Круглий стіл групи фахівців на міжнародному кінофестивалі «Мир на Землі» у неділю, 6-го березня 2016 року. Модератор круглого столу – виконавчий директор та співзасновник міжнародного кінофестивалю «Мир на Землі» Нік Анґотті (крайній праворуч)
	Виступ голови Фундації Українського Геноциду-США Миколи Кочерги
	Члени Фундації Українського Геноциду-США з кінорежисером Аріадною Охримович
	Аріадна Охримович, режисер фільму «Голодомор: голоси свідків»
	Виконавчий директор та співзасновник міжнародного кінофестивалю «Мир на Землі» Нік Анґотті (зліва) та Бен Мозес, режисер фільму «I am Ukrainian» (справа) під час обговорення фільму «I am Ukrainian»

Цього року Фундація Українського Геноциду-США долучилася до організації щорічного міжнародного кінофестивалю «Мир на Землі», який відбувся 3-6 березня у Чиказькому культурному центрі на Мічиган Авеню.

Метою цього фестивалю є поширювати та пропагувати роботу незалежних кінорежисерів на теми миру, соціальної справедливості, боротьби з насильством та відновлення довкілля. Його засновники прагнуть змінити суспільний дискурс у цих ділянках, об’єднуючи в обговоренні митців кіно, науковців та активістів задля досягнення спільних цілей і прагнень.
За чотири дні кінофестивалю глядачі мали змогу переглянути двадцять сім фільмів з усього світу, спеціально підібраних за тематикою сюжету і майстерністю режисерської роботи. Два з цих вибраних фільмів були про Україну: «Голодомор: голоси свідків» Аріадни Охримович та «I am Ukrainian» Бена Мозеса. Їх показ відбувся у неділю, у завершальний день фестивалю.
Перегляду фільмів передував круглий стіл групи фахівців, серед яких був голова Фундації Українського Геноциду-США Микола Кочерга. Модератором круглого столу був виконавчий директор та співзасновник міжнародного кінофестивалю «Мир на Землі» Нік Анґотті.
Пан Микола коротко ознайомив присутніх з історією та страшними наслідками Голодомору. Він зазначив, що Голодомор був наймасштабнішим актом знищення людства у мирний час. Український геноцид мав політичні передумови та був ретельно спланований. Близько десяти мільйонів українців було закатовано голодом, розстрілами та депортаціями. Таким чином Сталін намагався упокорити українську опозицію. Україна втратила третину населення у найпродуктивніших хліборобських районах. Одночасно Голодомор був ретельно прихований Радянським Союзом від усього світу. Навіть люди, яким вдалося вижити і потрапити пізніше в еміграцію, боялися свідчити про ці страшні події ще протягом десятиріч, остерігаючись переслідувань з боку радянської влади. Лише згадка про Голодомор каралася позбавленням волі.
Микола Кочерга звернув увагу на подібність Голодомору та маловідомого геноциду в Ефіопії, де місцевий уряд, щоб позбутися опозиції, силоміць перемістив фермерів з родючих територій до пустельних районів. Прикметно, що транспорт для цього злочину був наданий Радянським Союзом.
Далі пан Микола підкреслив, що необхідно зберігати і поширювати пам’ять про Голодомор, щоб майбутні покоління знали про минуле, розуміли, чому й якими методами вчиняли Голодомор, та щоб такого більше ніде і ніколи не сталося.
Події на Сході України, на думку пана Миколи, теж є геноцидом українського народу з тією ж самою метою, що й у Сталіна, – позбутися опозиції. Адже внаслідок конфлікту уже переміщено близько двох мільйонів осіб, а люди, що залишилися на окупованих територіях, зазнають переслідувань за будь-які прояви лояльності до України.
Також Микола Кочерга розповів про роботу Фундації Українського Геноциду-США. Зокрема, він зазначив, що Фундація доклала зусиль, щоб затвердити обов’язкове викладання програми «Голодомор як геноцид» у школах штату Іллінойс. На жаль, Іллінойс поки що єдиний штат у США, де така програма затверджена як обов’язкова в школі.
Членами Фундації також були розроблені підручні матеріали для вчителів. Зараз одним з напрямків роботи Фундації є подальше покращення імплементації цієї ініціативи в школах, а також тісна співпраця з іншими активістами зі США, щоб те, що є можливим в одному штаті, стало реальністю по всій країні. Важливо пояснювати дітям змалечку, як зловживання владою і насильство заради вдоволення політичних чи інших амбіцій може призвести до надзвичайно трагічних явищ, таких, як геноцид, наслідки якого негативно впливають на цілі покоління. На закінчення пан Микола запросив усіх відвідати постійно діючу виставку, присвячену Голодомору, в Українському національному музеї.
Далі відбувся сам показ фільмів. Першим був фільм Аріадни Охримович, режисера українського походження з Канади. Пані Аріадні вдалося здійснити практично неможливе – донести правду про Голодомор у дуже стислий час і одночасно в надзвичайно інтимний, особистий спосіб. Сам фільм триває лише 30 хвилин. Таку тривалість було обрано абсолютно свідомо з освітньою метою: зробити фільм доступним для перегляду під час шкільного уроку чи лекції в університеті або коледжі. Поштовхом до створення фільму стало усвідомлення того, що вкрай необхідно зберегти живу пам’ять про події Голодомору в Україні 1932-1933 рр., записану з уст очевидців цих страшних днів. Якраз наближалася 75-а річниця Голодомору. Більшість наймолодших свідків уже мали на той час понад вісімдесят років. То ж потреба задокументувати їх спогади, щоб вони не були втрачені для майбутніх поколінь, стала особливо нагальною.
Робота над фільмом тривала близько семи років. За цей час пані Аріадна об’їхала різні куточки Канади і провела інтерв’ю з-понад сотнею свідків Голодомору.
Також вона виконала величезну і кропітку роботу з пошуку архівних документів та фотографій. Багато матеріалу не увійшло до фільму через часове обмеження. Але те, що увійшло, вражає своїм універсальним змістом. Уперше «Голодомор: голоси свідків» було показано у Парижі у 2015 році. За короткий час він встиг зібрати кілька нагород, зокрема, і на фестивалі в Чикаго. А також його показали по українському національному телебаченню на Першому каналі та у Національному музеї «Меморіал жертв Голодомору» у Києві.
Після перегляду, відповідаючи на запитання глядачів із залу, пані Аріадна зауважила, що інформація про Голодомор довго була прихована від світу, який не знав про мільйони жертв в Україні. Ще досі багато хто не знає про ці жахливі події. Тільки шістнадцять країн визнали Голодомор геноцидом. І США не належать до них. То ж ще є чимало роботи попереду.
Другим фільмом, присвяченим Україні, на фестивалі став фільм «I am Ukrainian» Бена Мозеса, режисера зі США. У центрі сюжету – Україна під час Майдану очима двох молодих людей – Юлії Марушевської та Андрія Шевченка. Фільм розповідає про події з життя цих двох активістів напередодні, під час та невдовзі після Революції гідності. Назва фільму взята з відомого відеозвернення Юлії Марушевської до міжнародної спільноти у січні 2014 року, яке переглянуло близько восьми мільйонів людей з усього світу. Це відеозвернення вмить зробило її одним з найупізнаваніших облич Майдану поза Україною.
Глядачам було цікаво дізнатися, чому режисер зі США вирішив зняти фільм про Майдан. Бен Мозес зізнався, що з темою України його звів випадок. У 2012 році він знімав документальне кіно, в якому досліджував лідерів різних країн, які не скористалися своєю владою для добра народу. Одна зі сюжетних ліній була про Помаранчеву революцію. Саме тоді він познайомився з Андрієм Шевченком, який як журналіст брав участь у цих подіях. Уже через Андрія він запізнався з Юлею Марушевською. А коли вона вислала йому своє відеозвернення у січні 2014 року, Бен Мозес не зміг залишитися осторонь і поїхав у Київ, де почав особисто знімати події. Так і виникла ідея фільму. Те, що не вдалося зняти особисто, особливо сцени силового протистояння, було надано об’єднанням короткометражного документального кіно «Вавилон’13».
Обидва фільми викликали жваве обговорення та емоції від побаченого. Присутні у залі відзначили обох режисерів оваціями та схвальними вигуками.
Ті, хто не мав змоги потрапити на кінофестиваль, отримали ще одну нагоду подивитися ці фільми. Український Інститут модерного мистецтва презентував «Голодомор: голоси свідків» у п’ятницю, 11-го березня. А 20 березня був організований перегляд фільму Бена Мозеса в Українському культурному осередку; на перегляд спеціально прибули головні герої цієї стрічки – Юлія Марушевська, яка тепер є головою Одеської митниці, та Андрій Шевченко, чинний посол України в Канаді. Обидва покази привернули численну увагу української спільноти, і стали справді пам’ятними для українців Чикаго. Вони викликали щире співпережиття та сильні емоції у глядачів. Не одна людина, виходячи зі залу, казала, що не могла стримати своїх сліз під час перегляду і вже давно не бачила таких вражаючих фільмів.
На завершення слід відзначити, що обидва фільми є важливим і цінним надбанням, адже вони допомагають поширювати правду про Україну серед міжнародної спільноти. Фундація Українського Геноциду-США радіє, що змогла долучитися до їх показу у Чикаго. Така участь відповідає одному із завдань організації – сприяти обізнаності людства з трагедією українського геноциду – Голодомору. Більше довідатися про майбутні заходи, які планує Фундація, її місію, а також ознайомитися з численними матеріалами про Голодомор можна на веб-сторінці організації: http://www.ukrainiangenocide.org .