rss
12/11/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#365

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Спіч Вакарчука: голос народу чи виклик президентові?
Title  
 
Славко Вакарчук представляється як лідер гурту «Океан Ельзи», композитор та громадський діяч. А ще він є екс-нардепом, але того згадувати не любить – може, з тих причин, що примусили його дочасно покинути цю бажану для багатьох посаду?

У вересні 2008 року С. Вакарчук, який незадовго до того став народним депутатом за списком фракції «Наша Україна-Народна Самооборона», прийняв «виважене і вистраждане» рішення добровільно скласти зі себе депутатські повноваження. І назвав це не політичним кроком, а громадянською позицією, оскільки побачив у Раді не боротьбу заради цілей, а «боротьбу заради боротьби».
С. Вакарчук тоді заявив, що його подальша діяльність буде спрямована на те, щоб людям жилося краще. Йшли роки. Людям жилося дедалі гірше.
А Славко писав пісні, співав, гастролював і залишався улюбленим лідером вітчизняного шоу-бізнесу, харизматичною особистістю.
Його зірка як громадського діяча знову спалахнула у 2013-2014 роках під час Євромайдану, повалення режиму Януковича-Азарова і становлення режиму Порошенка-Яценюка.
Проте прямих намірів знову повернутися у політику С. Вакарчук не проявляв.
І ось навесні 2015 року народний улюбленець вкотре здивував. Він став учасником всесвітньої стипендіальної програми Єльського університету Yale World Fellow-2015. Крізь щільне сито відбору до цієї програми потрапили лише 16 молодих людей зі всього світу. Університет роз’яснює, що ця програма спрямована не тільки на розширення міжнародного взаєморозуміння та співробітництва, але й – що дуже промовисто! – на побудову мережі нових світових лідерів: «Стипендіати – це мислителі та діячі на середньому етапі своєї кар’єри та зі значними досягненнями. Вони є динамічними креативними практиками, які вже отримали визнання за свою роботу, а перебування в Єлі стане корисним для дослідження ними важливих глобальних проблем та міждисциплінарних студій, удосконалення лідерських навичок та налагодження контактів з іншими лідерами нового покоління».
І тут варто згадати, що продюсер співака Олена Мозгова чи то жартома, чи то всерйоз прокоментувала: «Вакарчук поїхав до США вчитися на президента України».
І додала, що Славко «патріотичний, розумний, хитрий, заповзятливий, дипломатичний, не буде зі шаблюкою бігати і в принципових моментах обере принципову позицію».
І ось єльський стипендіат вирішив, що цей принциповий момент настав.
Під час вручення йому з нагоди Дня Соборності України ордена Свободи 23 січня нинішнього року С. Вакарчук отримав слово і раптом виголосив гостро-критичний спіч.
Наведу декілька промовистих фрагментів цього спічу:
«Для мене честь отримати орден від Держави, яку я завжди вважав, вважаю і буду вважати найріднішою у світі…
Ворог, який роз’їдає Україну зсередини – корупція, тотальна несправедливість, невігластво, низький рівень так званої еліти – значно підступніший і небезпечніший, ніж будь-який зовнішній ворог. Щоб перемогти його, теж потрібні герої – герої в українській політиці і владі. На жаль, на сьогоднішній день таких героїв ми не бачимо… ми не бачимо подвигів. Не бачимо справжніх жертв. Нам не потрібні політики – звичайні люди. <...> Пам’ятаєте захисників Донецького аеропорту – кіборгів? Нам потрібні кіборги в політиці! Сьогодні країну врятують тільки ті, кому будуть ставити пам’ятники після смерті, а не ті, хто будує собі золоті пам’ятники при житті.
Чому наші політичні очільники обирають особисте перед державним, спокій і страх за власне майбутнє міняють на політичні компроміси?
Де посаджені злочинці? Де реальна зміна правил гри? Взагалі – де зміни в країні?
…правда в тому, що країна від влади вже нічого не чекає. Люди не вірять владі. Не тому, що влада погана. Тому, що влада така, як усі. А сьогодні нам потрібні люди, здатні на подвиги, надлюди».
Що ж, під цими словами С. Вакарчука можуть підписатися мільйони українців. І можна собі уявити вираз облич президента та його чиновників, які слухали ці слова. Тож зрозуміло, що Вакарчук, побачивши це, додав: «Я розумію, що сьогодні зіпсував комусь настрій на цьому нагородженні. Але я промовляю ці слова не з бажання облити когось брудом чи отримати політичні дивіденди. Ні влада, ні політична боротьба мене не цікавлять.
Я кажу вам це тому, що мені не байдуже! Не байдужа ваша репутація, не байдужа репутація країни та її майбутнє. Це – моя країна, і мені тут жити.
Сприйміть, пане президенте, ці слова серйозно – вони не спрямовані персонально проти вас, в них немає спроби заплямувати вашу особистість. Ці слова спрямовані до всієї української влади. І це не просто мій приватний голос – це, в прямому сенсі, голос народу України. І сприйміть їх сьогодні, бо завтра вже може бути пізно».
Резонанс від цієї промови Святослава у ЗМІ та особливо у соцмережах був надзвичайно гучним. Підтримка основних тез спічу та його критичного духу – практично одностайна. Адміністрація президента мовчала. Лише декілька осіб далеко не першого ешелону спробували хоч якось виправити ситуацію.
Один радник президента написав: «Президент знав про настрій Святослава. Тим не менш, артиста запросили, аби він мав можливість висловити свої критичні зауваження до влади. І це одна з тих змін, яких Святослав не хоче помічати».
Однак, якась уїдлива користувачка навела скан першого варіанту допису радника, в якому другою йшла така фраза: «Те, що Вакарчук використає зустріч, щоб облаяти президента, було очевидно». Потім цю фразу радник видалив, але… Ще Булгаков попереджав, що рукописи не горять. Не горять і поспішні вислови, якщо вони були вже оприлюднені.
Фраза ця красномовно свідчить, що, принаймні, оточення гаранта сприйняло слова Вакарчука як спробу «облаяти» шефа.
Як сприйняв виступ Славка сам президент – невідомо. Може, так само? Якщо так, то сподіватися, що він сприйме спіч Вакарчука як «голос народу», не доводиться. Можливо, він подумає, як і дехто інші, що Вакарчук почав свою президентську кампанію, а, значить, його спіч – лише піар-заявка на майбутнє через критику сьогодення?
Адже та сама О. Мозгова вважає, що зі Славка вийде хороший президент: «Він – розумний.. А якщо, при цьому, він ще й порядний, то це – ідеальне поєднання».
Сам же Вакарчук від ордена не відмовився, лише зронив: «Цей орден буде мені нагадувати … що я сам ще зробив недостатньо для того, щоб наша країна нарешті стала кращою».
 Title 
  П. Порошенко вручає нагороди. Настрій хороший.
До Вакарчука – один крок
Президент вручав нагороди, окрім Вакарчука, ще чотирьом лауреатам. Проте, ніхто нічого критичного під час вручення не сказав, зокрема, і Дмитро Павличко, якого також нагородили орденом Свободи.
Виходить, що «голос народу» від Святослава став у президентській залі, скоріше, «гласом волаючого у пустелі».
Проте, цей глас через ЗМІ та соцмережі почули мільйони. І він є, напевно, більше закликом до президента, ніж викликом йому.
Як почув, зрозумів та витлумачив цей заклик Петро Порошенко, покажуть його подальші дії. Якщо він також думає, що Вакарчук хотів лише його «облаяти», то змін у політиці очікувати складно. Якщо ж дослухається до цього та інших численних закликів – можна на щось сподіватися.
Хоча навколо глави є й такі, хто його посилено заколихує. Їхню позицію висловив, наприклад, Богдан Карпенко: «Маємо величезне щастя, що наш президент –100%-й логік. Знаю: логіки компромісами виводять з рівноваги ідеалістів, тут уже нікуди від срачів не дітись … Святославу я побажаю займатись тим, шо він найкраще вміє, а саме – творчістю, а президенту – не зважати на шум, від якого нікуди не дітись, і берегти здоров’я…»
Отже, згідно з думкою Б. Карпенка, слова Вакарчука і тих, хто з ним згоден – «срач», а президентові, який є для нього «величезне щастя», потрібно не дослухатися до подібної критики, а продовжувати свою «логічну» політику і … «берегти здоров’я». Що ж, дуже «конструктивне» побажання.
Вакарчукові ж, як і кожному з українців, які мають критичну думку про нинішній стан справ в Україні, політику влади загалом і президента цей добродій, зокрема, настійливо бажає «займатись тим, шо він найкраще вміє…». Так і пише – «шо…».
І не лізти в політику. Мабуть, тому, що Порошенко, Яценюк і всі інші високопосадові втілювачі нашого «щастя» краще знають, що робити і роблять це уже за нинішнього режиму 1,5-2 роки.
Ось такі різні думки навколо одного: нашого нинішнього життя-буття. Викликані вони спічем однієї людини – Вакарчука. Але думають так мільйони.
Є й інші, що думають протилежно. І мають із цього свій зиск.
Зовсім скоро переконаємось – як же «думає» історія. А «думає» вона процесами і подіями. Зокрема, і революційними. За яких тим з очільників, хто беріг своє здоров’я, а не надривався задля країни і народу, буває «вже пізно…»
Віктор Рибаченко,
Шеф-редактор  «Час і Події»

Про головні умови виживання суспільства, або «Хамство і глупота ще ніколи і ніде ні одної держави не збудували»

Французький політолог: «Давоський форум став своєрідним Каннським фестивалем для керівників глобального рівня»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com