Александр Мельник – один із небагатьох політологів та представників університетського викладацького корпусу Франції, який системно виступає з критикою режиму Путіна та підтримує перспективу членства України в НАТО.

Викладає геополітику в університеті ICN Business School у Нансі-Метці. Автор книги «Розповісти Францію світу. Глобалізація: інструкція до використання». Журналісти  розпитали політолога про геополітичні аспекти та доцільність таких самітів, як Міжнародний економічний форум у Давосі.

– Давоський форум щойно закінчив свою роботу. Наскільки, на вашу думку, цей саміт вищої ліги політиків та керівників великих міждержавних підприємств відповідає геополітичним викликам сьогодення?

– На мою думку, цей міжнародний захід виправдовує себе тим, що відповідає вітальній потребі ХХІ сторіччя – необхідності комунікації еліт. Щоб зрозуміти його концепцію, варто повернутися до витоків, до 1971 року. Тоді, за ініціативою скромного швейцарського економіста Клауса Шваба, Давос уперше став місцем зустрічі економічних та політичних керівників. Шваб волів запровадити глобальний підхід до рішення тих проблем, з якими зіштовхувалася тогочасна Європа, а також – познайомити європейців з механізмами американського менеджменту. Згодом форум збільшив формат з європейського до світового.
Треба зазначити, що, зокрема, французькі еліти від самого початку дуже стримано і навіть скептично ставилися до Давоського форуму. Як і до всього, що так чи інакше пов’язане зі Сполученими Штатами, їхнім впливом, World Trade Center, світовими фінансовими інституціями... Варто зазначити, що цього року сталися зміни. На Давоський форум вперше поїхав французький прем’єр-міністр, ще й соціаліст – Манюель Вальс. Жоден із його попередників на посаді не вважав за потрібне навідатися на цей саміт. Це означає, що Франція починає усвідомлювати: неузгодженість між глобалізованою економікою та політикою, яка в Європі стає все більше й більше національною, існує. Багатонаціональні підприємства давно не зважають на кордони. Уряди ж навпаки, рухаються в напрямку до їхнього зміцнення. Глобальної політики не існує, натомість, глобальних викликів не бракує. Я би сказав, що Давоський форум сьогодні – це ніби такий барометр, що дозволяє, наче під лупою, роздивитися найгостріші проблеми світу.

– Наскільки, на вашу думку, провідні теми форуму визначені адекватно до найбільших проблем планети? Чи достатньо уваги, скажімо, було надано темі війни, зокрема, в Україні та Сирії?

– Форум зосередився на проблемах міграції та клімату. Вони дійсно гострі. Можливо, бракувало обговорення такої проблеми, як гальмування європейського розвитку, майбутнього Європи. Євросоюз дедалі більше нагадує «Титанік», що йде до дна. Ви подивіться, що відбувається? Іспанія ніяк не дасть собі ради, щоб поставити до дії новий уряд, у Франції буяє й квітне популізм, Велика Британія розмірковує над можливим виходом із Європейського Союзу... Сполучення різнорівневих та різнопланових криз, що накопичилися в ЄС, поступово вбивають систему засадничих принципів, заради втілення яких і створювали Євросоюз.
Комунікація, дискусії між очільниками найвпливовіших у світі фінансових структур, політиками вищої ланки та керівниками найбільших підприємств необхідні. Яка їхня глибина та якість? Покаже час. Давоський форум став чимось подібним до Каннського фестивалю для керівників глобального рівня.
Стосовно обох воєн, в Україні та Сирії. Ми спостерігаємо, як постійно розширюється територія сучасної війни. Про стандартні формати класичних воєн більше не йдеться. Мова нині – про принципово нові механізми домінації та експансії – гібридні технології, що формують новий геополітичний контекст. Обидві війни, в Україні та Сирії, пов’язані фактором російської збройної присутності. Показово, що у дебатах у Давосі неодноразово виникала тема агонії режиму Путіна.

– Ви вважаєте, що ця агонія швидко дійде до свого логічного завершення?

– Особисто я ще 5 років тому висловив переконання, що путінська система правління неминуче зазнає краху. Ерозія архаїчної путінської моделі, котра базується виключно на продажу сировини, стає очевидністю для все більшого кола впливових людей. З Росією склалася така ситуація: цілий світ ніби й відчуває свою причетність, але не знає, що робити далі. Всі спостерігають, як закритий на собі, дедалі більше від’єднаний від світових процесів режим, сповзає у прірву. Не беруся прогнозувати точну дату. Проте переконаний, що режим впаде.