Українській баптистській церкві у Чикаго виповнилося сто років. Із приводу цієї події на День Подяки ми влаштували свято. Наша церква, що розташована на вул. Ріверсайд (Бервін), запросила на свято багато гостей як з нашого боку океану, так і з протилежного. Так, лише з Києва приїхали чотири пастори.

Цей особливий день почався за звичайним розкладом, і о 10.30 ранку почалася служба.
Вона проходила дещо незвично за участю наших гостей. А після молитви з благословенням була дуже приємна частина свята – бенкет. Він відбувався у великій залі ресторану, добре відомій багатьом тому, що тут, зазвичай, проходять весілля. Під час обіду грав молодіжний оркестр під керуванням Ігоря Калініна. Програму вечора вів Петро Іванов.
Допомагав йому наш пастор. Було дуже людно, багато гостей з інших церков Чикаго та ще й «іноземці» доповнювали нашу чималу компанію. Обслуговування було винятковим.
У залі панувала тепла невимушена атмосфера – всі знали одне одного, а хто ще не знав, швидко знайомились. За столиками люди жваво розмовляли: пригадували, здебільшого, часи свого приїзду до Америки та як вона їх зустріла; яку допомогу вони одержували – моральну й матеріальну, як це їм допомагало не тільки вижити та пристосуватися, але й увійти в нове життя. З привітанням до всіх присутніх звернувся господар ресторану – Джордж.
Їжа була різноманітною й дуже смачною: суп, салати, три м’ясні блюда, солодке.
Трошки з історії створення нашої церкви. Початок цього сягає 1915 р. Перші служіння проводив Йосип Шкула.
У 1949 р. у Чикаго з Німеччини приїхав О. Гарбузюк разом із дружиною Софією та двома дітьми.
Я читаю його спогади. На той час тут було лише 18 членів. Завдання стояли великі: навернути до Бога якомога більше людей та збільшити кількість членів церкви. На поміч до себе О. Гарбузюк запросив І. Барчука – євангеліста, богослова, письменника, що приїхав із сім’єю у тому ж 1949 році. Вже як команда вони взялися до роботи. Наступного 1950 р. до церкви приєдналися 17 осіб. У 1951 р. тут було вже 105 осіб. Зараз у нашій церкві 270 членів.
У неділю, 29 листопада, сервіс було присвячено теж сторіччю.
Першим виступав проповідник з Києва В. С. Антонюк, голова Всеукраїнського Союзу церков ЄХБ. Він говорив про те, що блаженні люди – це люди щасливі, бо блаженство – особливий стан благословення. Біблія трактує, що це стан духовний. Блаженство людини починається з того, що вона когось боїться, а у ставленні до Бога – це благоговіння. «Християни, – сказав проповідник, – найщасливіші люди».
Пастор церкви О. Калінін сказав, що до церкви надійшли численні вітання у зв’язку із сторіччям. Деякі з них він зачитав.
Альона Деркач, володарка красивого голосу, виконала псалом англійською мовою.
В. Голубок заспівав стару пісню, де є такі слова:
«Коли ви зберетесь удвох чи втрьох,
я буду серед вас».
Потім проповідь прочитав пастор із Києва М. К. Величко. До речі, коли ми з чоловіком відвідували Київ, то приїздили до його церкви.
Зокрема, у своїй проповіді він сказав, що диявол взяв у свої руки масове мистецтво та медіа.
У свій час засновник групи «Бітлз» Д. Леннон в одному з інтерв’ю сказав, що він більш популярний, аніж Христос, і він – назавжди. В той час це було правдою – Леннон був ідолом для мільйонів. Але невдовзі фанат його застрелив. Його пророцтво не збулося. Леннона немає, а Христос залишився.
На вечірньому служінні того ж дня чоловічий хор виконав прекрасний псалом «Я хочу с тобой поговорить, мой хороший, самый лучший друг».
Пастор В. С. Антонюк прочитав проповідь, де основною темою було те, як увійти в царство Боже й отримати вічне життя.
Таке питання Ісусові Христу поставив юнак. Христос відповів: «Виконуй заповіді». Юнак сказав, що він їх виконує з дитинства. Тоді Христос продовжив: «Продай свій маєток і всі гроші роздай бідним».
У цього юнака був великий маєток; почувши слова Христа, він із сумом відійшов від нього.
Два брати Антонюки, один із них Анатолій, член нашої церкви, професійний співак, інший – Валерій, голова Всеукраїнської спілки церков, заспівали дуетом псалом «До побачення, на небі не буде розлучення, а поки що «до побачення». В обох – чудові голоси.
В. С. Антонюк сказав завершальне слово.