У штаб-квартирі ООН відкрита мистецька виставка «Ukraine Еxists»

Відкриття унікальної виставки сучасного візуального мистецтва України за назвою «Ukraine Exists» (Україна існує, Україна є) в стінах штаб-квартири ООН відбулося 12 січня ц. р. На відкриття прийшли співробітники ООН, члени української громади та численні друзі України, які мешкають у столиці світу – Нью-Йорку, а також представники медіа.

Організатори виставки – волонтери доброчинного фонду «Вільні UA» та музиканти рок-гурту «Антитіла». Їхні представники у складі восьми осіб творчої молоді привезли 130 експонатів візуального мистецтва (картини, фото, плакати, інсталяції, кераміку) та 20 відеосюжетів – роботи творчої еліти молодих митців України. Мета виставки – об’єктивно познайомити світ з українськими реаліями в дні війни на Донбасі й окупації Криму. А штаб-квартира ООН – найвигідніше для цього місце, бо тут постійно перебуває люд з усього світу.


Виставку відкривали щойно призначений внаслідок ротації постійний представник України при ООН Володимир Єльченко та куратор виставки, він же автор ідеї проекту, музикант Тарас Тополя.

Посол Володимир Єльченко нагадав, що ця виставка в ООН збіглася з початком роботи України як непостійного члена в Раді Безпеки, і знайомство з реаліями України через документалістику та художні твори матиме значення. Все, що переживає сьогодні народ України, стає предметом зображення в мистецтві, його соціальне значення зросло, як зросла національна свідомість і сила духу нашого народу. Про це свідчать роботи молодих митців, представлені тут.

Постійний представник України при ООН Володимир Єльченко відкриває виставку 12 січня 2016 р.	Виступає куратор виставки Тарас Тополя

Тарас Тополя у відповідь подякував дипломатам Української місії за сприяння в організації цієї виставки. Нагадав, що Євгеній Вучетич – автор скульптури «Перекуємо мечі на орала», подарованої ООН у свій час, – українського походження. «А ми нині, – сказав він, – представляємо мистецтво, створене після Революції гідності. Ми показуємо те, що переживає людина в часи військової агресії та окупації. Сторіччями наша країна страждала від колоніалізму, війн, геноциду, чужоземних інвазій, але вижила не тільки як нація, а збереглася також як частина європейської культурної спадщини, – сказав Тарас. – Я надіюся, що ви зрозумієте це в наших роботах». Він також наголосив, що ця виставка фінансована тисячами українців. Процитував нашого світового імені філософа Григорія Сковороду: «Вода без риби, повітря без пташок, час без людей бути не можуть». Ця виставка про людей України та її час.

Інформація про виставку «Ukraine Exists», Нью-Йорк, ООН	Момент відкриття у виставковому залі

Структура та зміст

Організатори використовують щодо виставки ще й іншу, умовну назву: «Війна» і «Мир». Війна на Донбасі представлена документальними фото та відео. Мир – картинами, інсталяціями, плакатами. Вони підкреслюють, що це мистецтво надзвичайно «свіже»: здебільшого, постмайданівського і майданівського періоду.

У центрі уваги експозиції – тема «Донбас. Війна». Мета – донести до світової спільноти об’єктивні відомості про війну на Донбасі у формі фото- та відеопоказу документальних матеріалів. На одній площині стіни – чотири плазми, на яких на день відкриття демонструвалися три відеоматеріали. Мова англійська, прослуховування індивідуальне, через наушники. Це – відеофільм «Укропи Донбасу» авторства присутнього на виставці Руслана Горового, «Полон» – робота HeroUA (інтерв’ю з нашими воїнами, які потрапили в полон до сепаратистів під час Іловайського котла та вибралися з нього завдяки старанням «Офіцерської групи» В. Рубана) та дві плазми роботи російської журналістки Вікторії Івневої: інтерв’ю з мешканцями окупованого Донбасу, їхні митарства та про все, що зробила з ними російська пропаганда. Це – натуралістичні зйомки без купюр.

На другому плані – плазми з демонстрацією документальних матеріалів подій на Сході України. Нижче – карта військових подій на Донбасі – один із фрагментів інсталяції «Від минулого – до майбутнього». На передньому плані – кореспондент телеканалу «1+1»	Фільм  Руслана Горового " Укропи Донбасу" - про подружжя Олександра та Вікторії Кононових  з Луганщини, які допомагають нашим військовим навіть після 90-денного полону в стані  бойовиків

У запасі – привезені відеоматеріали анонімної групи професіоналів-документалістів ОмTV однойменного незалежного телеканалу. Це фіксації про перебування на нашій території російських диверсійних груп, російської техніки, про анексію Криму, про Гіркіна та його ідею Новоросії і т. д. Група спеціально робила дубляж англійською мовою для цього проекту.

Отож, «Донбас. Війна» – це реальні, незаангажовані факти, документальні зйомки, відеоматеріали з життя військових і цивільних людей, діалоги та монологи, думки, проголошені вголос, і ті, що безмовно застигли на обличчях.

На цій же площині з відеоплазмами – суперцікава, вдала за виразністю інсталяція «Із минулого – в майбутнє» (назва авторська). Одна з найвиразніших її складових – це карта військових дій на Донбасі. А нижче – символічна робота з трьох частин. Перша – артефакти – символи радянських часів. Звідси чорні скульптурні постаті тягнуть чорний канат – тягар минулого, який переходить у срібно-яскравий. Відповідно, і постаті стають просвітлені, іскристо-білі. Те майбуття, в яке хочеться вірити. Вдалий задум і переконливе втілення. Автор ідеї цієї інсталяції – Тарас Тополя. Створювали її толокою всі учасники групи: Лесь Панчишин, Аліна Гаєва, Руслан Горовий, Катерина Нечаєва-Скорук, Сергій Вусик.

Складові інсталяції «Від минулого – до майбутнього». Автори: Тарас Тополя, Аліна Гаєва, Руслан Горовий, Сергій Вусик, Катерина Нечаєва-Скорук

Інша частина виставки під умовною назвою «Мир». Це – «Сучасне українське візуальне мистецтво» (живопис, кераміка, плакат, декоративна вишивка), представлене півтора десятками молодих художників.

Останні два роки серед митців України спостерігається неймовірний емоційно-духовний підйом, що втілюється, зокрема, у творах живопису та документалістики, про яку вже йшлося. Образотворче мистецтво представлене на виставці багатьма окремими художниками, групами та об’єднаннями. Наприклад, проектом «ВзаємоДІЯ» творчої групи Gaieva/Panchyshyn мисткині Гаєвої (Дніпропетровськ/Київ) та митця Леся Панчишина (Львів) та ін.

Підживлюючись існуючим в країні духом спротиву та національним піднесенням, сучасні художники відходять від ідеї «традиціоналізму», надають своїм творам унікальну форму, наближуючись інколи до абстракціонізму. Їхня мова стає сучаснішою, конструктивнішою, оригінальнішою. І це ми з цікавістю можемо спостерігати в експозиції виставки.

Фрагмент виставки. Зліва «Шевченко» Юрія Шаповала	Фрагмент виставки. Зліва – «Два світи» Аліни Гаєвої
Фрагмент виставки. Зліва – «Біль» Аліни Гаєвої	Фрагмент виставки . Роботи Аліни Гаєвої "Китай" і "Сповідь"

Представлені живописні картини відповідають, як на моє сприйняття, настроям щодо українських реалій. Бо в цьому «мирному» житті теж горе, переживання, трагізм. Кияни та мешканці України поза територією військових дій та окупації, які мають живе серце, сприймають війну, щоденні смерті наших воїнів, мирних мешканців відповідно. З болем. Тому, як мені здалося, поряд зі світлими мирними заспокійливими привабливими сюжетами, такими, як «Карпати» Лілії Студницької або «Фламінго» Леся Панчишина – провідного автора на цій виставці – на перший погляд трагічні його ж «Діалог» (дві фігури, які і на старості не досягли розуміння), або ж «Надія» – жіноча фігура як «рентгеном» просвітлена (ребра, кістки). Але голова в німбі зірок європейського прапора... То це і є надія?
Ніжна, тепла, самовіддана душа у художниці Аліни Гаєвої, вона ж – художній куратор виставки, один з локомотивів організації виставки та проведення її тут, у США. Але, як на мене, трагічне для країни сьогодення теж віддзеркалилося в її жіночих фігурах, таких, як «Біль», «Сповідь». Навіть у символічні «Крила» хотілося б додати більше злету…

Тарас Шевченко з iPad'ом .Олег Шаповал	«Піони» Світлани Дзюби

«Крила» Аліни Гаєвої	«Карпати» Лілії Студницької

Але, але... Невдячна спроба розповідати про живопис. Відомо споконвічне: кожен глядач «читає» його по-своєму. Ось і посол Володимир Єльченко, відкриваючи виставку, навів слова французького художника Едгара Дега: «Мистецтво – не те, що ви бачите, а що примушує бачити інших». Головне, що хочеться до цих робіт повернутися. Читачам пропоную в цьому матеріалі купу світлин із виставки. Оцінюйте самі.

«Діалог» Леся Панчишина		«Надія» Леся Панчишина
«Ідентифікація» – інсталяція Руслана Колмикова

А сама із задоволенням зустріла щойно почуту новину, що виставка переїздить з ООН в Український культурний центр сусіднього штату Нью-Джерсі (м. Випані). Можна буде переглянути. А тим часом, найголовніше власне враження – це почуття гордості за нашу молодь: талановиті, патріотичні, розумні, мобільні, енергійні, самовіддані, модерні в поглядах і творчості. Наша надія! Мистецьку оцінку виставки напевно зроблять спеціалісти – мистецтвознавці. Я ж зосереджуся на виконавцях проекту.

Ми – Вільні UA

Представляю групу волонтерів творчої молоді, якій ми зобов’язані можливістю познайомитися із сучасним візуальним мистецтвом України. Це ті, що народилися на межі появи незалежної України. І поіменно: Тарас Тополя – волонтер, автор ідеї і куратор проекту. Він же – лідер, соліст, музикант, автор пісень популярної української рок-групи «Антитіла». Сергій Вусик – волонтер, музикант, директор рок-групи «Антитіла» (соратником-волонтером є і його дружина Людмила Вусик). Аліна Гаєва – волонтер, художник, художній куратор виставки. Руслан Горовий – волонтер, письменник, режисер, автор представленого на виставці документального фільму «Укропи Донбасу» та автор щойно надрукованого, привезеного в Америку збірника пречудових, класичних новел-перлин «13 оповідань, або Те, повз що проходимо мимо, не помічаючи», повз які якраз і не можна пройти. Катерина Нечаєва-Скорук – волонтер, директор доброчинного фонду «Вільні UA», поетеса-публіцист (соратником і волонтером є й її чоловік Олександр Скорук).

Вільні приземлилися в Нью-Йорку. 8 січня 2016 р. Мета – влаштування мистецької виставки в ООН
Вільні з Постійним представником України при ООН Володимиром Єльченком. Зліва направо: Лесь Панчишин, Сергій Вусик, Тарас Тополя, Володимир Єльченко, Аліна Гаєва, Руслан Горовий, Катерина Нечаєва-Скорук. 12 січня 2016 р.

Наголошую, вся їхня робота з організації виставки – це їхня волонтерська праця. Приємно, обнадійливо, оптимістично вразило знайомство з ними. Вони і, впевнена, вся бригада їхніх близьких та «фейсбучних» друзів вдома, в Україні – це патріотична, талановита українська молодь та ті, хто молоді душею, з високими духовними цінностями. Саме вони будуватимуть ту вільну, справедливу, народну українську державу, яка прийде на зміну нинішній – агонізуючій, олігархічній. Точніше, вже зараз вони її будують, добровільно розпочавши із захисту її суверенітету, незалежності. Хто чим може. Одні взяли зброю, вони ж – серед тих, хто вже півтора року бере найактивнішу участь у тиловій роботі зі забезпечення нашої армії. А нещодавно вони організували доброчинний фонд «Вільні UA» (www.wilni.ua). Безкорисливі серця. Майбутня державна еліта.
Отож, перше запитання при знайомстві з групою – «З чого і як розпочинали?»

Розповідає Сергій Вусик – музикант рок-гурту «Антитіла»

Сергій та Людмила Вусики на відкриті виставки	Сергій Вусик в якості відвідувача передивляється фільм Руслана Горового «Укропи Донбасу»

Одразу після анексії Криму відбулася перша хвиля мобілізації. В роту саперів 72-ї аеромобільної бригади потрапив його друг-земляк теж Сергій (обидва з Житомира). Вони підтримували зв’язок. Бригаду розтягнули вздовж російського кордону від Амвросіївки до Краснодона. В перші два дні загинуло десь 40 відсотків наших солдатів цієї бригади. На початку травня 2014 р. уже нічим було воювати, не вистачало навіть патронів. Вони з Тарасом (Тарас Тополя – лідер гурту «Антитіла») вирішили допомогти хлопцям. Бодай, роті, в якій служив друг. Зібрали гроші, купили перших 12 бронежилетів і завезли туди легковою машиною. Це був початок червня 2014 р. На той час і солдатам, і офіцерам суворо забороняли казати правду. Але кияни-волонтери побачили все на власні очі, і їх це дуже зачепило. Лиш після Іловайська, Дебальцевого почали казати правду й офіцери. Зокрема, ось це: вздовж кордону були ще малі «котли». Групи з 30-40 солдатів залишали напризволяще. Покинуті начальством, без зброї, вони мусили або здаватися, або приймати смерть.

Рота його друга потрапила в оточення. Отримують смс: «Відправляти наколінники не треба. Нам залишилося часу лише до 4 годин. Білий прапор або знищення». Сергій з Тарасом і друзями негайно кинулися шукати порятунок. Підняли офіцерів Києва. Радіо «МагноліяТВ» погодилося на прямий зв’язок з оточеними в ефірі. О 16-й зв’язок несподівано припинився. Хлопці в Києві переживали важкі години, думали: це все. Але о 23-й годині отримують смс: «Дякуємо. Генерали зашуршали». Виявилося, що гласність подіяла. Генерали організували зелений коридор, і група покинутих, забутих вийшла з оточення...

Після цього координати киян Сергія та Тараса почали роздавати бійцям інших підрозділів. Дедалі більше і більше бійців із фронту телефонували їм із проханнями про допомогу. Скоро до них долучилася Катерина Нечаєва, багато інших людей. Збір коштів збільшувався й існує по цей час. Тепер на рахунок фонду. А оперативно – безпосередньо.

«І ось сьогодні ми стоїмо перед вами в Нью-Йорку, на виставці. Це вже інша наша історія», – закінчив Сергій розповідь. І про цю, іншу їхню історію, розповідає автор ідеї показати світові правду про людей сьогоднішньої України, яка бореться, не здається, і в якої є майбутнє. Тому що, знову ж за Сковородою: «Істина спалює і нищить усі стихії, показуючи, що вони лише тінь її». А істина – за нами.

Тарас Тополя: народження і втілення проекту «Ukraine Exist»

Рівно рік тому, 8 січня 2015 року, Тарас перебував у Нью-Йорку. Знайомий українець Олександр Мацука – голова служби секретаріату Ради Безпеки ООН – провів для нього екскурсію в її стінах. Килим – подарунок ООН від УРСР – Тарасу не сподобався, видався неукраїнським...

А згодом вдома, коли почалися події в Дебальцевому та спекуляції російських дипломатів, прийшла йому в голову ідея привезти в ООН – місце, де мала б творитися світова геополітика, – Україну. В якому форматі – було ще невідомо, було лиш розуміння, що треба діяти. Поради, дискусії з друзями, соратниками, митцями... В якийсь момент ідея викристалізувалася в проект «Ukrainе exists».Тоді ж вирішили, що виставка має бути двогранна: «Війна» і «Мир». Мир має представити сучасне мистецтво. Почалися перемовини з Міністерством закордонних справ, Місією України в ООН. Контакти з останньою здійснювалися через Олексія Шаповала – члена команди чинного тоді постійного представника України при ООН Юрія Сергеєва, а в останній місяць – через Ігоря Бондюка – члена команди нового постійного представника Володимира Єльченка. «Дуже багато для втілення ідеї, – наголошує Тарас, – зробив представник МЗС України Юрій Вітренко – людина з потужними мізками та великим серцем». До слова, наразі він прилітає в Нью-Йорк для роботи в Українській місії. А коли отримали «добро» від Місії, почався збір коштів, потім збір картин, їх селекція, бо хотілося представити широкий спектр плеяди молодих художників. Треба було абстрагуватися від особистих симпатій. Розголос в Інтернеті сприяв появі нових імен художників, постійно щось змінювалося, щось додавалося.

Велику роботу здійснила художній куратор виставки Аліна Гаєва. Її особистий внесок у підготовку величезний. На ній було широке коло відповідальності, починаючи від збору картин, їх селекції. Вона здійснювала інформаційну роботу, зв’язок з бюрократичними органами, адже вивезення творів мистецтва – важка справа. Більш того, її скромна квартира стала місцем збору картин та їх пакування для перельоту.

Тарас Тополя разом з Катериною Нечаєвою та Аліною Гаєвою розповідає Україні про ідею проекту «Ukraine Exists». Київ, Український кризовий медіа-центр, 2015 р.	Інтерв’ю Тараса Тополі на відкритті виставки в ООН, Нью-Йорк, 12 січня 2016 р.	Аліна Гаєва та Лесь Панчишин у виставковому залі 12 січня

«Дуже багато зробив для цієї виставки, – продовжує оцінювати внески свого загону волонтерів Тарас, – Олександр Мацука. Через нього йшли перемовини з Місією. Він надзвичайно багато зробив, щоб усе задумане відбулося. І ось рівно через рік ми – в Нью-Йорку. Не з торбою, як рік тому, а з цілим вагоном вагою півтори тонни. І найголовніше – сюди прилетів український дух».

Репліка від автора

Отож, група везла зі собою півтори тонни вантажу прямим рейсом компанії МАУ (Київ, Бориспіль – Нью-Йорк, JFK), пройшовши пекло всіх бюрократичних перепон оформлення. Зверталися до керівництва авіакомпанії МАУ, власником якої є небідний олігарх Коломойський, по допомогу – безкоштовний переліт групи в Нью-Йорк. Їм відмовили. Відгукнулася лише фірма перевезення вантажів (честь їй і хвала!), надавши можливість зекономити 15 тис. грн. бюджету.

Офіційно звертався Тарас і до Міністерства культури України з проханням про підтримку. Анекдотичний результат: рівно через 40 днів отримав відповідь тут, у Штатах, коли виставка вже була відкрита в стінах ООН: «Ми вас підтримуємо. Що треба?» Сміялась і група, і вся «фейсбучна» Україна, коли Тарас написав з гумором про це у Фейсбуку 13 січня: «Дорога ложка до обіду». А серйозно додав: «Ми вже давно не розраховуємо на підтримку держави, все самі робимо. Простий люд гроші зібрав. Я пишаюсь ними», – написав у ФБ Тарас.

Отож, що МінСтець, що МінКириленко – результат однаковий, плачевний. Ні держава, ні олігархи на це не витратили жодної копійки! Кошти для її організації – це доброчинні внески нового, породженого Революцією гідності, громадського суспільства.

«Люблю Україну»

Це назва щемного вірша з подарованої автору книжечки «Ціна свободи» учасниці цієї групи, директора фонду «Вільні UA» Катерини Нечаєвої-Скорук, видання 2015 р. Кожен вірш – це її римований публіцистичний відгук на кожну подію, що відбувається за вікном, на війні, в нашій вітчизняній політиці і в геополітиці. («Боротися словом, я стану на захист, Свою Україну віршем захищу... Я викую щит із віршів своїх добрих, Я вас цим щитом буду всіх захищать», – вірш № 44) Це пронумерованих 99 віршів – відгуків на події кожної днини, крик душі, зболеної смертями Небесної Сотні Майдану та Небесних Тисяч у війні на Донбасі: Уже «Сотня зустрілась з тисячами» там, на небесах.

Катерина Нечаєва-Скорук – волонтер, директор фонду «Вільні UA» на фоні елементу інсталяції власного виготовлення. Виставка в ООН 12 січня	Дещо з творчих робіт Вільних: збірник оповідань Руслана Горового, поезії Катерини Нечаєвої, СD рок-гурту «Антитіла»

Писала під настрій то українською, то російською мовами. Адже це – своєрідний щоденник, наповнений власними експресіями, які співпадають з тисячами інших українців. Кидає гнівні слова в обличчя політикам, нашій владі («Барабанить Україну Нова влада, як стара», – вірш № 14). Розповідає, що не пробачимо диванним генералам («Нет, нет, мы этого им не простим, предательство, скверность, продажность, ... за каждый жилет, что продали они, за каждый паек и за каску... Им деньги важней, их важнее отмыть...» – вірш № 66). Кидає виклик Путіну («Хочу увидеть я тебя на личной встрече, Задать вопрос хочу тебе, уроду, Что тебе нужно от украинского народа?»). Готова помститися тим, хто розв’язали війну («Помщуся їм за «гради» й «буки», Які палили землю нам, Які вбивали наших хлопців, І попіл лиш лишився там». № 89). Вона з перших днів разом зі своїми товаришами,частина яких присутня в стінах ООН на відкритті виставки, збирає замовлення від наших солдатів, збирає волонтерські гроші, купують замовлене, вантажать в авто, і хлопці їдуть у зону т. з. АТО, а Катерина, переживаючи за них, пише у ФБ подяки тим, хто прислав кошти: «Друзі! Велика подяка Вам усім, хто продовжує допомагати хлопцям на Сході. Тільки завдяки Вам (пише з великої букви ) наші хлопці нагодовані й одягнені. Завдячуючи Вам, активістам, всі люди почали збирати кошти, купувати бронежилети і необхідні речі. Дякую моїм товаришам: Тарасові, Сергію, Русланові, Микиті. Дякую всім Вам. Я навіть не перерахую, скільки вас є в мене – справжніх, надійних друзів. Я закінчую свій епілог з думками про мир, із мріями про світле майбутнє, з почуттям ненависті до слова «війна». Щоб більше ніколи не вживали ми слово «війна» в теперішньому часі. Я дуже хочу, щоб ця війна навчила всіх нас справжнім почуттям, не бути байдужими, навчила найголовнішому – бути справжньою дружньою нацією. І щоб кожен з нас підняв голову і сказав з гордістю: «Я –УКРАЇНЕЦЬ». Щоб ми дружньо стояли під нашим стягом і завжди пишалися ним. І щоб кожен з нас не забував, якою ціною здобута наша свобода і незалежність. Слава Україні!!!» (Із записів за № 100).

Катя – така молода, а досвіду – на кількох її віку. Любові, чесності, добра в неї багато… Як у матері Терези. І недарма саме вона стала директором фонду «Вільні UA». Їй допомагає чоловік Олександр Скорук. Кошти на виставку збирала і вона. В інсталяції «Від минулого – в майбутнє» Катерина, за професією дизайнер, оздоблювала «Майбутність» білими квітами. Світло і гарно. До слова, її квартира-офіс на вул. Ломоносова в Києві (тобто, склад, де збирають зібрані чи куплені речі для армії) теж має світлу назву: «Наppy Days».


Так відбувся День України в стінах штаб-квартири в ООН 12 січня 2015 року в присутності дипломатичних працівників інших країн, представників Української Місії, приятелів України та членів нашої громади. Особливість його, як на мене, в тому, що героями цього вечора стали і конкретні люди, про яких тут намагалася розповісти, і, само собою зрозуміло, наші сучасники – герої аудіо- та візуальних мистецьких творів.

Петро Немеровський (Нью-Йорк, журналіст), колишній киянин, та Руслан Горовий (волонтер, режисер, письменник), теперішній киянин, подружилися через Фейсбук, а зустрілися в Нью-Йорку на виставці	«Свій до свого по своє»: волонтер із Нью-Йорка Валентина Бардакова нагороджена за свою діяльність орденом «Сила України» на зустрічі з колегами-волонтерами Києва

Виставка спонукала жваве її обговорення відвідувачами

Виставка в Українсько-американському культурному центрі у м. Випані, NJ планується з 30 січня (офіційне відкриття) до 19 лютого ц. р.

Організатори готові співпрацювати з громадами інших міст Америки щодо локальної демонстрації виставки «Ukraine exists». Для зв’язку: 1 (917)-346-4749 (до 26 січня) або [email protected] Аліна Гаєва.

Великій, дружній та креативній нашій українській громаді Чикаго, яка пишається Українським інститутом модерного мистецтва та потужним громадським культурним центром, сам Бог велів скористатися такою можливістю. Щасти – ініціаторам!