Ірина Вах зі своєю книгою авторської писанки «Намалюю голос пісні», видавництво «Колесо», 2011 р.

Має чи не має право на існування авторська писанка? Над цим питанням майже чверть сторіччя дискутують мистецтвознавці. Часто над ним задумуються і самі писанкарі. Але питання досі залишається відкритим. Коли оглядаєш авторські писанки, то сумніву нема: авторська писанка має право на існування. Наші майстри творять чудеса, і припинити творити цю красу було б вкрай безглуздо. Багаторічна заборона писати писанки вихлюпнулась у неперевершену красу. Писанкарство стало модним. Тепер майже кожен свідомий українець прагне власноруч розписати писанку для великоднього кошика.

Правда, проблема є в іншому. Часто витвори мистецтва не називають своїми іменами. Коли кажуть – писанка-зернівка, писанка з бісеру, дерев’яна чи керамічна писанка – то погодитись з цим ніяк не можна. Писанка походить від слова «писати». Все інше, що має форму яйця, треба називати декорованим яйцем. Власне, цим повинні займатися науковці і мистецтвознавці.
В Україні щораз більше з’являється майстрів з розпису авторської писанки. І це дуже тішить. Пропоную розмову з талановитою львівською писанкаркою, автором книжки-альбому «Намалюю голос пісні» Іриною Вах.
За 28 років діяльності у цій галузі пані Ірина творила такі види технологій писанкарства: писанка «біла по білому», «двоколірна писанка», «багатоколірна писанка», «багатоколірна писанка, виготовлена технікою поетапного відмивання та відбілювання з використанням анілінових барвників». Майстриня часто проводить майстер-класи з писанкарства в Україні та за кордоном. Бере участь в організації творчих зустрічей, пленерів, конференцій, семінарів-практикумів для викладачів народного мистецтва, які навчають писанкарству. Її метою є пропагування українського народного мистецтва та залучення до його вивчення всіх бажаючих.

	Писанки, виготовлені на гусячих та курячих яйцях традиційною технікою воскового розпису, способом травлення та авторською технікою багатоколірного орнаменту, 2007 р.
	Писанки зі серії «Різдво», виготовлені традиційною технікою воскового розпису, 2008 р.
	«Українське село». Писанки, виготовлені авторською технікою часткового відмивання кольору та з використанням традиційного воскового розпису, 2009 р.
	Писанка зі серії «Зима», 2009 р.
	Писанки виготовлені з використанням традиційної техніки писанкового розпису, 2007 р.
	Писанки зі серії «Різдво», 2008 р.
	Писанки, виготовлені технікою травлення оцтом на шкаралупі курячих яєць білого та коричневого кольорів, 2005 р.
	Писанки зі серії «Трипільські мотиви», 1998 р.
	«Українське село». Писанки, виготовлені авторською технікою часткового відмивання кольору та з використанням традиційного воскового розпису, 2008 р.
	Писанки учнів студії «Художня майстерня» при Львівській академічній гімназії, 2006 р.
	Писанки зі серії «Різдво», 2008 р.
	Писанки зі серії «Великодня», виготовлені технікою витравлювання тла, 2009 р.

– Пані Ірино, коли ви вперше побачили писанку, адже в радянські часи вона була практично заборонена, насамперед, у містах?

– У дитинстві я приїжджала до своєї бабці у місто Козова, Тернопільської області, і бачила, як розписує писанки її сусідка. То був примітивний спосіб розпису: розтоплений віск жінка набирала сірником і робила на яйці крапочки. Фарбу виготовляла з цибулиного відвару. То було щось між писанкою і крашанкою. Я не розуміла, для чого там використовують віск. Пізніше мене зацікавило писанкарство, але тоді не було ні відповідної літератури, ні в кого розпитати. А в 1970-х роках я побачила писанки у Львові біля церкви і дещо розпитала про техніку їх виготовлення.

– А коли самі почали розписувати писанки?

– Зі самого дитинства у мене був потяг до мистецтва, зокрема, до малювання, ткацтва, плетіння. Спочатку я робила мальованки, а згодом почала робити експерименти з воском. А саме – я почала застосовувати воскову технологію на тканині. Виготовляла роботи, які ми зараз називаємо «холодний батик». Там на тканині воском обводиш контури, а потім фарбою торкаєшся до попередньо зволоженої тканини, і та фарба розтікається по поверхні. Оскільки є воскові контури, то одна фарба з іншою фарбою не зливається. В результаті, виходить картина, котра нагадує розмальовку.

– А як із цієї техніки перейшли до розпису яйця?

– Моя серйозна наука опанування технології писанкарства почалася в Івано-Франківському інституті, де я навчалася на художньо-графічному факультеті. Там були студенти, здебільшого, з Івано-Франківської області. І це не були вчорашні випускники школи, а вчителі образотворчого мистецтва і керівники гуртків, котрим для права викладання була необхідна педосвіта. Серед цих людей були писанкарі. Власне, там я познайомилася зі справжньою гуцульською писанкою: технікою розпису, колористикою, орнаментикою.
Але і це ще не все. Коли людина до чогось прагне, то Бог скеровує її у правильне русло і присилає потрібних людей. Наприкінці 1980-х років моя одногрупниця зі Львова Ліля Гнатиків запросила мене на гурток писанкарства, де була присутня Дзвінка Калинець. У Дзвінки була рідкісна на той час відповідна довідкова література, зокрема, малюнки писанок та інструкційні картки розпису. Тоді ж Дзвінка подарувала мені перший писачок і навчила розписувати. Вдома я робила по білому, а туди ходила фарбувати.
Свою першу писанку назвала «Космічною», адже спочатку було важко робити пряму лінію, тому робила спіралі, кружечки, а потім накладався колір на колір, і вона вийшла химерна, немов космос.

– Де ви брали фарби для писанок у ті часи?

– Використовувала фарби для вовни. Справа в тому, що 7 років я працювала ткалею в художньому комбінаті. Ми ткали серветки, декоративні наволочки, фрагменти одягу. Нам видавали вовну, але не було вибору кольорів, і тому доводилось її фарбувати аніліновими барвниками. І тоді я подумала: якщо ця фарба може фарбувати вовну, як натуральний матеріал, то може фарбувати й яйце. В одному канадському виданні про писанкарство вичитала, як правильно фарбувати яйця, і в мене вийшло. Після цього писанкарство мене зачепило настільки, що чим би я не займалася, а його не покидала ніколи. І все згадую слова однієї дитини, котра навчалася в моєму гуртку писанкарства: «Людина може захворіти на грип і вилікується. А якщо заразишся писанками, то вилікуватися неможливо».

– Ви починали з традиційної писанки?

– Щоби створити щось своє, спочатку треба набрати інформацію у свій кошик, аби переосмислити, опрацювати і пізніше її видати. І взагалі, в будь-якому виді діяльності треба вчитися на класиці. Навіть на художніх факультетах людина вивчає академічний рисунок, живопис, кольорознавство, основи композиції. Те саме стосується і моєї науки з писанкарства. Я відтворила багато народних писанок. Це було нелегко з огляду на відсутність інформації і зразків писанок. Але навіть у радянські часи майже кожна українська родина мала вдома вишиті рушники, керамічні глечики і кілька писанок. І коли я у своїх знайомих десь бачила писанку, просила дозволу перемалювати. І так у мене назбиралася товста папка ескізів. Також робила вирізки з газет і журналів. А на початку 1990-х років почав виходити журнал «Писанка», і він мені теж багато допоміг.
Великий вплив на мене справила книжка Зенона Елиїва «Сорок кіп писанок». Вона була видана у 1970-х роках. За тією книжкою я почала вивчати писанку стосовно регіону.
Не можу не згадати і про одну з найкращих дослідниць писанкарства Віру Манько, котра теж справила на мене великий вплив у вивченні теорії та історії народної писанки.
А ще я тоді познайомилася з чудовою людиною Зеновією Шульгою, котра щороку організовує етнографічні пленери з вивчення мистецтва (цього року вже буде 18-й). Я була на 14-ти таких пленерах. Мета пленеру – вивчення одного з видів мистецтва, а в кінці кожен у своїй діяльності подає звіт і бере участь у виставці. З початку 2000-х років такі виставки проводились у Києві. Активну участь у цих виставках брали київські майстри, з котрими ми обмінювалися знаннями.

– Крім того, що розписуєте писанки, ви ще й дітей навчаєте. Розкажіть докладніше.

– З 1992 року працюю керівником студії «Художня майстерня» у Львівській академічній гімназії при Національному університеті «Львівська політехніка», де навчаю дітей писанкарству. В гуртку займаються, здебільшого, дівчата. Іноді приходять хлопці, але рідко, бо дівчата з них кепкують. Група у мене невеличка, бо для того, щоб навчити добре писанкувати, максимально може бути 5-6 дітей. З кожною дитиною треба працювати індивідуально. Правда, одна дитина хоче тільки спробувати, а інша постійно приходить. Я не ставлю оцінки, бо важко оцінювати перші роботи – треба, щоб дитина не втрачала стимул. А недоліки дитина бачить сама. Багато дитячих робіт зберігаються у гімназії. Часто проводимо виставки дитячих писанок. А ще я зауважила, що в дитячому писанкарстві дуже важливий не лише результат, але сам процес.

– За 23 роки діяльності гуртка навчалося багато дітей. Чи хтось з них став активним писанкарем?

– Багато моїх вихованців не перестають писати писанки. Часто надсилають фото писанок на мою сторінку у Фейсбуці для оцінювання. Деякі з них навчаються у мистецьких закладах, і я вважаю, що вклала в ту дитину якусь свою часточку.

– Коли і як ви прийшли до авторської писанки?

– Все почалося наприкінці 1980-х років, коли в моду ввійшла травлена писанка. Паралельно зі мною починали розписувати такі писанки Леся Приведа і покійний Тарас Городецький. Витравлюю яйце (здебільшого, коричневе) оцтом. На зображенні залишається натуральний колір яйця, а тло витравлюється до білого. Іноді тло підфарбовую.
Але техніці витравлювання передувала техніка відмивання. Якщо я хочу поєднати на писанці зелений і червоний кольори, то попередній треба послаблювати, щоб наступний добре брав, тому треба відмивати. Можна просто відмивати до білого тла, а можна протравлювати оцтом. Якщо коротко потримати в оцті, то він розчиняє верхній шар шкарлупи, а потім відмивається проточною водою і виходить біле тло. Але якщо потримати довше, то він розчинить шари глибше, і тоді треба відмити щіткою, щоб побачити об’єм. Є ще часткове відмивання, коли починаєш писати писанку не з білого, а з найтемнішого до найсвітлішого. Інший варіант: кладемо яйце у чорну фарбу, відмиваємо, опускаємо у червону і знову відмиваємо. І так після кожного кольору.
А ще до авторської писанки мене спонукав мій приятель зі США Джон Ушинський, котрий має там свою школу писанкарства. Щороку він у мене замовляє «щось таке, чого сам не знає яке», і я щось видумую нове.
Але скільки б я не розписувала авторських писанок, мені щоразу хочеться ту роботу відкласти і пописати народну писанку для відпочинку.

– На ваших авторських писанках є орнаменти полтавських весільних рушників та гуцульської кераміки. Це – випадковість?

– Я маю щастя спілкуватися з чудовим митцем, спеціалістом з тканин Юрієм Мельничуком. Він мав великий вплив на формування мого ставлення до мистецтва. Для мене було багато незрозумілого, а орнамент звучав як декоративна оздоба, і саме пан Юрій сформував моє бачення орнаменту як символічного значення. Мені дуже сподобався рушник з музею Гончара «Дерево роду». У нас такі не вишивали. І мені захотілося такий орнамент спробувати зобразити на писанці.

– У вашому творчому доробку є також писанки з трипільським орнаментом. Де брали зразки?

– Я познайомилася з цією тематикою наприкінці 1980-х. З інформацією про орнамент було важко. У бібліотеці Стефаника у Львові дали на 2 години атлас В. Хвойки 1942 року випуску. Це були його замальовки фрагментів кераміки. Я дещо перемалювала і відтворила на писанках. Вони були зроблені на коричневих яйцях, щоб передати колір старої кераміки. Вперше виставила ці писанки у Києві.

– Ви, мабуть, єдина в Україні писанкарка, котра зображує на писанках зимові, а особливо, різдвяні мотиви. Як це можна пояснити?

– Тема називається «Пори року». Над цією темою писанкарі часто сперечаються, адже тут є подвійна мораль – дехто відкидає, а дехто схвалює.
А вийшло так, що на початку 1990-х років я познайомилась з українкою з Німеччини Марією Саляк, і вона попросила мене зробити кілька писанок до Різдва. Я здивувалася і запитую: «Пані Маріє, а які то писанки до Різдва»? Тоді вона пояснила, що за німецькою різдвяно-новорічною традицією ялинку або дерево прикрашають писанками. Тобто, все змішано. Тоді я згадала, що наші традиції теж змішані, адже в українських колядках і щедрівках співають про ластівочку і вишневий цвіт. Це походить з дохристиянських часів. Тоді я зробила кілька писанок, і пані Марії це сподобалося. І так у мене з’явилася серія «Різдвяні писанки». До речі, американці теж вішають на деревце писанки. Роблять це також американські українці, щоб відчути себе, власне, українцями. Зрештою, писанка нагадує ялинкову прикрасу.

– Доволі цікавою є тематика ваших авторських писанок «Українське село».

– Достатньо важка техніка виконання. В ній поєднуються різні види писанкових технік: восковий розпис, часткове відмивання і часткове фарбування. Часткове фарбування – це коли потрібно залити певним кольором невеликі площини. Для цього не обов’язково опускати яйце у банку з фарбою. Можна взяти сірничок чи пензлик і залити ті площинки фарбою, щоб отримати різні відтінки. Якщо ці писанки виконувати у традиційному виконанні, то для розпису потрібен великий вибір фарб, як і в акварельних роботах. Писанка має свій характер. Деякі кольори можуть не брати, а деякі беруть занадто сильно, і треба відмити. Те, що є намальоване на папері, ніколи не відтвориш на писанці, особливо, авторській. Передбачити результат практично неможливо. Коли є аркуш паперу, пензлик і полотно, то живописець чітко знає, де який мазок і колір покласти та якого ефекту можна досягти. У живописній писанці результат не передбачений, бо тут використовується традиційна воскова технологія. Кожен колір, який накладається, заливається воском, і коли вже треба обробляти, писанка вся обліплена воском, не видно зображення, поки не стопиться віск.

– Ви розписуєте писанки на різні теми, з різними техніками виконання. Яка почерговість цього процесу?

– Можу розписувати одночасно кілька тем. У процесі писанкування беруся не за одну писанку, а за серію писанок, і тоді воно краще виходить. Наприклад, якщо на одній писанці погано взяв колір, то я її відкладаю. Тоді беру другу і думаю, що буду робити з першою.

– Як ви ставитесь до авторської писанки з точки зору професійного митця? Чи має вона право на існування?

 –Ми не можемо сперечатися про те, чи має право на існування авторська писанка… Вона існує! Багато сучасних майстрів пишуть писанки, не прив’язуючи орнамент до традицій певної місцевості. Але народна писанка з орнаментами, що характерні для певних теренів України і виконана традиційною технікою воскового писанкарства, повинна посісти належне місце у народному мистецтві.

– Якою технікою розписуєте багатоколірні писанки?

– Якщо традиційна воскова технологія полягає в тому, що спочатку писанку обробляють воском, а потім опускають у фарбу, то тут роблю навпаки. Спочатку на яйці нічого не пишу воском, а фарбую в один колір, інколи – з різних боків різними фарбами. Воно виглядає таким яскраво-плямистим, що я розгублена, не знаю, що з ним далі робити. Яйце одразу стає кольоровим без білого тла. Тоді оті кольори показують, що робити далі. В таких писанках, здебільшого, практикую рослинні орнаменти. Наприклад, бачу, що можна зробити червону квітку, а з іншого боку яйця птаха звісила хвіст. Після фарбування йде робота воском. Насамкінець, перед завершенням роботи, можу ще підсилити писанку кольором чи домалювати деякі елементи. Навіть не знаю, як назвати цю техніку.

– На яких яйцях розписуєте свої писанки? В чому переваги і недоліки яєць?

– Практично на всіх, на яких тільки можна, але, здебільшого, на курячих. Структура качиного яйця дає можливість писати авторську писанку зі складними багатоколірними зображеннями. Воно виглядає як пластмасове, адже має гладеньку поверхню. Проте гуцульську писанку на ньому зробити важко, бо нерівномірно фарбується. Страусине яйце важко фарбувати через його величину. Але писанкарі роблять так: беруть міцний поліетиленовий пакет, наливають трошки фарби, кладуть туди писанку і, міцно тримаючи, крутять яйце, поки не зафарбується. Або ще кладуть яйце в лоток з фарбою і поливають ложкою.

– Чи були у вас персональні виставки?

– Персональна виставка авторської писанки «Трипільські мотиви» відбулася у квітні 2000 року у музеї «Бойківщина» у Самборі. А колективних було багато. Тішуся, що мої писанки є в музеї-квартирі Йосипа Сліпого при Католицькому Університеті в Римі. Ми туди їздили від нашої гімназії. Багато моїх писанок є у приватних колекціях. Минулого року у мене був ювілей, і я кожному написала писанку замість гостини, щоб більше запам’яталося. Люди були дуже задоволені.

– Чи користуєтесь природними барвниками?

– Взагалі, мене ця тема цікавить, але користуюся ними тільки перед Великоднем, коли розписую писанки для кошика. Є ще така цікава техніка з натуральними барвниками. Перед тим, як зварити яйце, на нього кладуть листочки петрушки й обмотують шматком прозорої тонкої тканини. Тоді варять у корі крушини, дуба, лушпинні цибулі або сухого горіхового листя. Коли зварене яйце охолоне, сітку знімають. Виходить дуже гарно. До того ж, листя петрушки дає гарний жовтий колір.

–Чи задоволені зробленим?

– Я ще не повністю реалізувала свій творчий потенціал. Маю багато задумів і хочу багато ще сказати своїми писанками.