Навесні, коли тануть сніги
І на рясці заграє веселка,
Повні сил та живої снаги
Ми вшановуєм пам’ять Шевченка

У «Рідній школі» ім. В. Стуса в м. Чикаго відбулося свято, присвячене Тарасові Григоровичу Шевченку.

«У стінах нашої «Рідної школи» ім’я Шевченка, напевно, звучало мільйони, мільйони разів, – розпочала своє слово до дітей директор школи п. Г. Баран. – Та для нас, українців, немає на світі таких мільйонів, які б виміряли чи порахували ціну значення нашого національного генія, класика слова, академіка малярства, філософа української душі... Шевченко прожив лише 47 років, з яких 24 був у рабстві, 10 років мучився в солдатській неволі на засланні, і лише 13років був вільною людиною. Лише13 років волі...»

Але усі великі люди «родом із свого дитинства», в яке так хочеться зазирнути і побачити малого Тараса, пізнати його дитячі мрії та переживання. Тому саме цей період життя генія став головним акцентом дійства, яке відбувалося в залі школи. У п’єсі брали участь учні 1-10класів. Дійство відбувалося в реальному 7 класі на уроці української літератури, де учні сиділи за партами, слухаючи розповідь учительки, а перед очима глядачів розвивалися події, пов’язані з народженням та раннім дитинством поета.

Не називаю її раєм,
Тії хатиночки у гаї
Над чистим ставом край села.
Мене там мати повила
І, повиваючи, співала,
Свою нудьгу переливала
В свою дитину… В тім гаю,
У тій хатині, у раю
Я бачив пекло… Там неволя,
Робота тяжкая, ніколи
І помолитись не дають.

Декорації бідної хатини, образи матері новонародженого Тарасика, баби-повитухи, батька, сусідів і, зрештою, самого малого Тараса у солом’яному брилику мимоволі захоплюють увагу глядачів, і всім направду віриться, що малий Тарас «ходив туди, де сонце заходить, бачив залізні стовпи, що підпирають небо, і ті ворота, куди сонце заходить на ніч…» І кожен уже відчуває себе малою дитиною з широко відкритими очима перед таїнами великого світу…

Та нараз вчителька перериває урок і виходить з класу. І тут починається найцікавіше! Учень-семикласник закладає в комп’ютер програму, щоб перенестися у часі на початок 19 сторіччя і зустрітися зі справжнім Шевченком. Так починається захоплююча віртуальна подорож семикласників у XIX сторіччя до Тараса-ровесника, з яким вони зустрічаються, розмовляють і переймаються його долею.

Доля поневоленої України, української жінки, матері, дівчини, батька та сина, зморених панщиною, зістарілих в наймах та в москалях, болить у кожному вірші Тараса. Біля дітей зупиняється група селян-кріпаків, які звертаються до них:

Он глянь – у тім раї…
Латану свитину з каліки знімають…
А он розпинають вдову за подушне
А сина купують…
Єдиного сина, єдину дитину,
Єдину надію в муштру оддають!

Шевченкові слова настільки реалістичні і глибокі у своїй простоті, що діти слухають їх як правдиву історію своєї Батьківщини, яку розповідає сам поет.

Зі всіма ролями у цій п’єсі учні впоралися на «відмінно», особливо відповідальною була роль малого Тараса, яку виконували учень 2 класу Себастіян Райлян (п’ятирічний Тарасик) і учень 6 класу Володя Собко (десятирічний Тарас). Шевченкові вірші декламували українською та англійською мовами. Загалом у виступі було задіяно 50 учнів, яких організувала і надихнула до творчості вчителька культури п. А. Вильотнік. У музичному супроводі під керівництвом учителів музики Л. Краснюк та В. Лесик хор молодших класів виконав пісні на вірші Шевченка: «Розпустили кучері дівчата», «По діброві вітер віє», «Тече вода із-за гаю», «Садок вишневий...» та інші. Особливо зворушливо-патріотично звучав «Заповіт», який співали усією школою.

Це свято і справді стало зустріччю з великим поетом і щирою розмовою з ним ще й тому, що в контексті підготовки до свята учні брали участь у конкурсі «Напиши лист Тарасові». Діти поставилися дуже серйозно до цього завдання і написали Тарасові про те, що їх найбільше тривожить. Вони були відвертими і щирими, бо знали, що Великий Кобзар їх зрозуміє:

«Любий Шевченку,
Сумно сказати, але у нас зараз не дуже все добре… Україна перебуває у війні з Росією. Францію атакували терористи. Американці голосують за поганого президента для Америки.

Я знаю, що ти зараз плачеш на небесах і просиш Бога допомогти нам. Але не бійся, діти твоєї Батьківщини завжди пам’ятатимуть українську мову і тебе як Батька України. Катруся Кутинська, учениця 6 класу, Чикаго».

«Доброго дня, Тарасе Григоровичу!

Можливо, мені буде легше звертатися до Вас, коли я буду думати і уявляти, що Ви – мій одноліток. Мені, як і тобі, подобається малювати і робити проекти. Якби ти вчився зі мною, то ти, напевно, був би відмінником, тому що ти дуже талановитий і наполегливий… Мені дуже шкода, що ми живемо в різні часи. У нашому часі є більша можливість для освіти. Ти повинен знати, що я добре пам’ятаю твою науку: «Чужого научайтесь і свого не цурайтесь». Тому я з гордістю ношу вишиванку, розмовляю українською, співаю гімн України та декламую твої вірші.

Ну все, бувай, ти завжди у наших серцях, Тарасе. Марко Вильотнік, учень 7 класу, Чикаго».

«Ви нас навчили, що любов до Батьківщини – це найбільша і найважливіша любов людини. Дякую Вам щиро, що Ви дали мені знати, хто я є – українець! Данило Брендис, учень 9 класу, Чикаго».

«Я хотіла Вам сказати, що Ваше мистецтво змінило цілу Україну, всіх українців і світ… Україна ще донині не має такого демократичного уряду, якого Ви і ми хотіли б. Президент Росії, Володимир Путін, хоче мати контроль над нами. Ми протестували, і тому зараз на східній Україні точиться війна. Але одного дня ми будемо мати абсолютну самостійність. Ваші твори ніколи не будуть забутими. Вони є тим, що підпалює вогонь незалежності. Лариса Брендис, учениця10 класу, Чикаго».

Шкільна рада нагородила авторів кращих листів цінними подарунками.
Ці відкриті дитячі листи якнайкраще свідчать про те, що Шевченко ніколи не буде забутим класиком, іскри його вогню запалюватимуть молоді серця українців по всьому світу. І вони йтимуть за цим вогнем:

Не малюйте Шевченка плебеєм
У кріпацькій пошарпаній свиті –
Я в нім бачу лице Прометея
У одежі, із сонця відлитій.