Сучасні медіа України часто впритул не бачать подій, які заслуговують на пильну увагу і велелюдний розголос. І чим більш така подія послуговується українській справі, тим рідше її помічають власники та топ-менеджери центральних телеканалів, що вдень і вночі розважають чи отуп­ляють українців, відволікаючи їх від справді значущих суспільних явищ.

А таким явищем без перебільшення стала презентація книги відомого українського літературознавця, письменника, громадського діяча, лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка Михайла Слабошпицького «Наближення до суті. Літературні долі».
Маючи нагоду останнім часом декілька разів спілкуватися з Михайлом Слабошпицьким, із вдячністю прийняв його запрошення відвідати презентацію.
Книгарня «Є» у центрі столиці біля Оперного театру, в якій часто відбуваються подібні презентації, була заповнена вщерть. Люди сиділи, стояли в головному залі, а кому не вистачило місць – слухали виступи із сусідніх відсіків магазину, відгороджених стелажами із тисячами книг на полицях.
Саме звідти пробиралися через вузький прохід до зали ті, кому щільні автомобільні корки на дорогах завадили прибути вчасно. А серед них були і народна артистка України Наталя Сумська, і подружжя лауреатів Національної премії України ім. Т. Шевченка Любов Голота і Павло Мовчан, інші гості, а разом з ними і я, грішний.

	Автограф М. Слабошпицького авторові

Відкрив вечір директор Інституту української мови Павло Гриценко, який відзначив неабияку роль Михайла Слабошпицького у захисті і розвитку рідної мови, зокрема, і як багаторічного Співголови Координаційної ради Міжнародного конкурсу знавців української мови імені Петра Яцика.
Палку промову про героя цього вечора виголосив Герой України, лауреат Національної премії України ім. Т. Шевченка Дмитро Павличко. Його аналіз книги перемішувався спогадами про численні, спільні з паном Михайлом, розмови та дії.
Виважене шанобливе слово про книгу та її автора сказав лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, письменник і дипломат Юрій Щербак, в резиденції якого я багато років тому мав нагоду гостювати у Вашингтоні, коли пан Юрій був послом України у США.
Яскраво і палко, як завжди, говорили Павло Мовчан та Наталя Сумська, проникливо –Любов Голота і Володимир Базилевський, по-дружньому – Валерій Гужва, Іван Корсак та Григорій Гусейнов, розважливо – патріарх української літератури Юрій Мушкетик, емоційно – Наталія Дзюбенко-Мейс.
Практично всі вони також були персонажами презентованої книги, тож їх враження від неї були пересипані і словами вдячності авторові.
По-діловому і, в той же час, тепло прозвучало слово відомого мецената Володимира Загорія, чия фінансова підтримка презентованої книжки допомогла їй побачити світ.
Було ще багато бажаючих сказати своє слово, але час, на жаль, не дозволив.
Тепер декілька слів про саму книгу.
Вона доволі обсяжна – понад 600 сторінок. Серед письменників, чиї твори аналізує в ній Михайло Слабошпицький, тільки один іноземець, та ще й з першої половини ХІХ сторіччя – маркіз де Кюстін.
Про його знамениту гострокритичну книгу «Росія в 1839 році» й нагадує автор, проводячи паралелі між оцінками російської деспотії часів імператора Миколи І, особливостями російської ментальності, про які розповідав маркіз, та деякими нинішніми реаліями російського життя. Саме на початку своєї книги Михайло Слабошпицький формулює тезу, яку реалізує в дослідженнях творчості всіх письменників – героїв його книжки: «кожен текст неодмінно несе в собі дух і температуру доби свого літературного народження».

П. Гриценко, М .Слабошпицький та Д. Павличко на презентації

Окрім постатей Володимира Січинського та В’ячеслава Липинського, про яких пан Михайло написав дуже тепло, майже всі інші 30 письменників, творчість яких розглядає Михайло Слабошпицький, є нашими сучасниками і його добрими знайомими, колегами, товаришами і друзями.
Учасник Другої світової війни правозахисник і поет Микола Руденко, геніальний перекладач Микола Лукаш, Колумб української історії (як означив його автор) Роман Іваничук та творець «мислячої історії» Іван Корсак, живі класики української літератури Дмитро Павличко, Павло Мовчан, Любов Голота, Євген Гуцало зі сторінок книги промовляють до нас через факти своєї літературної біографії та цитати з творів, які наводить автор.
Поет «запізнілої сатисфакції» – з тих, що відкриває світ – донеччанин Василь Голобородько, «тихомовний поет, депортований з літературного процесу на два десятиріччя» Василь Мисик, запізнілий шістдесятник, але «першоприсутній в українській поезії» Володимир Базилевський, керманич Національної спілки письменників, який нещодавно пішов від нас, майстер поезії і прози Віктор Баранов – усі вони, а разом з ними й інші герої книги – знайшли у Михайлові Слабошпицькому вдумливого дослідника їхньої творчості.
Юрій Щербак у своєму виступі зізнавався, що досить довгий час почувався в літературі не тільки особняком, але певним чином і чужаком та дякував панові Михайлу за те, що той значною мірою допоміг йому повернутися у літературу.
Цією книгою, як і попередніми своїми літературознавчими дослідженнями на кшталт «25 поетів української діаспори», один із провідних вітчизняних літературознавців Михайло Слабошпицький нагадує всім нам, що українська література є багатющою, не завжди уважно дочитаною і зрозумілою читачем, і її ще доведеться нам відкривати і відкривати.
Презентація книги пройшла блискуче.
А те, що її не транслювали, як і багато інших культурно-мистецьких і літературних подій і тим обділили тисячі шанувальників літератури – так то вже така прикра особливість нашої неукраїнської влади на всіх рівнях та у всіх галузях, зокрема, в ЗМІ.
Книга М. Слабошпицького дуже цікава, потрібна, енциклопедична. Тож не дивно, що всі промовці бажали і радили авторові її продовжувати. Отож, чекаємо…
P. S. А особистим подарунком для мене став автограф Михайла Слабошпицького на книзі, яку він мені підписав: «Дорогому Лірникові – на всі можливі гаразди». Такий дарунок гріє серце.