Посол України у США Валерій Чалий в інтерв’ю газеті «Час і Події» розповів про вшанування 30-ї річниці аварії на Чорнобильській АЕС у Сполучених Штатах, нові загрози, які постали перед владою у Києві на тлі військового конфлікту з Росією та про уроки Чорнобиля.

Цими днями у Філадельфії, Вашингтоні, Нью-Йорку та інших містах відбуваються як події на офіційному рівні, так і вшанування загиблих у місцевих українських громадах. У Конгресі США – захід спільно з українським кокусом та українськими організаціями. У Нью-Йорку – спеціальне засідання Генеральної Асамблеї ООН.
За словами посла Києва у Вашингтоні, до України зараз – особлива увага на тлі загроз, пов’язаних із російською агресією.
– Традиційно українська громада в Америці, і це й державна позиція, відзначає річницю Чорнобильської катастрофи. І цей рік – особливий – 30-і роковини. Я був у Філадельфії на спільній молитві, дуже важливо, що об’єднали кілька церков і українську діаспору. І ті дзвони, які прозвучали у Філадельфії, дали старт не одному тижню таких заходів по всій Америці... Тиждень заходів у США перегукується зі заходами в Києві і на Чорнобильській станції. Ви знаєте, що президент України оголосив цей рік роком вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи. Крім того, у Києві – донорська конференція (ред. – Асамблея донорів за підтримки ЄБРР), метою якої є збір додаткових коштів для спорудження саркофагу разом з донорами Великої сімки та Європейським Союзом.
Метою цих заходів є не тільки пам’ять про героїв, які вступили в боротьбу з новим викликом, – радіацією, безвідповідальністю й ставленням до людей в радянський час – але й збір додаткових коштів, додаткова міжнародна взаємодія для подолання наслідків і для уникнення можливих подібних катастроф у майбутньому. Це питання не саме Чорнобиля, але поводження з радіоактивними матеріалами, порушувалося і на недавньому саміті з ядерної безпеки у Вашингтоні, де президент України заявив чітку позицію України, яка проводить місток між Чорнобильською катастрофою і сьогоднішніми загрозами – екологічними загрозами, загрозами поводження з ядерними матеріалами, з якими зіштовхнулася Україна у зв’язку з російською агресією.

- 30-а річниця Чорнобильської катастрофи – це важлива дата, і зараз американські засоби інформації друкують статті, фотографії, показують документальні фільми, але чи погодилися б ви, що для того, аби привертати міжнародну увагу до проблем Чорнобиля, потрібні щораз більші зусилля – після аварії на Фукусімі, після того, коли в Україні почалася війна?

– Я би сказав – навпаки, останні два роки – це роки, коли була привернута увага до України більша – спочатку у зв’язку з Революцією гідності, а потім і російською агресією, а тепер це стає більш актуальним, тому що виклик, який у нас є на Донбасі, а також заяви (Росії – ред.) про можливе розміщення ядерної зброї в Криму – це те, що сьогодні дає новий поштовх роздумам і реагуванню на такі загрози. Тому я би сказав, що ще два роки тому це було складніше робити, але зараз, коли у нас з’явилися такі нові прояви можливих катастроф екологічних, то привертати увагу до самої проблеми – нескладно, і свідченням цьому є дуже активна позиція багатьох країн у цьому питанні. Це і питання можливості використання терористами ядерних матеріалів, і мирне використання ядерної енергії і т. д. А у нас є ситуація, коли в Криму – неконтрольована ситуація: Україна має де-юре відповідальність за ядерні об’єкти, але не має доступу і гарантування безпечного використання. Тому я не думаю, що на 30-і роковини складно привернути увагу, і свідченням цьому є те, що наше звернення у Вашингтоні до участі у цих заходах знайшло дуже швидку відповідь на високому урядовому рівні.
Якщо казати про те, де треба було б більше уваги, то ми б хотіли досягти результату у фінансуванні будівництва саркофага над укриттям, бо для цього потрібні додаткові кошти. Україна хоче завершити побудову саркофага у наступному році. Для цього потрібні додаткові кошти, насамперед, країн Великої сімки та Європейському Союзу. В цьому ми хочемо більше уваги, тому це – катастрофа не тільки для України, але й багатьох країн, які поруч розташовані, і в усьому світі.

– Американська компанія Hol­tec будує в Чорнобилі сховище для відпрацьованого палива. Що можна сказати про теперішню роль США у Чорнобилі?

– Зараз виконуються роботи з консервації станції. Крім того, будується сховище відпрацьованого ядерного палива, спорудження нового саркофага, який повинен надійно ізолювати Чорнобильську станцію від навколишнього середовища, і наступний етап – це створення інфраструктури для переробки конструкцій, демонтаж і видалення паливомістких матеріалів з об’єкту укриття та їх захоронення. На цих усіх стадіях для нас важлива взаємодія, і не лише експертна. Ви знаєте, що ще до Чорнобиля США зіштовхнулися з подібною, меншою за масштабом, але подібною катастрофою, і є великий досвід поводження з такими об’єктами. Є досвід не лише США, але взаємодія США в міжнародному контексті з Японією, з іншими країнами. Ми співпрацюємо за кількома напрямками. По-перше, це – фінансова підтримка завершення цього будівництва, друге – це експертна допомога, третє – це розвиток ядерної енергетики, йдеться про нові проекти з (компанією) Westinghouse (яка у березні підписала з Енергоатомом контракт на постачання програмного забезпечення для системи моніторингу енергоблоків на Запорізькій АЕС – ред.). Ми говоримо і про спочатку більш безпечне використання ядерного палива, і вже потім – про побудову нових реакторів.

– Якщо йдеться про диверсифікацію енергопостачання, і про залежність України від Росії в галузі ядерної енергетики, чи є можливість для участі США у цьому питанні?

– Україна давно намагалася знайти спосіб створити відповідні можливості для утилізації відпрацьованого ядерного палива і виробництва паливних збірок для АЕС. Ми вже не залежимо на 100% від Росії, і я думаю, що в цьому напрямку потрібно рухатися, щоб диверсифікувати постачання ядерного палива. Щодо відпрацьованого палива, то в українському суспільстві є така підтримка, щоб вивозити ядерне паливо за кордон, навіть в Росію.

– Але ж Росія має через певний час зберігання відпрацьоване паливо повернути?

– Насправді в цьому питанні якраз більше загроз виникає для Росії, яка отримає відпрацьоване ядерне паливо. Але є також і можливість використання відпрацьованого ядерного палива. Якщо створені безпечні сховища і є переробка цього палива – то це більш вигідно з фінансової точки зору. Очевидно, що питання сховища відпрацьованого ядерного палива, зокрема, і в Чорнобилі, може розглядатися. Але більш важливо для нас – диверсифікація постачання ядерного палива і нових реакторів, щоб це було не лише з Росії, щоб це було зі США, Франції, Канади. І перші кроки у роботі з Westinghouse – досить продуктивні. Залишаються питання, але спеціалісти працюють над цим, і я вважаю, що це правильний напрямок – диверсифікація. Прийде час, і він уже близько, коли треба буде замінювати реактори типу того, що вибухнув на ЧАЕС. Вони не є найбільш безпечними, і тому є питання реформи всієї галузі і постачання більш надійних реакторів. І в цьому питанні основний погляд буде спрямований на захід, а не на схід.

– На захід – Європу чи на США?

– Я думаю, що Україна має право вибору, тому що є конкурентні пропозиції з європейських країн, є з Франції, Канади, є зі США. Я думаю, диверсифікація в цьому секторі може бути не на одну країну. Це можуть бути різні проекти, тим більше, що наука не стоїть на місці, і з’являються нові конструкції реакторів, які більш безпечні... Тут питання не лише в реакторах, але взагалі у системі гарантування безпеки на ядерних об’єктах. Ще одне питання, в якому ми співпрацюємо зі США, це уникнення кібератак на атомні об’єкти. Тому що, на відміну від Чорнобиля, який регулювався зовсім іншими системами управління, зараз все переведено на нові технології, комп’ютери, і тому є загроза зовнішніх кібератак, тому тут є велика співпраця зі США й іншими країнами.

– У 2065-у році ЧАЕС мають остаточно зняти з експлуатації. Зараз арку, яку встановлять над укриттям, майже завершено. Також майже побудовано сховище для відпрацьованого палива. Що ще треба зробити? Коли будуть подолані наслідки аварії на ЧАЕС?

– Роботи з консервації об’єктів у Чорнобилі задля запобігання можливих витоків радіації заплановані приблизно до 2028-го року. Далі до 2045-го року плануються роботи для зменшення рівня радіації в зоні ЧАЕС. І потім – демонтаж усіх конструкцій і переробка всього, що там залишилося після вибуху – до 2065-го року. Паралельно треба створити відповідну інфраструктуру для переробки цих конструкцій. Це – величезна робота, це не лише спорудження безпечного саркофага, але й подальші дії. Тому, на жаль, наслідками, і не лише хворобами, пов’язаними з радіацією, але і повністю усім комплексом робіт ми будемо займатись протягом десятиріч. Тому потрібна міжнародна допомога, і це звучить на всіх заходах із приводу 30-ї річниці аварії.

– Що ви думаєте про майбутнє Чорнобильської зони? Є ідея зробити там заповідник для тварин, є ідея сонячної електростанції...

– Якщо прагматично дивитися на це, то ця територія може бути використана в цілях розвитку ядерної енергетики. В Україні такі рішення ухвалює уряд після рішень парламенту з урахуванням позиції місцевих органів влади. Зараз є план щодо подолання наслідків в зоні ЧАЕС. Це – унікальна природна лабораторія для дослідження і вивчення питання, як уникнути таких катастроф...
Є бачення, але багато буде залежати від того, наскільки ми зможемо забезпечити відсутність додаткових витоків радіації з цього об’єкта, і тоді можна казати про подальший розвиток. Але навіть зараз можна порушувати питання про туристичні поїздки в цю все ще небезпечну зону... Це має бути не лише пам’ять про Чорнобиль, але й територія, яка буде розвиватись. Тому що законсервувати частину території України – нереально і неправильно. Це буде комплексне рішення.

– У вас є особисті спогади про аварію на ЧАЕС 30 років тому. Ваш батько брав участь у ліквідації аварії як пожежник?

– Мій батько очолював пожежну охорону у Вінницькій області і був керівником цивільної оборони – в ті часи це була спеціальна посада у випадку ядерної війни чи якоїсь катастрофи. Перший удар, звичайно, взяли на себе пожежники з Прип’яті, але згодом долучилися пожежники, які їздили туди ліквідаторами, і батько керував тими підрозділами. Він і сам там був, але, скоріше, займався організацією і готував додаткові групи пожежників з Вінницької області для ліквідації. Тоді було залучено дуже багато людей.
Після цих подій батько створив у Вінниці музей ліквідаторів Чорнобильської катастрофи. Ще в ті роки я ходив туди і бачив, що цей музей показує героїв-пожежників, які вступили в бій з радіацією, не знаючи, на що вони йдуть, але йшли героїчно, ризикуючи життям і були готові віддати життя, що власне, на жаль, і сталося. Це також і уроки, що сталося після Чорнобиля. Ця ситуація серйозно вплинула на ставлення до таких катастроф.
Після цього я з батьком їздив у Дніпропетровську область, де горіли газові свердловини, які не могли загасити, бо в Україні не було жодного так званого «танка», який одним пострілом збивав це полум’я, і чекали, поки з Тюмені прилетить цей «танк». Тоді не було простих речей, достатніх засобів для гасіння цих специфічних пожеж. І після цієї катастрофи було зроблено багато в цій галузі. Тому, якщо казати про історію мого батька, то тут йдеться не стільки про участь у перші дні, скільки про організацію системи ліквідації наслідків аварії. Найбільше загиблих було саме серед пожежників – із 240 осіб, які брали участь у гасінні пожежі на 4-му блоці, загинув 31, а решта отримали високі дози радіації і рано пішли з життя. Мій батько особисто знав людей, які там загинули... Після Чорнобиля, після радянських часів, в Україні на професію пожежника почали дивитися по-іншому...

– Наскільки Україна зараз готова до можливих проблем на атомних електростанціях?

– В Україні є десятки тисяч екологічно небезпечних об’єктів і дуже багато з них розташовані в Донецькій і Луганській областях, і це одна із загроз, тому що там все ще бойовики і російські війська, які все ще здійснюють обстріли, зокрема, небезпечних об’єктів. І ці можливі атаки і неконтрольоване закриття шахт створюють загрозу катастроф, тому я більш спокійний за територію України, де контрольована ситуація. Дійсно рівень готовності до загроз зараз значно підвищений. МАГАТЕ постійно аналізує ситуацію, і наші АЕС повністю відповідають вимогам МАГАТЕ. Але є проблема на територіях, які не є під українським контролем. І тут ми маємо отруєння ґрунту, питної води, обстріли виробничої інфраструктури, з якої – викиди отруйних хімічних, біологічних речовин. По-друге – це Крим, який Україна зараз не контролює, але вся відповідальність юридична лежить на Україні. Тому Крим – це ще один серйозний виклик з точки зору неконтрольованих ядерних загроз. Там є дослідницький реактор, і є заяви офіційних представників Росії про можливе розміщення ядерної зброї в Криму, хоча всіма міжнародними документами це заборонено... Такі загрози є, і на це треба звернути серйозну увагу.
Чому такі величезні наслідки Чорнобильської катастрофи – значно більші, ніж в Америці, в Японії? Це – радянська система управління, і тут не тільки йдеться про культуру ядерної безпеки, а, взагалі, про довіру до своїх людей. Намагання зберегти в таємниці наслідки призвело до подальших жертв. Тому це – свідчення того, що ми маємо по-іншому ставитися до життя кожної людини, і тому зміна управління, зміна політики – це також важливий елемент. Я думаю, що в цьому ми серйозно відрізняємося від Росії, тому що при новій Україні увага до життя людини значно більша... Тому цей урок показує, що не можна навіть мислити про повернення до системи авторитарного управління, нам треба рухатися до Заходу з більшою відкритістю, більшою ефективністю механізмів – це ще один урок, який визначає стратегію європейської інтеграції України і взаємодії зі Заходом.