Українське слово «Чорнобиль» асоціюється у багатьох мешканців нашої планети зі страшною екологічною бідою, яка приголомшила весь світ. Чорнобильська трагедія – найбільша техногенна аварія людства. Вона стала повчальним уроком драматичної поразки людини в її варварському та легковажному ставленні до природи.

Тридцять років минуло з тих пір, тридцять років ядерна пилюка покриває поля і ліси України, тридцять років зацвітають чорнобильські сади цвітом суму і скорботи.
У ніч із 25 на 26 квітня 1986 року стався потужний вибух на четвертому енергоблоці Чорнобильської атомної електростанції. Згідно з даними експертів, сумарний викид радіоактивних речовин прирівнювався до вибухів декількох десятків таких атомних бомб, яку було скинуто в 1945 році на японське місто Хіросіму. Від вибуху почалася величезна пожежа. Ризикуючи своїм здоров’ям і життям, на лінію вогню, в смертельну смугу радіації вийшли перші ліквідатори. Вони згоріли в пекельному вогні, прикриваючи собою землю. На їхнє місце приходили все нові і нові люди з усіх областей України.
Цей трагічний випадок намагалися замовчати перед світом, але радіоактивні викиди, віднесені вітром на північ, стурбували уряди Швейцарії, Норвегії та Фінляндії. Представники урядів цих країн забили тривогу, та відповідь отримали від Москви аж через два з половиною дня. Не знали про катастрофу і прості люди в Україні. Замість того, щоб сидіти вдома із зачиненими вікнами, кияни масово вийшли на Першотравневу демонстрацію, відпочивали з дітьми на природі, садили картоплю на городах. Місцеві мешканці споживали продукти, забруднені радіоактивним йодом, випасали худобу на отруєних пасовиськах. Аварія сталася в суботу, а офіційне радянське телебачення повідомило про це аж у понеділок скупим, 20-секундним оголошенням диктора в програмі «Врємя». І надалі влада весь час обманювала людей, спочатку радянська, а потім й українська.
Радіоактивна хмара пройшла над значною частиною колишнього Радянського Союзу, більшою частиною Європи та східним узбережжям США. Суцільна хмара смертельної радіації накрила 12 областей України. Найбільш постраждали території Київської, Житомирської, Рівненської, Чернігівської, Черкаської, Вінницької, Хмельницької, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької, Волинської та Кіровоградської областей. Унікальні за чистотою поліські землі перетворилися в мертву зону екологічної катастрофи.
У квітні 1995 року міністерство охорони здоров’я оприлюднило інформацію, згідно з якою в Україні внаслідок вибуху померло 125 тисяч осіб. Різко зросла кількість випадків онкологічних захворювань та серцевих недуг. За твердженнями міжнародної організації «Лікарі проти ядерної війни», ліквідаторами аварії визнано понад 600 тисяч осіб, 30% з яких загинули впродовж перших трьох місяців після аварії. В Європі зафіксовано 10 тисяч випадків вроджених патологій в новонароджених, 165 тисяч ліквідаторів стали інвалідами. Чорнобильська катастрофа вважається найбільшою в історії ядерної енергетики як за кількістю загиблих і потерпілих, так і за економічним збитком.
Згідно з указом президента України, 2016 рік оголошено роком вшанування учасників ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і пам’яті жертв Чорнобильської катастрофи.
Про Чорнобильську трагедію та її наслідки написано багато книг, статей, картин, створено багато фільмів.
Минулої п’ятниці, 1 квітня, в Українському Інституті модерного мистецтва в Чикаго відбулася презентація виставки під назвою «CHORNOBYL 30 YEARS LATER». Понад 200 людей, більшість з яких американці, прийшли сюди, щоб згадати найстрашнішу катастрофу ХХ-го сторіччя – аварію на Чорнобильській атомній електростанції, яка стала чорною плямою на нашій блакитній планеті Земля. Сьогодні, через 30 років, на цю страшну трагедію відгукнулися багато художників різних національностей – Ricardo Manuel Diaz, Yhelena Hall, Karolina Kowalchzyk, Dominic Sansone, Anais Tondeur, Jave Yoshimoto, Eden Unluata, Tara Zanzig, Igor Zaytsev, Jose Andreu, Rene Arceo, Rine Boyer, Robin Dluzen, Stano Grezdo, Eric Gushee, Ed Hinkley, Jaslyn Jacunski, Alexandra Kowerko, Lialia Kuchma, Paul Lamantia, Angee Lennard, Alan Lerner, Alexandra Lerner Harmel / Arthur Lerner, Luba Markewycz (In Memoriam), Kate McQuillen, James McNeill Mesple, Kim Morski, Mark Nelson, Vaka & Christina Pereyma, Angelika Piwowarczyk, Lisa Sambor, Elena Smolynets, Megan Sterling, Bruce Thorn, We3 (Bernie Beckman, Michel Santaguilanti, Tom Palazzolo), Jahn Pilman Weber, Marzena Zijeika – які мешкають у Чикаго. У двох виставкових залах було розміщено низку етюдів, створених під враженням від цієї події. Весь сюжет виставлених творів перегукується з рядками поезії Миколи Луківа «Дощ у зоні Чорнобиля»:

Лежить село, неначе на картині,
Біліючи хатами по долині.
А в тім селі – ні голосу, ні звуку,
І вікна випромінюють розпуку,
І двері навхрест дошками забиті,
І журавлі криничні сумовиті,
І тихий сад біля старої школи,
І дітям в ній не вчитися ніколи,
Навколо пустка і печаль біблійна,
Навколо смерть незрима і повільна...

Організована ця унікальна виставка зусиллями невтомної команди управи Українського Інституту модерного мистецтва при підтримці Української Американської Федеральної Кредитової Спілки «Самопоміч» та Фундації «Спадщина». Виставка триватиме до 29 травня 2016 року.