На Різдво Ангели сходять із небес, несучи мир та спокій. У перші святкові дні нового року Український Національний музей у Чикаго запрошує на виставку пам’яті видатного українського митця, графіка Богдана Сороки (1940-2015).

Відкриття відбулося 8 січня 2016 р., о 7-й год. вечора, за участю найближчої родини художника, дружини Люби, доньки Соломії та її чоловіка Артура Ґріна.

Чикаго – це місто, де Богдан Сорока мав багато друзів. Серед шанувальників його творчості – різні покоління українців діаспори, яких він особисто зацікавив культурною спадщиною України, при цьому неодмінно запрошував до Львова, в Карпати, до своєї хати. Радів за своїх учнів, які приходили на виставки до «пана Богдана», розпитував про життя-буття на еміграції, уважно слухав, похитуючи головою, розраджував по-батьківськи.

У 2010 році, також на різдвяні свята, відкривав виставку, яку запропонувала організувати група молодих приятелів музею. Від того часу тримав руку на пульсі музейного життя, обіцяв бути знову... Богдан Сорока несподівано відійшов у кращі світи 8 квітня 2015 року у Ряшеві (Польща).

Незвичайна доля судилася Богданові Сороці у земній мандрівці життям. Український художник-графік, перший завідувач кафедри промислової графіки Львівської академії мистецтв (1993-1996 рр.), належав до покоління митців «шістдесятників». Він народився у 1940 році у тюрмі Бригідки у Львові, де була ув’язнена його мати, Катерина Зарицька, членкиня ОУН, зв’язкова Романа Шухевича, донька видатного математика Мирона Зарицького. Понад 30 років в’язнем радянських таборів був і його батько, Михайло Сорока, учасник українського руху опору, член ОУН, організатор спротиву в’язнів «ОУН-Північ».

Богдан Сорока у 1964 році закінчив Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва. За освітою – кераміст. Від 1964 до 1993 рр. працював у Львівському художньому комбінаті живописцем-монументалістом. Створив графічні ілюстрації до творів Лесі Українки, Романа Іваничука, Василя Стефаника, Тараса Шевченка, Івана Кошелівця.

У 1972 р. КДБ порушив кримінальну справу проти Богдана Сороки. Автор «Спогадів» (Львів: «Сполом», 2014) пригадував, як у лютому 1969 р. поїхав до Києва, де перебувала у відрядженні його наречена Любка. Зупинився в Івана Світличного, маючи для нього передачу від В’ячеслава Чорновола. «Серед іншого Іван Світличний показав мені збірку віршів Ігоря Калинця «Відчинення вертепу». Сказав, що ця збірка готується до друку на Заході і попрохав зробити до неї ілюстрації. Я був заскочений. Я ніколи серйозно не займався графікою, навіть не уявляв собі, що зможу робити якісь ілюстрації. Зі страхом узявся читати. Вірші захопили мене, відкрився цілий світ цікавих образів, про які я й не думав ніколи».

Сорока виконав сім ліноритів «Фольклорні мотиви» до книги Ігоря Калинця «Поезії з України», що побачила світ у Лондоні. Як наслідок – офіційно заборонений. Національний митець продовжував творити у техніці чорно-білого, а згодом – кольорового лінориту. Ціла сороківська графічна енциклопедія ввібрала в себе його чування – «Українська міфологія», «Купальські забави», «Похід гномиків», «Архітектура Львова», «Страсті Христові», «Символи та емблеми»... У їх народженні присутні знакові процеси у самій державі.

Уже через 10 років його знайдуть нагороди і премії престижних міжнародних виставок, куди потрапляли роботи митця. Зокрема, у 1989 році – друга премія Міжнародного конкурсу екслібрису (Вільнюс), у 2006 – перша премія на виставці-конкурсі ім. Г. Якутовича (Київ), у 2009 – медаль на XIII міжнародному бієнале малої графічної форми й екслібрису в Острові Великопольському (Польща). Його «Спогади» розповідають про родину, мандри, людей і Євромайдан з воїнами Небесної Сотні. Читаючи книжку, відкриваєш для себе країну, в якій ти жила і якої майже не знала. Залишки совєтських реалій продовжують залишатися у присвоєнні звань «заслужених» і «народних», у приналежності до різних спілок, де можна мати певні блага, за послуги від котрих важко відхреститися.

«Вартісні митці понесли як плату картини, гірші понесли гроші, ще інші скористалася знайомствами або кумівством. І посипалася навала звань. Нагорі також не дрімали. Ті, яких ми обрали депутатами, насамперед собі «вибили» звання заслужених діячів мистецтва. Це – наші колишні дисиденти Михайло Косів та Лесь Танюк...

Незабаром у Києві відбувся з’їзд художників України. У складі львівської делегації поїхав до столиці і я. Ще раз нагадав новому голові Спілки Львівщини, щоб той порушив питання про звання. Мене у Києві зустріли друзі-графіки, з якими я довго не бачився. Довідавшись, що я без звання, здивувалися і пообіцяли негайно мені це зробити, на що я відповів, що якраз маю намір з цього приводу виступити, бо ми повинні відмовитися від цієї азійщини», – згадував Богдан Сорока. Він був людиною-громадянином, яка мала свою думку, він не сприймав імітацій колективного мислення. Маючи природній хист оминати шумовиння, у слушний час створив кафедру промислової графіки у Львівській академії мистецтв. Колекціонер старожитностей, чи не єдиний в Україні, зібрав унікальну колекцію гуцульських свічників-трійць, перетворивши своє помешкання у музей.

Відвертий і справедливий, Богдан Сорока показує у своїй розповіді розкручене коліща хабарництва вже в незалежній Україні при постійному підмазуванні. Повертаючись до днів, проведених з дідусем, професором математики Мироном Зарицьким, описав випадок, який закарбувався у пам’яті: «Іспити у заочників дідусь приймав вдома, у своєму покої. Ми з бабцею в цей час були на кухні. Несподівано чуємо крик дідуся, якусь штовханину в коридорі. Ми вибігли з кухні й побачили, як дідусь випихав студента за двері. Захеканий і червоний, жестикулюючи руками, кричав: «Уявляєш собі, Дзюнко? Він давав мені хабар! Професорові університету ‒ хабара! Та це нечувано, це неможливо собі уявити! Дідусь ще кілька днів не міг заспокоїтися. Це була для нього велика образа: професорові пропонували хабар».

Правдолюба Сороку звільнили у 2001 році з посади завідувача кафедри, про що він написав: «Мене викидають з академії». Причина – не погодився ставити оцінку, яку вимагали. На жаль, донині в академіях і університетах є «професійні патріоти» позбавлені почуття гідності. І тут напрошується ще одна філософська думка Богдана Сороки, якою він поділився, роздумуючи над писанням ліноритів до поезії І. Калинця: «Втілюючи свій задум, я ставив собі питання: чи можливо сьогодні розіп’яти Христа? Чи хоч трішки ми змінилися? Чи зробили б ми якусь спробу спротиву, чи сьогодні знову байдуже спостерігатимемо, як розпинають тих, котрі приносять себе в жертву заради нас? Чи сьогодні також стоятиме маленьке коло людей біля Того, кого знімають із хреста, і лише одиниці оплакуватимуть Його?»
Поет Ігор Калинець написав у клепсидрі на пам’ять другові: «Він завжди був принциповим, навіть до певної міри жорстким. Адже коли бачив, що люди роблять щось не те, він про це казав відверто й прямо, а не ховався. В усякому випадку, за те, що він звинувачував інших в корупції чи недобрих справах, його часто не любили. Такі люди почали його уникати. Вони боялися того, що він може собою представляти. Очевидно, був нетерпимий до брехні й нещирості в мистецькому світі, тому й протестував проти цього».

Богдан Сорока обрамлював своїм мистецтвом Львів, Європу, Америку і Канаду. Велет серед гномів, крізь оптику художньої естетики об’єктивно вписав своє «Я» у дерево життя, залишивши після себе цілий сад гарних справ. Самостійно торував дороги світу. Пригадую, коли ми чекали на його дзвінок у музеї, щоб забрати з автостанції у Чикаго. Богдан Сорока зупинявся завжди у своєї доньки Соломії в Детройті, а зимового ранку, приїхавши на автобусну станцію, вирішив нікого не турбувати. Дорогу з дантауну (центр міста) до музею пройшов за годину часу, маючи наплічник із книжками, долаючи скляні лабіринти хмародерів. «Тут – усе просто, це – не Карпати, де стежки ведуть до неба...» – казав майстер. Не хочеться вірити, що цього разу він уже не повторить свій маршрут, прокладений на карті Чикаго.

Він виховав дітей та онуків у любові до України і мистецтва: 10-річний онук Антон Ґрін, який проживає у США, знявся в українському фільмі «Поводир», донька Соломія – відома скрипалька. Через бажання святкувати разом з татом Різдво в Америці визріла думка провести цю виставку, щоб бути у колі друзів Богдана Сороки, щоб зустрітися з молодими приятелями музею, які захоплені енергетикою великого митця. Ретроспектива включає різні за тематикою та технікою виконання твори, написані в гармонії зі світом, який він любив. Відшукати його зірку в міріадах Різдва повинні ми з вами.

У програмі вечора під час відкриття прозвучали улюблені класичні твори художника у виконанні відомих американських музикантів Соломії Сороки (скрипка) та її чоловіка Артура Ґріна (фортепіано).

Богдан Сорока з дружиною Любою біля церкви в селі Кугаїв