Футбол
Густаво Бланко-Лещук став третім аргентинським легіонером в історії «Карпат». Після підписання контракту з львівським клубом Густаво Бланко-Лещук відповів на питання Інформаційного центру ФК «Карпати».

– Густаво, відомо, що у твоїх жилах тече українська кров. Хоч ти і народився в Аргентині, але твоя мама походить з України.

– Так, мій дідо справді народився на Рівненщині. Більшість свого життя я провів в Аргентині, тому ні українською, ні російською мовами не володію. Однак, мої родичі знають українську.

– Твоя мама народилася в Україні?

– Ні, вона народилася в Аргентині. Але у неї українське прізвище – Лещук.

– Для тебе перехід в український клуб має певний символізм?

– Певною мірою, це футбольна випадковість. У житті футболіста все може трапитися. У будь-якому випадку, я хотів би подякувати керівництву «Карпат» за те, що дають мені шанс.

– Раніше в Україні тобі не доводилося бути?

– Ні, жодного разу. Однак, при виборі своєї наступної команди мені неодноразово доводилося чути, що це гарна країна і тут сильний рівень футболу.

– Перед приїздом в Україну ти радився з мамою?

– Так, вона знала, що у мене виникла можливість переїхати в Україну. Вона, звичайно, зраділа. Якщо у мене все складеться у Львові, то я зроблю все, щоб мама обов’язково завітала в Україну.

– Футбол у твоєму житті має важливе місце ще з дитинства?

– По-перше, мій батько був футболістом і привив мені любов до гри змалечку. По-друге, я завжди дуже любив футбол. Скільки себе пам’ятаю – завжди проводив час із м’ячем. На позиції форварда граю з дитинства, адже мій батько також був нападником (батько Густаво, Марселіно Бланко, свого часу грав за «Уракан» (Лас-Ерас) і «Расінг» (Кордоба).

– Кого можеш назвати своїм кумиром?

– Я слідкую за провідними нападниками. Люблю переглядати матчі за участю не лише своїх співвітчизників і постійно вчуся чомусь новому.

– Розкажи про свої перші кроки у великому футболі, які ти робив у аргентинському «Арсеналі».

– В «Арсеналі» я отримав величезний досвід. Нам вдалося стати чемпіонами країни, і я дуже радий, що був частиною цієї команди. В тому сезоні за «Арсенал» я відіграв вісім матчів.

– Свій шлях у європейському футболі ти розпочав з Росії. Далі було Марокко і команда «Відад» (Касабланка)...

– У Марокко мені було важко, адже в цій країні зовсім інша культура і традиції. Життя дуже відрізнялося, і мені було непросто адаптуватися. Врешті-решт, я призвичаївся, але цей процес забрав чимало часу. Мабуть, саме тому я не зумів проявити свої найкращі вміння у «Відаді».

– Останній твій клуб перед «Карпатами» – це шведська «Ассіріска».

– У Швеції я отримав хорошу можливість себе проявити. Відчув довіру, і це все трансформувалося у впевненість на полі. Я люблю постійно перебувати на вістрі атаки, отримувати м’яч, пропонувати себе партнерам.

– Свого часу ти сказав, що приймеш пропозицію змінити громадянство на українське, якщо не отримаєш запрошення від аргентинської збірної...

– Природно, кожен футболіст прагне виступати за свою збірну. Але якщо колись буде нагода виступати за збірну України, то я б із задоволенням нею скористався.

– Ти вже провів перший етап підготовки в команді і мав можливість познайомитися з новими партнерами і тренерським штабом?

– Мені приємно бути частиною команди, і я щасливий, що провів хороший етап підготовки в Туреччині. Я дуже вдячний клубу і тренерському штабу, які дають мені шанс, а також хочу висловити подяку партнерам, які дуже добре мене прийняли, і я не відчуваю жодних проблем. Мені хочеться якомога швидше дебютувати за «Карпати» в офіційних матчах.

– Який номер ти обрав?

– В «Арсеналі» я грав під 29 номером, тому взяв його і в «Карпатах».

– Ти маєш можливість звернутися до вболівальників «зелено-білих». Що ти хочеш сказати їм?

– Я звик завжди грати на максимумі і добре робити свою роботу. Мені б дуже хотілося тішити вболівальників «Карпат». Я докладатиму максимум зусиль для того, щоб приносити користь команді і дарувати приємні емоції фанатам. Вірю, що у нас все вдасться.