у нас уже скасовано закон про декомунізацію?). Ну, а в разі невиконання вимог – притягнути до відповідальності організаторів.
Загалом же сама назва акції після того, як вона перестала бути локальною та набула нинішнього розмаху, стала для Кремля засобом маскування масштабу війни та втрат СРСР у ній; через різні види радянських збройних формувань у 1941-45 роках пройшло до 50 мільйонів людей, а загинуло – в бою, в полоні, від рук СМЕРШу і політруків, від ран – понад 20 мільйонів. Це вже не «полк», і навіть не армія чи група армій, а ціла країна, і немаленька… Тож іще раз повторю: дуже жаль, що замість реального вшанування пам’яті усіх героїв і жертв війни, в Україні був розіграний трагіфарс «Бессмертный полк».