Громадський діяч, лідер рок-групи «Океан Ельзи» Святослав Вакарчук: «Політичне керівництво обирає особисте над державним». Запис у своєму блогу після нагородження орденом Свободи. Січень 2016 р.
	Прийняття найважливіших для президента рішень Верховною Радою відбуваються за його присутності
	Президент Петро Порошенко і прем’єр-міністр Арсеній Яценюк. В реальності не завжди мали прості стосунки та порозуміння ________________________
	Голова Адміністрації президента 35-річний Борис Ложкін (справа) має великий вплив на кадрові призначення президента, що сам і не приховує
	Участь у переговорах стосовно Мінських домовленостей Віктора Медведчука (справа), популяризатора «Русского міра», через свою організацію «Український вибір», – очевидно теж завдяки сприянню голови АП (зліва)
	Петро Порошенко та Арсеній Яценюк (верхній ряд). У нижньому ряду – Ігор Кононенко (зліва) – довірена особа президента (в народі – "сірий крдинал"),  роль якого у фракції БПП розкрив Микола Томенко. Справа – Микола Мартиненко – довірена особа прем’єра, який нині перебуває під слідством
	Головнокомандувач Петро Порошенко і начальник штабу ЗСУ Віктор Муженко  – робоча зустріч (верхнє фото).  В. Муженко на прес-конференції. Останнім часом на зустріч із представниками медіа та протестуючими майже не виходить. У людей багато запитань та підозр, які начальник штабу не може спростувати (нижнє фото) ________________________
	Петро Порошенко і його креатура – Генеральний прокурор Віктор Шокін, звільнення якого через бездіяльність давно прагнуть Верховна Рада та суспільство
	Петро Порошенко і голова Національного банку України Валерія Гонтарєва, резиґнації якої вимагає народ через провальну фінансову політику
	Моральний авторитет країни Кардинал Любомир Гузар: «Критика людей при владі цілком заслужена». З інтерв’ю «Католицькому оглядачу». Січень, 2016 р.
	Народний депутат Микола Томенко 1 лютого 2016 р. в інтерв’ю «Українській правді» «Яценюк оголосив війну президенту» розкрив багато подробиць внутрішньополітичного життя фракції «Блок Петра Порошенка» з критичними оцінками
	Громадський діяч, військовий експерт Юрій Бутусов. Шість разів він публічно звертався до головнокомандувача від імені рядових військових і бойових офіцерів. 31 серпня 2014 р. – одне з них: «Прошу провести об’єктивне розслідування злочинних дій командування АТО в зв’язку з величезними втратами людей у зоні бойових дій та чому командування не видало своєчасний наказ про відхід війська під Іловайськом»

Святослав Вакарчук – інтелектуал-митець, всесвітньо популярний лідер рок-групи «Океан Ельзи», під час вручення йому державного ордена Свободи 22 січня ц. р. знайшов у собі мужність сказати прямо і відверто в очі президенту правду: владі не довіряємо. Всій владі. Всім її гілкам. Потрібні нові обличчя в політиці. Адекватні кіборгам – жертовні і сильні. Підтримую позицію.

Уже після заяви в Адміністрації президента Святослав надрукував у своєму блогу на сайті «Новое время» пост, в якому додав: «Політичне керівництво обирає особисте перед державним. Нагороди – це добре. Але, на жаль, лише нагородами не вирішити завдання, які стоять перед нами. Ворог, який роз’їдає Україну зсередини – корупція, тотальна несправедливість, невігластво та низький рівень так званої еліти».




Але де взяти жертовних і відданих народу політиків? Про це іншим разом.

А зараз уже вкотре, чому суспільство не довіряє всім гілкам влади? Ні президенту, ні парламенту, ні уряду, ні судам. Щодо двох останніх, то «нема про що говорити», як кажуть у народі. Все зрозуміло.

Чинна Верховна Рада? Вона виявилася нездатною забезпечити зміну Системи, хоч за рахунок нових облич вдалося виробити та прийняти деякі реформаторські закони. А в цілому, депутатський склад післямайданівського VIII скликання виявився не здатним міняти країну. Навпаки. Політики різних фракцій та груп взаємопоборюванням заганяють країну в глухий кут.

Все, що відбувається в стінах ВР в останні дні після повернення депутатів з новорічно-різдвяних канікул (26 січня 2016 р.), які, до речі, продовжувалися цілий місяць, свідчить про загострення політичної кризи.

Уряд так і не звітував про свою роботу за півтора року. Більшість депутатів і, безумовно, суспільство, законно вимагають звіту. Уряд має піти у відставку – вважає більшість. Ні, лише часткова заміна урядовців, – вважає інша частина. Прем’єр і його фракція опираються. Заледве отримали обіцянку прем’єра звітувати лише 19 лютого. Згідно зі законом, він мав би це зробити ще в грудні 2015 року.



Розпочалася наявне протистояння між президентом та прем’єром. Президент готував і надіявся на прийняття парламентом змін до Конституції, яких вимагають Меркель – Олланд – Путін. Зміни означають надання ДНР і ЛНР особливого статусу, проведення там виборів і фактичного визнання їх легітимності. Погоджуючись з вимогами лідерів ЄС, президент, очевидно, мріє залишитися в історії «ангелом миру», видатним політиком. Але НЕ в очах свого народу, а в очах західних колег. Недарма якимось чином на Твіттері президента з’явилася фейкова обкладинка журналу «The Economist», на якій 2016 рік замінено на 2017-й, а портрет Путіна серед видатних діячів – на портрет Порошенка. Правда, з таким вкидом обкладинка проіснувала на Твіттері одну чи дві доби.

Прем’єр несподівано виступив із пропозицією провести зміну в Конституції через референдум. Звичайно, щоб відтягнути час і залишитися на посаді, бодай, ще рік.

Президентська команда не знаходить потрібних 300 голосів для зміни Конституції. Вперто прагнучи досягти мети, президент, на жаль, йде на безпрецедентне порушення чинної Конституції.

28 січня ц. р., керівники його фракції організують прийняття закону про зміну Регламенту ВР щодо продовження терміну внесення Верховною Радою змін до Конституції, який підписав негайно. В стані шоку суспільство. В стані шоку окремі депутати, політологи. Депутат від фракції БПП Микола Томенко: «Це – трагедія! Це те, що не можна допускати – порушення Конституції!». (Детальніше тут http://www.pravda.com.ua/articles/2016/02/1/7097496/?attempt=1 ) Авторитетний депутат з кола принципових, порядних і чесних Віктор Чумак подає заяву про вихід із фракції БПП на знак незгоди. Критикують це рішення депутати Радикальної партії та «Самопомочі», які не голосували. Але ж 229 голосів назбирали! 229 депутатів – колабораціоністів! Зокрема, що дуже дивно, і фракція «Батьківщина»... Це ще одне підтвердження того, що в у ВР – переважна більшість тих, хто продовжує дбати про інтереси своїх патронів-олігархів, а не народу.


Цікаво, що саме в ці дні оголошена громадська ініціатива про підготовку нової «Народної конституції», яка б, врешті-решт, визначила статус державного устрою України – парламентська чи президентська – та врахувала б усі виклики сьогодення. А головне, буде написана не політиками, а представниками народу, делегованими в Установчі збори. І прийматиметься не Верховною Радою, а референдумом. Дуже симпатична ідея, хоч злі язики кажуть, що це черговий проект Льовочкіна. Серед ініціаторів підтримки ідеї – Віктор Чумак, Єгор Фірсов, Олесь Доній, Марина Ставницька, Тарас Стецьків, Сергій Тарута та багато інших відомих публічних авторитетних людей з кола громадських діячів та політиків.



Отож, президентська команда сьогодні, схоже, переживає не менші виклики, ніж прем’єрська. Повертаючись до висловленого Святославом Вакарчуком настрою суспільства про недовіру владі, хочеться нагадати, що саме не сприймає суспільство в політиці команди президента. Все це можна прочитати в медійних джерелах, зокрема, найгостріші і найвідкритіші – в соціальних мережах, почути на форумах, зібраннях громадських організацій, натовпах людей, політичних ток-шоу. І традиційно – «на кухнях». Країна поринула в політичні дискусії.


Народ критикує нову владу, називаючи вже її новою-старою. Маємо на увазі: де-юре у нас парламентсько-президентська республіка. Де-факто – президентська в усі роки незалежності України. Глава держави – президент, головнокомандувач – президент. Отже, за все, що відбувається в країні, відповідає президент. І його кадри. Саме його призначенці – керівництво ГПУ, СБУ, МО, ЗСУ, Генштаб, суди, ЦВК, НБУ, а також керівники державних обласних адміністрацій. І Голова Верховної Ради – представник «Блоку Петра Порошенка» (БПП) – найбільшої фракції (132 депутати).



Перше. Мабуть, ніколи не вибачить народ найболючішого: ніхто не покараний за смерть Небесної Сотні. Ніхто не притягнутий до карної відповідальності за розкрадання державного бюджету корумпованими чиновниками влади Януковича. За два роки не підготовлені слідчі документи, що дали б змогу повернути країні їхні арештовані активи з Європейських банків. Мало того, що дали змогу всім злочинцям попередньої влади втекти, зберегли їм ще й їхні статки. Народ обманули. І він зробив висновок: нова влада порозумілася з попередньою, пообіцяла їх не чіпати, не карати, не судити. Успішно цю домовленість виконують. І АП на чолі з президентом, і уряд, і парламент. Правоохоронні органи лише імітують роботу, тому вона безрезультативна.



Друге. Виявилося, що нова влада зацікавлена і в збереженні корумпованої Системи. Сама погрузла в корупції. Була заява Голови Державної фінансової інспекції з обґрунтованими доказами Миколи Гордієнка про корупцію в уряді, викривальні заяви М. Саакашвілі. Вся країна бачила арештовані коштовності та валютні збереження «діамантових прокурорів» (із прокуратури Київської області), всі почули про Лондонські апартаменти голови Податкової служби пана Назірова. Можна довго перераховувати. І що? А нічого... Недоторкані. Влучно сказав про учасників Майдану громадський діяч, волонтер, журналіст Олексій Мочанов: на Майдані були дві категорії людей. Ті що вийшли боротися із Системою, і ті, хто не бачили своїх прізвищ у цій Системі, тобто, опозиція. Вона перемогла і стала владою, стала складовою Системи. І теж дуже комфортно почувається в ній. Продовжує панувати олігархічна система влади, породжена ще другим президентом Л. Кучмою. Замість народної – демократичної. Олігархи, своєю чергою, породили корупцію, вони її тим часом успішно леліють. Лиш за вимогою МВФ, на кредитній голці якого країна виживає, стали дуже повільно створювати низку дублюючих антикорупційних структур, які тим часом «з’їдають» шалені бюджетні кошти.



Третє. Одна з найсуттєвіших проблем, які створює президент своєю позицією, з точки зору переважної більшості народу, насамперед, військових, політиків, експертів, – це Мінські домовленості. І вперте намагання їх неуклінно виконувати знову ж таки на вимоги Меркель, Олланда та Путіна. Президент (відповідно, і його команда) переконаний, що Мінські домовленості – це єдиний безальтернативний універсальний проект.

Суспільство вважає навпаки – провальний, капітулянтський, деморалізуючий, антинаціональний, антидержавний.

В інформаційному просторі – тисячі відгуків про ці нещасні для країни Мінські міражі. Приведу слова Дмитра Радченка – наївного через молодість, але мудрого від природи кіборга Донецького аеропорту, воїна 74-го окремого розвідбатальйону ЗСУ (Із розповіді виданню Цензор НЕТ):

«Я йшов на війну як патріот… от чесно скажу. Після другого заїзду в аеропорт я реально зрозумів, що це – не наша війна… я не припинив бути патріотом, ні, але ця війна не чесна… Всі ці «котли», перемир’я (взагалі, не розумію цього слова – яке перемир’я… навіть, щоб забрати двохсотих-трьохсотих, ми просимо перемир’я, і вони нам його не забезпечують). Усі ці перемир’я лише на користь «ДНР» … За ці роки війни ми вже навчились неабияк воювати. І якби, мені здається, менше було всяких «мінських угод», війна б уже давно закінчилась… Але хтозна, про що саме вони там домовились, правильно?..» Згодна з Дмитром: хто зна, про що вони там домовляються.



Четверте. Кадрова політика президента від самого початку по сьогоднішній день незрозуміла людям. Точніше, зрозуміла частково. Основний критерій до призначень: лише свої, віддані, керовані, послушні. Свої люди з кола структур свого бізнесу («Рошена» або свого олігархічного оточення, зокрема, з представників колишніх регіоналів). Скільки поламано списів у вимозі суспільства звільнити, наприклад, міністра оборони Валерія Гелетея! Ніщо, ніхто, навіть віце-президент Байден та посол США в Україні Джеффрі Пайєтт не в змозі надихнути президента на звільнення, м’яко кажучи, бездіяльного генпрокурора Віктора Шокіна. Чомусь саме він потрібен президенту.

Пишуть, говорять, доводять на конкретних прикладах профнепридатність, бездарність і безвідповідальність начальника Генерального штабу Віктора Муженка. Загляньте, прошу, бодай, у блоги або Фейсбук військового експерта, громадського діяча, відомого журналіста Юрія Бутусова. Або ж в «Новини» Інтернет-видання «Цензор НЕТ». А ще – послухайте відгуки офіцерів та воїнів. Вони стверджують: за трагедію Іловайського котла – уже давно треба було б за сприяння Головнокомандувача притягти до відповідальності і В. Галетея, і В. Муженка. Проте скерування до суду розслідування військової прокуратури затягують уже цілий рік. Стільки ж лежать на полиці нікому не потрібні томи розслідування Комісією депутатів Верховної Ради. Надія, що забудеться? Ветерани АТО, їхня організація «Справедливість» поклялися домогтися судового вироку і тримають під контролем. На знак пам’яті про невинно загиблих побратимів. Два  тижні тому вони мітингували під АП, а 1 лютого ц. р. знову там. Уже з родичами загиблих. І зі своїми зразками копій документів, наприклад, злочинних наказів генералів. Сказали, що поступово залучатимуть все більше людей. Допоки в Адміністрації президента та головнокомандувача їх не почують.

Здача і трагедії Ізвариного, 32-го блокпосту, Дебальцевого, Донецького аеропорту, загибель там 60-ти кіборгів 17-21 січня 2015 р – на совісті начальника штабу В. Муженка, – стверджують спеціалісти.

Ніхто не покараний також за загибель Небесних Тисяч у підступно неоголошеній війні з російським агресором та сепаратистами Донбасу.

Гірко жартують люди: Гелетей, Муженко, Гонтарєва та Шокін з’їли добру частину рейтингу чинного президента.

Пишуть (наприклад, тут: http://www.prav­da.com.ua/articles/ 2015/10/15/7084910/ ), що великий вплив на кадрову політику президента має голова АП Борис Ложкін – людина президента, мультимільйонер, колишній власник медіахолдингу UMHgroup. Він підбирає кадри, враховуючи рекомендації 18-ти радників з кола своїх колишніх менеджерів та друзів. Іноземний легіон у нинішньому уряді – це його ідея, тому й називають «Спецназ Ложкіна». Є перші приклади невдач, зокрема, міністрів Олександра Квіташвілі, Айвараса Абромавічуса та й Наталії Яресько з її головною роллю переговорника з МВФ та податковим кодексом.



П’яте. Неможливо не згадати ще одну відслідковану закономірність у діяльності глави держави: на превеликий жаль, продовжує Петро Олексійович гріхи своїх попередників, зокрема, дуже вже любить владу і намагається її розширювати. Ющенко та Янукович міняли Конституцію «під себе» через Конституційний суд, Порошенко – через Верховну Раду. Що й підтвердило організоване голосування 29 січня за зміну регламенту.

Можна додати: у 2014-му році не був змінений закон про вибори до Верховної Ради (мета – дало змогу просунути більше «своїх»). До цього часу не замінений склад ЦВК, повноваження якої закінчилися ще в червні 2014 р. (мета: можливість впливати на кінцеві рішення). Був прийнятий потворний закон про вибори до місцевих органів влади (мета – забезпечити перевагу своїм, провладним партіям.) Або ж останнє – найбільш характерне – проект децентралізації. Замість нині чинних голів обласних адміністрацій вводиться посада з яскравим «українським» словом «префект», якого теж назначатиме президент. Фактично централізація посилюється, тому що префектам надається право розподіляти державні програми і виконувати каральні функції (щодо неслухняного місцевого керівництва).



Шосте. Людям хотілося б, щоб вітчизняні верховні очільники, які мали б керувати реформами, зосередилися не на принизливому виклянчуванні кредитів і здачі національних інтересів задля цих позик, а дбали про розбудову своєї економіки. Щоб шукали фінансові резерви у власній країні. Виглядає, що презентований рік тому документ «Про стратегію «Україна-2020» самі автори забули.


Скільки можна, якщо розумно почати господарювати, заробити уже зараз на титані, бурштині, видобутку свого газу, виробництві літаків, врожаях наших чорноземів, розвитку ІТ, повернені вкрадених Януковичем і Ко коштів та забороною красти своїми ж. Не потрібні були б кредити. Не перетворюйте країну на жебрачку. Прислухайтеся до своїх людей.



Продовжити перелік причин недовіри до влади можна і далі. Як ото: кулуарність, непублічність політики, нехтування думкою народу, наїзди правоохоронних органів на добровольчий рух і волонтерів, поява політичних в’язнів, несприйняття критики, яку цинічно відкидають одним словом «агент Путіна» і т. д. Недавно в інтерв’ю, присвяченому нашій війні та «миру за будь-яку ціну» (сайт» Католицького оглядача», 24 січня) моральний авторитет країни № 1, патріарх-емерит Української Греко-Католицької Церкви Любомир Гузар став на захист критиків: «Критика людей при владі цілком заслужена».

У ці дні ще є шанси у команди президента довіру повернути, повернувшись обличчям до народу.



Політичне підґрунтя для економічної розбудови країни розумно, як на мене, викладені в статті Данила Паська, члена Національної Ради реформ «Пробудження Порошенка як останній шанс успіху України» («Економічна правда» за 15 грудня 2015 р.: http://www.epravda.com.ua/columns/2015/12/17/572638/ ). Автор розповів про три варіанти сценарію майбутності України: «Болото», «Хаос», «Пробудження» і вважає, що перевибори Верховної Ради наразі необхідні. «Перемогу своєї партії на виборах, – пише Данило Пасько, – Порошенко може забезпечити наступними діями: перше – повна перебудова й очищення своєї партії від «бізнесменів у владі», корупціонерів і колишніх регіоналів. Друге – радикальна боротьба з корупцією, насамперед, у своєму найближчому оточенні. Третє – продаж власного бізнесу, тому що конфлікт інтересів – це вже корупція... Тільки Порошенко сьогодні має реальні важелі впливу і залишки народної довіри, які у сукупності можуть зробити його «батьком нації». Цей шанс тане на очах, але лише він дає реальну можливість Україні реалізувати свій потенціал».

Минуло півтора місяця з трьох, означених автором, для пробудження Порошенка. За цей час зроблено все з точністю навпаки.

Постмайданний народ надіється на останній шанс: пробудження П. Порошенка, про яке написав Данило Пасько - координатор Ініціативи “Професійний уряд”

Пишуть, що заяву Святослава Вакарчука на Банковій зустріли з прихованою тривогою. Хтось навіть пожартував: «з переляком». Допускають повернення його в політику. Як відомо, за часів Ющенка два роки він був народним депутатом. Відмовився від мандата сам. Що ж, серйозна особистість: змужнілий, відомий, популярний, інтелектуал, справжній патріот, моральний авторитет, із тих, кого називають «нові обличчя».