У неділю, 17 січня цього року, в соборі св. Володимира й Ольги правилася Свята Літургія, як і щонеділі. Відрізнялася хіба тим, що її супроводжував спів різдвяних колядок, бо ми ще перебували в періоді різдвяного святкового циклу.
Наступний день мав завершитися Щедрим вечором, а днем пізніше всі чекали Богоявлення, свята яке в народі називають Йордан, Водохреща, Водосвяття. Відомо, що основною частиною цього свята є освячення води на знак хрещення Господнього Сина в річці Йордан. Цю частину святкового дійства парафія церкви св. Володимира й Ольги святкує надворі, незалежно від погоди. Щоб підняти святковий настрій парафіянам, перед собором ставлять великий, вирізаний з льоду, хрест, на який звертають увагу перехожі та мешканці, котрі живуть недалеко від собору.
У соборі св. Володимира й Ольги щонеділі служать три Святі літургії. Друга починається о 9.30 і є співаною. Співає хор під орудою пані Олени Новак-Барабан. Склад хору – люди, здебільшого, нової хвилі. Я згадую тут про Святу Літургію від 17 січня тому, що вона й кілька наступних залишаться для членів хору пам’ятними. Тієї неділі на хорах з’явилася мало кому відома людина, і мало хто звернув увагу на чоловіка, котрий підійшов до басової секції хору. Буває, що по знайомству до хору пристають нові співаки, і на них ніхто не звертає увагу. Так було і цього разу. Звичайно, знала диригент і, може, ще дехто, що до хору долучиться невідомий.
Почалася Свята Літургія. Хор проспівав перше «Амінь», а відтак, співали «Господи, помилуй». Коли прийшов час співати «Слава Отцю і Сину…», хористи почали повертати голови в бік басової секції. Почули голос, який звернув на себе увагу. Такого голосу в хорі раніше ніхто не чув. Вирізнявся густим басом, чистим тоном і приємним звучанням. У багатьох хористів виникло зацікавлення: хто співає таким сильним басовим голосом з винятково милим тембром. Я впізнав серед хористів невідому людину, бо знав її…
Це був маестро Стефан Шкафаровський, соліст Нью-Йорк Лірик Опери. Після Святої Літургії я зустрівся зі шанованим гостем і довідався, що він під цю пору перебував у Чикаго, проводив репетиції, бо був законтрактований на виступ у Чиказькій Лірик Опері. До цієї теми повернуся пізніше. Хочу коротко розповісти про нашого земляка – оперного співака маестро Шкафаровського.
Він народився у Нью-Йорку, а відтак, оселився з батьками у Йонкерсі, штат Нью-Йорк, де й досі проживає. Українській громаді він знайомий не лише зі своїх попередніх виступів у Чиказькій Лірик Опері. Він, мабуть, відомий декому зі своїх ровесників в Чикаго. Коли був молодим юнаком, часто відвідував наше місто вітрів. Саме в місті над озером він зустрів своє щастя – подругу свого життя панну Стефу Тхорик, з якою згодом одружився і з якою виховали двох дітей – Олександру та Данила. Належавши до СУМу, я знав молоденьку юначку Стефку. Вона була сумівкою. Навіть більше, я мав привілей вчити її у вищих класах школи українознавства в Чикаго, де я викладав історію та географію України. Дозволю собі відкрити не всім відому «таємницю».
Колишній молодий семінарист, сьогодні отець Мирон, який служить у парафії св. Йосифа, був тією особою, котра познайомила молодого Стефана Шкафаровського з панною Тхорик на одній із забав у Чикаго, що відбувалася саме в аудиторії церкви св. Володимира й Ольги. Про цю таємницю розповів мені сам маестро Стефан, коли ми при каві розмовляли. Таємниця належить до категорії «classifield».
Я побіжно знайомий з маестро Шкафаровським. Знаю його як професійного оперного співака, читав багато дописів про його виступи в різних операх, зокрема, про його виступи у різних українських дійствах. Хочу тут звернути увагу на один аспект, який так гарно свідчить про маестро Шкафаровського як людину. Він знає коріння свого походження і його не відрікається. Хоча народився тут, в Америці, він добре володіє українською мовою. Бере участь у громадському житті української громади. І виступає на українських сценах не тільки як співак, але також відвідує різні культурні заходи, які відбуваються за участю української громади. Саме це є запорукою того, що допомагає нам зберегти себе і бути частиною української етнічної спільноти на гостинній американській землі.
Звернімо увагу на його кількатижневий побут тут, у Чикаго. Він приїхав до нашого міста як професійний оперний соліст, щоб виступити перед американською добірною аудиторією. Він міг би проводити свій час у колі своїх професійних колег, як то кажуть, обертатися між рівними собі. Але ні. Від початку січня і впродовж періоду репетицій, а відтак, і протягом виступів на сцені він щонеділі приходив до церкви св. Володимира й Ольги, разом з хором співав Святу Літургію. Може, його тягнуло до церковного співу. А може, йому хотілося зустрітися зі своїми людьми, порозмовляти про наші українські справи. Так думати про нього мене спонукає те, що майже щонеділі він на якийсь час сідав «біля нашого столу», як то кажуть, і ми могли з ним спілкуватися. Навіть демонстрував нам, наскільки українська техніка оперного співу відрізняється від російського у вимові голосних. Кілька разів ми розмовляли про те, що ми, українці, є співочим народом. Але чи воно справді так? Чи ми дійсно співочий народ?
Коли 70 років тому я приїхав до Америки й оселився в місті Чикаго, тут уже було багато наших церков. Всі мали гарні хори відповідно до своєї чисельності. Був чудовий хор у парафії церкви св. Миколая. Коли виникла парафія св. Володимира й Ольги, був створений чудовий хор – понад 80 співаків (тричі їздив до Рима та виступав у концертах на честь Патріарха Йосифа). Був ще молодіжний хор хлопців «Дніпро» та дівчат «Черемшина»; кожний нараховував понад 35 співаків. Сьогодні ситуація виглядає зовсім інакше. Щоб сяк-так виглядати на якихось виступах, доводиться одним від одних позичати співаків під час окремих виступів. Буває, що можна побачити кільках співаків у двох чи трьох хорах, на імпрезах, де виступає кілька хорів. Без позичених співаків було б бідненько. Може, ми й справді співочий народ, як колись, тільки внаслідок обставин зникло бажання співати…
Немає сумніву в нікого, що маестро Шкафаровський любить спів. Бог обдарував його талантом – співучим голосом, і він цей талант не змарнував. Вже в молодому віці – 13-річним юнаком – почав брати лекції співу, до чого заохочували його батьки, а його вчителем постановки голосу були Євген Крахно, а згодом Юлія Дробнер. Він продовжував працювати над постановкою свого голосу у Westchester Conservatory of Music and Julliard School of Music. Його перші співочі виступи на сцені були в середовищі організації СУМ, членом якої він був, і в Театральній групі пані Крушельницької в Нью-Йорку. Його улюбленими піснями були українські та італійські. Він, зокрема, захоплювався піснями Маріо Ланза та Паваротті.
Маестро Шкафаровському можна присвоїти титул «Світовий співак», бо він співав не тільки на відомих сценах багатьох міст Америки, Канади та Південної Америки. Він співав у країнах Близького Сходу і далекого – в Японії. Він також чарував своїм басовим голосом земляків в Україні, звідки походять його батьки (тато – з Тернополя, мама – львів’янка). Його голос записаний на платівці і тейлі «Стефан Шкафаровський співає».
Сцена Чиказької Лірик Опери для маестро Шкафаровського не є чужою. Він мав контракт з цією оперною установою в 1985-96 роках і пізніше – за домовленістю. У сезоні 2015-16 рр. Чиказька Лірик Опера включила в свій репертуар оперу Верді «Набукко», яку повторювали сім разів у січні-лютому, в ній співочу роль High Priest of Baal виконував наш земляк маестро Стефан Шкафаровський. Кажуть, що після перших двох не надто вдалих, опера «Набукко» принесла Верді славу. Опера «Набукко», її лібрето та музика були створені в 1841 році. За змістом – це політично-гуманітарне зображення долі Ізраїлю після історичної події від 585 року до нашої ери, яке належить до події зруйнування святині Соломона вавилонським (бабилонським) королем Набукко. Вона якоюсь мірою перекликається зі сучасними подіями на Близькому Сході, що стосуються поодиноких країн, ніби підказуючи нам, що сучасні військові події є повторенням давніх. Може, тому Чиказька Лірик Опера поставила цю оперу саме в наш час, тим більше, що оперу вже ставили в минулому.
Після майже двомісячного перебування в місті вітрів, після виступів у славній Чикаго Лірик Опері та недільного співу з церковним хором собору св. Володимира й Ольги, останнім «форте» маестро Шкафаровського був чудовий концерт разом з Мартою Залізняк-Держко, українською оперною співачкою (сопрано) Львівського національного академічного театру опери та балету імені С. Крушельницької; співаки подарували українській громаді чудовий концерт.
Концерт відбувся в аудиторії Українського Інститут модерного мистецтва. Відкрив концерт відомий нашій громаді музичний диригент пан Михайло Голіян та представив присутнім виконавців. Концерт був присвячений Небесній Сотні та Героям Майдану
Концерт розпочав маестро Шкафаровський українськими класичними піснями: «Взяв би я бандуру», «Піснею про отамана-стрільця» та «Богданова слава». Відтак, виконав три пісні-композиції І. Соневицького: «Псалми Давида», «Під твою милість» та «Думи». Завершився початковий виступ піснями «Ой, Дніпре мій, Дніпре», «Реве та стогне» та американською популярною піснею «Old man River».
Відтак, разом з львівською солісткою Мартою Залізняк-Держко вони виконали дуетом «La ci Darem la Mano» з опери Джіованні. Після цієї пісні львівська солістка-соловейко чарувала присутніх романсом з опери «Запорожець за Дунаєм» та двома аріями з опери «Наталка Полтавка».
Другу частину концерту відкрила солістка піснями «Два потоки з Чорногори», «Журавка» та «Чари ночі», після яких співав дует «Ой, у полі».
Маестро Стефан виступав у багатьох операх, і щоб ніби продемонструвати свої виступи, він виконав три арії: Тараса з опери «Тарас Бульба», Банко з опери «Макбет» та Базіліо з опери «Севільський цирульник». Відтак, продовжував свій виступ піснями «Вечір надворі», «Два кольори» та «Про дівчинку».
Концерт завершився дуетом «Коли розлучаються двоє», ніби на прощання з численною чиказькою публікою, яка прийшла послухати концерт.
Завершуючи цей допис, запитую себе: «Що можна сказати про нього?» Він був настільки чудовий, що бракує слів, щоб передати читачеві смак насолоди, який відчули присутні. Бо важко описати вокальну досконалість співаків, красу їхніх голосів, театральну поведінку, контакт із присутніми.
Мусів бути концерт чудовим, бо присутні нагороджували виконавців оплесками, які нерідко вибухали спонтанно. Мабуть, це найкраще свідчить про концерт. Можна хіба ще додати, що у присутніх була помітна гордість, що в нас є такі чудові співаки.
Після концерту була перекуска і нагода поспілкуватися з артистами.
лист до редактора
версія для друку
