rss
11/13/2018
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#339

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Репортаж \ Бенефіс Сергія Гальченка на славу української літератури
Бувають події, які зігрівають душу, дають поживу думкам і стають святом навіть у скрутні, похмурі часи. Такою подією став 28 січня нинішнього року творчий вечір Сергія Гальченка.

Основним змістом вечора була презентація двох фундаментальних творів, до появи яких на світ герой того вечора мав безпосередній стосунок.
А оскільки своїм студентам я викладаю, окрім іншого, теорію презентації, пропоную читачам подивитися на той вечір через призму порад з теорії презентації, які будуть епіграфами кожного підрозділу даного репортажу, проілюстрованого світлинами трьох авторів.

Місце презентації

Місце презентації повинно максимально виграшно представляти подію і створювати потрібний настрій

Творчий вечір С. Гальченка відбувся у конференц-залі Київського міського Будинку вчителя. Будівля ця історична – колись тут було приміщення Центральної Ради. Її полюбляє національно-демократична, патріотична українська громадськість.
У холі першого поверху проходять урочисто-траурні прощання з культовими особистостями української культури та історії. Тут, зокрема, прощалися з В’ячеславом Чорноволом, Славою Стецько, Юрієм Іллєнком, Михайлиною Коцюбинською, іншими.
У конференц-залі другого поверху відбуваються яскраві форуми національно-культурного спрямування. Тут проходили зібрання Української Республіканської партії Левка Лук’яненка, колишніх політв’язнів, репресованих, правозахисників, членів Української Гельсінської спілки. Зала ця слухала Ліну Костенко, Івана Драча, Дмитра Павличка, Павла Мовчана, Любов Голоту, багатьох інших знаменитих українців.
Саме тут і відбувся творчий вечір-презентація, про який хочеться розповісти. І аура цього історичного місця підсвідомо впливала на всіх присутніх. Скромний інтер’єр сцени, прикрашений національним орнаментом і квітами, підкреслював шляхетність предмета розмови.

Сцена і принцип наближеності

На презентації об’єкти, що перебувають у безпосередній близькості один від одного, аудиторією сприймаються як група

На чільній світлині даної статті за столиком на сцені сидять двоє – Сергій Гальченко та Микола Жулинський. Вони у безпосередній близькості один від одного. І якщо читачі сприймуть їх як групу, то не помиляться.
Адже академік М. Жулинський є директором Інституту літератури Національної Академії наук України ім. Т. Шевченка, а заслужений працівник культури України, кандидат філологічних наук С. Гальченко – його заступник.
До речі, поділюся приємним для мене спогадом: саме в такому складі я мав честь і радість свого часу бачити цих обох визначних літературознавців на презентації моєї збірки віршів «Лірник» і з хвилюванням слухав їхні виступи-відгуки.

 Title 
  С. Гальченко:
«Почекайте, не аплодуйте, рано…»

Презентатор

Ключовий візуальний образ події і засіб переконання аудиторії – сам презентатор

Однак, група групою, а головною персоною – при всій повазі до інших учасників цього вечора – був, все-таки, сам презентатор.
Але ж і презентатора треба презентувати, особливо тим читачам, які за своїми інтересами від літератури, скажімо так, віддалені.
Це і зробив його безпосередній керівник академік М. Жулинський. Всім, хто знав чи не знав іменинника, Микола Григорович нагадав основне.
Отже, Сергій Анастасійович Гальченко – архівіст, літературний джерелознавець, музеєзнавець, лауреат міжнародних і всеукраїнських премій імені Г. Сковороди, Івана Франка, В. Винниченка, Олени Пчілки, В. Сосюри, фонду Тараса Шевченка. Автор низки серйозних наукових праць, публікатор і науковий коментатор численних видань Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ’яненка, Панаса Мирного, інших класиків української літератури.
Сергій Анастасійович родом з Київщини (с. Пустовійти), де він з’явився на світ 12 серпня 1947 р. За освітою – філолог, випускник Київського педагогічного інституту. З 1982 року працює в Інституті літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, де пройшов шлях, який дав йому можливість глибоко освоїти всі тонкощі і грані своєї професії – адже він у різний час обіймав посади молодшого наукового співробітника, вченого хранителя фондів, завідувача відділу рукописних фондів і текстології.
П’ять років – із 2000 до 2005 – очолював Національний музей імені Т. Шевченка. І вже 10 років – заступник директора Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України.
Його відзначено Почесною грамотою Верховної Ради України (2006).
У 2012 р. за високі трудові досягнення Гальченко С. А. отримав почесну нагороду Міжнародного академічного рейтингу «Золота Фортуна» – медаль «20 років Незалежності України».
Насамкінець М. Жулинський охарактеризував С. Гальченка як непересічного літературознавця і високо оцінив обидві книги, які того вечора презентувалися, і, загалом, усю діяльність іменинника.
А від себе додам, що, окрім його наукових чеснот, Сергій Анастасійович – приємний товариський чоловік, який, попри свою страшенну професійну перевантаженість, відкритий до спілкування, уважний, добрий, порядний. Йому б ще трохи додаткового часу – ну, годин п’ять додаткових у добі – то цей розумний патріотичний українець, допитливий дослідник вищого ґатунку і невтомний збирач перлин української літератури, був би ще більш щасливий.

  Title
  Іван Драч слухає Сергія Гальченка

Аудиторія

Якщо презентатор знає склад своєї аудиторії, рівень її підготовки, він може передбачити, що говоритиме і як це сприйматиметься
Аудиторія того вечора складалася, здебільшого, з людей, що мають справу зі словом. Поети, письменники, науковці, журналісти, шанувальники літератури заповнили залу. В надзвичайно високому рівні їхньої підготовленості сумнівів не було, і реагувала аудиторія впродовж усіх виступів жваво і зацікавлено.
Було чимало літературно-культурних віп-персон. Із тих, кого я побачив (а побачити вдалося не всіх), можу назвати трьох Героїв України, лауреатів Національної премії імені Тараса Шевченка – Івана Драча, Дмитра Павличка, Анатолія Паламаренка, ще одного народного артиста України і лауреата Шевченківської премії Олеся Харченка, головного редактора «Літературної України» Станіслава Бондаренка, а ще – народного депутата України Миколу Томенка, голову Спілки кінематографістів України Сергія Тримбача, колишнього міністра культури України часів В. Ющенка Ігоря Ліхового, чимало інших шанованих людей.

 Title 
  С. Чернілевський у риму веселить іменинника і залу


  Title
  С. Бондаренко з «продуктовим набором»


  Title
  О. Харченко: Україно, вставай!

Вступне слово

Для того, щоб презентатор справив на аудиторію враження впевненої в собі і компетентної людини, йому необхідно подолати страх перед аудиторією і контролювати свої емоції

А ось цей епіграф головного героя вечора нібито і не стосувався. Сергій Гальченко вийшов до мікрофона і сказав, що анітрохи не хвилюється, бо знає майже всіх присутніх особисто, відчуває їхню дружню налаштованість і просто представить обидві книги, розповість дещо про історію їх створення та пригадає, як розшукалися рукописи, як йшла багаторічна робота над текстами видатних письменників і поетів України.
Першою Сергій Гальченко презентував свою монографію: «Історія тексту. Джерелознавчі і текстологічні аспекти творчості П. Г. Тичини, В. М. Сосюри та Остапа Вишні. (К., Наук. думка, 2014).
Це не книга – брила на майже 700 сторінок. Злиток надзвичайно цінних та цікавих літературних розвідок, публікація текстів – недрукованих, або вилучених з літературного обігу.
Близько двохсот перших сторінок присвячено Павлові Тичині: «Злети і падіння «хліборобського Орфея». Сказано тут про творчу спадщину Тичини, архів поета та його структуру, розглянуті рукописи та незавершені поеми. Майже 50 сторінок дорогоцінних текстів Павла Григоровича.
Понад 100 сторінок присвячено Володимирові Сосюрі: «Боротьба за незалежність України і страждання за любов до неї». Звертається увага читачів на невичерпаний архів В. Сосюри, характеризується його талант – «ліричний і дерзновенний».
Сергій Гальченко згадав, як познайомився з вдовою поета, як вперше мав творчу радість доторкнутися до його архіву, побачити силу-силенну неопублікованого.
Додатки з публікаціями творів Сосюри в цьому розділі складають близько 90 сторінок тексту книги. Серед них уривки з поеми «Махно», «Мазепа», «Розстріляне безсмертя» інше.
Понад 300 сторінок тексту присвячено Остапові Вишні. Розповідається про так звану «десятирічку» письменника, тобто, табірний термін ув’язнення.
І на цілих 318 сторінок – невідомі загалу тексти видатного українського творця, який був не тільки гумористом. 80 сторінок складають щоденники Остапа Вишні – як дорогоцінні свідчення часу, що дають можливість глибше зрозуміти особистість класика української літератури ХХ сторіччя.
Не менш фундаментальним виданням, яке другим презентував Сергій Гальченко, є найповніше зібрання творів видатного українського поета, перекладача, науковця з літературної плеяди неокласиків Михайла Драй-Хмари «Твори». (К., Наук. думка, 2015).
Тут С. Гальченко виступив як упорядник книги, автор безлічі цінних інформативних приміток до текстів; приміток, за якими стоїть велетенська дослідницька праця.
Із 710 сторінок цього обсяжного тому сотню сторінок складають вірші поета, ще сотню – його поетичні переклади, ще 420 сторінок – наукові праці, статті, рецензії, й останні півтори сотні сторінок містять щоденникові записи і вибране листування.
В одному з останніх листів до родини 7 листопада 1938 року Михайло дякував за посилки, «які в буквальному сенсі зберегли мені життя» і особливо за цукор: «Цукру лишилося два кіло. Думаю прожити з ним до грудня».
До грудня поет дожив. Але через місяць, у січні 1939, Михайло Драй-Хмара загинув у сталінському таборі ГУЛАГу, не доживши 9 місяців до свого піввікового ювілею.
Знавець 19 мов, енциклопедично освічений і всебічно обдарований український літературний діяч формату титанів Відродження був звіряче знищений сталінськими катами, які навіть не могли осягнути, якого масштабу чоловік перед ними.
Сергій Гальченко пересипав розповідь про літературознавчі розвідки особистими спогадами, цитував вірші і прозу, згадував щемливі подробиці минулого.
Наприкінці зізнався, що все-таки хвилюється. Але це не завадило йому блискуче впоратися з цим хвилюванням. Тож презентатор Сергій Гальченко у повній відповідності до теорії презентації контролював свої емоції і справив на аудиторію враження абсолютно впевненої в собі і супер-компетентної людини.
Та ще й встиг подивуватися компліментам і посміятися разом із залою жартівливій віршованій присвяті, яку прочитав зі сцени поет Святослав Чернілевський.

 Title 
  Д. Павличко

  Title
  М. Томенко

  Title
  А. Паламаренко читає О. Вишню

Виступи соратників, друзів, колег

Презентація має складатися з 2-3 частин, що робить її необтяжливою та цікавою

Якщо вважати першою частиною презентації виступ-представлення з вуст М. Жулинського, другою частиною – виступ самого С. Гальченка, то в третій частині мали слово гості – і таким чином структура ідеальної презентації була витримана.
Першим слово дали Дмитрові Павличку. І старійшина літератури проголосив блискучий спіч про Україну, літературу, роботи Сергія Гальченка.
Інколи його голос набував пророчих інтонацій, а вказівний перст загострював увагу аудиторії на найголовнішому.
Народний депутат України Микола Томенко з гордістю сказав, що має честь бути односельцем Михайла Драй-Хмари із села Малі Канівці, тоді Золотоніського повіту, нині Чорнобаївського району Черкащини. Констатував, що у радянські часи не знав про свого знаменитого земляка, ім’я якого тоді замовчувалося, і вперше почув про нього… у Гарварді, в бібліотеці відомого українця Омеляна Пріцака.
М. Томенко розповів про свої разом з іншими багаторічні зусилля з увічнення пам’яті про М. Драй-Хмару та їх підсумки: у рідному селі школа, а в Кам’янці-Подільському, де він проживав, сквер названі іменем поета. Встановлена меморіальна дошка в столиці на вулиці Садовій, де колись жив Драй-Хмара зі сім’єю – прямо біля Кабміну та Верховної Ради України. На в’їзді до рідного села, де колись була стела з іменем колишнього розбійника, а згодом і знаменитого командира Червоної армії початку ХХ сторіччя Григорія Котовського, нині стоїть пам’ятний знак, на якому вибиті рядки поета:
«Дерзайте, лебеді, з неволі, з небуття
Веде вас у світи ясне сузір’я Ліри,
Де пінить океан кипучого життя…»
Наостанок він згадав, що в рідних Черкасах уже разом із С. Гальченком презентували цю працю про великого черкащанина й українця М. Драй-Хмару.
Видатний читець літературних творів Анатолій Паламаренко неперевершено і під бурхливі аплодисменти прочитав фрагмент з опублікованого С. Гальченком твору Остапа Вишні.
Ноту гумору вніс Станіслав Бондаренко, вручивши після привітань Сергієві Гальченку пляшку горілки імениннику, а А. Паламаренку – батони хліба і ковбаси.
Зала весело сміялася.
Ліричним апофеозом вечора став виступ народного артиста України Олеся Харченка, який з таким натхненням проспівав «Україно, вставай!», що підняв на ноги і залу, і сцену.
Зустріч завершилася теплими привітаннями Сергієві Гальченку від однокурсників, земляків, шанувальників.
Наприкінці згадаємо ще один закон презентацій: Кращий рекламний результат презентації – це усміхнені люди і щасливий презентатор.
Усе це було. І усмішки, і щаслива втома іменинника вечора. Хоча презентатор, він же герой вечора, реклами не потребує – всі, хто любить українське слово, добре знають і шанують Сергія Гальченка.
Зичимо йому наснаги, здоров’я, втілення задумів, а ще – отримати цьогорічну Національну премію імені Т.Шевченка, на яку його заслужено номіновано!

Title  
  
P. S. Як бачимо, презентація відбулася за усіма законами ідеальної презентації. Тому і вдалася на славу. Лише один закон презентацій було порушено, а саме: Необхідно уникати завчасної видачі матеріалів презентації, оскільки це може відвернути увагу присутніх від самої презентації.
На превеликий жаль, книг присутні придбати того вечора не могли – тиражі розлетілися миттєво і задовго до презентації. Тож, перевидання цих унікальних книг – не тільки наукова, літературна, але й державна необхідність.
На щастя, я отримав від автора в подарунок книгу з автографом, який хочу показати читачам. Зверніть увагу, який український вишуканий почерк у пана Сергія! Просто український каліграф! І це ще одна іпостась таланту цього непересічного чоловіка!

Світлини автора, Сергія Марченка та Маргарити Цаль-Цалько

Тарас Тополя: «Ми привезли в Америку дух України»

Традиція різдвяних зустрічей у київському клубі «Співуча родина»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com