У неділю, 17 січня, коли я писав ці рядки, на моїй рідній Черкащині обирали першого в новітньому періоді історії незалежної України старосту села.

Колись староста був звичною і вагомою персоною в українських селах, але вже багато років села обходилися без цієї посади.
Точніше, їх змусили обходитися, запровадивши інші назви для керівників нижньої ланки в сільській місцевості. Наприклад, запровадивши посаду голови села.
Але той голова села, якого ми знаємо по сьогодні, і той староста села, який ось-ось замінить голову села, є дещо іншими за своїми повноваженнями адміністраторами, оскільки в процесі децентралізації планується змінити зміст їхніх посадових функцій.
Але повернемося до історії.
Старости в українському житті залишалися і в радянську епоху, і в часи Незалежності, проте не як низова адміністративна одиниця, а як відповідальний організатор якоїсь спільноти, ситуації, події або ж як посланець.
Наприклад, це були старости церковних громад, або ж повноважні «посли» в процесі сватання, розпорядники на весіллях тощо.
Коли ж візьмемо староство як соціальний інститут, як систему управління в низовій ланці соціального устрою, то воно запровадилося в Україні з тих пір, коли українськими землями володіли поляки та литовці.
Правда, в ту пору староство було більш масштабним явищем. Історики свідчать, що до складу староства входили одне і більше міст та містечок й кілька сіл. Староство надавалося королівською владою не якимось дрібним місцевим активістам, а вищим урядовцям, багатій шляхті за службу. В їхніх руках перебувала вся повнота урядування у даному старостві, за винятком права надавання привілеїв.
Візьмемо Західну Україну.
Історично першими старостами, зафіксованими у письмових документах, наприклад, на Львівщині, були такі собі урядники Королівства Польського з резиденцією у місті Львів як практично невідомі історії Ґумпрехт (лат. Gumpartho) та Пйотр Поляк. Поляк – це було не прізвище, а його етнічна ідентифікація.
Пізніше низка львівських старост, які залишили фрагментарний слід в історії тільки за своїми іменами та місцем походження, на кшталт Абрагама з Баранува, Оттона з Піліці, Гневоша з Далевичів, Флоріана з Коритниці замістили уже представники відомих родів, як от Адам-Єронім, або Миколай-Єронім, або Адам-Миколай Сенявські, чи Стефан, Йоахім, Евстахій та Антоній Потоцькі.
Повітові старости залишалися на західноукраїнських землях, що були під Польщею, аж до 1939 року, коли їх приєднали до складу тодішньої Радянської України, в управлінській структурі якої поняття староства не було.
Якщо взяти відомий історикам стан справ, зокрема, у Правобережній Україні, то, скажімо, Білоцерківське староство належало князеві Василю-Костянтину Острозькому, а згодом його синові. Князі урядували і в інших староствах, зокрема, у Корсунському, Житомирському і т. п.
Згідно з практикою прижиттєвого передавання права на староство за спадком, наприклад, князь Костянтин Вишневецький у 1638 році уступив право бути Черкаським старостою своєму синові.
Є історичні дані, що у 1540-1793 роках існувало Барське староство.

	Український староста вислуховує прохачів, 1870-і рр. Ілюстрація Жана-Жака Елізе Реклю 1880 р.

У ХVІІ ст. існували Білоцерківське, Богуславське, Гадяцьке, Житомирське, Канівське, Корсунське, Любецьке, Овруцьке, Остерське, Переяславське, Черкаське староства.
Тепер Черкаського староства нема, є Черкаська обласна адміністрація, але саме на Черкащині 17 січня 2016 року обирали першого в новітній час старосту.
Вибори відбувалися в селищі міського типу (смт.) Ірдинь, Черкаської області, що входить до складу Білозірської об’єднаної територіальної громади.
Білозір’я – це також село, але саме воно стало центром об’єднаної територіальної громади, в яку, окрім самого Білозір’я та смт. Ірдинь, входить ще село Баси.
Інститут старост було впроваджено з прийняттям влітку минулого року Закону «Про добровільне об’єднання територіальних громад». Старости обираються за рішенням місцевої ради у селах та селищах об’єднаної територіальної громади за винятком її адміністративного центру.
Отже, 17 січня в Ірдині, а потім і у Басах, старости мають бути обрані, а у Білозір’ї ні, бо саме там на місцевих виборах жовтня 2015 року обрана й урядує сільська рада та її керівник.
На прикладі цих виборів та структури Білозірської об’єднаної територіальної громади читачі зможуть, як у краплині води, побачити змінену структуру місцевого самоврядування.
Більш детальний аналіз цих змін з описом процесу децентралізації невдовзі стане темою окремої статті.
А поки що цікаво буде дізнатися, як саме пройшли ці вибори в Ірдині, якою була явка з 683 виборців селища, хто і з якою програмою з двох кандидатів у старости Ірдиня переміг та вписав своє ім’я як першого старости нового етапу розвитку України.
З наступної неділі – 24 січня – процес виборів старост в Україні значно активізується. Ще 30 старост має бути обрано у чотирьох областях. У Хмельницькій області буде обрано 13 старост, у Черкаській – 5 старост, у Запорізькій та Рівненській областях – по 6 старост.
Сподіваюся, що зі старостами повернеться у село порядок і справедливість. Так колись було. Так повинно бути і тепер. Селу потрібен мудрий управитель.