15 листопада в Чикаго відбулась грандіозна подія – показ документального фільму «Добровольці Божої чоти». США стали 16-ю країною, в якій демонструється цей фільм. Особливістю показу було те, що головні герої, а це кіборги, що захищали Донецький аеропорт, «зійшли з екрану» до глядачів.

Тобто, вони були присутні в залі разом із двома режисерами даного фільму – Леонідом Кантером та Іваном Яснієм, а також з фронтменом гурту «Мандри» Фомою.

Перед показом Фома заспівав пісню, яку він присвятив подіям в Україні. Після того розпочався сам показ фільму. Завдяки професійній режисерській роботі у глядачів під час перегляду було відчуття повної присутності на цій війні.

Хоча у фільмі ви не побачите багато крові, бо режисери намагалися пронести світлу й оптимістичну нотку через весь свій фільм. Звісно, були моменти, коли люди в залі витирали сльози. Дякуючи Леонідові Кантеру, який ризикнув знімати бої в аеропорту, ми побачили, яке там пекло було насправді. Як кажуть самі бійці, якщо вважати с. Піски пеклом, то Донецький аеропорт – це пекло в пеклі. Також хотілося б особливо відзначити головного героя фільму – «Гатила» – який виявився надзвичайно колоритною і непересічною людиною. Він був для хлопців, як батько, адже було помітно, що для нього цінне кожне життя, що він відчуває власну відповідальність за бійців. Його фрази можна сміливо розібрати на цитати, настільки багато мудрості в словах цього чоловіка.

По завершенні фільму зал довго аплодував стоячи. Після перегляду глядачі ставили питання і режисерам, і кіборгам.

Коли ви воювали в містах на Сході, які зміни ви спостерігали в людях? Чи змінювалося ставлення до вас протягом перебування там?

Кіборг «Чуб»: Ми з Леонідом починали ще під Слов’янськом, ще коли тільки це все починалося. І насправді там люди були дуже залякані, бо коли навколо вибухи і стрілянина – це лякає. Але ми побачили велику різницю між містами і навколишніми селами. В селах люди розмовляють таким же суржиком, як і люди з мого регіону, я з Чернігівщини. Коли українські війська приходили – люди розкривалися та нас підтримували, а потім, коли уряд зобов’язував відступати та залишати ці території, всіх, хто навіть воду подавав, терористи знищували!

Як ви після таких важких подій себе почуваєте психологічно та фізично?

Леонід: Я хочу відповісти замість хлопців. «Фазана» ледь командир вигнав звідти, сказав: «Їдь, бо ти станеш зовсім божевільним». Тому він після року на війні за наказом командира повернувся. З «Чубом» сталося трошки інакше, його поранило пострілом танка (після цієї фрази слово «кіборг» набуло чіткішого змісту – авт.) і він рік ходив на милицях, йому недавно вдруге перелатали ногу. Тому ми придумали для нього таку реабілітацію – взяти з нами в тур по США. А наступного року ми хочемо відправити його мандрувати на велосипеді по Латинській Америці.

Іван: Зараз велика проблема з хлопцями, які повертаються в тил: вони психологічно не можуть повернутися з війни. Тому зараз потрібно докладати зусиль для цієї реабілітації, щоб повернути їх у цивільне життя.

Леоніде, тут називали фільм фантастичним, що вас надихало не боятися і йти знімати реальні бої?

Леонід: По-перше, щодо «фантастичності», на жаль, це все реальність! Наша реальність «фантастичніша», ніж голлівудські фільми. В нас дійсно люди з автоматом на танки біжать, і це – реальність!

Що давало натхнення? Коли я вперше приїхав до хлопців, то побачив їх на шикуванні, вони зняли капелюхи – помолилися, хто як міг, там не було марширування, якоїсь муштри, замість «Бажаю здоров’я, товаришу якийсь там», було «Слава Україні», тобто, там були не солдати, а Воїни! І коли оголосили, що тільки одна з двох груп після підготовки вирушить у Піски – як хлопці прагнули туди потрапити! Як вони старалися! Не додому в тил, а туди, на передову. Я зрозумів, що заради них можна лізти куди завгодно! Бо це – Герої.

Чи вдалося вам зняти щось таке, що не включено в цей фільм? Чи можна це десь побачити?

Іван: Ми наразі не змогли відкрити карточки пам’яті з відеокамер, на яких є два дні зйомок в аеропорту, а там були найактивніші бої. Все, що ви бачили у фільмі, знято під час «перемир’я». Сам фільм вийшов на 2,5 години, тому ми мусіли трохи його скорочувати. Але коли ми його викладемо в Інтернет, думаю, що ми включимо все те, що не ввійшло зараз.

Яка доля командира «Гатила»?

Іван: Кожен з нас може багато доброго сказати про побратима «Гатила». Нам би такого президента!
Кіборг «Чуб»: Він зараз на передовій, бо зараз там різними способами стараються наш батальйон забрати звідти, але він там, він його формує, готує хлопців.

Який момент був найстрашнішим для вас?

Леонід: Ви бачили – у фільмі був момент, коли «Богема» вирішив повернутися і відбити новий термінал аеропорту, бо якби ми його не звільнили, ми б були в кільці, і загинули б, скоріш за все, всі! Він скомандував «Вперед!», але побігло дуже мало людей, бо нас там було мало. Оборону в кожному терміналі тримали близько 20 осіб, вони постійно проходили ротацію, але це не були тисячі людей. Тому треба було позиції тримати в старому терміналі, і тільки кілька людей побігли в новий. Ну, ми, нібито, закріпилися, але нас було 5 людей! Тоді я навіть записав невеличке звернення на камеру, що це, напевно, останній епізод фільму…

Іван: Коли вони повернулися, було видно по їхніх обличчях, що вони такі, ніби з пекла.

Чому у фільмі не видно ворога?

Леонід: Дуже важливе питання, нам його раніше вже ставили на інших показах. Варто зрозуміти, що цей фільм не є частиною інформаційної війни, яка закликає до ненависті, наш фільм – це частина мистецької війни, це фільм про любов. Наше завдання, щоб ви відчули те, що відчувають хлопці: страх, радість, смуток… Сподіваюсь це все ви змогли пережити сьогодні.

Яка доля хлопців, з якими ви там були?

Леонід: Ми знаємо, що 8 побратимів, які знімалися в цьому фільмі, вже немає серед живих; це ті, про кого ми знаємо… А з тих, хто повернулися, багато вирішили продовжити змінювати нашу країну і пішли на вибори, в цю брудну політику, дуже багато людей пройшли, і стараються зробити цю політику не брудною. Сподіваємося, що в них вийде, що це все недаремно.

Чи пішов Дмитро Ярош із «Правого сектора»?

Кіборг «Фазан»: Ви всі напевно слідкуєте впродовж останніх тижнів за подіями в ПС, ми зараз не в Україні і можемо не володіти всією інформацією. Але з того, що нам відомо, відбувається очищення і переформатування. «Богема», який був до війни режисером дитячого театру, зараз почав виконувати функцію публічного речника ПС, йому закидають, що він перестав воювати, але Леонід теж залишив зброю і взяв камеру – результат ви бачите. Головне – ефективність.

Леонід: Тільки-но почались ці події, ми зателефонували побратимам, і вони сказали нам, і ми передаємо це вам, що всі ті, хто були командою, кого ви бачили у фільмі, разом з командиром «Гатилом» продовжують свою боротьбу разом з Дмитром Ярошем! Процес очищення буде тривати, і ця вся полуда відпаде.

Кіборг «Чуб»: Просто тут не треба розділяти на чорне і біле, що за Ярошем пішли тільки хороші, а інші – погані. Ні, просто триває інформаційна війна, люди розгубилися. Треба просто на все дати час, і зараз просто такий стан, наче лавина зійшла, і ще ніхто не розібрався, що далі.

Які подальші плани?

Леонід: У нас у кожного є свої проекти, але оскільки ми з Іваном зняли спільно вже другий фільм, перший був «Війна за свій рахунок» – ви можете його подивитися в YouTube, ми плануємо взимку-навесні наступного року зняти ще один фільм, і тоді вдруге приїдемо до вас.

Після спілкування люди довго не розходились, майже кожен хотів підійти ще окремо до кожного з хлопців, сказати кілька добрих слів і потиснути руку Героєві.

Особливістю показу фільму в Чикаго було те, що показів було два. І на кожен з них прийшло багато людей. Тому хотілося б сказати окреме «дякую» організаторам, а саме – ГО «Orange Wave». А наступного дня режисери провели ще один додатковий показ для працівників «Міст – Карпати».

Сент-Луїс, Міннесота, Міннеаполіс, Філадельфія, Вашингтон, Нью-Йорк, Нью-Джерсі – зустрічайте Героїв! Вони їдуть до вас.