Катерина Нечаєва-Скорук на радіо UkieDrive
	Під час зустрічі на «Незалежному радіо» з Анатолієм Матвійчуком, який виступив під час відкриття виставки
	Кожна виставка – це нові друзі
	Під час відкриття

«Три довгі дні на Сході, і зараз, повертаючись із зони АТО, можу сказати впевнено, війна є, вона нікуди не поділася, як це здається людям у мирних містах... Зруйновані будинки, підпалені ліси та посічені «Градами», розстріляні дорожні знаки, повна відсутність доріг. Навкруги все сіре й сіре. Проїхала не одну тисячу кілометрів, в мене було багато часу на роздуми: невже це війна винна в тому, що навколо все сіре? Невже війна зруйнувала дороги та зробила людей байдужими?! А, можливо, винні самі люди? Можливо, вони не хочуть жити інакше, додавати яскравих фарб у свої міста, села, будинки, а насамперед, у душі та серця. Невже байдужість повністю зруйнує все? На мою думку, саме байдужість довела нашу країну до війни... саме вона впустила ворога і відчинила йому двері.
Отже, наша мандрівка видалася важкуватою. Більше, ніж тисяча кілометрів доріг, нічна поломка автомобіля, ремонт, неочікувана ночівля в Костянтинівці і несподівана зустріч з бійцями 81 бригади, які оперативно нам допомогли зі запчастинами та постачанням їх із Дружківки, за які заплатили друзі. Відвідали 72 бригаду, хлопці нас дуже чекали, це та сама бригада та підрозділ, з якої й почалося наше волонтерство.
Вони приготували нам смачну вечерю та просили не розповідати їхнім жінкам, що вони вміють готувати, бо коли повернуться додому, жінки одразу зроблять їх головними на кухні. Ми, своєю чергою, привезли хлопцям все те, що вони дуже чекали та просили. Це приціли від наших друзів з Чикаго, навігатори, які нам передав Руся Г., миючі засоби, солодощі, фрукти та купу всього потрібного. Ще передали хлопцям посилки та речі від Юлії С. Вони з іншого підрозділу 72 бригади, тож хлопці дякували Юлії. Завезли медицину з Італії, яку нам привіз Олександр М, вручили помічнику начмеда у шпиталі Волновахи (бо начальника, на жаль, не було на місці) медичні препарати для реанімації та операційних з приблизною вартістю майже 2000$. Дякуємо Сані та його італійським друзям!!! Навідалися до наших зайців – Романа Л. та Сергія Я., я ж обіцяла вам, що обов’язково приїду до вас!; привезли трохи фруктів і вітамінів та передали посилки від батьків.
Тепер про ремонт у Костянтинівці. Він відібрав у нас майже день часу, графік збився, але ми рушаємо далі... нас чекає 26 бригада, 25 бат. та снайпер 28 бригади, всі вони отримають речі, які ми разом з вами зібрали, а снайпер отримає наплічник та бінокль з ЧИКАГО! від наших друзів та таблетки для чистки води від Ірини К. А ще нас чекають десь у далеких полях Дебальцевого та ще деяких місцях, про які я не писатиму. Кінцева зупинка – Станиця Луганська – нас чекають діти, ми веземо для них речі, одяг, іграшки та багато іншого.
Отож, відвідали ми багато підрозділів і проїхали велику кількість кілометрів... наше тріо Сергій, Анатолій та я, схожі трохи на тих солдатів, які сиділи в окопах кілька тижнів, такі самі брудні та стомлені, а хлопці ще й за кермом, але ця втома дуже приємна, бо ми всі розуміємо, що робимо велику та правильну справу, яка дає сил бійцям та не дає їм втратити віру в людей!!!
У той час, поки ми в дорозі, військові медики вивчають інструкції з використання отриманих від нас кровоспинних турнікетів, придбаних на кошти, що були зібрані Роксоланою Васкул та громадою міста Виппані ($2000).
Любі наші американські патріоти України, передаємо вам подяку від підрозділів: батальйону оперативного призначення ім. генерала Кульчицького, медичної служби, фельдшера медичної служби з групи евакуації Холодила Ігоря, учбової медичної роти 169 учбового центр ЗСУ і Всеволода Черняховського, ГО «Вартові життя», центру виживання та спецпіготовки «Seal» і Тетяни Рожкової.
Також вагому частину із зібраних у Виппані коштів передали кіборгу Олексієві Аванесяну на придбання протезу кінцівки.

P. S. Я не сказала рідним, куди поїхала, тому, тату, не сердься, коли прочитаєш це, я не хотіла, щоб ти нервував, я мусила поїхати цього разу, бо їхала до тих, з кого все почалося... а мені за одну поїздку вдалося побачити всю лінію фронту. Ну, і своїм віршем завершу розповідь.

Три дні війни, години, кілометри,
Побачити вдалося нам усе,
Але щастило нам не бачить смерті,
Спокійно походити по землі.
Дороги, що ведуть на сіру землю,
Посічені дерева та хати,
І блокпости, військові світлоокі,
І посмішка услід, що бачиш ти.
І кілометри болю проїжджаючи,
Ти бачиш землю, рідну і свою,
І втому від війни ти бачиш в людях,
Що землю швидко втратили свою.
І рідні очі, посмішки, обличчя,
Заради них ми рушили сюди,
Три дні війни хіба зрівнять з роками?
Двома роками лютої війни!
АТО війну у нас колись назвали,
І мало воно бути кілька днів...
Але збрехали нам оті шакали,
Що зверху там командують усім.
І тисячі смертей їх не зупинить,
Не спинять сльози, вдови, матері,
Що втратили своїх, тих самих рідних,
Що жили з ними на одній землі.
Чия війна?! Коли вона скінчиться?!
Коли припинять нищити людей?!
Я їду звідси, наче та вовчиця,
Що в лісі темному покинула дітей.